ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2022 року
м. Київ
cправа № 923/719/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковського О.В. - головуючого, В.В. Білоуса, Огородніка К.М.,
за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду (головуючий - І.Г. Філінюк, судді: О.Ю. Аленін, Л.В. Поліщук) від 04.10.2022
за заявою Державного агентства України з питань кіно
до Приватного підприємства "Студія Тир Фільм"
про визнання банкрутом.
Учасники справи:
представник кредитора - Команський О-А.С. , в порядку самопредставництва,
представник боржника - Бєлоусов І.В. (арбітражний керуючий), ліквідатор,
від скаржника - ОСОБА_1, особисто, Барабаш М.Ю., адвокат.
1. Короткий зміст вимог
1.1. 31.08.2017 Господарський суд Херсонської області ухвалив порушити, за заявою Державного агентства України з питань кіно (далі - Кредитор), провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства "Студія Тир Фільм" (далі - Боржник) в загальному порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру розпорядження майном тощо.
1.2. 19.12.2017 Кредитор, як голова комітету кредиторів Боржника, надіслав клопотання про визнання Боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
1.3. Клопотання обґрунтовано прийняттям комітетом кредиторів Боржника рішення про звернення до суду з клопотанням про визнання Боржника банкрутом через його неможливість задовольнити вимоги Кредитора у цій справі не інакше як через застосування процедури ліквідації, виходячи з відомостей з аналізу фінансово-господарської діяльності щодо відсутності у Боржника активів, припинення ним з 2014 року своєї діяльності тощо.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2.1. 22.12.2017 Господарський суд Херсонської області постановив припинити процедуру розпорядження майном Боржника та повноваження розпорядника майна арбітражного керуючого Бєлоусова І.В., визнати Боржника банкрутом, відкрити стосовно нього ліквідаційну процедуру та призначити ліквідатором Боржника арбітражного керуючого Бєлоусова І.В.
2.2. Судове рішення мотивовано наявністю підстав для задоволення клопотання комітету кредиторів Боржника щодо визнання його банкрутом, рішення про яке прийнято 16.12.2017 за результатами розгляду розпорядником майна та зборами кредиторів питання щодо подальшої процедури стосовно Боржника з ухваленням рішення про відкриття ліквідаційної процедури та з погодженням кандидатури ліквідатора, оскільки не погашена заборгованість Боржника відповідно до реєстру вимог кредиторів складає 6 999 975 грн 70 коп., за результатами проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності встановлена відсутність на підприємстві Боржника активів, у тому числі - основних засобів, діяльність Боржника припинена з 2014 року, відсутні інвестиційні пропозиції протягом процедури розпорядження майна Боржника, зокрема відповідно до здійснених розпорядником майна заходів, а особи, які би проявили бажання виступити інвесторами Боржника, не зверталися до розпорядника майна, до комітету кредиторі та до суду, тому Боржник не здатний задовольнити вимоги кредиторів та відновити свою господарську діяльність, через що процедура санації до Боржника не може бути застосована.
3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
3.1. 04.10.2022 Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалив про задоволення клопотання Кредитора та закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Господарського суду Херсонської області від 22.12.2017.
3.2. Судове рішення мотивовано ненабуттям заявницею статусу кредитора у справі про банкрутство Боржника в порядку, встановленому Кодексом України з процедур банкрутства, через що ОСОБА_1 не є учасником цієї справи, а також невирішенням оскаржуваною постановою питання про права та обов'язки ОСОБА_1 , внаслідок чого відсутній правовий зв'язок між скаржницею і іншими учасниками справи.
4. Встановлені судами обставини
4.1. 02.11.2017 Господарський суд Херсонської області ухвалив затвердити реєстр вимог кредиторів Боржника, призначити перші збори кредиторів на 20.11.2017, зобов'язати розпорядника майна Бєлоусова І.В. протягом десяти днів письмово повідомити кредиторів, учасників провадження та інших осіб, що мають право участі у зборах про місце і час зборів (засідання) та організувати проведення перших зборів кредиторів і засідання комітету кредиторів, на яких вирішити питання, що віднесені до компетенції зборів кредиторів та комітету кредиторів згідно з положення чинного законодавства про банкрутство та призначити підсумкове судове засідання в процедурі розпорядження майном на 28.11.2017.
4.2. 22.12.2017 Господарський суд Херсонської області постановив припинити процедуру розпорядження майном Боржника та повноваження розпорядника майна арбітражного керуючого Бєлоусова І.В., визнати Боржника банкрутом та відкрити стосовно нього ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців, а також призначити ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Бєлоусова І.В.
Оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оголошення про визнання боржника банкрутом, текст якого залучили до справи.
5. Короткий зміст вимог касаційної скарги
5.1. 27.10.2022 ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2022, а справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.
6. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пунктів 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження у цій справі за скаргою ОСОБА_1 , неправильно застосував та порушив норми матеріального і процесуального права, а саме положення статей 2, 13, 75, 86, 236, 238, 269 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", статей 1, 12, 61 Кодексу України з питань банкрутства (далі - КУзПБ), статей 19, 129 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права ОСОБА_3 на оскарження у цій справі постанови про визнання Банкрутом, тоді як відсутній висновок Верховного Суду про застосовування наведених норм права у подібних правовідносинах.
За аргументами скаржника апеляційний суд не врахував очевидний правовий зв'язок між заявницею та оскаржуваною постановою місцевого суду через правові наслідки, що настали для ОСОБА_1 у зв'язку з незаконним переходом Боржника в ліквідаційну процедуру у справі про банкрутство, оскільки покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство Боржника на ОСОБА_4 стало підставою для неодноразового ініціювання ліквідатором Боржника позову з вимогами щодо квартири ОСОБА_1 (яка набула права на неї від ОСОБА_4 за договором дарування) з метою задоволення вимог кредиторів Боржника у межах покладеної на ОСОБА_4 субсидіарної відповідальності, попри факт наявності у Боржника активів - фільмоматеріалу на непроявленій кіноплівці фільму "Зона" режисера ОСОБА_5 , що належить Боржнику та зберігається в "Довженко-Центр".
У цих аргументах скаржник також зазначила про:
- порушення оскаржуваною постановою першочергово прав Боржника на відновлення його платоспроможності зі спричиненням негативних наслідків державі через непогашення за рахунок майна Боржника (фільмоматеріалу) заборгованості перед Кредитором, яка є значно меншою ніж вартість вказаних актів Боржника;
- неврахуванням апеляційним судом тих порушень з боку арбітражного керуючого у процедурі розпорядження майном Боржника (зокрема щодо інвентаризації майна тощо) та ліквідації, що унеможливили задоволення вимог Кредитора та відновлення платоспроможності Боржника;
- незазначення апеляційним судом в оскаржуваній ухвалі про клопотання заявниці від 04.10.2022 про відкладення розгляду справи, а також про відсутність мотивів суду щодо відхилення цього клопотання;
- упередженість суддів апеляційного суду, що ухвалили оскаржувану ухвалу, оскільки саме цей склад суддів неодноразового брав участь при ухваленні судових рішень у цій справі при зверненні ОСОБА_4 з апеляційними скаргами на постанову про визнання Боржника банкрутом, на ухвалу про покладення на ОСОБА_4 субсидіарної відповідальності, на ухвалу про усунення перешкод у користуванні Божником належним йому майном (щодо фільмоматеріалв ігрового фільму "Зона") тощо.
7. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
7.1. Державне агентство України з питань кіно та ліквідатор Боржника у відзивах на касаційну скаргу заперечують вимоги та обґрунтування, наведені в касаційній скарзі, з підстав, які загалом аналогічні мотивам в оскаржуваній ухвалі апеляційного суду, наголосивши на відсутності правового зв'язку між правовідносинами, що були предметом розгляду та вирішення при ухваленні постанови про визнання Боржника банкрутом з правами та інтересами та /або обов'язками ОСОБА_1 , тоді як стверджуване нею в скарзі ймовірне порушення її прав та інтересів вказаним судовим рішенням, а не очевидність такого порушення, не ґрунтується на нормі закону, а тому не надає ОСОБА_1 права на оскарження постанови про визнання Боржника банкрутом.
8. Касаційне провадження
8.1. Суд відхиляє подане скаржницею 08.11.2022 та підтримане її представником в судовому засіданні клопотання про передачу цієї справи (за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2022) на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивоване необхідністю такої передачі для формування єдиної правозастосовчої практики і наявністю у справі виключної правової проблеми, оскільки клопотання не містить належного обґрунтування наведених в клопотанні підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначена частиною п'ятої статті 302 ГПК України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить ця справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Лише за наявності таких умов справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Отже, за змістом положень частини п'ятої статті 302 ГПК України виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. За якісним критерієм про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в пункті 46.6. постанови від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19.
Між тим, клопотання скаржниці не відповідає наведеним вимогам, оскільки не містить відповідних відомостей, а саме: ініціюючи питання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності у справі, яка розглядається, виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, скаржник між тим, не наводить судові рішення Верховного Суду, в яких сформовано різну правову позицію при вирішенні справ у подібних правовідносин, не вказує на неоднозначність чи суперечливість таких висновків Верховного Суду, їх непослідовність чи неможливість застосування.
Крім цього, відтворивши в клопотанні частину тих обставин та аргументів, що були наведені в касаційній скарзі, заявниця, між тим не зазначила суть - у чому полягає - правова проблема у цій справі та не зазначила, щодо застосування якої норми існування цієї проблеми стверджується скаржницею.
Отже, наведені заявницею аргументи для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у розумінні приписів частини п'ятої статті 302 ГПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему, адже (1) відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах і є підставою для відкриття касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 ; (2) заявниця чітко не зазначає про різність якого підходу і щодо застосування яких саме норм матеріального права йде мова; (3) питання, які просить вирішити заявниця, можуть бути вирішені Верховним Судом і у складі колегії суддів.
А тому, через відсутність належного формулювання скаржником у цій справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною п'ятою статті 302 ГПК України.
8.2. Крім цього, Суд відхиляє подане Суду 05.12.2022 представником Кредитора клопотання про закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 296 ГПК України, яке мотивоване тим, що оскаржуване в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції у цій справі не вирішує питання про права, інтереси та/або обов'язки скаржника - ОСОБА_1 , у зв'язку із чим Суд зазначає про таке.
8.3. Об'єктом касаційного перегляду є ухвала суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження на підставі норми пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, диспозиція якої передбачає, що після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Отже, заперечуючи в касаційній скарзі оскаржувану ухвалу про закриття апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, скаржник, порушуючи питання правильності застосування цієї норми, порушує і питання права на оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі в апеляційному порядку, а відповідно і питання вирішення оскаржуваним рішенням суду першої інстанції у цій справі про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 , яку не було залучено до участі у справі, тоді як встановлення цих обставин можливе в ході розгляду касаційної скарги по суті та є предметом дослідження та вирішення у цьому касаційному провадженні.
Враховуючи, що викладені в клопотанні про закриття касаційного провадження підстави аналогічні тим, що порушені та є предметом дослідження та вирішення у цьому касаційному провадженні, у Суду відсутні підстави для закриття касаційного провадження за клопотанням Кредитора на підставі пункту 3 частини першої статті 296 ГПК України.
Суд також зауважує, що аналогічні висновки були наведені Судом в ухвалі від 23.11.2022 про відкриття касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 у цій справі при відхилені аналогічних заперечень Кредитора проти відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на оскаржувану ухвалу апеляційного суду.
9. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо права на оскарження постанови про визнання банкрутом особами, які не брали участь у справі
9.1. Об'єктом касаційного перегляду є ухвала суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України в контексті права особи, яка не брала участь у справі про банкрутство, на оскарження постанови про визнання боржника банкрутом.
9.2. Апеляційний суд встановив, що під час розгляду справи в суді першої інстанції та здійснення провадження у справі про банкрутство Боржника з ухваленням постанови про визнання його банкрутом ОСОБА_1 не була залучена судом до участі у цій справі, а звертаючись з апеляційною скаргою, заявниця обґрунтувала оскарження цієї постанови вирішенням судом при цьому питання про її права, інтереси та (або) обов'язки з огляду на мотиви, що стали підставою для ухвалення цієї постанови, та наслідки її ухвалення.
Відтак, предметом дослідження, в контексті правильності застосування положень, зокрема статті 254 ГПК України, є право на апеляційне оскарження постанови про визнання боржника банкрутом, особою, яка не була залучена до участі у справі про банкрутство, визначення кола суб'єктів цього права, а відповідно і питання вирішення судом першої інстанції про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 .
9.3. Процесуальне законодавство (статті 17, 254 ГПК України) визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, і поділяє їх на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов'язків. У розумінні наведених норм процесуального права судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та (або) обов'язків цієї особи. Таким судовим рішенням безпосередньо зачіпаються права, інтереси та (або) обов'язки такої особи, в тому числі створюються перешкоди для реалізації її суб'єктивного права чи законного інтересу або реального виконання обов'язку стосовно однієї із сторін спору. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок; такий правовий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Суд звертається до сталої правової позиції Верховного Суду щодо права на апеляційне оскарження судового рішення, викладеної, зокрема, в постановах від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19 та від 01.11.2021 у справі № 10/5026/290/2011.
9.4. Якщо ж судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов'язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов'язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.
Наведений висновок викладений у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 62/112 та від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16.
9.5. На відміну від позовного провадження (пункт 9.3), коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство, в силу особливостей провадження у справі про банкрутство, чинним законодавством звужено до учасників цієї справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, в хід процедури банкрутства (відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 5005/2329/2011, від 16.01.2020 у справі № 911/5186/14).
Водночас особливості провадження у справі про банкрутство юридичної особи передбачають застосування у справі відповідних судових процедур: розпорядження майном, санації боржника та ліквідації; які, в свою чергу, опосередковані певними стадіями, кожна з яких має свої процесуальні особливості та вимоги (інвентаризація, формування комітету кредиторів в процедурі розпорядження майном, формування ліквідаційної маси та продаж майна - в процедурі ліквідації, затвердження плану санації - в процедурі санації тощо).
Натомість визначений статтею 7 Кодексу України з питань банкрутства (далі - КУзПБ) порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник, передбачає участь осіб, правила визначення яких відмінні від правил визначення учасників у справі про банкрутство.
Частиною першою та абзацом другим частини другої цієї статті КУзПБ передбачено, що:
- спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею;
- склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи; у справах про банкрутство склад учасників справи визначається Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (з 20.10.2019 - з дня введення в дію КУзПБ, цим Кодексом).
9.6. Отже, враховуючи:
- відмінність складу учасників у справах позовного провадження у спорах, стороною в яких є боржник, що розглядаються у межах справи про банкрутство за правилами статті 7 КУзПБ, від складу учасників безпосередньо цієї справи про банкрутство;
- особливості здійснення провадження у справі про банкрутство, зокрема, наповнення цього провадження окрім прямо визначених КУзПБ процедур з вирішенням відповідних питань також вирішенням опосередкованих цими процедурами інших питань, що виникають у справі про банкрутство, а також вирішенням спорів у межах справі про банкрутство;
Суд доходить висновку, що у справах про банкрутство мають місце виникнення таких процесуальних правовідносин, коли провадження щодо окремих судових процедур у справі про банкрутство, їх стадії та спори, що розглядаються як за правилами позовного провадження, так і за правилами провадження у справі про банкрутство (частина шоста статті 12 ГПК України) передбачають участь осіб, склад яких визначається у справі про банкрутство окремо визначеною процедурою, стадією, вирішенням конкретного спору, розглядом скарги, іншого процесуального питання тощо.
Тому участь кола таких осіб або окремо визначеного учасника завершується із закінченням розгляду та вирішенням відповідного питання у справі про банкрутство, у спорах у межах цієї справи (стаття 7 КУзПБ) з ухваленням судового рішення. Однак, правовий зв'язок між такими учасниками (учасником) з іншими учасниками справи про банкрутство або не виникає (не встановлюється), або опосередковується лише фактом звернення у цій справі або участю на конкретній стадії чи у спорі у межах справи про банкрутство. Зокрема, прикладом такого спеціального складу учасників є розгляд у справі про банкрутство спору за результатами оскарження аукціону з продажу майна боржника, коли організатор аукціону або переможець чи інший учасник аукціону (що не є переможцем), попри право взяти участь у справі про банкрутство при оскарженні результатів аукціону, між тим не наділяється процесуальним правом, зокрема заперечувати/оскаржувати судове рішення, ухвалене за результатами розгляду вимог одного із кредиторів боржника.
9.7. ОСОБА_1 як в апеляційній скарзі, так і в касаційній скарзі стверджує про вирішення судом першої інстанції про її права та обов'язки у цій справі:
- через мотиви, за яких ухвалена постанова про визнання Боржника банкрутом (з якими заявниця не погоджується), а саме - недостатність у Боржника майна для задоволення вимог Кредитора,
- та через відповідні наслідки, що настали з ухваленням постанови про визнання Боржника банкрутом з наведених мотивів, зокрема, у вигляді присудженої до стягнення за рішенням суду у цій справі суми субсидіарної відповідальності, що була покладена на керівника, засновника та єдиного учасника Боржника - ОСОБА_4 , з метою задоволення якої ліквідатор Боржника, в свою чергу, ініціював спір щодо визнання недійсною угоди з відчуження ОСОБА_4 на користь заявниці майна (квартири).
9.8. У зв'язку з цим Суд звертається до визначених законом наслідків визнання боржника банкрутом у справі про банкрутство.
Одним із наслідків визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, як за правилами Закону про банкрутство (чинного на дату ухвалення оскаржуваної заявницею постанови про визнання Боржника банкрутом - 22.12.2017), так і за правилами КУзПБ, положення якого підлягають застосуванню у спірних правовідносинах в силу положень пункту 4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" цього Кодексу, є виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, що здійснюється у випадках і порядку, передбачених цим розділом (статті 38, 45 Закону про банкрутство, частина третя статті 61 та стаття 64 КУзПБ), а саме за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, включеного до ліквідаційної маси.
Водночас, вказані нормативні акти передбачають можливість наповнення ліквідаційної маси боржника, у разі недостатності у нього майна, за рахунок сум, що стягуються в межах покладення на відповідних осіб субсидіарної відповідальності за зобов'язаними боржника, які (стягнені кошти) можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом (частина друга статті 61 КУзПБ).
Для цього положення вказаних нормативних актів наділяють ліквідатора правом, у межах здійснення його повноважень, заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Правила та умови для цієї відповідальності регламентовані частиною п'ятою статті 41 Закону про банкрутство, та аналогічно положеннями частини другої статті 61 чинного КУзПБ.
За наведеними положеннями під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.
Отже, підстави для вказаної відповідальності мають спеціальні передумови для її покладення.
9.9. У зв'язку із викладеним, виходячи з тих встановлених спеціальним нормативним актом з питань банкрутства особливих правових наслідків, що випливають з ухвалення постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (пункт 9.8), а також тих наслідків ухвалення постанови про визнання Боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та мотивів цього рішення, які стверджуються за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (пункт 9.7), Суд доходить висновку, що відповідні обставини підлягають врахуванню, дослідженню та оцінці у цій справі при вирішенні питання щодо права ОСОБА_1 на оскарження постанови про визнання Боржника банкрутом за правилами статті 254 ГПК України.
Отже, встановлення апеляційним судом факту ненабуття заявницею статусу кредитора у справі про банкрутство Боржника в порядку, встановленому КУзПБ з висновком, що ОСОБА_1 не є учасником цієї справи; а також про відсутній правовий зв'язок між скаржницею і іншими учасниками справи з висновком про невирішення оскаржуваною постановою питання про права та обов'язки ОСОБА_1 , є недостатнім для ухвалення рішення про закриття апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову про визнання Боржника банкрутом, оскільки наведені апеляційним судом мотиви не ураховують визначені законом наслідки визнання боржника - юридичної особи банкрутом (пункт 9.8), а також вказані скаржницею наслідки ухвалення постанови про визнання Боржника банкротом у цій справі, які стверджуються нею як такі, що настали саме внаслідок факта ухвалення постанови про визнання банкрутом та мотивів цього судового рішення.
9.10. Згідно з частиною п'ятою статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
9.11. Отже, апеляційний суд, ухвалюючи оскаржувану ухвалу, наведеного не врахував та всупереч вимогам статей 236, 254 ГПК України та з неправильним застосуванням викладених вище положень спеціального нормативного акту з питань банкрутства не зважив на відповідні обставини у контексті наслідків ухвалення постанови про визнання Боржника банкрутом, не оцінив їх та відповідні докази, без чого оскаржувана ухвала не може вважатись законною та обґрунтованою у розумінні зазначених положень статті 236 ГПК України.
9.12. У наведеному висновку Суд також враховує, що стверджувані ОСОБА_1 в апеляційній скарзі обставини, якщо вони мають місце, між тим не наділяють ОСОБА_1 процесуальним правом на оскарження постанови про визнання Боржника банкрутом безумовно (автоматично), та, відповідно, не вказують на беззаперечні підставі для скасування оскаржуваної постанови, а тому мають бути оцінені апеляційним судом на загальних підставах, зокрема за правилами статті 75 ГПК України (зважуючи на посилання скаржниці на факт розгляду спору за позовом ліквідатора Боржника щодо визнання недійсним договору дарування квартири ОСОБА_1 ) та статті 86 ГПК України.
9.13. Крім цього, апеляційному суду при ухваленні рішення при новому розгляді справи також слід дослідити та встановити, кому скаржниця заявляє вимоги в апеляційній скарзі, виходячи з їх підстав (пункти 9.7): до Боржника - через факт та мотиви визнання його банкрутом, або до ліквідатора - через незгоду з його діями у межах тих повноважень, якими він наділяється у межах ліквідаційної процедури за наслідками визнання боржника банкрутом тощо (пункт 9.8), що вимагає від суду, якщо він дійде висновку про неналежний спосіб захисту ОСОБА_1 своїх прав у спірних правовідносинах, роз'яснити скаржниці належну процесуальну поведінку задля забезпечення ефективного захисту її прав, про порушення яких вона стверджує в апеляційній скарзі.
9.14. Таким чином висновки апеляційного суду, що зроблені без дослідження доказів, зокрема, щодо наведених скаржницею в апеляційній скарзі обставин на предмет її процесуального права оскаржити постанову про визнання банкрутом, обумовили неповне з'ясування судами відповідних обставин та передчасність рішення про закриття апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_1 .
Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржниці (пункт 6.1) в тій їх частини, в якій вона вказує на неврахування апеляційним судом очевидного правового зв'язку між заявницею та оскаржуваною постановою місцевого суду через правові наслідки, що настали для ОСОБА_1 у зв'язку з незаконним переходом Боржника в ліквідаційну процедуру у справі про банкрутство.
9.15 Водночас, Суд відхиляє аргументи скаржниці (пункт 6.1) в тій частині, в якій вона вказує на упереджений склад апеляційного суду при ухваленні оскаржуваної ухвали, оскільки про порушення правил визначення складу господарського суду, визначених статтею 32 ГПК України, ОСОБА_1 не зазначає, а Суд не встановив.
9.16 Також Суд відхиляє аргументи скаржника про незазначення апеляційним судом в оскаржуваній ухвалі про клопотання заявниці від 04.10.2022 про відкладення розгляду справи, а також про відсутність мотивів суду щодо відхилення цього клопотання з огляду на те, що факт подачі, розгляд та відхилення апеляційним судом цього клопотання зафіксований в протоколі судового засідання апеляційного суду від 04.10.2022, а відсутність мотивів для його відхилення в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали, між тим не призвів до тих процесуальних порушень, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
У цьому висновку Суд також враховує, що явка сторін не була визнання судом обов'язковою згідно з ухвалою від 18.07.2022 - це по-перше.
По-друге:
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Натомість скаржником не обґрунтовано неможливість розгляду справи судом апеляційної інстанції за наявними у ній матеріалами та з урахуванням наданих учасниками справи пояснень.
Згідно зі статтею 42 ГПК України участь у судовому засіданні належить до процесуальних прав учасника у справі.
Учасники судового процесу на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, і правом на участь у судовому засіданні, у зв'язку з чим вищенаведені доводи касаційної скарги є безпідставними.
Незгода із рішенням судів попередніх інстанцій не означає їх незаконність, як і не може вказувати на незаконність рішення його негативні наслідки для скаржника, оскільки настання цих наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї із сторін є звичайним, передбаченим господарським процесом, наслідком.
У цих висновках Суд звертається до правової позиції верховного Суду, викладеної в постанові від 17.08.2021 у справі № 909/387/16
9.17. Суд не бере до уваги аргументи в касаційній скарзі (пункт 6.1) в тій частині, в якій скаржник вказує на порушення оскаржуваною постановою першочергово прав Боржника на відновлення його платоспроможності тощо, а також на неврахуванням апеляційним судом порушень з боку арбітражного керуючого у процедурі розпорядження майном Боржника та в ліквідаційній процедурі, оскільки ці аргументи стосуються розгляду апеляційної скарги по суті заявлених вимог та перегляду в апеляційному порядку оскаржуваної постанови суду першої інстанції, що, з огляду невирішене питання щодо процесуального права скаржниці на оскарження вказаного судового рішення, є передчасним.
9.18. Враховуючи висновки в цій постанові, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 308 та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до на новий розгляд до апеляційного суду.
При новому розгляді справи апеляційному суду слід врахувати, що процесуальний закон передбачає, що для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи є обов'язковими як вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції (частина перша статті 316 ГПК України), так і висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення (частина п'ята статті 310 ГПК України).
9.19. Дійшовши висновку про направлення справи на новий розгляд, Суд не здійснює розподіл судових витрат у справі.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2022 у справі № 923/719/17 скасувати.
3. Справу № 923/719/17 в скасованій частині направити на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.В. Васьковський
Судді В.В. Білоус
К.М. Огороднік