ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
Іменем України
29 грудня 2022 року Справа № 360/848/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Шембелян В.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
02 лютого 2022 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату, в якій позивач просив суд:
- визнати бездіяльність Луганського обласного військового комісаріату щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 19 вересня 2016 року по 31 грудня 2018 року - протиправною;
- визнати бездіяльність Луганського обласного військового комісаріату щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 56 діб невикористаної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018, 2019 роки передбаченої статтею 16-2 Закону України “Про відпустки” та відповідно до п.12 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” - протиправною;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 19 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням базового місяця - “січень 2008 року”, за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2018 року включно із застосуванням базового місяця - “березень 2018 року”;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за 56 діб невикористаної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018, 2019 роки передбаченої статтею 16-2 Закону України “Про відпустки” та відповідно до п.12 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 19 вересня 2016 року по 13 червня 2019 року проходив службу у Сєвєродонецькому міському військовому комісаріаті.
Позивачем зазначено, що з 13.06.2019 його було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення комісаріату. При цьому, під час проходження військової служби йому не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, всупереч положень абз.2 п.3 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
З метою з'ясування причин та обставин невиплати індексації грошового забезпечення позивачем був направлений запит до відповідача, в якому він просив надати інформацію, серед іншого, щодо розміру нарахованої та виплаченої йому індексації грошового забезпечення.
Відповідач листом від 12.01.2022 № ВФЗ-32/2 повідомив позивача, що грошове забезпечення за час військової служби в установі (у тому числі індексацію) було виплачено у відповідності до вимог чинного законодавства та підзаконних нормативних актів, в межах виділеного кошторису на відповідний бюджетний період. Для здійснення будь-яких доплат (перерахунків) підстав не виявлено.
Як зазначено позивачем, відповідно до наданої відповідачем довідки від 12.01.2022 № ВФЗ-32/1 індексація грошового забезпечення не нараховувалась з 01 серпня 2015 року по 31 грудня 2018 року.
Отже, позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав з позовною заявою.
Ухвалою суду від 07 лютого 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Зазначену ухвалу суду отримано уповноваженою особою відповідача 18.02.2022, про що свідчить копія реєстру.
Ухвалою суду від 16 червня 2022 року витребувано у Луганського обласного військового комісаріату копії документів в межах предмета спору.
Зазначена ухвала суду доставлена до електронної скриньки Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки 16.06.2022, про що свідчить довідка про доставку процесуального документа в електронній формі.
Ухвалою суду від 13 вересня 2022 року вирішено подальший розгляд адміністративної справи № 360/848/22 здійснювати на підставі її матеріалів в електронній формі.
Правом надання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, витребувані ухвалою суду від 07.02.2022 та 16.06.2022 документи, не надав.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серія НОМЕР_2 , виданого Сєвєродонецьким МВУМВС України в Луганській області 21.07.1997 та карткою платника податків, має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення серія НОМЕР_3 від 23.09.2015 та має право на пільги, встановлені законодавством України для вказаної категорії осіб.
Згідно з контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу 08.09.2016 між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі першого заступника Міністра оборони України було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов'язаний проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку дії Контракту, який набрав чинність з 19.09.2016.
Відповідно до посвідчення офіцера серія НОМЕР_4 , виданого 23.09.2016 військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 перебував на військовій службі в Збройних Силах України.
Відповідно до витягу із наказу Сєвєродонецького міського військового комісаріату (по стройовій частині) від 13.06.2019 № 76 капітана ОСОБА_1 , старшого офіцера відділення офіцерів запасу і кадрів Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_5 від 31 травня 2019 року №98 на посаду заступника начальника 1850 станції фельд'єгерсько - поштового зв'язку військової частини НОМЕР_6 , вважати таким, що 13.06.2019 справи та посаду здав та вибув до нового місця служби м. Сєвєродонецьк, Луганської області. З “13” червня 2019 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Вислуга років у Збройних Силах України на день виключення зі списків особового складу становить: календарна - 12 років 05 місяців 13 днів, пільгова - 06 років 01 місяців 22 день, загальна - 18 років 07 місяців 05 дні.
На заяву позивача від 06.01.2022 щодо доплати (перерахунку) суми індексації грошового забезпечення та додаткової відпустки Луганським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки надана відповідь листом від 12.01.2022 № ВФЗ-32/2, в якому зазначено, що грошове забезпечення за час військової служби (у тому числі індексацію) позивачу було виплачено у відповідності до вимог чинного законодавства та підзаконних нормативних актів, в межах виділеного кошторису на відповідний бюджетний період. Підстав для здійснення будь-яких доплат (перерахунків) не виявлено.
Також в листі зазначено, що з 13.06.2019 позивача було виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та він вибув для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_6 (наказ Командира в/ч НОМЕР_5 від 31.05.2019 98, наказ Військового комісара Сєвєродонецького МВК від 13.06.2019 № 76), тобто переведено до іншої військової частини.
У зв'язку з тим, що позивач 13.06.2019 не звільнений з військової служби, а його лише було переведено до іншої військової частини, тому грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, починаючи з 2016 року, йому повинна виплатити та військова частина, з якої його було звільнено у запас (у відставку), тобто військова частина НОМЕР_6 .
Відповідно до довідки, виданої Луганським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки від 12.01.2022 № ВФЗ-32/1, ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення не нараховувалась з вересня 2016 року по грудень 2018 року.
Копії зазначених документів надані позивачем разом з позовом.
Згідно з вимогами частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В рішенні Луганського окружного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі № 360/3586/20, яке набрало законної сили 05.04.2021, відповідачем в якій був Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, встановлено, що в результаті переформування Луганського обласного військового комісаріату правильною назвою відповідача у справі є Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
Отже саме Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки є належним відповідачем у справі, що розглядається.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими вимогами чинного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За приписами частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05 жовтня 2000 року №2017-III (далі - Закон №2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 Закону № 2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"(в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII).
Так, частинами першою - четвертою статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-XII).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1282-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Статтею 2 вказаного Закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
У частині п'ятій статті 2 вказаного Закону вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно зі статтею 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 вказаного Закону підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації цих положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно з п. 11 вказаного Порядку підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 4 Порядку визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
У разі коли особа працює неповний робочий час, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу, а виплачується пропорційно відпрацьованому часу.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку).
Відповідно до п. 6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.
В цій частині судом враховані правові висновки щодо застосування норм права, що викладені в постановах Верховного Суду, зокрема від 19 липня 2019 року в справі №240/4911/18, від 07 серпня 2019 року в справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 у справі № 620/1892/19, від 05 лютого 2020 року в справі № 825/565/17, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Щодо визначення базового місяця індексації при врегулюванні спірних правовідносин, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
У разі підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції під час визначення розміру підвищення грошових доходів у зв'язку з індексацією враховується рівень такого підвищення.
Нарахування сум індексації або проведення чергового підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, на підставі якого нарахована сума індексації перевищить розмір підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом.
Отже, місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру, є базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року в справі № 825/565/17, від 23 вересня 2020 року в справі № 620/3282/18.
Верховний Суд в постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 816/1728/16 за результатом аналізу п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, також зазначив: «Таким чином, фіксована сума індексації виплачується до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення заробітної плати перевищить фіксовану суму індексації».
Відповідно до абзацу 3 пункту 101 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, в редакції, яка була чинною до грудня 2015 року, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.
Отже обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення до грудня 2015 року проводилося з місяця прийняття військовослужбовця на службу.
01 грудня 2015 року вказану норму виключено, і з цього часу застосовуються загальні положення Порядку, в тому числі пункт 102 Порядку в редакції постанови Кабінету Міністрів від 09 грудня 2015 року № 1013.
Згідно з пунктом 14 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.
Міністерство соціальної політики України в листі від 28 квітня 2016 року № 201/10/1.37-16 надало роз'яснення щодо індексації заробітної плати, яке полягає в наступному: «Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, починаючи з грудня 2015 року, здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.».
Мінсоцполітики в листі від 23 червня 2020 року № 76/0/214-20 надало роз'яснення: «Починаючи з грудня 2015 року до чергового підвищення посадових окладів згідно із рішенням Уряду обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації мало здійснюватись з місяця наступного за місяцем підвищення посадового окладу за посадою, яку займає військовослужбовець, а саме з лютого 2008 року.»
Верховний Суд в постанові від 22 липня 2020 року в справі № 400/3017/19 (щодо періоду після з 01 грудня 2015 року) зазначив, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100%, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції. При цьому Суд погодився, що зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів наказано вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
01 січня 2008 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», якою були встановлені підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені додатком №1 до цієї Постанови. Вказана постанова втратила чинність 01 березня 2018 року.
01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, а також нові схеми тарифних розрядів та тарифних коефіцієнтів. Згідно з вказаною Постановою відбулося наступне підвищення посадових окладів військовослужбовців.
Отже, січень 2008 року є місяцем підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а тому, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, січень 2008 року - є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року.
Таким чином, нарахування позивачу індексації його грошового забезпечення щодо спірного періоду з 16.09.2016 по 01.03.2018 повинно проводитися із застосуванням базового місяця січня 2008 року.
При цьому індексація повинна проводитися з урахуванням абзаців 4 та 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Оскільки право на індексацію грошового забезпечення позивача порушено, тому його необхідно поновити в судовому порядку шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нархування позивачу індексації за період з 16.09.2016 по 28.02.2018 та зобов'язання нарахувати її за вказаний період із застосуванням базового місяця січня 2008 року.
В той же час відповідно до інформації Держстату, що публікується в офіційних періодичних виданнях не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним (із загальнодоступних джерел в мережі інтернет, наприклад, https://services.dtkt.ua/calculators/salary), з 01.03.2018 по 30.11.2018 були відсутні підстави для нарахування індексації грошових доходів населення, оскільки величина індексу споживчих цін не перевищила поріг індексації в розмірі 103 відсотка, тому підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.
Проте індекс споживчих цін перевищив поріг індексації лише в грудні 2018 (що є загальновідомим фактом із загальнодоступних джерел в мережі інтернет, наприклад, https://services.dtkt.ua/calculators/salary), отже право на нарахування сум індексації за новий період в громадян виникло лише в грудні 2018. Оскільки з 01.03.2018 були підвищені посадові оклади військовослужбовців, тобто «березень 2018» став новим базовим місяцем для розрахунку сум індексації грошового забезпечення військовослужбовців, відповідач мав нарахувати індексацію грошового забезпечення за грудень 2018 із застосуванням базового місяця березня 2018 року, однак не зробив цього, що підтвердив довідкою від 12.01.2022 № ВФЗ-32/1.
Отже вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання нарахувати індексацію грошового забезпечення за спірний період сілд задовольнити частково.
Щодо вимоги позивача про не нарахування та не виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 56 діб невикористаної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018, 2019 суд дійшов таких висновків.
Пункт 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про відпустки" визначає види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно зі ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Таким чином позивач, як учасник бойових дій має право на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Відповідно до абз. 3 п. 14 статті 10-1 Закону №2011-XII, у разі невикористання військовослужбовцями до часу звільнення щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 19.09.2016 проходив військову службу у лавах Збройних Сил України, відповідно до витягу із наказу Сєвєродонецького міського військового комісаріату (по стройовій частині) від 13.06.2019 № 76 капітан ОСОБА_1 13.06.2019 справи та посаду здав та вибув до нового місця служби м. Сєвєродонецьк, Луганської області, отже продовжив військову службу в іншому підрозділі.
Враховуючи те, що позивача було переведено до іншої військової частини і не звільнено з військової служби, а відповідно до абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-право на нарахування компенсації за невикористані відпустку виникає саме у зв'язку з звільненням зі служби, суд дійшов висновку, що такі вимоги позивачем заявлені передчасно, тому в їх задоволенні слід відмовити.
Тобто, в позивача виникне право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної або додаткової відпустки, у разі їх наявності, лише при звільненні з військової служби.
Отже позовні вимоги слід задовільнити частково.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи те, що за спірний період відповідачем не проведено та не виплачено у повному обсязі індексацію грошового забезпечення, суд дійшов висновку, що належним способом захисту є:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 19 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року, в грудені 2018 року.
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 19 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, в грудні 2018 року - із застосуванням базового місяця - березень 2018 року.
В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На підставі викладеного позовні вимоги належать до часткового задоволення.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 пункту 13 Закону України «Про судовий збір», то питання щодо розподілу цих судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 262, 255, 295, 297 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (місцезнаходження: 93402, Луганськаобласть, м. Сєвєродонець, вул. Богдана Ліщини, 38, ЄДРПОУ 07668758) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 19 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року, в грудені 2018 року.
Зобов'язати Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 19 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, в грудні 2018 року - із застосуванням базового місяця - березень 2018 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.С. Шембелян