ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
Іменем України
29 грудня 2022 року Справа № 360/8734/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Шембелян В.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
29 грудня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач І), військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач ІІ), відповідно до якої позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення без зміни для нарахування індексації з врахуванням базового місяця з січня 2008 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати індексації - за період з 8 червня 2018 року по день подання позовної заяви шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 8 червня 2018 року по день фактичної виплати індексації.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу у відповідача з 14 березня 2017 року по 8 червня 2018 року.
Після звільнення з військової служби позивачу стало відомо, що грошове забезпечення виплачувалося позивачу в меншому розмірі, ніж належало, а саме: не була виплачена індексація грошового забезпечення в належному розмірі за період з 14 березня 2017 року по 8 червня 2018 року. Позивач вважає, що військова частина, де позивач проходив службу у період з 2017 по 2018 роки зобов'язана проводити індексацію його грошового забезпечення з урахуванням базових місяців січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців для розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 N 44, але відповідачем не проводились такі нарахування та виплати.
Бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу грошового забезпечення у заниженому розмірі є протиправною.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Ухвалою суду від 04 січня 2022 року відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 07 лютого 2022 року залучено до участі у справі № 360/8734/21 як співвідповідача Військову частину НОМЕР_2 .
Ухвалою суду від 02 вересня 2022 року вирішено подальший розгляд адміністративної справи № 360/8734/21 здійснювати на підставі її матеріалів в електронній формі.
20.01.2022 від військової частини НОМЕР_1 (відповідача І) на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від 19.01.2022 № 689-1901/юр, в якому відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування відзиву зазначено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 183 від 08.06.2018, позивач був звільнений з військової служби на підставі пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я). Відповідач І також зазначив, що відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 08.11.2016 № 322/1/19, клопотання командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 11.05.2017 № 1314/21/649, рішення командувача Сухопутних військ, Збройних Сил України від 23.05.2017 № 12626, з 01.06.2017 було знято військову частину НОМЕР_2 з фінансового забезпечення Полтавського обласного і військового комісаріату та зарахувано до військової частини НОМЕР_1 . З огляду на викладене, на думку сторони відповідача І, позовні вимоги до військової частини НОМЕР_1 не підлягають задоволенню, оскільки позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , Військова частина НОМЕР_1 не здійснює нарахування відповідних сум грошового забезпечення та інших видів виплат військовослужбовців, які проходять службу у Військовій частині НОМЕР_2 , а лише на підставі відповідних розрахункових відомостей, які надходять з Військової частини НОМЕР_2 здійснює виплату належних військовослужбовцям сум. На підставі вищевикладеного просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
Правом подати суду відзив на позовну заяву разом з доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, військова частина НОМЕР_2 не скористалась. Відповідно до положень частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-77,90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується копією паспорта громадянина України серія НОМЕР_4 , виданого Бориспільським МРВГУМВС України в Київський області 02.07.1996, довідкою про присвоєння ідентифікаційного номера та посвідченням серія НОМЕР_5 від 29.08.2019.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини-польова пошта НОМЕР_6 (по стройовій частині) від 14.03.2017 № 89 капітана медичної служби ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 07 березня 2017 року №64 на посаду начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_6 , який прибув із військової частини-польова пошта НОМЕР_7 військової частини НОМЕР_8 військової частини НОМЕР_9 , з 14 березня 2017 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
Згідно з витягом із наказу Міністерства оборони України від 08.06.2018 № 183 відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” капітана медичної служби ОСОБА_1 , лікаря медичного пункту військової частини НОМЕР_2 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_10 (по особовому складу) від 04 січня 2018 року № 3 звільнено з військової служби у запас за підпунктом “б” (за станом здоров'я) і прийнято рішення вважати таким, що справи та посаду здав 08 червня 2018 року.
23 листопада 2021 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з вимогою виплати індексації грошового забезпечення за період з 14 березня 2017 року по 8 червня 2018 року.
Відповіді військовою частиною НОМЕР_1 на заяву від 23.11.2021 позивачу надано не було.
Копії зазначених документів надані позивачем разом з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд керується такими вимогами чинного законодавства.
Згідно з вимогами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частин другої та третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Статтею 2 вказаного Закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
У частині п'ятій статті 2 вказаного Закону вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно зі статтею 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 вказаного Закону підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації цих положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно з п. 11 вказаного Порядку підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 4 Порядку визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
У разі коли особа працює неповний робочий час, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу, а виплачується пропорційно відпрацьованому часу.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку).
Відповідно до п. 6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.
В цій частині судом враховані правові висновки щодо застосування норм права, що викладені в постановах Верховного Суду, зокрема від 19 липня 2019 року в справі №240/4911/18, від 07 серпня 2019 року в справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 у справі № 620/1892/19, від 05 лютого 2020 року в справі № 825/565/17, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Щодо визначення базового місяця індексації при врегулюванні спірних правовідносин, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
У разі підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції під час визначення розміру підвищення грошових доходів у зв'язку з індексацією враховується рівень такого підвищення.
Нарахування сум індексації або проведення чергового підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, на підставі якого нарахована сума індексації перевищить розмір підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом.
Отже, місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру, є базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року в справі № 825/565/17, від 23 вересня 2020 року в справі № 620/3282/18.
Верховний Суд в постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 816/1728/16 за результатом аналізу п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, також зазначив: «Таким чином, фіксована сума індексації виплачується до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення заробітної плати перевищить фіксовану суму індексації».
Відповідно до абзацу 3 пункту 101 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, в редакції, яка була чинною до грудня 2015 року, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.
Отже обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення до грудня 2015 року проводилося з місяця прийняття військовослужбовця на службу.
01 грудня 2015 року вказану норму виключено, і з цього часу застосовуються загальні положення Порядку, в тому числі пункт 102 Порядку в редакції постанови Кабінету Міністрів від 09 грудня 2015 року № 1013.
Згідно з пунктом 14 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.
Міністерство соціальної політики України в листі від 28 квітня 2016 року № 201/10/1.37-16 надало роз'яснення щодо індексації заробітної плати, яке полягає в наступному: «Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, починаючи з грудня 2015 року, здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.».
Мінсоцполітики в листі від 23 червня 2020 року № 76/0/214-20 надало роз'яснення: «Починаючи з грудня 2015 року до чергового підвищення посадових окладів згідно із рішенням Уряду обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації мало здійснюватись з місяця наступного за місяцем підвищення посадового окладу за посадою, яку займає військовослужбовець, а саме з лютого 2008 року».
Верховний Суд в постанові від 22 липня 2020 року в справі № 400/3017/19 (щодо періоду після з 01 грудня 2015 року) зазначив, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100%, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції. При цьому Суд погодився, що зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів наказано вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
01 січня 2008 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», якою були встановлені підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені додатком №1 до цієї Постанови. Вказана постанова втратила чинність 01 березня 2018 року.
01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, а також нові схеми тарифних розрядів та тарифних коефіцієнтів. Згідно з вказаною Постановою відбулося наступне підвищення посадових окладів військовослужбовців.
Отже, січень 2008 року є місяцем підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а тому, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, січень 2008 року - є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року.
Таким чином, нарахування позивачу індексації його грошового забезпечення щодо спірного періоду з 14.03.2017 по 28.02.2018 повинно проводитися із застосуванням базового місяця січня 2008 року.
При цьому індексація повинна проводитися з урахуванням абзаців 4 та 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Однак суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 08.06.2018, оскільки з 01.03.2018 були підвищені посадові оклади військовослужбовців, тобто «березень 2018» став новим базовим місяцем для розрахунку сум індексації грошових доходів населення. Проте індекс споживчих цін перевищив поріг індексації лише в грудні 2018 (що є загальновідомим фактом із загальнодоступних джерел в мережі інтернет, наприклад, https://services.dtkt.ua/calculators/salary), отже право на нарахування сум індексації за новий період в громадян виникло лише в грудні 2018. Отже, не нараховуючи індексації грошового забезпечення військовослужбовцям в період з 01.03.2018 по 30.11.2018, відповідач діяв правомірно.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача, що виявилася в не нарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення позивачу за період з 14.03.2017 по 28.02.2018 з базовим місяцем «березень 2008 року».
В задоволенні позовних вимог за період з 01.03.2018 по 08.06.2018 слід відмовити за необгрунтованістю.
Суд зазначає, що оскільки позивача з військової служби звільнено за наказом відповідача І, то саме він мав здійснити всі необхідні дії для проведення остаточного розрахунку з позивачем та виплату всіх належних при звільненні сум за весь період військової служби, тому саме він є належним відповідачем у справі.
Оскільки право на індексацію грошового забезпечення позивача порушено, тому воно підлягає відновленню в судовому порядку.
Щодо позовних вимог про зобов'язання нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, суд дійшов таких висновків.
Питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення), в тому числі сума індексації грошових доходів громадян, та інші.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у ст. 3 Закону № 2050 та п. 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Аналогічні правові висновки Верховного Суду, викладені в Постанові від 18.07.2018 року у справі № 185/515/16-а, які, в силу ч.5 ст. 242 КАС України мають бути враховані судом при винесенні рішення по суті.
Судом встановлено той факт, що відповідач своєчасно не нарахував та не виплатив суму індексації доходів позивачу в належному розмірі відповідно до вимог чинного законодавства, чим порушив його майнові права та інтереси, які підлягають охороні в силу вимог пункту 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людини. Отже позивач, який мав правомірні очікування отримати в повному обсязі грошове забезпечення разом з сумами індексації в належному розмірі, фактично зможе їх отримати лише на виконання рішення суду. Тому суд визнає порушеними і правомірні очікування позивача на своєчасне отримання належних йому сум, що також має бути відновлено відповідачем шляхом нарахування компенсації несвоєчасної виплати цих доходів одночасно разом з виплатою самих недоплачених сум індексації за спірний період. Внаслідок цього суд дійшов висновку, що в даному випадку компенсація є складовою ефективного способу відновлення порушених прав позивача на своєчасне і в повному обсязі отримання доходу за спірний період військової служби. Тому позовні вимоги в частині нарахування компенсації на невиплачені позивачу суми індексації грошового забезпечення слід задовольнити.
Щодо позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати індексації, суд дійшов таких висновків.
Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п. 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
У даному випадку, мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме: без виплати індексації грошового забезпечення.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Як встановлено судом, при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення, яка має бути сплачена на виконання рішення суду в цій справі.
Згідно з вимогами ч.1 ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до вимог ч.2 ст. ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц були встановлені критерії співмірності розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Обгрунтовуючи необхідність застосування таких критеріїв Велика Палата Верховного суду в пунктах 69-72 зазначеної постанови вказала, що КЗпП України покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Так в пункті 91 цієї постанови зазначено, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суду необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
В пункті 86 зазначеної постанови Велика Палата вказує, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Згідно з пунктом 90 постанови мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити.
В пункті 92 вказаної постанови визначено, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, у матеріалах справи відсутні розрахунки суми невиплаченої індексації грошового забезпечення, компенсації, а також довідки про розмір грошового забезпечення позивача у спірний період, а також відомості про розмір нарахування всіх сум при звільненні позивачу. Зазначені обставини унеможливлюють визначення належного розміру суми середнього заробітку, який слід стягнути на користь позивача, з урахуванням зазначених критерії Великої Палати Верховного Суду. Після отримання цих сум за рішенням суду позивач матиме можливість звернутися до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з ним при звільненні.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги у цій частині є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи те, що за спірний період відповідачем не проведено та не виплачено у повному обсязі індексацію грошового забезпечення, з урахуванням компенсації несвоєчасної виплати сум доходів, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є:
визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу у зв'язку зі звільненням з військової служби 08.06.2018 індексації грошового забезпечення в період з 14.03.2017 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року відповідно до абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2018 року № 1078;
зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 14.03.2017 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року відповідно до абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2018 року № 1078 та з одночасним нарахуванням та виплатою сум компенсації, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На підставі викладеного позовні вимоги належать до часткового задоволення.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 пункту 13 Закону України «Про судовий збір», то питання щодо розподілу цих судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262, 263, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_11 , місцезнаходження: місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_12 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 у зв'язку зі звільненням з військової служби 08.06.2018 індексації грошового забезпечення за період з 14.03.2017 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року відповідно до абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2018 року № 1078.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.03.2017 по 08.06.2018 із застосуванням місяця, для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року відповідно до абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2018 року № 1078 та з одночасним нарахуванням та виплатою сум компенсації, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.С. Шембелян