ЄУН 336/6809/22
провадження № 3/336/153/2023
іменем України
13 січня 2023 року м. Запоріжжя
Суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Петренко Людмила Василівна, розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП не відомий, громадянина України, не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 3 ст. 126 КУпАП, -
встановив:
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №178168 складеним 24 листопада 2022 року в смт. Комишуваха, вул. Кооперативна, 17, інспектором СРПП ВП № 2 Запорізького РУП, лейтенантом Пухальським Артемом Віталійовичем, про те, 24 листопада 2022 року о 17 год. 30 хв. в смт. Комишуваха, вул. Кооперативна, 17, водій ОСОБА_1 керував мопедом SINTEZ б/н, будучи обмеженим боржником у праві керування транспортним засобом від 05.06.2018 ВП № 51484874 Оріхівським районним ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області, чим порушив вимоги п. 2.1.а, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.3 ст.126 КУпАП.
В судові засідання ОСОБА_1 неодноразово викликався, останній раз 13 січня 2023 року, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, шляхом направлення судової повістки за адресою проживання зазначеною в протоколі про адміністративне правопорушення. Жодних клопотань чи заяв на адресу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя не надходило, про причини неявки не повідомив.
Особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, будучи достеменно обізнаною про складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, не вжив заходів для явки до суду, не подав письмових заперечень проти протоколу або заяв про відкладення судового розгляду, при цьому присутність такої особи не є обов'язковою, в розумінні ч. 2 ст. 268 КУпАП.
Статтею 277 КУпАП встановлено строки розгляду справи про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Відповідно до положень ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
При розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, статтями 51, 146, 160, 172-4 - 172-9, 173, частиною третьою статті 178, статтями 185, 185-1, статтями 185-7, 187 цього Кодексу, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою. У разі ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (Національною поліцією) піддано приводу.
Законами України може бути передбачено й інші випадки, коли явка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, в орган (до посадової особи), який вирішує справу, є обов'язковою.
Так, з огляду на положення ст. 268 КУпАП, під час відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Частиною 2 ст. 268 КУпАП визначено, що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП, не є обов'язковою.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Недотримання строків розгляду цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07 липня 1989 року, виходить з того, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій, направлений на невипрадане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.
В цьому ж рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально, використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що розумність тривалості розгляду справи повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформованих у практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки сторін та відповідних державних органів (рішення Європейського суду з прав людини від 29.05.2008 р. «Якименко проти України»; рішення Європейського суду з прав людини від 21.12.2006 р. «Мороз та інші проти України» та інші).
Рішенням Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» в п.41 наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
До того ж у рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України» Суд наголосив, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя насамперед покладається на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка сторони. Сторони самостійно повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
З огляду на те, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, будучи достеменно обізнаною про складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, не вжив заходів для явки до суду, не подав письмових заперечень проти протоколу або заяв про відкладення судового розгляду, при цьому присутність такої особи не є обов'язковою, в розумінні ч. 2 ст. 268 КУпАП, суддя приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності правопорушника.
Суд, розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, оцінивши надані докази у сукупності, дійшов наступних висновків.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).
Відповідно до ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно зі ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Враховуючи вимоги ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно зі ст. 280 КУпАП України, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 251, 254 КУпАП обов'язок надання доказів покладено на осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення.
На підставі цих вимог закону, а також ст. 251, 252 КУпАП суд у постанові повинен навести докази вини особи у вчиненні правопорушення та дати їм належну оцінку в їх сукупності.
Постанова судді згідно ст. 283 КУпАП має ґрунтуватися на обставинах, установлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючимив автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ч. 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Частиною 3 статті 126 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, що тягне за собою позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.
Згідно п. 2 ч. 9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовану постанову, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
За правилами ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», не пізніше наступного робочого дня з дня винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами вони повинні надсилатись сторонам для відома, а також направлятись до виконання відповідним органам після закінчення строку, визначеного ч. 5 ст. 74 цього Закону, для оскарження рішення, дії виконавця, якщо рішення, дії виконавця не були оскаржені. При цьому, у разі оскарження таких постанов, якщо їх не скасовано, вони підлягають виконанню відповідними органами лише після розгляду справи відповідним судом.
У відповідності до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Правилами ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справі, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну оцінку, з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
У зв'язку з цим слід зазначити, що згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Зокрема, в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008, заява N7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
У відповідності до ч. 2 ст. 251 КУпАП. обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Незважаючи на вимоги ч. 2 ст. 251 КУпАП та вказане рішення ЄСПЛ, яке згідно ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» обов'язкове і для працівників Національної поліції, протокол про адміністративне правопорушення, який визначає межі судового розгляду і є доказом у справі, суперечить іншим матеріалам справи про адміністративне правопорушення, оскільки відомості зазначені у ньому належним чином не узгоджуються з іншими матеріалами справи.
Згідно ч.3 ст. 126 КУпАП, відповідальність за даною статтею настає, за керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами. Суб'єктивна сторона даного правопорушення характеризується виною у формі умислу, тобто, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
З огляду на вказане, відповідальна особа, яка склала протокол повинна довести та надати докази, що водій був обізнаний про встановлення тимчасове обмеження у праві керування транспортним засобом.
Проте, особа, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, будь-яких доказів наявності вини (умислу чи необережності) ОСОБА_1 в усвідомленому керуванні транспортним засобом всупереч встановленому тимчасовому обмеженню права керування до матеріалів справи не надала.
Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували обізнаність ОСОБА_1 про обмеження його у праві керування транспортними засобами в матеріалах справи не має, так як відповідна особа таких даних не додала, в порушення вимог ч.2 ст. 251 КУпАП.
До протоколу додана постанова про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 05.06.2018 року, проте доказів обізнаності ОСОБА_1 з даною постановою, не надано.
Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові у справі № 463/1352/16-а від 08.07.2020 у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Розглядаючи справу, суд зберігає неупередженість і не може вийти за рамки пред'явленого обвинувачення (протоколу), і так само самостійно знаходити нові обставини та підстави для засудження особи, займаючи тим самим обвинувальну позицію у справі.
Як передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий суд та встановлення обґрунтованості будь-якого висунутого проти нього обвинувачення.
У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеєр проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та інші), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою, в особі уповноважених на те посадових осіб, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не зобов'язана доводити свою невинуватість.
Суд також керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст. 129 Конституції, до яких відноситься забезпечення доведеності вини і змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст.62 Конституції України та загальними принципами права, згідно з якими усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Як визначено п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення.
Склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу в цілому. Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення знаходить свій прояв у дії чи бездіяльності, що заборонені адміністративним правом, та залежить від місця, часу, обставин і способу скоєння адміністративного правопорушення тощо, а також від причинного зв'язку між діянням і шкідливими наслідками цього діяння, вчинення протиправного діяння в минулому, його системності.
Враховуючи що матеріалами справи не доведено факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 126 КУпАП, вважаю що дане провадження підлягає закриттю на підставі п.1 ч. 1 ст.247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст. 1, 7, 9, 126 ч. 3, 245, 247, 251, 252, 254, 280 283-285 КУпАП суддя, -
постановив:
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 126 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу, протягом десяти днів з дня винесення постанови до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Суддя Л.В. Петренко
Постанова набрала законної сили "___"_____________ 20___рік
Дата видачі постанови "___"_____________ 20___рік