Номер провадження: 11-кп/813/654/23
Справа № 496/3816/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
12.01.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 08 грудня 2022 року, якою ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст.263; ч.2 ст.15, п.5), п.12) ч.2 ст.115 КК України, продовжений строк тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12020160250000570 від 21 жовтня 2020 року,
Зміст оскарженого судового рішення.
Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 08 грудня 2022 року задоволено клопотання прокурора та продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 28, ч.1 ст. 263; ч.2 ст.15, п.5), п.12) ч.2 ст.115 КК України, строком на 60 діб, до 05 лютого 2023 року включно, без визначення застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржену ухвалу та відмовити прокурору у застосуванні запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 .
Доводи апеляційної скарги обґрунтував тим, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 інкримінованих йому злочинів.
Захисник вважає безпідставним існування ризику переховування обвинуваченого від суду, оскільки ОСОБА_7 раніше не судимий. При цьому, ОСОБА_7 підлягає мобілізації, що позбавляє його можливості покинути територію України.
Ризик незаконного впливу на потерпілого відсутній, оскільки останній мобілізований та перебуває в зоні бойових дій.
Крім того, свідки не допитувалися під час досудового розслідування в порядку ст.225 КПК України, а тому ризик впливу на них не може прийматися до уваги.
Також стороною обвинувачення та судом не ідентифіковано на якого експерта та спеціаліста може здійснюватися вплив та в чому він виражається.
Між тим, відсутні будь-які докази про здійснення впливу обвинуваченим на потерпілого, свідків, експерта чи спеціаліста.
На думку захисника, суд не прийняв до уваги те, що ОСОБА_7 одружений, має трьох дітей, матір, яка є інвалідом 1 групи, а також бажання обвинуваченого вступити до лав Збройних сил України, а тому наявні підстави для застосування відносно ОСОБА_7 більш м'якої міри запобіжного заходу.
До початку апеляційного розгляду, захисник ОСОБА_6 звернувся до апеляційного суду з заявою про розгляд апеляційної скарги без його участі, вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
Прокурор Біляївської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_8 також звернулася до апеляційного суду з клопотанням про розгляд апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 без участі прокурора, апеляційну скаргу просила залишити без задоволення.
В умовах введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 воєнного стану забезпечити доставку в судове засідання обвинуваченого ОСОБА_7 не представилось можливим.
Між тим, захисник у своїй апеляційній скарзі не заявляв клопотання про участь обвинуваченого ОСОБА_7 в судовому засіданні в режимі відеоконференції з ДУ «Одеський слідчий ізолятор».
Відповідно до ч.4 ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
За таких обставин, з огляду на положення ч.4 ст.422-1 КПК України, апеляційний суд розглядає апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 без участі сторін кримінального провадження.
Дослідивши виділені матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Мотиви апеляційного суду
Частиною 1 ст.404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Абзацом 2 ч.2 ст.392 КПК України передбачено, що ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів провадження на розгляді в Біляївському районному суді Одеської області знаходиться кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12020160250000570 від 21 жовтня 2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст.263; ч.2 ст.15, п.5), п.12) ч.2 ст.115 КК України.
Відповідно до положень ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Абзацом 2 ч.3 ст.407 КПК України передбачено, що постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно з ч.3 ст.404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Виходячи з положень п.24) ч.1 ст.3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч.1 ст.392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст.23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку статтями 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст.331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення по суті, оскільки, окрім як дослідивши оскаржену ухвалу суду першої інстанції щодо продовження запобіжного заходу, копію обвинувального акту та копію журналу судового засідання, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких інших доказів.
Окрім того, відповідно до п.13) ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом, а тому питання обґрунтованості підозри на даній стадії не є предметом розгляду апеляційного суду, в тому числі з огляду на те, що ОСОБА_7 вже пред'явлене обвинувачення, яке є твердженням про вчинення особою інкримінованого злочину, а не обґрунтованим припущенням, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, що мало місце коли остання перебувала у процесуальному статусі підозрюваного.
За таких обставин апеляційний суд не переглядає обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_7 за ч.2 ст.28, ч.1 ст.263; ч.2 ст.15, п.5), п.12) ч.2 ст.115 КК України.
З огляду на викладене, неспроможними є твердження апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 про відсутність доказів вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 інкримінованих йому злочинів.
Оскарженою ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 08 грудня 2022 року обвинуваченому ОСОБА_7 продовжений строк тримання під вартою, оскільки суд дійшов висновку про те, що не зменшились і продовжують існувати ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Так, на теперішній час у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12020160250000570 від 21 жовтня 2020 року судом першої інстанції не вчинені всі необхідні дії, що передбачені процедурою судового розгляду для повного, об'єктивного та всебічного дослідження всіх обставин справи, зокрема не дослідженні всі докази, які були зібрані органом досудового розслідування.
Разом з тим ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.15, п.5), п.12) ч.2 ст.115 КК України, за який, у разі доведеності вини обвинуваченого, з оглядну на вимоги ст.68 КК України, йому може бути призначене покарання до 15 років позбавлення волі.
Беручи до уваги тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, продовжує існувати ризик того, що він може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Європейський суд з прав людини вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою («W v.Switzerland», Заява № 14379/88, 26 січня 1993 року).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Becciev v.Moldova» (Бекчиєв проти Молдови), пункт 58).
Окрім тяжкості покарання, що загрожує обвинуваченому апеляційний суд бере до уваги і інші обставини, передбачені ст.178 КПК України.
Так, обвинувачений не має міцних соціальних зв'язків, оскільки він не одружений, не працевлаштований, а отже не має законних джерел доходу.
Твердження апеляційної скарги захисника про наявність у ОСОБА_7 дружини та трьох дітей, апеляційний суд вважає неспроможними, оскільки вони не підтверджені жодними доказами.
На думку апеляційного суду, такий соціальний фактори, як наявність у ОСОБА_7 хворої матері, не спростовує викладені в ухвалі висновки суду першої інстанції щодо наявності ризику переховування обвинуваченого від суду та не дає достатніх підстав вважати, що він може мати стримуючу дію та сприятиме зменшенню ризику переховування.
Аналізуючи характер та обставини злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , а саме проти життя та здоров'я особи з застосуванням вибухових речовин та вибухових пристроїв, апеляційний суд вважає, що у випадку застосування до обвинуваченого запобіжного заходу не пов'язаного з позбавлення волі останній може незаконно впливати на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, що в свою чергу буде перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, а також повному, всебічному та об'єктивному дослідженню всіх обставин справи.
За таких обставин, необґрунтованими є твердження апеляційної скарги про те, що оскільки свідки не допитувалися під час досудового розслідування, в порядку ст.225 КПК України, ризик впливу на них не може прийматися до уваги.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 , дозволить під час судового розгляду контролювати його місце перебування та запобігти ризикам, передбаченим пунктами 1) та 3) ч.1 ст.177 КПК України, які на теперішній час продовжують існувати.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 про недоведеність існування ризиків, передбачених 1) та 3) ч.1 ст.177 КПК України, є непереконливими, адже при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 про наявність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу є необґрунтованими, а суд першої інстанції правильно встановив обставини, передбачені ч.3 ст.199 КПК України, що в свою чергу свідчить про наявність правових підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 .
Стосовно доводів захисника ОСОБА_6 про намір обвинуваченого ОСОБА_7 вступити до лав Збройних сил України, апеляційний суд вважає за необхідне роз'яснити про те, що обвинувачений має право звернутися до прокурора - процесуального керівника в даному кримінальному провадженні із клопотанням про скасування/зміну запобіжного заходу для призову на військову службу під час мобілізації, в порядку ст.616 КПК України, відповідно до Закону України №2125-ІХ від 15.03.2022 року
Пунктом 1) ч.3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 без задоволення, а оскаржену ухвалу суду - без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 197, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 08 грудня 2022 року, якою був продовжений строк тримання під вартою ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст.263; ч.2 ст.15, п.5), п.12) ч.2 ст.115 КК України, строком на 60 діб, до 05 лютого 2023 року включно, без визначення застави, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3