26 січня 2023 року
м. Київ
Справа № 5002-17/1718-2011
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Банаська О. О. - головуючого, Пєскова В. Г., Погребняка В. Я.,
за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.,
за участю представників:
Акціонерного товариства "Родовід банк": Кібця Р. Р.,
арбітражного керуючого Демчана О. І. (особисто)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Родовід банк"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022
у складі колегії суддів: Полякова Б. М. - головуючого, Сотнікова С. В., Пантелієнка В. О.
та ухвалу Господарського суду Київської області від 20.12.2021
у складі судді Янюк О. С.
у справі за скаргою арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича
на рішення та дії державного виконавця
у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Неаполь-Сервіс"
Короткий зміст та підстави наведених у скарзі вимог
1. Господарським судом Київської області здійснювалося провадження у справі № 5002-17/1718-2011 за заявою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим до Товариства з обмеженою відповідальністю "Неаполь-Сервіс" (далі - ТзОВ "Неаполь-Сервіс") про банкрутство, закрите ухвалою від 09.11.2020, залишеною без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021.
2. 30.11.2021 арбітражний керуючий Демчан Олександр Іванович (далі - арбітражний керуючий Демчан О. І., стягувач) звернувся до Господарського суду Київської області зі скаргою від 26.11.2021 вих. № 02-51/83 на рішення та протиправні дії державного виконавця Подільського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гладищенка Владислава Андрійовича (далі - державний виконавець відділу ДВС Гладищенко В. А.) під час виконання судового рішення у справі № 5002-17/1718-2011, в якій просив:
- визнати неправомірною дію державного виконавця відділу ДВС Гладищенка В. А. щодо винесення 12.11.2021 повідомлення № 67458662/6 про повернення виконавчого документа - наказу суду від 03.12.2020 у справі № 5002-17/1718-2011 стягувачу без прийняття до виконання;
- визнати неправомірним винесене державним виконавцем відділу ДВС Гладищенко В. А. повідомлення від 12.11.2021 № 67458662/6 про повернення виконавчого документа - наказу суду від 03.12.2020 у справі № 5002-17/1718-2011 стягувачу без прийняття до виконання;
- зобов'язати державного виконавця відділу ДВС Гладищенка В. А. усунути порушення (поновити порушене право заявника) та винести постанову про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню наказу суду від 03.12.2020 у справі № 5002-17/1718-2011;
- зобов'язати державного виконавця у строк, який не перевищує 10 днів з дня одержання ухвали, повідомити суд та заявника про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги.
3. Скарга арбітражного керуючого Демчана О. І. мотивована помилковим поверненням державним виконавцем відділу ДВС виконавчого документа - наказу Господарського суду Київської області від 03.12.2020 у справі № 5002-17/1718-2011 - без прийняття до виконання на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" за наявного в нього обов'язку незалежно від будь-яких умов здійснити дії з виконання рішення суду, яке набрало законної сили та підлягає обов'язковому, безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
4. Публічне акціонерне товариство "Родовід банк" (далі - АТ "Родовід банк") у поданих до суду письмових поясненнях не погодилося із вимогами скарги арбітражного керуючого Демчана О. І. зазначаючи про обґрунтованість дій державного виконавця відділу ДВС щодо повернення виконавчого документа без виконання, оскільки за частиною шостою статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним та пріоритетним для правовідносин, що виникають під час ліквідації банку, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, крім задоволення вимог кредиторів за правочинами, що забезпечують ліквідацію банку, якщо таке задоволення вимог погоджено виконавчою дирекцією Фонду.
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
5. 09.11.2020 Господарський суд Київської області постановив ухвалу, залишену без змін постановами судів апеляційної інстанції від 03.06.2021 та касаційної інстанції від 23.09.2021, якою затвердив звіт про нарахування грошової винагороди арбітражному керуючому Демчану О. І. у розмірі 68 478,79 грн та відшкодування витрат, пов'язаних з провадженням у справі про банкрутство у розмірі 510,20 грн за виконання повноважень ліквідатора ТзОВ "Неаполь-Сервіс"; зобов'язав Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Родовід банк" Каранченцева Артема Юрійовича (далі - Караченцев А. Ю.) перерахувати арбітражному керуючому Демчану О. І. частину основної грошової винагороди у розмірі 30 147,68 грн.
6. 03.12.2020 Господарським судом Київської області на виконання ухвали суду першої інстанції від 09.11.2020 у відповідній частині видано відповідний наказ, який стягувач пред'явив до виконання.
7. 02.11.2021 арбітражний керуючий Демчан О. І. звернувся до державного виконавця із заявою № 02-5/81 про виконання виконавчого документа, в якій просив зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Родовід банк" перерахувати йому частину основної грошової винагороди у розмірі 30 147,68 грн.
8. 12.11.2021 державний виконавець відділу ДВС Гладищенко В. А. повідомленням № 67458662/6 повернув виконавчий документ - наказ суду від 03.12.2020 у справі № 5002-17/1718-2011 стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки згідно рішення правління Національного банку України від 19.12.2017 № 811-рш відкликано ліцензію санаційного банку та ліквідовано АТ "Родовід Банк".
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
9. Ухвалою від 20.12.2021 Господарський суд Київської області скаргу арбітражного керуючого Демчана О. І. від 26.11.2021 № 02-51/83 на рішення та протиправні дії державного виконавця задовольнив частково; визнав неправомірним винесене державним виконавцем відділу ДВС Гладищенком В. А. повідомлення від 12.11.2021 № 67458662/6 про повернення виконавчого документа - наказу Господарського суду Київської області від 03.12.2020 у справі № 5002-17/1718-2011 - стягувачу без прийняття до виконання; зобов'язав державного виконавця відділу ДВС Гладищенка В. А. усунути порушення (поновити порушене право заявника) та винести постанову про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню наказу Господарського суду Київської області від 03.12.2020 у справі № 5002-17/1718-2011; в іншій частині скарги відмовив.
10. Суд першої інстанції з посиланням на висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 15.07.2020 у справі № Б14/040-07/15-08 та від 26.01.2021 у справі № 10/Б-5022/1359/2011 зауважив, що оплата праці ліквідатора відноситься до витрат АТ "Родовід Банк", пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури, з метою одержання активів останнього, з урахуванням чого її покладення на останнього не є порушенням норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки за частиною третьою статті 46 цього Закону в ході ліквідаційної процедури здійснюється фінансування витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури банку, а компенсація оплати праці ліквідатора, може бути віднесена ліквідатором банку до витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури з метою одержання активів банку.
11. Оскільки надання послуг арбітражного керуючого відбувається виключно на платній основі та законодавством не передбачено випадків здійснення своїх повноважень арбітражним керуючим безоплатно, суд першої інстанції дійшов висновку, що пункт 4 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням господарського судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
12. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що відмова АТ "Родовід Банк" від здійснення оплати послуг арбітражного керуючого може розцінюватися як відмова в можливості отримання гарантованої Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) оплати послуг і тим самим примушення його виконувати повноваження за відсутності оплати праці, що суперечить статті 43 Конституції України та статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
13. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції визнав передчасним та помилковим повернення державним виконавцем відділу ДВС виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
14. Північний апеляційний господарський суд постановою від 14.06.2021 ухвалу Господарського суду Київської області від 20.12.2021 у справі № 5002-17/1718-2011 залишив без змін, погодившись з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення скарги арбітражного керуючого Демчана О. І., оскільки пункт 4 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" не може суперечити принципу верховенства права та меті й завдання господарського судочинства щодо захисту порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
Короткий зміст вимог та підстав касаційної скарги
15. 12.08.2022 АТ "Родовід банк" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 та ухвалу Господарського суду Київської області від 20.12.2021, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким повністю відмовити в задоволенні скарги арбітражного керуючого Демчана О. І. на дії державного виконавця відділу ДВС Гладищенка В. А.
16. В обґрунтування доводів касаційної скарги АТ "Родовід банк" посилається на ухвалення судами попередніх інстанцій судових рішень з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, зазначаючи, зокрема, таке:
- суди попередніх інстанцій порушили норми статті 11, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та дійшли помилкового висновку про те, що застосування до спірних правовідносин норм пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" суперечитиме принципу верховенства права, меті й завдання господарського судочинства;
- суди попередніх інстанцій порушили норму статті 343 ГПК України дослідивши питання, пов'язанні з правовою природою винагороди арбітражного керуючого, яку суди визначили як витрати пов'язані з виведенням неплатоспроможного банку з ринку, а не як кредиторські вимоги до неплатоспроможного банку;
- суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", залишивши поза увагою, що для її застосування цей закон не встановлює будь-яких додаткових умов чи вимог, а визначальним за цією нормою є лише статус банку;
- суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях поставили під сумнів конституційність та чинність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження".
Доводи інших учасників справи
17. Пояснення, відзиви, заперечення від інших учасників справи не надходили.
Рух касаційної скарги
18. Ухвалою від 21.09.2022 Верховний Суд поновив АТ "Родовід банк" пропущений строк на подання касаційної скарги; відкрив касаційне провадження у справі № 5002-17/1718-2011 за касаційною скаргою АТ "Родовід банк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 та ухвалу Господарського суду Київської області від 20.12.2021; призначив розгляд касаційної скарги на 20.10.2022.
19. 20.10.2022 Верховний Суд постановив ухвалу, якою зупинив касаційне провадження у справі № 5002-17/1718-2011 за касаційною скаргою АТ "Родовід банк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 та ухвалу Господарського суду Київської області від 20.12.2021 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/7310/20 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду.
20. Ухвалою від 13.01.2023 Верховний Суд з огляду на усунення обставин, що викликали зупинення, поновив касаційне провадження у справі № 5002-17/1718-2011 за касаційною скаргою АТ "Родовід банк"; призначив розгляд касаційної скарги АТ "Родовід банк" у судовому засіданні на 26.01.2023.
21. У судове засідання 26.01.2023 з'явився представник АТ "Родовід банк" та арбітражний керуючий Демчан О. І., які надали пояснення у справі.
Позиція Верховного Суду
22. Розглянувши в судовому засіданні 26.01.2023 матеріали касаційної скарги АТ "Родовід банк" на оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі № 5002-17/1718-2011, заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку щодо наявності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на таке.
23. Об'єктом касаційного перегляду у цій справі є ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою апеляційного господарського суду, якою задоволено скаргу арбітражного керуючого Демчана О. І. на дії державного виконавця відділу ДВС щодо повернення згідно повідомлення від 12.11.2021 без прийняття до виконання виданого судом 03.12.2020 на виконання ухвали від 09.11.2020 наказу суду про зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Родовід банк" Караченцева А. Ю. перерахувати арбітражному керуючому Демчану О. І. частину основної грошової винагороди у розмірі 30 147,68 грн.
24. Ухвалені за результатом розгляду скарги арбітражного керуючого Демчана О. І. судові рішення мотивовані, з-поміж іншого, передчасністю повідомлення державного виконавця відділу ДВС від 12.11.2021 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, оскільки приписи пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" не можуть суперечити принципу верховенства права, меті й завданням господарського судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
25. Натомість, скаржник не погоджується з наведеним висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин положень пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" за якими, за його твердженням, державний виконавець зобов'язаний повернути стягувачу виконавчий документ без прийняття до виконання у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
26. Проаналізувавши предмет та зміст заявлених вимог скарги, висновки судів зроблених за результатом розгляду цієї скарги, доводи скаржника та аргументи сторін щодо скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність у цій справі проблематики, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" у разі пред'явлення стягувачем на примусове виконання виконавчого документа, в якому боржником є банк щодо якого Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію.
27. Колегія суддів зазначає, що аналіз правозастосування пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" з окресленої проблематики свідчить про існування протилежних підходів у судовій практиці Касаційного господарського суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, а саме:
І) у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 916/215/17 суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірне повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання у зв'язку з прийняттям Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "ІНВЕСТБАНК" , прийняте державним виконавцем у межах та у спосіб, визначений Законом України "Про виконавче провадження", тобто із дотриманням положень пункту 4 частини четвертої статті 4 цього Закону;
- у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 461/5171/18 суд визнав обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги на дії державного виконавця, оскільки державний виконавець у цій справі, приймаючи спірне повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання з огляду на прийняття Національним банком рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Надра", діяв у межах та у спосіб, визначених Законом України "Про виконавче провадження", тобто із дотриманням положень пункту 4 частини четвертої статті 4 цього Закону, що, в свою чергу, виключає можливість визнання таких дій державного виконавця незаконними та скасування зазначеної постанови.
ІІ) у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 761/14537/15-ц суд визнав помилковим висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення скарги на бездіяльність державного виконавця, зазначивши із посилання на практику Європейського суду з прав людини щодо обов'язковості виконання судового рішення зазначив, що завершальною стадією розгляду справи є виконання остаточного судового рішення. Наявність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документу, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
- у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 552/1811/15-ц суд зазначив, що оскільки рішення Київського районного суду м. Полтави, на виконання якого видано виконавчий лист, набуло статусу остаточного, сторони його не оскаржували в апеляційному чи касаційному порядку, то відсутні підстави щодо винесення державним виконавцем повторної постанови про закінчення виконавчого провадження, як цього вимагає Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Наявність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документу, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
28. Близький за змістом висновок міститься також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 761/24136/15-ц щодо закінчення виконавчого провадження у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, в якій суд касаційної інстнції зазначив, що наявність норми пункту 4 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" стосовно закінчення виконавчого провадження у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
29. Верховний Суд вважає необхідним відступити від висновку, викладеного у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 761/14537/15-ц та від 01.12.2021 у справі № 552/1811/15-ц з таких підстав.
30. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
31. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження".
32. За частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС з заявою про виконання виконавчого документа) примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
33. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС з заявою про виконання виконавчого документа) за цим законом підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
34. Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (частина перша, пункт 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС з заявою про виконання виконавчого документа).
35. Частиною першою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС з заявою про виконання виконавчого документа) визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
36. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС з заявою про виконання виконавчого документа) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
37. Отже, статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" законодавцем урегульовано, що примусове виконання рішень уповноваженими цим Законом органами та особами здійснюється у межах повноважень та у спосіб, що визначені, зокрема, Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.
38. Одним з таких законів є Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який установлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків (стаття 1 цього Закону).
39. Відповідно до пункту 8 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС з заявою про виконання виконавчого документа) законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить.
40. Тобто у спорах, пов'язаних із виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов'язань перед його кредиторами, приписи Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини.
41. Подібна правова позиція щодо пріоритетності норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відносно інших законодавчих актів України у правовідносинах з банком була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16, від 29.08.2018 у справі № 127/10129/17, від 23.01.2019 у справі № 761/2512/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17.
42. Відповідно до частини першої статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС з заявою про виконання виконавчого документа) Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
43. Статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено наслідки запровадження тимчасової адміністрації банку.
44. За частиною першою статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС з заявою про виконання виконавчого документа) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
45. Пунктом 2 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС з заявою про виконання виконавчого документа) визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється: примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку).
46. Тобто під примусовим стягненням майна (у тому числі коштів) банку, про яке йде мова у пункті 2 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", слід розуміти їхнє стягнення у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 381/622/17).
47. Згідно із пунктом 4 частини четвертої статті 4 "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС з заявою про виконання виконавчого документа) виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
48. Отже, запровадження в банку тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації встановлює обмеження на примусове стягнення з нього коштів для дотримання черговості задоволення вимог кредиторів, визначеної цим Законом.
49. З урахуванням наведеного, з моменту запровадження в банку тимчасової адміністрації та початку процедури його ліквідації будь-які виплати, в тому числі задоволення вимог кредиторів банку після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку здійснюються в порядку визначеному на Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який урегульований розділом VIII "Ліквідація банків" цього Закону.
50. Така заборона щодо примусового стягнення з банку коштів щодо якого прийнято Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію стосується також і вимог про стягнення з банку витрат арбітражного керуючого пов'язаних у провадженням у справі про банкрутство, в якій банка як кредитора було зобов'язано здійснити оплату частини грошової винагороди арбітражного керуючого, адже частиною дев'ятою статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що дія Кодексу України з процедур банкрутства на банки не поширюється (схожий за змістом висновок щодо неможливості застосування до банку до питань, що виникають через його неплатоспроможність, викладений у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 910/4475/19).
51. Отже, прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника правовим наслідком має виникнення спеціальної процедури пред'явлення стягувачем наявних в нього майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Щодо подібності правовідносин
52. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала свої правові висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини" при застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), визначивши, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
53. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
54. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
55. Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб'єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах.
56. Самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовним, ні за суб'єктним, ні за об'єктивним критеріями. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
57. Варто зазначити, що в даному випадку спірні правовідносини є подібними у справі, яка переглядається (№ 5002-17/1718-2011) та у справах № 761/14537/15-ц, № 552/1811/15-ц, оскільки наявні спільні риси що виражаються за їхнім змістом, а саме:
- спірні правовідносини у зазначених справах виникли у зв'язку із виконанням судових рішень про стягнення коштів з банку-боржника щодо якого Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
- правове регулювання у зазначених справах є подібним, адже стосується застосування у спірних правовідносинах, зокрема пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження".
58. Крім того, викладене вище свідчить, що в касаційних судах існують абсолютно різні підходи до застосування пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження".
59. Згідно зі статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
60. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
61. Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
62. Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11.11.1996 у справі "Кантоні проти Франції"; від 11.04.2013 у справі "Вєренцов проти України").
63. У рішенні від 10.11.2005 ЄСПЛ у справі "Лейла Шахін проти Туреччини" зазначено, що згідно з практикою закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.
64. З урахуванням наведеного, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 06.11.2019 у справі № 761/14537/15-ц та від 01.12.2021 у справі № 552/1811/15-ц щодо застосування пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження".
65. Частина третя статті 302 ГПК України зобов'язує суд передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у разі необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
66. З огляду на необхідність відступу від висновку викладеного у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 761/14537/15-ц та від 01.12.2021 у справі № 552/1811/15-ц, Верховний Суд у складі колегії Касаційного господарського суду вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, частиною третьою статті 302, статтями 303, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
1. Справу № 5002-17/1718-2011 разом із касаційною скаргою Акціонерного товариства "Родовід банк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 та ухвалу Господарського суду Київської області від 20.12.2021 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. О. Банасько
Судді В. Г. Пєсков
В. Я. Погребняк