Номер провадження: 11-сс/813/156/23
Справа № 523/5/23 1-кс/523/1/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
12.01.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 02 січня 2023 року про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12023162490000001 від 01 січня 2023 року, -
Зміст оскарженого судового рішення
Ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 02 січня 2023 року було задоволено клопотання слідчого СВ відділу поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 та до ОСОБА_7 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» на строк 60 днів до 28 лютого 2023 року включно, без визначення розміру застави.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, захисник ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого та застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у виді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
Доводи апеляційної скарги обґрунтувала тим, що в судовому засіданні прокурор не довів існування у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Крім того в матеріалах провадження відсутні будь-які докази, які б свідчили, що більш м'які запобіжні заходи не зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Прокурор Суворовської окружної прокуратури ОСОБА_9 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, проте надіслав заяву, в якій просив розглянути апеляційну скаргу без його участі, а за результатами апеляційного розгляду просив відмовити в її задоволенні.
Згідно з ч.4 ст.405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
З огляду на положення ч.4 ст.405 КПК України апеляційний суд вважав за можливе розглянути апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 без участі прокурора.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника, дослідивши матеріали провадження за клопотанням слідчого та перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно з ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції, переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.
Найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст.29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддя-доповідач апеляційного суду вважає за необхідне застосувати Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до ст.5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, а саме в тому, що він 31 грудня 2022 року приблизно о 19 годині 30 хвилин, знаходячись за місцем свого мешкання в квартирі АДРЕСА_2 , у ході раптово виниклого конфлікту на ґрунті неприязних відносин зі своєю співмешканкою ОСОБА_10 , діючи навмисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, з метою позбавлення життя останньої, тобто противоправного спричинення смерті іншій людині, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, наніс ОСОБА_10 не менше трьох ударів дерев'яною дошкою у життєво важливий орган, а саме в область голови, внаслідок чого спричинив потерпілій тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, перелому склепіння та основи черепу, вогнищевих субарахноїдальних крововиливів, забою лівої скроневої частини, що призвело до набряку мозку та легенів, від яких ОСОБА_10 померла.
01 січня 2023 року ОСОБА_7 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України - умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (умисне вбивство).
Обґрунтованість підозри ОСОБА_7 підтверджується комплексом зібраних у кримінальному провадженні доказів, а саме: повідомленням оператору «102» про те, що за адресою: АДРЕСА_3 виявлений труп жінки; протоколом огляду місця події від 31 грудня 2022 року; протоколом затримання ОСОБА_7 в порядку ст.208 КПК України; протоколами допиту свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , протоколом огляду трупу від 01 січня 2023 року, речовими доказами та іншими доказами у їх сукупності.
Вирішуючи питання про наявність обґрунтованої підозри поняття якої не міститься в національному законодавстві, слід виходити з його визначення наведеного в практиці Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчиненні правопорушення передбачає «наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла-таки вчинити злочин». Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
Апеляційний суд вважає, що на даному етапі досудового розслідування додані до клопотання слідчого докази є вагомими та достатніми для обґрунтування підозри ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України. При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено та стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.
Зі змісту статей 3 та 27 Конституції України випливає, що кожна людина має невід'ємне право на життя, яке визнається в Україні найвищою соціальною цінністю.
Апеляційний суд враховує позицію Європейського суду з прав людини викладену у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року, в якій суд зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, який відповідно до ст.12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів та за його вчинення, у разі доведеності вини підозрюваного, йому може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років.
Беручи до уваги тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі доведеності його вини, апеляційний суд переконаний, що на теперішній час існує ризик того, що підозрюваний може здійснити спроби переховуватись від органу досудового розслідування з метою уникнення кримінального переслідування.
Існування вказаного ризику підтверджується і тим, що у ОСОБА_7 відсутні міцні соціальні зв'язки, він не одружений, не має утриманців, перебуваючи у працездатному віці він не працевлаштований, а отже має законного джерела доходу.
Крім того, характер та обставини вчиненого злочину, який інкримінується ОСОБА_7 , свідчать про реальність ризику того, що у випадку застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, підозрюваний може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, з метою схилити їх до зміни своїх первинних показань, що в свою чергу буде перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, а також повному, всебічному та об'єктивному дослідженню всіх обставин справи.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою на даному етапі досудового розслідування не зможе запобігти заявленим слідчим ризикам та не дозволить контролювати місце перебування ОСОБА_7 , який у разі застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу матиме реальну можливість вдатись до спроб зникнути з поля зору правоохоронного органу та уникнути кримінального переслідування.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 є необґрунтованими, а слідчий суддя при розгляді клопотання дослідив всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та не виявив перешкод для застосування такого запобіжного заходу, передбачених ч.2 ст.183 КПК України.
Крім того апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді, який керуючись положеннями пункту 2) ч.4 ст.183 КК України при застосуванні до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою не визначив розмір застави, оскільки інкримінований йому злочин спричинив загибель людини.
Відповідно до п.1) ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 без задоволення, а оскаржувану ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 02 січня 2023 року про застосування до ОСОБА_7 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, запобіжного захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 днів до 28 лютого 2023 року включно без визначення розміру застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3