Справа № 136/705/22
Провадження № 22-ц/801/437/2023
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.
Доповідач:Сопрун В. В.
08 лютого 2023 рокуСправа № 136/705/22м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Сопруна В.В.,
суддів Міхасішина І.В., Стадника І.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу №136/705/20 запозовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк ««Приватбанк» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 15 грудня 2022 року, яке ухвалене суддею Кривенком Д.Т. в Липовецькому районному суді Вінницької області, в порядку спрощеного позовного провадження,
В червні 2022 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву б/н від 22 лютого 2017 року.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування кредитом. Для користування кредитом відповідач отримав кредитну картку, розмір кредитного ліміту, якої у подальшому збільшився до 10000,00 грн. Позивач свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, оскільки надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами в межах встановленого кредитного ліміту. Проте, відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості чим порушив умови кредитного договору. У зв'язку із зазначеним порушенням, з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 15 лютого 2022 року має заборгованість у розмірі 12269,04 грн, з яких: 9902,10 грн - заборгованість за тілом кредиту; 2366,94 грн - заборгованість за простроченими відсотками. У добровільному порядку відповідач свою заборгованість перед позивачем не погашає.
Таким чином, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 22 лютого 2017 року у розмірі 12269,04 грн, а також судові витрати.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 15 грудня 2022 року в задоволені позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 15 грудня 2022 року є незаконним та необґрунтованим, прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справита з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Стягнути з відповідача судові витрати.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 січня 2023 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк».
Колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається матеріалів справи, що 22 лютого 2017 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку. У якій зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 15 лютого 2022 року становить 12269,04 грн, з яких: 9902,10 грн -заборгованість за тілом кредиту; 2366,94 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
На підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано копію анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, яка підписана сторонами; Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»; та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та розрахунок заборгованості за кредитним договором.
Судом встановлено, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та ОСОБА_1 користувався коштами, про що свідчить виписка по картковому рахунку (а.с.77 - 78) довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а.с.9) та довідка про видані картки (а.с.10).
Підставою звернення з позовом до суду є невиконання кредитних зобов'язань відповідачем, що пов'язані із отриманням ним кредитних коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення заборгованості по кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути заборгованість за простроченими відсотками.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема прострочену заборгованість за тілом кредиту.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та на Умови та Правила надання банківських послуг.
В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Апеляційний суд звертає увагу, що у разі, якщо Умови та Правила надання банком кредиту, не містять підпису позичальника та при цьому банк не надає судам належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та Правила містили ту чи іншу спірну умову, у момент підписання заяви позичальника, або в подальшому не змінювались, то такі Умови та Правила надання банком кредиту не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору банку з цим позичальником.
Тобто, при розгляді справ з аналогічними фактичними обставинами банки, на підтвердження тих чи інших умов кредитування, повинні надавати судам підписані позичальником Умови та Правила надання банком кредиту або докази, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, наприклад, підписану заяву позичальника, яка містить посилання на конкретну редакцію таких Умов, відповідно, із наданням суду цієї редакції Умов або докази на підтвердження того, яка саме редакція Умов була чинною на дату підписання заяви позичальником, тощо.
Надані Умови та Правила надання банком кредиту, без підтвердження того, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, не повинні оцінюватися судами, як належний доказ у справах з аналогічними фактичними обставинами.
Також банком не надано доказів ознайомлення відповідача з тарифами банку, які передбачають сплату відсотків за користування кредитом.
У Анкеті-заяві позичальника від 22 лютого 2017 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
За таких обставин, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Аналогічні правові позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 по справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Колегія суддів вважає, що Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 22 лютого 2017 року шляхом підписання Анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 був ознайомлений з Умовами та тарифами банку (подані банком документи не скріплені особистим підписом відповідача), відповідно до яких нараховані відсотки за користування кредитом, відсутня домовленість сторін по сплаті вказаних платежів, а тому рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 2366,94 грн є законним і обґрунтованим.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за простроченими відсотками.
Разом з тим, апеляційний суд прийшов до висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню, не повно дослідив наявні у справі докази і не дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив незаконне й необґрунтоване судове рішення в частині вирішення спору щодо стягнення основної суми заборгованості (тіло кредиту).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
З позовом про визнання недійсним кредитного договору б/н від 22 лютого 2017 року ОСОБА_1 до суду не звертався.
Факт укладення кредитного договору сторонами не оспорювався.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 127/18120/18.
Крім того, з розрахунку заборгованості наданого банком, виписки з особового рахунку та довідки банку про отримання відповідачем картки, вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами та періодично здійснював його погашення. Доказів на спростування вказаного розрахунку, ОСОБА_1 не надав.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
ОСОБА_1 не подав відзив на позовну заяву, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження (пункт 1 частини першої статті 274 ЦПК України) та не подав відзив на апеляційну скаргу, як і жодних доказів на спростування отримання та використання кредитних коштів.
Враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
Тому колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за тілом кредиту в сумі 9902,10 грн, оскільки позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а в решті позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином в цій частині доводи апеляційної скарги ґрунтуються на вимогах закону, тому вимога про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 9902,10 грн підлягає задоволенню.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, оскаржуване рішення не можна назвати в повній мірі законним та обґрунтованим в розумінні ст.263 ЦПК України, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та часткового скасування оскаржуваного рішення, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а в іншій частині підлягає залишенню без змін.
Відповідно до положень частини тринадцятої статті 141, підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України з ОСОБА_1 слід стягнути на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 5006,04 грн (розрахунок 9902,10 грн (задоволена частинна вимог) х 100 : 12269,04 грн (ціна позову) = 80,71 %; позивач поніс наступні витрати: 2481 грн судового збору за подання позову (а.с.1) та 3721,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги (а.с.121), а всього 6202,50 грн х 80,71 % = 5006,04 грн).
Керуючись ст. ст. 141, 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 15 грудня 2022 року в частині відмови в стягненні заборгованості за тілом кредиту скасувати та ухвалити нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість по тілу кредиту за кредитним договором №б/н від 22 лютого 2017 року в розмірі 9902,10 грн (дев'ять тисяч дев'ятсот дві грн 10 коп.).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5006,04 грн (п'ять тисяч шість грн 04 коп.).
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 08 лютого 2023 року.
Головуючий Сопрун В.В.
Судді Міхасішин І.В.
Стадник І.М.