Провадження № 22-ц/803/545/23 Справа № 932/12515/20 Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В.І. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.
19 січня 2023 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Максюти Ж.І.
суддів Свистунової О.В., Пищиди М.М.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, -
Позивач звернулася до суду із позовом у якому із урахуванням заяви, поданої 29.06.2021, просить стягнути із Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на її користь безпідстано набуті кошти в сумі 12 591,70 грн. та зобов'язати Банк скасувати нараховану заборгованість по кредитній картці № НОМЕР_1 , яка виникла внаслідок зняття коштів 04.09.2020.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що вона є споживачем фінансових послуг АТ КБ «ПриватБанк», має зарплатний картковий рахунок та кредитний. 28.08.2020 вона втратила свій мобільний телефон, про що вона сповістила Банк, який заблокував банківські картки. 31.08.2020 банківські картки було перевипущено. 04.09.2020 з її банківських карток було здійснено шість операцій без надіслання позивачу запиту на підтвердження фінансової операції. І лише на шостій операції на телефон позивача надійшов виклик на підтвердження банківської операції. Після цього позивач зателефонувала оператору, який неналежним чином відреагував на її дзвінок та під час розмови було знову знято кошти з її картки. За фактом шахрайського заволодіння грошовими коштами внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020045640000392 від 08.09.2020 за ч.1 ст.190 КК України. Незважаючи на явні ознаки вчинення відносно позивача злочину відповідач рахує позивачу заборгованість та вимагав повернення кредитних коштів. Позивач вважає, що банківські операції, що мали місце 04.09.2022 мали бути додатково погоджені позивачем. Зокрема останньому мало бути надіслано повідомлення чи телефонний дзвінок, чого зроблено не було. Крім того вказує, що нею не передавалось даних щодо рахунку стороннім особам.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2022 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість та незаконність рішення, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.
У відзиві АТКБ "Приватбанк" просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що сам факт посилання позивачки на наявність кримінального провадження про вчинення відносно неї шахрайських дій третьою особою, свідчить про втрату конфіденційної інформації, яку знала лише ОСОБА_1 і в даному разі відповідач не несе відповідальність перед останньою, належних та допустимих доказів в підтвердження того, що вона не передавала конфіденційні дані третім особам не надано. Таким чином, якщо зазначені операції за твердженням позивачки нею не здійснювалися, то дані операції стали можливими виключно в результаті розголошення самим клієнтом конфіденційної інформації по своїй карті, передачі даних та паролей третім особам.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до положень ч.ч.1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судом встановлено, що із виписок по рахунках позивача та наданої відповідачем інформації вбачається, що 04.09.2020 із рахунків останньої у АТ КБ «ПриватБанк» було проведено операції: 01:40 год., 4 096 - переказ зі своєї карти; 01:43 год., 4 824,12 - переказ на свою картку та 01:45 год. переказ вказаної суми зі свої картки; 01:42 год., 2 575,06 - переказ зі свої карти; 01:45 год., 3 502,08 - переказ зі своєї карти; 01:52 год., 154 грн. поповнення мобільного; 02:09 год., 454 поповнення мобільного. Всього операцій на загальну суму 15 605,26 грн.
При цьому позивачем оспорюється перекази на суму 14 291,56 грн. Також позивач стверджує, що грошові кошти в сумі 2 963,10 грн. відповідачем повернуто, тому позивачем оспорюється сума 12 591,70 грн.
При цьому, з метою недопущення нарахування Банком процентів, позивач сплатила відповідачу 14 843,83 грн. двома квитанціями від 23.11.2020.
Із наданої відповідачем інформації вбачається, що вхід проводився із номеру НОМЕР_2 , телефон Samsung Galaxy J5.
Позивачка телефонувала на номер телефону Банку - 3700 .
Згідно витягу із Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається внесення відомостей за №12020045640000392 від 08.09.2020 за ч.1 ст.190 КПК України, за фактом заволодіння грошовими коштами ОСОБА_1
ОСОБА_1 зверталася 04.09.2020 до Банку із заявою про проведення службового розслідування та 15.10.2020 із заявою про припинення автоматичного нарахування обов'язкових платежів.
Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов'язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Відповідно до частин сьомої-дев'ятої розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 705 від 5 листопада 2014 року (далі - Положення № 705 від 5 листопада 2014 року), емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17) від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц (провадження № 61-30583св18) та від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19 (провадження № 61-1035св21).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки списання коштів з карткового рахунку позивача відбулося за електронною ідентифікацією електронного платіжного засобу і його користувача шляхом введення паролів, відомих лише позивачу, а тому і підстави для задоволення позову відсутні.
Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач - банк не надав жодного доказу на підтвердження того, що вхід в електронну систему Приват24 було здійснено з фінансового номеру позивача НОМЕР_2 , оскільки саме на позивачеві в даному випадку лежить обов'язок доказування.
З огляду на викладене вище, відповідачем доведено, а позивачем не спростовано, що грошові перекази з карткового рахунку ОСОБА_2 були здійснені з електронною ідентифікацією електронного платіжного засобу і його держателя, внаслідок повідомлення позивачем стороннім особам даних, що дозволили останнім ініціювати та здійснити такий переказ.
Також, посилання позивачки на те, що 04.09.2020 вона звернулася із заявою про вчинення кримінального правопорушення до Шевченківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області та за результатом її розгляду було відкрито кримінальне провадження № 12020045640000392 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, також не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається із витягу ЄРДР № № 12020045640000392, то остання звернулася із заявою до поліції лише 07.09.2020 року та згідно фабули витягу невстановлена особа перебуваючи за адресою проживання ОСОБА_1 , а саме за адресою АДРЕСА_1 , де шляхом обману заволоділа саме грошовими коштами, які належать позивачці, а не платіжними картками.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, також не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2022 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий: Ж.І. Максюта
Судді: О.В. Свистунова
М.М. Пищида