ун. № 759/16447/22
пр. № 2/759/1171/23
25 січня 2023 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання Гаєвської Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу з повідомленням без виклику сторін у спрощеному позовному провадженні за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини,
у листопаді 2022 р. позивач звернулася до суду із вищезазначеними позовними вимогами.
В обґрунтуванні позовних вимог посилається на те, що 07.07.2018 вона зареєструвала шлюб з відповідачем у Святошинському районному у м. Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві. Спільне життя з відповідачем не склалося у зв'язку із відсутністю взаєморозуміння, різного погляду на життя. Шлюбні відносини не підтримують, перестали вести спільне господарство та підтримувати шлюбно-сімейні відносини. Також, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати пред'явлення позову і до досягнення дітьми повноліття, оскільки добровільно відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, та не приймає участі у її вихованні.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 25.11.2022 відкрито провадження по справі у спрощеному позовному провадженні з повідомленням без виклику сторін.
Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідачу надсилалася ухвала про відкриття провадження разом з позовною заявою та додатками до неї. Відзив на позовну заяву до суду не направив, жодних заяв з процесуальних питань від сторони відповідача до суду не надходило.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.1 ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
За правилами ч. 2, ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Як встановлено у судовому засіданні, між позивачем та відповідачем 07.07.2018 зареєстровано шлюб у Святошинському районному у м. Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис №658, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с.6,7).
У вказаному шлюбі мають неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8).
Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
Як вбачається зі змісту ч. 3 та ч. 4 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя або одного з них на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану, відповідно до статей 106 та 107 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Судом встановлено, що відносини в сім'ї ускладнились, вони не ведуть спільного господарства, шлюб існує лише формально.
Крім того, ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Крім цього, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Окрім цього, п. 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12.06.2014 встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до ст. 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.».
Згідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в ст. 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
З врахуванням того, що жоден з подружжя не бажає примиритися, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їх інтересам, тому шлюб слід розірвати.
Відповідно до ст. 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї суперечитиме інтересам одного з них.
Частина перша ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Поняття «приватного та сімейного життя» ЄСПЛ не є чітко визначеним, і охоплює широкий спектр питань, серед яких, зокрема, є права особи на приватний простір, право визначати своє приватне життя (справа «Пек проти Сполученого Королівства» від 28.01.2003 року, заява №44647\98).
При вирішенні спору про розірвання шлюбу суд враховує, що позивач та відповідач тривалий час, не проживають однією сім'єю, у них різні погляди на життя та сімейні цінності, між сторонами спору припинилися шлюбні стосунки, вони перестали вести спільне господарство.
Також, позивач звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати пред'явлення позову і до досягнення дітьми повноліття.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Відповідно до частини другої ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 СК України).
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (до ст. 180 СК України).
За приписами ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
При визначенні розміру аліментів на утримання дитини суд виходить з матеріального становища кожної із сторін спору, а саме те, що неповнолітня дитина проживає разом з матір'ю, перебуває на її утриманні, тоді як відповідно до вимог сімейного законодавства діти мають право на отримання матеріальної допомоги з боку обох своїх батьків.
У даному випадку позивач та відповідач є особами працездатного віку, доказів про наявність медичних протипоказань, встановлених щодо працевлаштування та заняття певними видами діяльності, суду не надано.
Як роз'яснено у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ст. 183 СК України частка заробітку матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно із ч.1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
З роз'яснень, викладених у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вбачається, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Позивач просить стягнути аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати пред'явлення позову і до досягнення нею повноліття. Такий розмір аліментів на утримання дитини буде необхідним та достатнім для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, тому позовні вимоги про стягнення аліментів на неповнолітню дитину підлягають задоволенню.
Крім цього, судом роз'яснюється, що відповідно до ч. 1 ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, зобов'язаний брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Також позивач не позбавлена в майбутньому звернутись до суду з позовом про стягнення з відповідача на її користь матеріальної допомоги на лікування та/або навчання дитини в порядку ст.185 СК України або збільшення розміру аліментів згідно зі ст.192 СК України.
Суд допускає негайне виконання рішень суду у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць (ст. 430 ЦПК України).
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача державне мито, яке підлягає стягненню при реєстрації розірвання шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану. Однак, суд відповідно до норм чинного законодавства обмежений у вирішенні даного питання.
За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279, 281, 354, 355, ЦПК України, ст.ст. 105, 110, 112, 180, 182, 183, 184 СК України, суд,-
позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини задовольнити частково.
Шлюб, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений 07.07.2018 у Святошинському районному у м. Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис №658 розірвати.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15.11.2022 і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 992 грн 40 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) в дохід держави, судовий збір, обов'язковий при розгляді справи про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 992 грн 40 коп.
У решті позовних вимог відмовити.
Допустити негайне виконання рішення в межах платежу аліментів за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Позивач має право оскаржити заочне рішення до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: Оксана УЛ'ЯНОВСЬКА
Повний текст судового рішення складено 25.01.2023