ЄУН 336/6808/22
провадження № 3/336/152/2023
іменем України
13 січня 2023 року м. Запоріжжя
Суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Петренко Людмила Василівна, розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП не відомий, громадянина України, не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 130 КУпАП, -
встановив:
24 листопада 2022 року о 17 год. 30 хв. в смт. Комишуваха, вул. Кооперативна, 17, водій ОСОБА_1 керував мопедом SINTEZ б/н, з ознаками алкогольного сп'яніння: запах з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови, від проходження огляду у встановленому законом порядку на місці або у лікарні відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В судові засідання ОСОБА_1 неодноразово викликався, останній раз 13 січня 2023 року, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, шляхом направлення судової повістки за адресою проживання зазначеною в протоколі про адміністративне правопорушення. Жодних клопотань чи заяв на адресу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя не надходило, про причини неявки не повідомив.
Особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, будучи достеменно обізнаною про складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, не вжив заходів для явки до суду, не подав письмових заперечень проти протоколу або заяв про відкладення судового розгляду, при цьому присутність такої особи не є обов'язковою, в розумінні ч. 2 ст. 268 КУпАП.
Статтею 277 КУпАП встановлено строки розгляду справи про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Відповідно до положень ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
При розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, статтями 51, 146, 160, 172-4 - 172-9, 173, частиною третьою статті 178, статтями 185, 185-1, статтями 185-7, 187 цього Кодексу, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою. У разі ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (Національною поліцією) піддано приводу.
Законами України може бути передбачено й інші випадки, коли явка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, в орган (до посадової особи), який вирішує справу, є обов'язковою.
Так, з огляду на положення ст. 268 КУпАП, під час відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Частиною 2 ст. 268 КУпАП визначено, що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП, не є обов'язковою.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Недотримання строків розгляду цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07 липня 1989 року, виходить з того, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій, направлений на невипрадане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.
В цьому ж рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально, використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що розумність тривалості розгляду справи повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформованих у практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки сторін та відповідних державних органів (рішення Європейського суду з прав людини від 29.05.2008 р. «Якименко проти України»; рішення Європейського суду з прав людини від 21.12.2006 р. «Мороз та інші проти України» та інші).
Рішенням Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» в п.41 наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
До того ж у рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України» Суд наголосив, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя насамперед покладається на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка сторони. Сторони самостійно повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
З огляду на те, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, будучи достеменно обізнаною про складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, не вжив заходів для явки до суду, не подав письмових заперечень проти протоколу або заяв про відкладення судового розгляду, при цьому присутність такої особи не є обов'язковою, в розумінні ч. 2 ст. 268 КУпАП, суддя приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності правопорушника.
Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, зокрема, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно зі ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Постанова судді згідно зі ст. 283 КУпАП має ґрунтуватися на обставинах, установлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (частина перша статті 9 КУпАП).
На час вчинення адміністративного правопорушення 24.11.2022 року, як зазначено в протоколі діяла наступна редакція ч. 1 ст. 130 КУпАП «Керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».
До події, факту, суд, застосовує той закон під час дії якого вони настали або мали місце.
Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується:
- протоколом про адміністративне правопорушення від 24 листопада 2022 року серії ААД № 178167, в якому зафіксовано, що 24 листопада 2022 року о 17 год. 30 хв. в смт. Комишуваха, вул. Кооперативна, 17, водій ОСОБА_1 керував мопедом SINTEZ б/н, з ознаками алкогольного сп'яніння: запах з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови, від проходження огляду у встановленому законом порядку на місці або у лікарні відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП;
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 24 листопада 2022 року;
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, відповідно до якого огляд проведено у зв'язку з виявленими ознаками: запах з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови, складеним в присутності свідка ОСОБА_2 ;
- відповідно до письмових пояснень свідка ОСОБА_2 , останній зазначив, що 24 листопада 2022 року приблизно о 17-30 год він перебував на вулиці Кооперативній біля буд. 17, де побачив, що працівники поліції зупинили мопед, водій якого мав ознаки алкогольного сп'яніння, а саме його хитало, та була незрозуміла мова, було чутно запах перегару, на вимогу працівників поліції він назвався ОСОБА_1 ;
- рапортом працівника поліції, який вказав, що під час несення служби в смт. Комишуваха, вул. Кооперативна, 17, було вивлено та зупинено мопедом SINTEZ б/н, під керуванням ОСОБА_1 , у якого під час бесіди виявлено ознаки алкогольного сп'яніння. Було складено протокол за ч 1 ст 130 КУпАП, посвідчення водія не вилучалося, оскільки громадянин його не надав. Вказаний рапорт не є єдиним та вирішальним доказом у справі і узгоджується з іншими доказами наявними в матеріалах справи;
- постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі від 24 листопада 2022 року, відповідно до якої ОСОБА_1 за керування мопедом без посвідчення водія відповідної категорії, притягнуто до відповідальності та накладено адміністративне стягнення.
- відеозаписом з місця скоєння правопорушення, який підтверджує обставини викладені в протоколі, відповідно до якого ОСОБА_1 не заперечував факт керування мопедом, на вимогу працівників поліції не пройшов огляд на стан сп'яніння, відмовився на місці зупинки та в лікарні.
Згідно довідки інспектора САП Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області Кривенко С.С. протягом року не притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП, має посвідчення водія НОМЕР_1 , яке отримав 04.10.1996 року. Посвідчення водія не вилучалося, оскільки водій не надав його для вилучення.
Наведені докази узгоджуються між собою, є належними та допустимими, підстави ставити під сумнів їх достовірність відсутні, а тому в своїй сукупності підтверджують обставини, встановлені в суді. При цьому, будь-які дані, які б спростовували чи ставили під сумнів досліджені докази, під час провадження у справі відсутні і не встановлені.
Під транспортними засобами у статтях 121 - 126, 127 1 - 128 1, частинах першій і другій статті 129, частинах першій - четвертій статті 130, статтях 132 1, 133 1, 133 2, 139 і 140 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.
Згідно з визначенням, закріпленим у примітці до ст. 286 КК України, під транспортними засобами в цій статті та статтях 287, 289 і 290 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.
Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. N 1306, в якому наведені терміни, що мають таке значення: водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі; головна дорога - дорога з покриттям відносно ґрунтової або та, що позначається знаками 1.22, 1.23.1 - 1.23.4 і 2.3. Наявність на другорядній дорозі покриття безпосередньо перед перехрестям не прирівнює її за значенням до перехрещуваної; дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки; механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт; мопед - двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об'ємом до 50 куб. см або електродвигун потужністю до 4 кВт; учасник дорожнього руху - особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин, велосипедист, а також особа, яка рухається в кріслі колісному; транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року N 14, із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 грудня 2008 року N 18, при розгляді кримінальних та адміністративних справ зазначених категорій суди мають ураховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема, примітки до ст. 286 КК, ч. 7 ст. 121 КпАП, п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. N 1306.
Пунктом 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року N 1306, передбачено, що транспортний засіб - це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Механічний транспортний засіб - це транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини й механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
З огляду на наведене транспортний засіб з електродвигуном вважається механічним за умови, що потужність двигуна перевищує встановлену вказаним визначенням межу. Водночас для транспортних засобів з двигуном внутрішнього згоряння жодних обмежень щодо технічних характеристик останнього відповідною правовою нормою не передбачено.
Отже, будь-який транспортний засіб, що приводиться у рух за допомогою двигуна, незалежно від його робочого об'єму належить до механічних транспортних засобів.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду висловленою в постанові від 01 березня 2018 року у справі N 278/3362/15-к (провадження N 51-877км18), де зазначено, що будь-який транспортний засіб, що приводиться у рух за допомогою двигуна, незалежно від його робочого об'єму належить до механічних транспортних засобів.
Відповідно до підпункту о) статті 1 Конвенції про дорожній рух, дата підписання 08 листопада 1968 року, дата ратифікації Української РСР 25 квітня 1974 року (із застереженнями та заявами) дано визначення терміну «механічний транспортний засіб» означає будь-який самохідний дорожній транспортний засіб, за винятком велосипедів з підвісним двигуном, на території Договірних сторін, які не прирівнюють їх до мотоциклів, і за винятком рейкових транспортних засобів.
Відповідно до підпункту m) статті 1 Конвенції про дорожній рух, термін «велосипед з підвісним двигуном» означає будь-яку з двох-або триколісний транспортний засіб, забезпечений двигуном внутрішнього згоряння з об'ємом циліндра, що не перевищує 50 куб.см (3.05 куб. дюйма), і максимальна конструктивна швидкість якого не перевищує 50 км / годину (30 миль / год); однак Договірні сторони можуть не вважати велосипедами з підвісним двигуном відповідно до свого національного законодавства ті транспортні засоби, які не мають характеристик велосипедів щодо можливостей їх використання, зокрема можливості приведення їх у рух за допомогою педалей, або які за своєю максимальною конструктивною швидкістю, вагою або деяким характеристикам двигуна перевищують встановлені межі. Жодне положення цього визначення не повинно тлумачитися як перешкода сторонам повністю прирівнювати велосипеди з підвісним двигуном до велосипедів при застосуванні приписів своїх національних законодавств, що стосуються дорожнього руху.
Виходячи із положень Віденської Конвенції Про дорожній рух, вбачається, що країнам - учасникам конвенції лише рекомендовано велосипед з підвісним двигуном (мопед) прирівнювати до велосипедів, але не встановлено таке зобов'язання. Тобто з аналізу вказаних норм вбачається, що вони носять рекомендаційний, а не імперативний характер.
Аналізуючи положення чинного законодавства мопед SINTEZ б/н належить до механічних транспортних засобів.
Відповідно до п.2.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
В даному випадку ОСОБА_1 відмовився від проходження медичного огляду на стан сп'яніння, що підтверджується відеозаписом з місця правопорушення, на якому зафіксовано факт відмови останнього від проходження огляду на стан сп'яніння.
Відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Диспозицією ч.1 ст. 130 КУпАП, окрім іншого, передбачена відповідальність за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження, відповідно до встановленого порядку, огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Факт відмови водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння підтверджений наявними і дослідженими в судовому засіданні доказами.
Вказані докази є належними і допустимими та на їх основі у визначеному законом порядку в повній мірі встановлено наявність адміністративного правопорушення за ч. 1 ст.130 КУпАП та винність ОСОБА_1 у його вчиненні.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розглядаючи такі справи і досліджуючи питання про розповсюдження гарантій статті 6 Конвенції на вказані випадки, необхідно звернути увагу, що виходячи з прецедентної практики ЄСПЛ хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй пред'явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (пункт 51 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Михайлова проти Російської Федерації»).
Зокрема, в даному випадку можна врахувати, що адміністративне стягнення у виді штрафу, разом з позбавленням права керування транспортним засобом, мають каральний і стримуючий характер.
Адміністративне правопорушення передбачене статтею 130 КУпАП може бути віднесено до «кримінального обвинувачення» в розумінні статті 6 Конвенції із розповсюдженням відповідних гарантій щодо справедливого судового розгляду.
У відповідності до рішення ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, яке, з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є частиною національного законодавства, зазначив, що будь - яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Вчинення дій передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
Відповідно до ст. 33 КУпАП, суд при накладенні стягнення враховує характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Відповідно до ст. 23 КУпАП, метою адміністративного стягнення є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобігання вчинення нових правопорушень.
З врахуванням наведеного вище, та з метою невідворотності відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, вважаю за доцільне застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Відповідно до статті 40-1 КУпАП, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Згідно пункту 5 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Правопорушення вчинено 24 листопада 2022 року.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022року - 2481,00 грн.
В даному випадку особа на яку накладено адміністративне стягнення повинна сплатити судовий збір у розмірі 496,20 грн.
Керуючись ст. ст. 1, 23, 33, 40-1, ч. 1 ст. 130, 245, 280, 283-285 КУпАП, суддя,-
постановив:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП не відомий, громадянина України, не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , притягнути до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накласти адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 грн., (сімнадцять тисяч гривень) з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП не відомий, громадянина України, не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір в розмірі 496 (чотириста дев'яносто шість) гривень 20 копійок в дохід держави.
Штраф підлягає сплаті за наступними реквізитами: (отримувач - ГУК у Зап.обл./Зап.обл./21081300, Код отримувача (ЄДРПОУ): 37941997, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО): 899998, номер рахунку(IBAN): UA708999980313000149000008001, код класифікації доходів бюджету: - 21081300, призначення платежу - адміністративні штрафи за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху)
Судовий збір сплачується за наступними реквізитами: (Отримувач коштів: ГУКу м. Києві/м. Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106, призначення - судовий збір).
Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 КУпАП, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України.
У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 КУпАП, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: - подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; - витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Постанову може бути оскаржено протягом 10 днів з моменту її винесення, шляхом подачі апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя.
Суддя Л.В. Петренко
Строк пред'явлення виконавчого документа "___"_____________ 20___рік
Постанова набрала законної сили "___"_____________ 20___рік
Дата видачі постанови "___"_____________ 20___рік