Київський апеляційний суд
29 червня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілого ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції під час трансляції з приміщення Ізолятора тимчасового тримання ГУНП у м. Києві кримінальне провадження № 42018000000001598 щодо ОСОБА_9 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.3 ст.27 ч.3 ст.146, ч.3 ст.27 ч.2 ст.127, ч.3 ст.27 ст.340, ч.3 ст.27 п.п.3, 12 ч.2 ст.115 КК України,
Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16.04.2021 ОСОБА_9 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 ст.340, ч.3 ст.27 ч.3 ст.146, ч.3 ст.27 ч.2 ст.127, ч.3 ст.27 ч.3 ст.135 КК України, за сукупністю яких йому визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Цим же вироком ОСОБА_10 визнаний невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст.255 КК України та виправданий у зв'язку з відсутністю в його діях складу вказаного кримінального правопорушення.
Суд ухвалив початок строку відбування покарання ОСОБА_9 обчислювати з 29.07.2017 і зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 29.07.2017 до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_9 у вигляді тримання під вартою залишено без змін.
Апеляційне провадження відкрито за апеляційними скаргами прокурора, захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , представника потерпілого ОСОБА_12 - ОСОБА_13 .
В судовому засіданні захисник ОСОБА_7 подала спільне із захисником ОСОБА_8 клопотання про зміну їх підзахисному запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт у нічний час доби за адресою: АДРЕСА_1 , яке обґрунтовано тим, що, починаючи з дня затримання, ОСОБА_9 безперервно перебував під вартою, а тому станом на 29.01.2022 відбув призначене судом покарання. Також сторона захисту наголошує на значному навантаженні суддів Київського апеляційного суду, який задовольнив клопотання учасників судового провадження про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, що передбачає дослідження значного обсягу доказів, веденні воєнного стану в Україні у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України та вірогідність через це тривалого апеляційного розгляду.
Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), захисники вказують, що аргументи "за" і "проти" звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно та мають підтверджуватись фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватись, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може виправдати досудове тримання під вартою (рішення у справах "Подвезько проти України", "W. проти Швейцарії"). Влада може вважати за необхідне утримувати підозрюваного у в'язниці, принаймні на початку слідства для того, щоб перешкодити йому заплутати розслідування, особливо в такій складній справі, де необхідні численні і складні слідчі дії. Однак з плином часу ситуація змінюється навіть у такій справі, і при нормальному розвитку подій передбачувані ризики поступово зменшуються в міру того, як проводиться розслідування, фіксуються показання і здійснюється перевірка (рішення у справі "Клоот проти Бельгії"). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справі "Бекчиєв проти Молдови").
Враховуючи положення ст.177 КПК України, якою визначено мету і підстави застосування запобіжний заходів, вказують, що у даному випадку підставою застосування до обвинуваченого запобіжного заходу є не наявність обґрунтованої підозри, а засудження за вчинення кримінальних правопорушень. Разом з тим, наразі жодного ризику, передбаченого ст.177 КПК України, не існує. ОСОБА_9 націлений на доведенні позиції своєї невинуватості, а тому не має наміру уникати судових засідань, що виключає ризик його переховування від суду. Стосовно ризику можливого тиску, то реальна небезпека чинення тиску на потерпілого, свідків могла існувати на початку цієї справи, але з плином часу вона значно зменшилася, а після допиту потерпілого та свідків судом першої інстанції такий ризик перестає бути визначальним (рішення у справі "Летельє проти Франції"). До того ж, згідно з ч.5 ст.194 КПК України у разі застосування запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, суд вправі покласти на обвинуваченого обов'язок щодо заборони спілкуватися у будь-який спосіб з потерпілим та свідками.
Що стосується особи ОСОБА_9 , то він страждає на тяжке хронічне захворювання - гіпертонічну хворобу 2 ступеню та низку інших захворювань, що підтверджується даними медичних установ, за час перебування під вартою стан його здоров'я значно погіршився і він потребує додаткового обстеження та постійного лікування, яке не може бути забезпечене в умовах Ізолятора тимчасового тримання ГУНП у м. Києві. Обвинувачений має міцні соціальні зв'язки та хорошу репутацію, характеризується позитивно. До затримання на його утриманні перебувала 76-річна матір та рідна тітка ОСОБА_14 , яка страждає на тяжке захворювання, через що прикута до ліжка. Після затримання нею опікувалась мати ОСОБА_9 , яка наразі втрачає зір і потребує оперативного втручання. Вона не може здійснювати постійний догляд за ОСОБА_14 , яка інших родичів не має. Піклування також потребує 70-річна теща ОСОБА_9 - ОСОБА_15 , донька якої (дружина обвинуваченого) померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З огляду на викладене вважають, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого під час апеляційного розгляду.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_9 направив клопотання з аналогічною вимогою, в якому вказує, що відбув покарання, призначене вироком суду, і у зв'язку з відкритим вторгненням Російської Федерації в Україну має намір вступити до лав територіальної оборони, до волонтерського руху або Збройних Сил України.
Заслухавши думку прокурора і представника потерпілого ОСОБА_6 , які заперечили проти задоволення клопотань, думку захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та обвинуваченого на підтримку вказаних клопотань, колегія суддів приходить до таких висновків.
На питання про те, чи є розумним строк тримання під вартою, не можна відповісти абстрактно. Визначати, чи розумно й надалі залишати обвинуваченого під вартою, необхідно на підставі особливостей кожної конкретної справи. Продовження строку тримання під вартою в певній справі може бути виправданим лише тоді, коли наявні конкретні ознаки того, що вимога громадських інтересів важить більше - попри презумпцію невинуватості, - ніж правило поваги до особистої свободи (рішення у справі "W. проти Швейцарії"). Передусім національні судові органи мають забезпечити, щоб у будь-якому конкретному випадку досудове тримання обвинуваченої особи під вартою не перевищувало розумного строку. З цією метою вони повинні вивчити всі факти "за"і "проти"наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, попри належну повагу до принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (рішення у справі "Лабіта проти Італії").
ОСОБА_9 обвинувачується в участі у злочинній організації, створеній з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, участі у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також в організації викрадення людей, їх катування, незаконного перешкоджання організації та проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, організації умисного вбивства викраденої людини, що відбувалось під час масових акцій протесту на Майдані Незалежності в м. Києві в січні 2014 року і набуло великого суспільного резонансу.
На даний час триває апеляційне провадження, вирок не набрав законної сили, а тому посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_9 відбув покарання з урахуванням положень ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015, у відповідності з якими зарахування строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі здійснюється з розрахунку, що одному дню попереднього ув'язнення дорівнюють два дні позбавлення волі, не можуть бути прийняті до уваги. До того ж, в апеляційній скарзі прокурора порушується питання про призначення ОСОБА_9 остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років, а в апеляційній скарзі представника потерпілого ОСОБА_13 - довічного позбавлення волі, що може свідчити про наявність ризику переховуватися від суду, з огляду на обізнаність ОСОБА_9 у тяжкості покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованих правопорушень. Про те, що вказаний ризик продовжує існувати, свідчить також інформація про численні поїздки ОСОБА_9 до його затримання до Російської Федерації, до якої виїхали інші підозрювані в кримінальному провадженні, з якого було виділено кримінальне провадження щодо ОСОБА_9 , і через збройну агресію якої в Україні введено воєнний стан.
Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції прийнято рішення про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, і заплановано повторний допит потерпілих та свідків обвинувачення, ризик незаконного впливу на вказаних осіб, які вже давали показання в суді першої інстанції, хоча і зменшився, однак продовжує існувати.
Вказані обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що альтернативні запобіжні заходи не будуть достатніми для запобігання передбаченим ч.1 ст.177 КПК України ризикам, і що загальносуспільний інтерес у даному випадку переважає інтереси конкретної особи, а тому підстави для зміни ОСОБА_9 запобіжного заходу відсутні.
Що стосується стану здоров'я ОСОБА_9 з тенденцією до погіршення, на чому наголошують захисники, то він у зв'язку з наявними хронічними захворюваннями регулярно проходив обстеження в спеціалізованих медичних закладах, оглядався лікарями з дозволу суду та отримував відповідні рекомендації, а за необхідності - і стаціонарне лікування. У суду відсутні відомості про неможливість надати необхідне лікування відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України № 239/5/104 від 10.02.2012, яким передбачено порядок лікування особи, узятої під варту.
До того ж, така позиція захисників не узгоджується за позицією обвинуваченого, який має намір вступити до лав територіальної оборони, Збройних Сил України, тощо.
Керуючись ст.ст.331, 405 КПК України, колегія суддів
У задоволенні клопотань захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_9 про зміну обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт у нічний час доби відмовити.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3