ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" грудня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/1950/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, буд. 11)
до Приватного підприємства "Оздоровчий Центр "Стиль" (61036, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 134)
про стягнення 81879,56 грн.
без виклику учасників справи
ВСТАНОВИВ:
На розгляд Господарського суду Харківської області подано позовну заяву Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Приватного підприємства "Оздоровчий Центр "Стиль" про стягнення заборгованості у розмірі 81879,56 грн.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов'язань за тимчасовим договором про постачання теплової енергії №4748 від 01.11.2003 в частині здійснення сплати вартості теплової енергії за період: грудень 2021 р. - квітень 2022 р.
Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи складається з витрат зі сплати судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 2481,00 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.11.2022 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - для подання відповіді на відзив, а відповідачу - заперечення на відповідь на відзив.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань, відповідно до статті 80 ГПК України на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України.
Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом. При цьому, суд зазначає, що копію ухвали господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 02.11.2022, яку було надіслано на належну адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджена відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було повернуто на адресу суду без доказів вручення адресату з довідкою відділення оператора поштового зв'язку Ф.20, в якій значиться причина повернення "за закінченням встановленого терміну зберігання".
Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Разом з тим, суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.
Аналогічний правовий висновок знайшов своє змістовне відображення у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 тощо.
Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвала господарського суду Харківської області від 02.11.2022 по справі №922/1950/22 була оприлюднена в електронному вигляді в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.
Отже, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Відтак, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позовну заяву, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.
Положеннями частини 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
01.11.2003 між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (надалі - позивач, постачальника) та Приватним підприємством "Оздоровчий Центр "Стиль" (надалі - відповідач, споживач) було укладено тимчасовий договір про постачання теплової енергії №4748 (надалі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором.
Пунктом 2.1. Договору визначено, що теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком №1 до договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гаряче водопостачання - протягом року; технологічні потреби - відповідно з виробничою програмою; кондиціювання повітря - по мірі необхідності.
Відповідно до пункту 6.2 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць по результатам якого підписується акт звірки розрахунків.
Згідно з пунктом 6.3 Договору споживач за 3 днів до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації вартість, зазначеної в додатку 1 до договору кількості теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду.
Пунктом 6.4 Договору сторони погодили, що якщо споживач розраховується за показниками приладу обліку: при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо сплачується споживачем не пізніше 25 числа поточного місяця; у випадку, коли фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, залишок (сальдо) розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.
Згідно з пунктом 10.1., 10.3. Договору договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2003 року. Припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії.
Пунктом 10.4. Договору передбачено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
Розділом 11 Договору передбачено, що невід'ємними додатками до договору є: додаток №1 - обсяги постачання теплової енергії споживачу; додаток №2 - схема межі поділу теплової мережі та акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін; додаток №3 - умови припинення подачі теплової енергії; додаток №4 - перелік об'єктів теплоспоживання.
Додатковою угодою від 15.02.2016 до Договору про постачання теплової енергії №4748 від 01.11.2003 сторони погодили викласти в оновленій редакції розділ "6. Порядок розрахунків" .
Пунктом 6.1. Додаткової угоди сторони узгодили, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться шляхом перерахування коштів на рахунок теплопостачальної організації, вказаний в договорі, відповідно до встановлених тарифів, діючих в період постачання теплової енергії та на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії, а при їх відсутності - виконаних розрахунків відповідно до теплових навантажень, або в іншій формі, яка не суперечить чинному законодавству України.
Умовами пункту 6.3. Додаткової угоди визначено, що розрахунковим періодом є календарний місяць.
Згідно з пунктом 6.4. Додаткової угоди споживач сплачує попередню оплату. Споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду самостійно, ініціативним дорученням сплачує теплопостачальній організації вартість зазначеної в додатку 1 до Договору кількості теплової енергії з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початку розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію споживач здійснює до 28-го числа поточного місяця, при розрахунках за показниками приладів обліку; до 18-го числа місяця, наступного за розрахунковим, при відсутності приладів комерційного обліку.
Згідно з пунктом 6.5. Додаткової угоди розрахунки за показниками приладів комерційного обліку здійснюються: якщо фактичне використання теплової енергії більше, ніж зазначене в договорі, це перевищення окремо оплачується споживачем не пізніше 28-го числа поточного місяця; якщо фактичне споживання теплової енергії нижче від сплаченого зазначеного в договорі обсягу, вартість такого перевищення зараховується в рахунок оплати заявленого обсягу періоду, наступного за розрахунковим; якщо сумарне годинне договірне теплове навантаження перевищує 2.0 Гкал/годину споживач самостійно сплачує вартість теплової енергії за фактичними показниками приладів комерційного обліку подекадно.
На підставі Акту підключення споживача №171/14854 від 05.11.2021 у зв'язку із початком опалювального періоду проведено підключення опалення споживача.
На підставі Акту відключення споживача №171/15520 від 15.04.2022 у зв'язку із закінченням опалювального періоду проведено відключення опалення споживача.
В обґрунтування позовних вимог позивачем у позовній заяві зазначається про належне виконання постачальником взятих на себе зобов'язань за тимчасовим договором про постачання теплової енергії №4748 від 01.11.2003 та додаткової угоди від 15.02.2016 щодо поставки відповідачу теплової енергії на потреби опалення.
Натомість відповідачем порушено свої зобов'язання в частині здійснення своєчасної та повної сплати вартості спожитої теплової енергії, у зв'язку із чим, за відповідачем обліковується заборгованість за спожиту теплову енергію на потреби опалення за період: грудень 2021 р. - квітень 2022 р. у розмірі 81879,56 грн., яка залишається не сплаченою.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчить про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.
Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 509 ЦК України унормовано, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Як зазначено в статті 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно з частиною 1 статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
В силу приписів частини 1 статті 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Закон України "Про теплопостачання" визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Постачання теплової енергії - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.
Відповідно до положень статті 19 Закону України "Про теплопостачання" теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі. При цьому, вказана норма права покладає на споживача обов'язок щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Тобто, Закон не передбачає безоплатного споживання теплової енергії та зобов'язує споживачів здійснювати оплату за фактично отриману теплову енергію.
За приписами статті 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Із матеріалів справи слідує, що на підставі Акту підключення споживача №171/14854 від 05.11.2021 у зв'язку із початком опалювального періоду проведено підключення опалення споживача. Крім того, на підставі Акту відключення споживача №171/15520 від 15.04.2022 у зв'язку із закінченням опалювального періоду проведено відключення опалення споживача.
Зазначені вище Акти №171/14854 від 05.11.2021 та №171/15520 від 15.04.2022 підписано постачальником та споживачем.
Разом з тим, матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем було узгоджено та підписано відомості щодо обліку споживання відповідачем теплової енергії за період: грудень 2021 р. - квітень 2022 р.
Враховуючи зазначене, позивачем здійснено розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії та оформлено відповідні рахунки-фактури, а саме: №17100-3856 від 14.01.2022 за грудень 2021 у розмірі 11256,17 грн., №17100-3856 від 03.02.2022 за січень 2022 у розмірі 28953,49 грн., №17100-3856 від 16.03.2022 за лютий 2022 у розмірі 27018,35 грн., №17100-3856 від 12.04.2022 за березень 2022 у розмірі 28412,88 грн., №17100-3856 від 10.05.2022 за квітень 2022 у розмірі 9096,11 грн., які за допомогою засобів поштового зв'язку було направлено супровідним листом №54/204 від 31.08.2022 на адресу відповідача.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормами частини 1 статті 202 ГК України визначено, що господарське зобов'язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до частини 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц зазначив, що принцип належного виконання зобов'язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).
Отже, однією із основних умов виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Згідно з частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.
Зазначені положення законодавства вказують, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов'язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов'язання вважається не виконаним.
Пунктом 3.2. Договору передбачено, що споживач теплової енергії зобов'язується, зокрема, виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено правомірність та обґрунтованість здійсненого позивачем детального розрахунку заборгованості зі сплати вартості спожитої відповідачем теплової енергії у розмірі 81879,56 грн. за період: грудень 2021 р. - квітень 2022 р.
У той же час, матеріали справи не містять жодних доказів на спростування правомірності заявлених позовних вимог, які свідчать про належне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, що визначені умовами пункту 3.2. Договору щодо здійснення своєчасної та повної сплати вартості спожитої теплової енергії у розмірі 81879,56 грн. за період: грудень 2021 р. - квітень 2022 р.
При цьому матеріали справи не містять також і доказів на спростування встановленої судом обґрунтованості застосованого позивачем порядку нарахування та методики розрахунку суми заборгованості за спожиту відповідачем теплову енергію, що відображена у поданому детальному розрахунку та у наведених вище рахунках-фактурах.
Таким чином, із обставин справи та наявних в матеріалах справи належних та допустимих доказів судом достеменно встановлено порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань за тимчасовим договором про постачання теплової енергії №4748 від 01.11.2003 та Додаткової угоди від 15.02.2016 в частині здійснення сплати вартості теплової енергії у розмірі 81879,56 грн. за період: грудень 2021 р. - квітень 2022 р.
За таких обставин, оскільки відповідач не здійснив повний розрахунок з позивачем, суд дійшов висновку, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду.
З огляду на вказане вище, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі у розмірі 81879,56 грн. за період: грудень 2021 р. - квітень 2022 р. є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи, жодним чином не спростованою відповідачем, а тому підлягає задоволенню.
Варто відмітити, що обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Вказані вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.
Здійснюючи розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про задоволення позову, покладає витрати зі сплати судового збору на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного підприємства "Оздоровчий Центр "Стиль" (61036, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 134, код ЄДРПОУ 32136925) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, буд. 11, код ЄДРПОУ 31557119) заборгованість у розмірі 81879,56 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2481,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "20" грудня 2022 р.
Суддя Г.І. Сальнікова