11 серпня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження №12019100080006316 стосовно
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, за апеляційною скаргою прокурора у провадженні на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2020 року,
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2020 року ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та йому призначено покарання у виді 1 року 6 місяців 20 днів обмеження волі.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.
Як встановив суд у вироку, ОСОБА_9 , 05.09.2019 року приблизно о 05 год., знаходячись за адресою: м. Київ, вул. Якова Качури, 52, використовуючи рушницю для підводного полювання, умисно завдав колишній
дружині - ОСОБА_7 , легке тілесне ушкодження, що спричинило _________________________________________________________________
Справа №11-кп/824/358/2022 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_10
Категорія: ч. 2 ст. 125 КК України Доповідач ОСОБА_1
короткочасний розлад здоров'я, за таких обставин.
Так, 04.09.2019 року приблизно о 22 год. 30 хв. ОСОБА_9 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, повернувся додому за місцем свого проживання до будинку АДРЕСА_1 , де між ним та його сином виник словесний конфлікт з приводу його стану сп'яніння. Залишившись ночувати на подвір'ї, ОСОБА_9 , 05.09.2019 року приблизно о 05 год., знаходячись на території домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , відчуваючи неприязнь до ОСОБА_7 , яка з ним розлучилася і це стало основою для конфліктів у сім'ї, утримуючи в своїх руках рушницю для підводного полювання, споряджену металевою стрілою (гарпуном), яку він взяв в підсобному приміщенні вказаного домоволодіння, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та допускаючи суспільно небезпечні наслідки від дії даного пристрою, здійснив постріл в напрямку ОСОБА_7 , потрапивши стрілою (гарпуном) їй в грудну клітину, завдавши цими своїми діями легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, у виді непроникаючого поранення грудної клітки справа в проекції середньої третини ключиці.
Органом досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачувався в тому, що він, 05.09.2019 приблизно о 5 год., знаходячись за адресою: м. Київ, вул. Якова Качури, 52, використовуючи рушницю для підводного полювання, скоїв замах на умисне вбивство колишньої дружини ОСОБА_7 , однак не довів злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі.
Так, 04.09.2019 приблизно о 22 год. 30 хв. ОСОБА_9 після вживання спиртних напоїв, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, повернувся додому за місцем свого проживання до будинку АДРЕСА_1 , де між ним та його дружиною ОСОБА_7 виник словесний конфлікт, після якого ОСОБА_9 , відчуваючи раптово виниклу неприязнь до ОСОБА_7 , вирішив вчинити умисне вбивство останньої з використанням рушниці для підводного полювання, спорядженої стрілою (гарпуном), яку той взяв в підсобному приміщенні вищевказаного домоволодіння, та залишився чекати потерпілу біля будинку №52.
Далі ОСОБА_9 , 05.09.2019 приблизно о 5 год., знаходячись на території домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на позбавлення життя ОСОБА_7 , утримуючи в своїх руках заздалегідь заготовлену рушницю для підводного полювання, споряджену металевою стрілою (гарпуном), усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи суспільно небезпечні наслідки від дії даного пристрою, здійснив один постріл в життєво важливий орган ОСОБА_7 - грудну клітину.
Після чого, почувши крики про допомогу ОСОБА_7 , з приміщення будинку АДРЕСА_1 вибіг ОСОБА_11 та зупинив злочинні дії ОСОБА_9 , який тим часом не довівши свій злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі, з місця вчинення злочину втік.
Відразу після цього ОСОБА_7 було вчасно надано медичну допомогу та госпіталізовано до Київської міської клінічної лікарні №17.
Згідно висновку експерта №042-1726-2019 від 19.09.2019, у ОСОБА_7 виявлені тілесні ушкодження у вигляді - непроникаючого поранення грудної клітки справа в проекції середньої третини ключиці, розмірами приблизно 2х2 см, з наявністю чужорідного тіла металевої щільності, яке відноситься, за ступенем тяжкості, до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Такі дії ОСОБА_9 органом досудового розслідування були кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, як замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, яке не доведено до кінця з причин, що не залежали від його волі.
Між тим, за результатами судового розгляду суд прийшов до висновку, що умисел обвинуваченого ОСОБА_12 до наслідків своїх дій не охоплював позбавлення життя колишньої дружини ОСОБА_13 , оскільки він діяв з непрямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки у виді заподіяння тілесних ушкоджень і свідомо припускав їх настання, втім цей умисел був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди, а отже, відповідальність обвинуваченого має настати за тілесні ушкодження, які фактично були заподіяні - легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, тому перекваліфікував дії ОСОБА_9 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України.
Не погодившись з таким рішенням суду, прокурор у провадженні подала апеляційну скаргу, в якій, вважаючи вирок суду незаконним та необґрунтованим через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині правової кваліфікації дій обвинуваченого, що призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального правопорушення, просить скасувати вирок суду, кваліфікувати дії ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, та призначити йому покарання у виді 7 років позбавлення волі.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вина ОСОБА_9 у вчиненні саме замаху на вбивство повністю підтверджується дослідженими під час судового розгляду доказами, а саме: показаннями потерпілої ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_14 і ОСОБА_11 , які підтверджують факт того, що версія обвинуваченого про випадковий постріл - це лише спроба уникнути відповідальності за вчинення особливо тяжкого злочину.
При цьому обвинувачений свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, не визнав і у своїх показаннях зазначив, що не мав наміру вбивати потерпілу, факт здійснення ним пострілу не заперечував.
Між тим, за результатом оцінки та аналізу сукупності всіх доказів по справі, сторона обвинувачення вважає, що до версії обвинуваченого необхідно відноситися критично, як до способу уникнути відповідальності за скоєне, виходячи з наступного.
Так, у випадку даної ситуації, яка сталася між обвинуваченим і потерпілою, мав місце конфлікт - обвинуваченого вигнали з власного будинку. При цьому в усвідомленні обвинуваченого першоджерелом конфлікту являлась саме потерпіла, саме вона керувала розвитком цього конфлікту з боку будинку, родини і у тому числі й з боку сина, який ввечері вигнав батька. І хоча у ввечері потерпіла особисто не приймала участь у видворенні обвинуваченого з дому, однак він чітко усвідомлював, що син діяв саме у її інтересах, тобто саме потерпіла для обвинуваченого уособлювала іншу сторону конфлікту, яка створювала проблеми у його житті, і тому саме відносно неї і були направлені його дії і його мотив.
В результаті цього конфлікту, на фоні тривалих неприязних стосунків з дружиною, зосереджене в обвинуваченому бажання усунути проблему, яку уособлювала його дружина, під впливом спиртних напоїв стало стрімко набирати обертів і вилилось у мотив вчинення вбивства потерпілої, про що свідчать подальші події.
Так, рушниця, з якої стріляв обвинувачений, знаходилася у чохлі в розібраному вигляді, і той факт, що він її зібрав і привів у готовність свідчить про те, що не просто мав намір помститися за образу, а вже приготувався до реалізації свого задуму.
Щодо версії обвинуваченого про те, що він боявся нападу собак, то вона спростовується встановленими у судовому засіданні фактами про те, що подвір'я, де відбувся злочин, повністю огороджене від вулиці та сусідніх дворів, і до нього не мають доступу ні сторонні особи, ні тим паче собаки з вулиці, а тому на цьому подвір'ї обвинуваченому нічого і ніхто не загрожували, і необхідності збирати рушницю та приводити її до бойової готовності у нього не було.
Про те, що обвинувачений мав намір вбити саме потерпілу, крім місця вчинення злочину, також свідчить і час його вчинення, оскільки обвинуваченому добре було відомо про те, що саме його дружина рано вранці збирається і йде на роботу, і саме вона в цей час буде виходити з будинку, тобто це ще раз підтверджує спрямованість його умислу саме на вчинення злочину відносно своєї колишньої дружини.
Той факт, що його намір був спрямований саме на умисне вбивство, вказують усі обставини вчинення злочину: характер дій обвинуваченого, обстановка, яка передувала вчиненню злочину, знаряддя злочину, локалізація тілесних ушкоджень, поведінка обвинуваченого стосовно потерпілої до та після вчинення злочину.
За результатами дослідження доказів у суді сторона обвинувачення вважає встановленим, що обвинувачений мав намір помститися саме потерпілій, оскільки в момент пострілу він стояв на відстані «майже в притул», як зазначила потерпіла, і добре розумів хто навпроти нього, та для реалізації свого наміру заздалегідь зібрав і привів у бойову готовність рушницю, вибравши найбільш небезпечне знаряддя злочину з доступних у той момент, тобто був у свідомості, розумів що робить та зробив усе для досягнення своєї мети.
Також про його намір, спрямований саме на вбивство потерпілої, свідчить і місце розташування тілесних ушкоджень на тілі потерпілої, тобто місце, куди влучив обвинувачений - прямо біля шиї з лівої сторони і лише декілька сантиметрів відділяло потерпілу від летального наслідку, а та обставина, що рушниця належить сину обвинуваченого і сам обвинувачений не має достатніх навиків для влучної стрільби, в даній ситуації врятувала їй життя.
Місце розташування тілесних ушкоджень на потерпілій також спростовує версію сторони захисту щодо помилки у суб'єкті злочину: як зазначає обвинувачений, він в момент пострілу сплутав потерпілу з собакою, оскільки постріл був здійснений не ближче до землі, а саме в район розташування життєво важливих органів людини на висоті зросту потерпілої.
При цьому версію обвинуваченого про випадковість пострілу спростовують встановлені у судовому засіданні обставини, а саме те, що обвинувачений одразу встав після того, як грюкнули двері, про що він сам зазначає у показаннях, вказуючи на те, що цей грюкіт його розбудив, та, коли потерпіла вийшла з будинку, відстань між тим місцем, де знаходився обвинувачений, і нею складала близько 5-6 метрів, однак факт здійснення пострілу зафіксований на короткій відстані між потерпілою і обвинуваченим: майже впритул - як зазначила потерпіла, і на відстані витягнутої руки - як зазначив обвинувачений, тобто, з моменту як встав обвинувачений і до моменту здійснення ним пострілу, потерпіла пройшла відстань від дверей будинку до калитки, що свідчить про те, що у обвинуваченого було достатньо часу, щоб роздивитися, хто йде і звідки.
Також і в заяві потерпілої від 05.09.2019 року про вчинення відносно неї злочину вона, безпосередньо після події злочину, зазначила, що ОСОБА_9 , перебуваючи в алкогольному сп'янінні, цілеспрямовано здійснив в неї постріл з гарпуна, чим спричинив тілесні ушкодження і, на її думку, намагався її вбити.
Між тим, незважаючи на вищевикладені, встановлені під час судового розгляду, обставини, суд, не надавши належну оцінку цим обставинам, необґрунтовано та безпідставно змінив правову кваліфікацію дій обвинуваченого та призначив покарання по ч. 2 ст. 125 КК України, що призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального правопорушення.
Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, а також заперечення потерпілої ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_8 проти її задоволення, повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження, в межах заявлених прокурором клопотань, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
При цьому, положеннями ст. 94 КПК України встановлено обов'язок суду за його внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінювати кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Цих вимог закону, як вважає колегія суддів, суд першої інстанції дотримався у повному обсязі.
Проаналізувавши у вироку представлені сторонами докази, суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, дійшов правомірного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Як убачається з матеріалів провадження, суд у вироку досить детально виклав всі досліджені докази, яким надав відповідну оцінку, та у колегії суддів відсутні підстави вважати, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам провадження, як про це зазначає в апеляційній скарзі прокурор у провадженні.
Так, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, за обставин, установлених судом, відповідають фактичним даним, які містяться в наступних джерелах доказів:
- показаннях обвинуваченого ОСОБА_9 , який свою вину визнав частково, при цьому не заперечував своєї причетності до заподіяння потерпілій тілесного ушкодження та спосіб його заподіяння - постріл з підводної рушниці, а також час, дату, місце, які він не оспорює, тому визнає свою вину у заподіянні тілесних ушкоджень своїй дружині ОСОБА_15 , щиро кається у скоєному, однак вважає невірною кваліфікацію своїх дій за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки умислу на вбивство своєї колишньої дружини у нього не було, здійснив постріл випадково.
При цьому обвинувачений ОСОБА_9 також пояснив, що 04.09.2019 приблизно о 22 год. 30 хв. він повернувся додому за місцем свого проживання до будинку АДРЕСА_1 . Через те, що він перебував в стані алкогольного сп'яніння, його не впустили до будинку. Він вирішив провести ніч на подвір'ї будинку. В підсобному приміщенні вищевказаного домоволодіння він побачив рушницю для підводного полювання, споряджену стрілою (гарпуном), яка належала його синові ОСОБА_11 , та взяв її для захисту від собак і залишився ночувати на подвір'ї біля воріт. Вранці, коли було ще темно, від побачив силует і випадково нажав на спусковий гачок рушниці, внаслідок чого стріла попала в його дружину. Від підійшов до неї, взяв за руку, щоб вона не впала і залишився разом з нею біля входу до будинку. На крик дружини з хати вийшов їх син ОСОБА_11 , який викликав швидку допомогу, а він після того, перебуваючи в шоковому стані, пішов в сторону городу. Вони прожили з дружиною більше 30 років і жодного разу він не давав поводу щодо погроз. В даний час вони розлучені. У вчиненому розкаюється.
Аналогічні показання обвинувачений ОСОБА_9 надав і під час апеляційного розгляду, вказавши, що, взявши рушницю, яку спорядив гарпуном, для захисту від собак, він присів біля паркану на території домоволодіння, поклавши рушницю на коліна, дивився у щілини паркану, виглядаючи собак, і так заснув. Прокинувся, почувши якийсь шурхіт, та побачив якусь тінь. На вулиці було темно і подвір'я теж не освітлювалося. Почувши шурхіт, він почав підніматися та випадково натиснув на курок і трапився постріл. Потім він почув крик і побачив, що стоїть його колишня дружина, яка була від нього на відстані 1-1,5 м, якій він сказав, що він цього не хотів, а, побачивши, що дружина хапається за стрілу і хоче її витягнути, сказав їй цього не робити, обняв її і затиснув руку, щоб вона її не смикала, не даючи можливості витягнути гарпуна. Вона від нього відхилялася і вони вдвох так разом і впали на порозі біля дверей. А потім вийшов син, вдарив його декілька раз і він втік в кінець двору, щоб не було ніякої суперечки, та приблизно через 20 хвилин повернувся і приїхала поліція.
- показаннях потерпілої ОСОБА_7 , яка в судовому засіданні пояснила, що вранці 5 вересня 2019 року о 5 год. вона зібралась на роботу, вийшла з будинку, включила світло на вулицю, так як на дворі було темно, і попрямувала до «калітки». За 5 метрів до «калітки» вона почула якийсь шурхіт і в цей час побачила свого колишнього чоловіка ОСОБА_16 , який знаходився за шлакоблоками, перебував в нетверезому стані і вистрілив у неї з рушниці для підводного полювання. Стріла попала їй в шию. Вона почала відступати назад і хотіла впасти, але він не дав їй це зробити, схопивши за руку, і вони разом впали на східці будинку. В цей час на вулицю вийшов їх син, після чого ОСОБА_17 відпустив її і пішов в сторону городу. Син відкрутив частину стріли від наконечника, який залишився у неї в шиї, викликав швидку медичну допомогу та поліцію. В лікарні їй провели операцію, видалили наконечник стріли. Вона дуже переживала за своє життя. Рушниця знаходилася у прибудові будинку у спеціальній сумці і була у вільному доступі. Обвинувачений ніколи нею не користувався. В шлюбі вони прожили 34 роки. Обвинувачений важко переживав розлучення.
Також потерпіла ОСОБА_7 зазначила, що будинок належить їхньому сину, і коли обвинувачений приходив в нетверезому стані, його в будинок не пускали, а де він ночував вона не знає. Обвинувачений, перебуваючи у тверезому стані, був доброю та роботящою людиною, всім допомагав та міг все зробити по дому. Крім того, він ніколи їй не погрожував. Після того випадку він їй телефонував, просив вибачення та говорив, що не знає як, так сталося.
Надаючи показання в суді апеляційної інстанції, потерпіла ОСОБА_7 також зазначила, що того дня її колишній чоловік, з яким вони розлучилися у травні 2019 року, але він проживав на території домоволодіння сина, бо сказав, що йому немає куди йти, прийшов увечері в нетверезому стані і вони не пустили його в хату, бо вона сказала сину його не пускати в такому стані, і де він ночував, вона не знає. Вранці вона встала, щоб йти на роботу, зібралася, вивісила рушника на вулиці, там ще було темно, а потім потушила світло і пішла до калітки. Вона вже потяглась до ручки, щоб відкривати калітку, як почула шум, і вона злякалась. І тут оцей постріл. Це все дуже швидко сталось. Вона спочатку незрозуміла, що сталося, але їй одразу стало дуже важко, і вона навіть почала тягнути стрілу, яка потрапила їй в шию, та відходити назад, а коли дійшла до порогу, то не знає, як так сталося, що з обвинуваченим вони опинились з однієї сторони і вона зверху на ньому, та він її тримав. Чому він її тримав, вона не знає, але обвинувачений казав, що не давав їй витягнути стрілу, а вона хотіла її витягнути, бо їй здавалося, що коли вона її витягне, їй стане легше. Вона почала кричати, вибіг син і обвинувачений її відразу відпустив. Син викрутив цю стрілу, а потім приїхала швидка і поліція.
При цьому вказала, що у момент пострілу між нею та обвинуваченим відстань була близько метра. Він сидів під парканом за цеглою, яка там складена, і вона його не бачила, а коли він піднімався, то був шурхіт його бушлату об паркан, і цього шурхоту вона злякалась. Думала, що це кіт, але потім придивилась, побачила обвинуваченого, крикнула "Серьожа!" і відбувся постріл. Після цих подій обвинувачений не тікав, коли вийшов син, то він її відпустив і пішов в сторону городів, але відразу повернувся, взявся за голову і почав казати, що він наробив і що не знає, як так сталося. Зазначила, що того дня конфліктів у неї з обвинуваченим не було. Крім того, обвинувачений їй ніколи не погрожував. Також обвинувачений не знав графіку її роботи, бо він у неї плаваючий. Цегла, за якою сидів обвинувачений, висока і вона не думає, що він міг її бачити, коли вона йшла.
- показаннях в суді першої інстанції свідка ОСОБА_11 , який пояснив, що обвинувачений ОСОБА_9 - це його батько, а потерпіла ОСОБА_7 - мати. 5 вересня 2019 року о 5 год. його розбудила дружина та сказала про крик матері. Він вибіг на вулицю та побачив, що його мати лежала на порозі із стрілою в шиї, яка продовжувала кричати, а біля неї знаходився батько, який відпустив її, сказав "Пробачте" та пішов. Він від'єднав від наконечника стрілу, викликав швидку медичну допомогу та поліцію. Також зазначив, що рушниця, з якої було проведено постріл, належить йому і призначена для підводного полювання, перебувала у вільному доступі у сумці і спеціальному чохлі.
Під час апеляційного розгляду свідок ОСОБА_11 відмовився надавати показання, при цьому підтвердив ті показання, які надавав в суді першої інстанції, звукозапис яких був відтворений у суді апеляційної інстанції.
- показаннях свідка ОСОБА_14 , яка в судовому засіданні пояснила, що увечері 4 вересня 2019 року її свекор ОСОБА_17 прийшов додому у нетверезому стані, а тому його не пустили ночувати в будинок. Вранці 5 вересня 2019 року її свекруха збиралася на роботу. Вона побажала їй гарного дня і, коли свекруха вийшла з будинку, вона залишилася на кухні. Через деякий час вона почула крик свекрухи: " ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , вбивають". Вона розбудила чоловіка, який вибіг на вулицю, а, повернувшись, сказав, що батько вистрілив у матір з рушниці для підводного полювання. Коли вона вийшла на вулицю через хвилин 10, то побачила свекруху, яка сиділа на порозі і говорила, що їй боляче. Стріли вона вже не бачила. Обвинувачений сидів біля будинку, був у нетверезому стані, сидів, взявшись за голову, і говорив: « ОСОБА_19 , що я наробив!». В будинку завжди проживала вона з чоловіком та свекор із свекрухою. Коли обвинувачений не вживав спиртні напої, він був нормальною людиною, допомагав по дому, займався з дитиною.
- протоколі прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 5.09.2019 року, з якого вбачається, що в цей день о 10 год. ОСОБА_7 звернулася до Святошинського УП ГУНП в м. Києві із заявою про те, що 05.09.2019 року о 05 год. за адресою: м. Київ, вул. Якова Качури, 52, її колишній чоловік ОСОБА_9 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, здійснив із гарпуна у неї постріл, чим спричинив їй тілесні ушкодження. Вважає, що намагався її вбити (т. 1 а.п. 63).
- протоколі огляду місця події від 05.09.2019 з ілюстративною таблицею до нього, яким зафіксовано ділянку місцевості за адресою: м. Київ, вул. Якова Качури, 52, на території прибудинкової ділянки, де було виявлено та вилучено з білих шлакоблоків, розташованих ліворуч від входу, рушницю для підводного полювання і стрілу, світлу куртку з плямами речовини бурого кольору, наявність яких також зафіксовано на бетонних східцях та вистеленій доріжці (т. 1 а.п. 64-69).
- протоколі огляду місця події від 05.09.2019 року з ілюстративною таблицею до нього, що проводився у приміщенні Київської клінічної лікарні №17 за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний, 14/20, під час якого було вилучено одяг, в який була одягнута потерпіла ОСОБА_7 , в момент вчинення відносно неї кримінального правопорушення: жіночу футболку зеленого кольору зі слідами речовини бурого кольору, штани сірого кольору зі слідами речовини бурого кольору, та металевий предмет гарпун, який було витягнуто хірургічним шляхом після оперативного втручання з грудної клітини потерпілої ОСОБА_7 (т. 1 а.п. 70-75).
- висновку експерта № 042-1726-2019 від 19.09.2019 року, згідно якого: у ОСОБА_7 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: непроникаючого поранення грудної клітки справа в проекції середньої третини ключиці, розмірами приблизно 2х2 см, з наявністю чужорідного тіла металевої щільності. Локалізація, морфологія вищевказаного ушкодження, враховуючи обставини справи та часові дані, свідчать про те, що спричинене воно однократною травмуючою дією гострого предмета, що має колючі властивості, яким може бути металевий наконечник стріли (гарпун), випущеної зі спеціально прилаштованого для цієї мети пристрою, могло утворитись в термін, вказаний в ухвалі, тобто 05.09.2019 року. Між подіями від 05.09.2019 року та отриманням тілесного ушкодження ОСОБА_7 є прямий причинно-наслідковий зв'язок. Вказане ушкодження відноситься за ступенем тяжкості до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я (т. 1 а.п. 102-106).
При цьому з оскаржуваного вироку вбачається, що, згідно з положеннями ст. 94 КПК України, суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку, на підставі чого дійшов правильного висновку про відсутність у діях ОСОБА_9 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, який належним чином детально обґрунтував у прийнятому рішенні, за чим і перекваліфікував дії ОСОБА_9 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України.
Щодо доводів прокурора про необґрунтованість, на його думку, перекваліфікації вчиненого ОСОБА_9 на ч. 2 ст. 125 КК України, колегія суддів зазначає.
Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 115 КК України, вбивством належить вважати умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Згідно ч. 2 ст. 15 КК України, замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 КК України, умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тілесного ушкодження визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим.
Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що судова практика для з'ясування змісту й спрямованості умислу особи орієнтує суди на те, що при дослідженні доказів їм необхідно виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Судова палата з розгляду кримінальних справ Верховного Суду України у своїх рішеннях (№ 5-32кс12 від 31.01.2012 року, № 5-26кс13 від 04.07.2013 року, № 5-46кс13 від 14.11.2013 року, № 5-10кс14 від 26.06.2014 року, № 5-32кс14 від 11.12.2014 року, № 5-24к15 від 18.06.2015 року) неодноразово висловлювала правову позицію про те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони були включені в ціль його діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.
Під час досудового розслідування, що слідує зокрема із дослідженого під час апеляційного розгляду протоколу слідчого експерименту з обвинуваченим ОСОБА_9 , та судового розгляду кримінального провадження, ОСОБА_9 визнавав сам факт заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_7 і неодноразово стверджував, що не мав умислу на позбавлення її життя, а випадково здійснив постріл з рушниці для підводного полювання, коли піднімався, прокинувшись, від того, що почув якійсь шурхіт та побачив якусь тінь.
Зазначені твердження обвинуваченого були частково спростовані, зокрема, в тій частині, що ОСОБА_9 випадково здійснив постріл з рушниці для підводного полювання, враховуючи встановлені експертами характеристики предмету, який використовував обвинувачений, та локалізацію поранення (в область грудної клітини), які вказують на те, що ОСОБА_9 діяв при цьому, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки у виді заподіяння тілесних ушкоджень, і свідомо припускав їх настання, адже, взявши рушницю для підводного полювання, розумів її призначення і властивості щодо спричинення тілесних ушкоджень, та свідомо здійснив з неї постріл в свою колишню дружину, саме натиснувши на спусковий гачок.
Поряд з цим, як слідує з досліджених судом доказів, а саме: показань самого обвинуваченого ОСОБА_9 , потерпілої ОСОБА_7 та свідків, даних протоколів огляду місця події, обвинувачений ОСОБА_9 завдав потерпілій один неприцільний постріл з рушниці для підводного полювання, без наміру позбавити її життя.
Зібрані докази у кримінальному провадженні не містять об'єктивних даних, які б свідчили про намір ОСОБА_9 вчинити умисне вбивство ОСОБА_7 .
Про відсутність прямого умислу в обвинуваченого ОСОБА_9 на вбивство потерпілої ОСОБА_7 свідчать як показання самого обвинуваченого і потерпілої, так і пояснення свідків, які зазначили, що після здійснення пострілу в бік потерпілої, ОСОБА_9 більше не стріляв, стримував потерпілу, щоб вона не витягла стрілу, що могло б завдати більш значну шкоду її здоров'ю, при цьому жодних протиправних дій більше не вчиняв, хоча, до того як вийшов на вулицю їх син - свідок ОСОБА_11 , мав реальну можливість продовжити свої злочинні дії та позбавити ОСОБА_7 життя, однак цього не зробив.
Тож ствердження сторони обвинувачення про те, що ОСОБА_9 , спричинивши легке тілесне ушкодження, діяв з прямим умислом на вбивство ОСОБА_7 , спростовує як попередня поведінка ОСОБА_9 - бажав примиритися і зберегти родину, так і його поведінка під час вказаних дій - погрози вбивством не висловлював; жодних дій, спрямованих на продовження насильства після пострілу, не вчиняв; не дозволив потерпілій інстинктивно вийняти стрілу, щоб уникнути більш тяжких наслідків, і його поведінка після вказаних дій - жалкував про вчинене, що в сукупності не свідчить про його бажання досягнути саме такого тяжкого наслідку своїх, хоча і дійсно вкрай небезпечних, дій, як смерть потерпілої.
Також і сама потерпіла ОСОБА_7 , під час допиту в судовому засіданні, не вважала дії свого колишнього чоловіка такими, що були спрямовані на умисне позбавлення її життя.
Поряд з цим, твердження органу досудового розслідування в пред'явленому обвинуваченні ОСОБА_9 про те, що останній не довів свій злочинний умисел до кінця з незалежних від нього причин, хоча й не вказано саме яких, і не знайшло свого підтвердження у суді, оскільки обвинувачений ОСОБА_9 , після того як відбувся постріл з рушниці для підводного полювання, залишився біля потерпілої, не намагався зникнути чи вчинити будь-які інші неправомірні дії щодо потерпілої ОСОБА_7 .
Посилання ж сторони обвинувачення, як на підтвердження наявності у ОСОБА_9 умислу щодо позбавлення життя ОСОБА_7 , на те, що ОСОБА_9 спеціально сховався і очікував дружину для нападу на неї, повністю спростувала під час розгляду в суді першої інстанції потерпіла ОСОБА_7 , яка зазначила, що обвинувачений не міг знати, що того ранку вона буде йти на роботу через зміни у її робочому графіку.
Отже, вищевказане об'єктивно свідчить про те, що ОСОБА_9 не мав наміру на умисне вбивство потерпілої ОСОБА_7 .
Про характер нанесених ОСОБА_7 ушкоджень свідчить висновок експерта № 042-1726-2019 від 19.09.2019 року, відповідно до якого: у ОСОБА_7 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: непроникаючого поранення грудної клітки справа в проекції середньої третини ключиці, розмірами приблизно 2х2 см, з наявністю чужорідного тіла металевої щільності. Локалізація, морфологія вищевказаного ушкодження, враховуючи обставини справи та часові дані, свідчать про те, що спричинене воно однократною травмуючою дією гострого предмета, що має колючі властивості, яким може бути металевий наконечник стріли (гарпун), випущеної зі спеціально прилаштованого для цієї мети пристрою, могло утворитись в термін, вказаний в ухвалі, тобто 05.09.2019 року. Між подіями від 05.09.2019 року та отриманням тілесного ушкодження ОСОБА_7 є прямий причинно-наслідковий зв'язок. Вказане ушкодження відноситься за ступенем тяжкості до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Таким чином, ОСОБА_9 хоча і завдав тілесне ушкодження ОСОБА_7 загально-небезпечним знаряддям - рушницею для підводного полювання в грудну клітину шляхом пострілу, але при цьому він об'єктивно не мав умислу на умисне вбивство потерпілої.
Тому суд першої інстанції правильно перекваліфікував вчинене ОСОБА_9 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що суд необ'єктивно врахував висновки експертиз, показання потерпілої та свідків, є безпідставними, оскільки суперечать встановленим фактичним обставинам та спростовані достовірними, належними та допустимими доказами, які ретельно проаналізовано у вироку.
Тож, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спрямованість умислу обвинуваченого ОСОБА_9 саме на умисне вбивство потерпілої ОСОБА_7 не є доведеною стороною обвинувачення поза розумним сумнівом.
При цьому, всупереч доводам апеляційної скарги прокурора, перекваліфіковуючи дії ОСОБА_9 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 на ч. 2 ст. 125 КК України, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що самі по собі характер і локалізація тілесних ушкоджень та спосіб їх нанесення, без урахування інших обставин, не може свідчити про його умисел на позбавлення життя потерпілої ОСОБА_7 .
Замах на позбавлення життя особи, як правомірно зазначив суд у своєму рішенні, може бути вчинено лише з прямим умислом, тобто коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки, в даному випадку у виді умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині та бажала, а не свідомо припускала, їх настання.
Як зазначалось вище, дослідженими під час судового розгляду доказами, які були надані суду, в тому числі стороною обвинувачення, не були спростовані показання обвинуваченого ОСОБА_9 про те, що в нього не було будь-якого умислу (прямого чи непрямого) на протиправне заподіяння смерті потерпілій ОСОБА_7 , і незважаючи на належність, допустимість та достовірність кожного з цих доказів, що були досліджені судом, їх оцінка в сукупності з іншими доказами, зокрема з показаннями обвинуваченого, потерпілої та свідків, з точки зору достатності та взаємозв'язку, не дає підстав для прийняття процесуального рішення, про яке зазначається в апеляційній скарзі прокурора.
При цьому, всупереч тверджень прокурора, лише заява потерпілої ОСОБА_7 про вчинене кримінальне правопорушення, в якій вона зазначила, що вважає, що ОСОБА_9 намагався її вбити, як і інших письмових доказів, у тому числі висновку судово-медичного експерта № 042-1726-2019 від 19.09.2019 рокущодо характеру та ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, спричинених потерпілій ОСОБА_7 , недостатньо для висновку про наявність у діях ОСОБА_9 закінченого замаху на вбивство потерпілої, оскільки під час судового розгляду суду не надано, а в апеляційній скарзі прокурора не наведено таких беззаперечних доказів, які б підтверджували той факт, що обвинувачений діяв саме з прямим умислом та виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.
Більш того, в апеляційній скарзі прокурора взагалі відсутні посилання на будь-які обставини або докази, які б вказували на те, що ОСОБА_9 виконав усі дії, спрямовані на доведення умислу на вбивство потерпілої ОСОБА_7 до кінця, але цей злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі. Причин, які не дозволили йому це зробити, в апеляційній скарзі також не називається, хоча вони, за наявності відповідного умислу на вбивство, беззаперечно повинні бути.
Поряд з цим колегія суддів відмічає, що потерпіла ОСОБА_7 також погодилася з вироком суду і згодна з такою перекваліфікацією вчиненого обвинувачуваним.
Тож, оцінюючи фактичні обставини провадження у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_7 були заподіяні ОСОБА_9 умисно, втім цей умисел був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди, а отже, відповідальність обвинуваченого має настати за тілесні ушкодження, які фактично були заподіяні, а це легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з мотивами зміни обвинувачення ОСОБА_9 , наведеними у вироку та перекваліфікацією дій останнього з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України, оскільки вони відповідають обставинам, встановленим під час судового розгляду на підставі досліджених у судовому засіданні доказів, вимогам закону та судовій практиці Верховного Суду.
Тож, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_9 в умисному спричиненні ОСОБА_7 легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, та кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 125 КК України, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_9 за цим матеріальним законом покарання відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.
Так, вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_9 суд першої інстанції враховував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не перебуває на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра, стан його здоров'я, а також і конкретні обставини кримінального правопорушення та його відношення до вчиненого, відсутність обставин, що пом'якшують його покарання, а вчинення ним кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння, як обставину, що його обтяжує.
З урахуванням всіх цих обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність призначити ОСОБА_9 покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік 6 місяців 20 днів, що не лише відповідає санкції ч. 2 ст. 125 КК України, але й є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Доводи апеляційної скарги прокурора щодо призначеного покарання зумовлені виключно позицією сторони обвинувачення щодо необхідності кваліфікації дій ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, щодо якої докладні мотиви з яких колегія суддів з нею не погоджується, визнаючи правильною кваліфікацію судом першої інстанції дій ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 125 КК України, наведені вище, у зв'язку з чим і вони також не підлягають задоволенню.
Отже, доводи апеляційної скарги прокурора не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, а тому підстав вважати, що вирок суду не відповідає вимогам ст.ст. 370, 374 КПК України колегія судів не вбачає.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування судового рішення, не встановлено.
За викладеним вище, не маючи інших приводів та підстав для скасування чи зміни вироку, визнаючи його законним та обґрунтованим, колегія суддів вважає за необхідне залишити вирок суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу прокурора у провадженні- без задоволення.
Разом з тим, в порядку ст. 404 КПК України, необхідно внести уточнення у вирок Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2020 року, у зв'язку з допущеними помилками, а саме: вказати у вступній частині рік народження ОСОБА_9 «1966 рік» замість «1956 року», відповідно до дослідженої в апеляційному суді копії свідоцтва про народження ОСОБА_9 (т. 1 а.п. 49).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу прокурора у провадженні залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2020 року стосовно ОСОБА_9 - без змін, уточнивши, в порядку ст. 404 КПК України, у вступній частині вироку Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2020 року, що він ухвалений стосовно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
___________________ _____________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3