вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"06" лютого 2023 р. м. Київ Справа № 911/2218/22
Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом
фізичної особи-підприємця Горового Олексія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , код: НОМЕР_1 )
до
товариства з обмеженою відповідальністю «Амк Рем-Буд» (07351, Київська обл., Вишгородський р-н, село Синяк, вулиця Київська, будинок 66, код: 38256839)
про стягнення 77994,88 гривень
До Господарського суду Київської області 01.11.2022 надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця Горового Олексія Анатолійовича (далі по тексту - ФОП Горовий О.А./позивач) про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Амк Рем-Буд» (далі по тексту - ТОВ «Амк Рем-Буд»/відповідач) заборгованості за надані послуги перевезення вантажу у загальному розмірі 77994,88 гривень, з яких: 75180,00 гривень основний борг, 2271,11 гривень інфляційні втрати, 543,77 гривень 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на виконання договору, укладеного з відповідачем у спрощений спосіб, згідно рахунків-фактур та підписаних актів здачі-прийняття виконаних робіт, були надані послуги перевезення вантажу на загальну суму 75180,00 гривень, однак, відповідач за надані позивачем послуги не розрахувався, внаслідок чого утворилася стягувана сума заборгованості, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.11.2022 позовну заяву ФОП Горового О.А. прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/2218/22. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою: встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України - п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали.
У зв'язку з неможливістю надсилання поштової кореспонденції через відсутність фінансування у Господарському суді Київської області, ухвалу суду від 07.11.2022 фактично було надіслано відповідачу 12.12.2022.
Поштове відправлення, яким суд надсилав за адресою місцезнаходження відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ухвалу про відкриття провадження від 07.11.2022 у справі № 911/2218/22, повернуто підприємством поштового зв'язку на адресу суду з відміткою від 21.12.2022 про невручення відповідачу, а саме «адресат відсутній за вказаною адресою».
У відповідності до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 10) частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, зокрема місцезнаходження юридичної особи.
За змістом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 27.07.2022 у справі № 908/3468/13 та підлягають застосуванню з огляду на ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у цьому випадку, суду. Факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою апеляційний суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи судом. Проте, відповідач процесуальним правом на подання відзиву не скористався.
Враховуючи те, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, а наявних у матеріалах справи доказів достатньо для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Підставою звернення до суду із розглядуваним позовом, як вказує позивач, стало неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати наданих позивачем послуг перевезення вантажу, за укладеним договором у спрощений спосіб.
Як на підтвердження наявності заборгованості у відповідача перед позивачем, останній посилається на складенні ним рахунки-фактур від 14.01.2022 № 10, від 18.01.2022 № 12, від 20.01.2022 № 14, від 21.01.2022 № 15, від 24.01.2022 № 16, від 25.01.2022 № 17, від 10.02.2022 № 26, від 12.02.2022 № 28, копії яких долучені до матеріалів справи.
Одночасно, як на підтвердження наявної у відповідача заборгованості перед позивачем, останній посилається на те, що між ним та відповідачем у період з 14.01.2022 по 12.02.2022 підписано акти здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) на загальну суму 75180,00 гривень, копії яких долучені до матеріалів справи.
З матеріалів справи вбачається, що 14.07.2022 позивач звернувся до відповідача із вимогою № 1, в якій вимагав протягом 7-ми календарних днів з моменту її отримання сплатити заборгованість у розмірі 75180 гривень.
Факт надсилання вказаної вимоги на належну адресу відповідача підтверджується описом вкладення у лист від 14.07.2022.
Крім того, на підтвердження наявності заборгованості у відповідача перед позивачем, останній посилається на акт звірки-розрахунків станом на 12.07.2022, в якому зафіксовано наявність облікованої заборгованості у розмірі 75180 гривень.
Також, в матеріалах справи наявна претензія від 22.08.2022 № 2, згідно якої позивач вимагав від відповідача здійснити погашення заборгованості у розмірі 75180 гривень. Додатками до вказаної претензії є копії: рахунків-фактур, актів здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг), листа від 14.07.2022 № 1, копія акту звірки взаємних розрахунків за період 14.06.2021-12.07.2022.
В якості доказів надсилання вказаної претензії на адресу відповідача позивачем надано опис вкладення, фіскальний чек АТ «Укрпошта» від 22.08.2022 та накладну АТ «Укрпошта» від 22.08.2022 № 4000012631540.
Підставою звернення до суду із розглядуваним позовом стало неналежне виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання по оплаті наданих позивачем послуг по перевезенню вантажу у розмірі 75180 гривень.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
У відповідності до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ст. 181 Господарського кодексу України).
Частиною 2 ст. 184 Господарського кодексу України передбачено, укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями ст. 909 Цивільного кодексу України, ст. 307 Господарського кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до ч. 2 ст. 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Приписами ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України передбачено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
За змістом ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України, що кореспондується з вимогами ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.
Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.
Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.
Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Відповідно глави 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 № 363 (надалі - Правила) Договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання.
Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Пунктом 10.1 Правил встановлено, що перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених Договорів із Замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовими договорами (додаток 2).
Згідно з абзацом першим пункту 3.7. Правил на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник надає Перевізнику при наявності Договору заявку відповідно до встановленої форми (додаток 4 до Договору).
Заявка подається перевізнику у строк, визначений договором. За погодженням із перевізником замовник може передати заявку на перевезення вантажів телефонограмою, телетайпом, телеграфом, телексом, іншим фіксованим шляхом. У цьому випадку в такій заявці мають бути необхідні відомості, які характеризують найменування та кількість вантажу, адреси вантаження та розвантаження, відстані перевезення та рід упаковки (пункт 3.8. Правил).
Згідно з п. 11.1. Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Оформлення товарно-транспортної накладної в електронній формі (далі - е-ТТН) здійснюється відповідно до абзацу четвертого цього пункту.
Е-ТТН підписується за допомогою електронного підпису (далі - ЕП) водія та/або експедитора, відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача.
Створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання, знищення е-ТТН здійснюється відповідно до Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги».
Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною.
Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (сертифікати, свідоцтва тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів, у паперовому та/або електронному вигляді.
У разі оформлення е-ТТН супровідні документи також додаються в електронній формі. У разі оформлення товарно-транспортної накладної у паперовій формі супровідні документи додаються в паперовій формі за підписом відповідальних осіб.
За приписами п. 11.2. Правил оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.
Відповідно до п. 11.3. Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.
Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.
Засоби, що використовуються для реєстрації та обробки даних е-ТТН, мають відповідати вимогам Закону України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» та забезпечувати захист інформації відповідно до Законів України «Про захист персональних даних», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах».
Відповідно до пунктів 11.4-11.6 Правил після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.
У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.
У разі використання е-ТТН Замовник (вантажовідправник) друкує, підписує і надає водію (експедитору Перевізника) в одному примірнику паперову копію е-ТТН, відповідно до вимог Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для пред'явлення особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху.
Водій (експедитор Перевізника) ставить свій підпис на паперовій копії е-ТТН про прийняття ним вантажу для перевезення.
У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості зазначити всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1- 10 товарно-транспортної накладної).
У таких випадках в товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ у паперовій або електронній формі, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватись для розрахунків із Замовником.
Пунктом 13.1. Правил визначено, що перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.
Як зазначає позивач, на підставі укладеного з відповідачем договору у спрощений спосіб у вигляді виставлення рахунків-фактур позивачем було надано відповідачу послуги перевезення вантажів у період з 14.01.2022 по 12.02.2022, а факт надання позивачем послуг, як зазначає позивач, підтверджується підписаними між позивачем та відповідачем актами здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) на загальну суму 75180 гривень.
За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата. Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку (ч. 1, 2 ст. 916 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктами 14.1., 14.4. Правил форма і порядок розрахунків, а також випадки зміни розміру оплати за перевезення вантажів і надання інших послуг, пов'язаних з цим, визначаються Перевізником з вантажовідправником або вантажоодержувачем - Замовником при укладенні ними Договору на перевезення вантажів (п. 3.1 Договору). Остаточний розрахунок за перевезення вантажів провадиться Замовником на підставі рахунку Перевізника, який має бути виписаний не пізніше трьох днів після виконання перевезень з доданням товарно-транспортних накладних. Рахунок за виконані перевезення виписується на підставі належним чином оформлених товарно-транспортних накладних.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Зазначена правова позиція наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
При цьому, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 910/1762/19, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).
Дослідивши подані позивачем докази, на які останній посилається як на підставу своїх вимог, суд зазначає, що з наданих позивачем доказів у сукупності не можливо встановити факту укладення між ФОП Горовим О.А. та ТОВ «АМК Рем-Буд» договору перевезення вантажів у спірний період (з 14.01.2022 по 12.02.2022).
Так само у матеріалах справи відсутні будь-які документи, підписані ТОВ «АМК Рем-Буд», які б свідчили про звернення останнього до позивача із заявками на перевезення вантажів, а також про погодження сторонами у спірний період найменування та кількості вантажу, який позивач прийняв до перевезення, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобілі (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора, як того вимагають положення Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.
Суд зазначає, що рахунки на оплату в даному випадку не можуть бути сприйняті судом як пропозиція відповідача щодо укладення договору на перевезення вантажу, яка прийнята позивачем, адже рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити позивача, на які необхідно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носять інформаційний характер та могли бути виписані позивачем в будь-який час.
Інших доказів на підтвердження прийняття позивачем пропозиції відповідача укласти договір на перевезення вантажу у спрощений формі у матеріалах справи відсутні.
Таким чином, доводи позивача щодо досягнення між сторонами усіх істотних умов договору перевезення вантажу у спірний період є необґрунтованими.
До того ж, надані позивачем акти здачі-прийняття виконаних робіт від 14.01.2022, від 18.01.2022, від 20.01.2022, від 21.01.2022, від 24.01.2022, від 25.01.2022, від 10.02.2022, від 12.02.2022 на загальну суму 75180,00 гривень, які підписані тільки з боку позивача, та які, за твердженням позивача, підтверджують факт надання послуг по перевезенню вантажу не можуть бути належним та допустимим доказом перевезення вантажу, з огляду на те, що в системному тлумаченні норм чинного законодавства основним документом на підтвердження факту здійснення позивачем перевезення вантажів автомобільним транспортом є товарно-транспортна накладна.
Щодо наявності на вказаних актах відтиску печатки відповідача, то суд зазначає, що за змістом ст. 58-1 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки, однак використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим. Наявність або відсутність відбитка печатки суб'єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.
Із наданих позивачем актів здачі-прийняття виконаних робіт вбачається, що останні не містять: посади особи зі сторони відповідача, відповідальну за здійснення господарської операції; дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції саме від імені відповідача, а також її підпису, коли як підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Отже, суд констатує, що надані позивачем акти здачі-прийняття виконаних робіт містять істотні недоліки та не містять у собі відомостей щодо факту здійснення перевезення позивачем та передання результату відповідного перевезення уповноваженій особі відповідача, оскільки будь-які ідентифікуючи дані відповідача у зазначених вище документах відсутні.
Посилання позивача на те, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем підтверджуються актом звірки розрахунків станом на 12.07.2022, в якому зафіксовано наявність облікованої заборгованості у розмірі 75180 гривень, суд вважає безпідставними, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 911/2731/20, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17).
Щодо надсилання позивачем на адресу відповідача вимоги, претензії, рахунків на оплату, актів здачі-прийняття робіт та акту звірки розрахунків, суд зазначає, що сам лише факт їх надіслання не може свідчити про погодження сторонами умов договору перевезення, факту надання позивачем послуг перевезення вантажу та прийняття відповідачем вказаних послуг.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд, оцінивши наявні у справі докази, дійшов висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими та вірогідними доказами наявності у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 75180,00 гривень.
Враховуючи відсутність підтверджуючих доказів, які б надали суду змогу пересвідчитися у підставності заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог щодо стягнення суми основної заборгованості, а також нарахованих на цю суму інфляційних втрат та 3% річних як похідні від основної вимоги про стягнення заборгованості з послуг перевезення.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, суд відносить на позивача.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову фізичної особи-підприємця Горового Олексія Анатолійовича відмовити у повному обсязі.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 06.02.2023.
Суддя Р.М. Колесник