Справа № 640/8813/22 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.
13 грудня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Собківа Я.М.
При секретарі: Шепель О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправними дії головного державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ткачової К.В., вчинені в межах виконавчого провадження №57482802, щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 08 червня 2022 року;
- визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ткачової К.В. про стягнення виконавчого збору від 08 червня 2021 року в межах виконавчого провадження №57482802.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що згідно статті 27 Закону від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону в розмірі 10 % від суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу. Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, і виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум. Зміни, які були внесені в подальшому в частину 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якими виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, - погіршують становище позивача, а тому не можуть бути застосовані.
Відтак, винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 08 червня 2022 року є неправомірним, оскільки фактично може призвести до подвійного стягнення з боржника виконавчого збору, хоча державним виконавцем дій щодо виконання рішення суду вчинено не було в зв'язку з поверненням виконавчого документа стягувачу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2022 року даний адміністративний позов - залишено без задоволення.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що урахуванням редакцій Закону України «Про виконавче провадження», які були чинними у період існування заборгованості позивача і того, що примусове виконання повинно було розпочатися не пізніше 02 червня 2018 року, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: у період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив - 10 відсотків фактично стягнутої суми, тоді як у період після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору складав - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
Суд першої інстанції керувався статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній з 28 серпня 2018 року, і зазначив що виконавчий збір складав 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, але не взяв до уваги той факт, що якби примусове стягнення розпочалося в строк згідно вимог ч.5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», то і виконавчий збір складав би 10 відсотків фактично стягнутої суми.
Положення статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній у період до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, в порівнянні з нормами статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній з 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначено, що подання апеляційної скарги позивачем засноване на власному трактуванні норм закону, що має на меті уникнути додаткових витрат з огляду на необхідності сплати виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, та не зумовлене порушеннями будь-яких норм судом першої інстанції при розгляді справи та ухваленні відповідного рішення.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2022 року та прийняття нового рішення про задоволення адміністративного позову, відсутні.
Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 2 статті 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022 та від 12 серпня 2022 року № 573 строк дії воєнного стану в Україні було продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Враховуючи те, що розгляд апеляційної скарги здійснюється в умовах воєнного стану, що суттєво обмежує можливість вирішення справи у строк, встановлений статтею 309 КАС України, колегія суддів з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу в умовах діючого воєнного стану, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Оболонського районного суду міста Києва у справі №2/756/1922/14 від 09 грудня 2014 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення відсотків та пені за кредитним договором №67/П/76/2008-840 від 22 лютого 2008 року, вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» заборгованість по сплаті відсотків за кредитним договором №67/П/76/2008-840 від 22 лютого 2008 року у розмірі 74918,06 дол. США, що за курсом НБУ станом на 18 червня 2014 року становить 886100,53 грн.
На виконання вказаного рішення Оболонським районним судом м. Києва 30 серпня 2016 року виданий виконавчий лист №2/756/1922/14.
Задля примусового виконання виконавчого листа №2/756/1922/14 стягувач звернувся до Дарницького РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві із заявою від 01 червня 2018 року, зокрема, щодо боржника ОСОБА_1 , про відкриття виконавчого провадження.
Постановою старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 26 жовтня 2018 року відкрито виконавче провадження ВП №57482802 з примусового виконання виконавчого листа №2/756/1922/14, виданого 30 серпня 2016 року Оболонським районним судом м. Києва.
За наслідками розгляду заяви стягувача від 19 травня 2022 року №3/05/2 щодо повернення виконавчого документа без виконання, державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), керуючись пунктом 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову від 08 червня 2022 року ВП №57482802 про повернення виконавчого документа стягувачу.
Крім того, 08 червня 2022 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 88610,05 грн.
Позивач, вважаючи постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору неправомірною, а свої права порушеними, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно п.1 ч.1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до ч.1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно 2 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Відповідно до п.1 ч.1 статті 26 вказаного Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно ч.5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Таким чином, примусове виконання рішення розпочинається з винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. При цьому, вже під час відкриття виконавчого провадження визначається виконавчий збір.
Відповідно до ч. 1, 2, 4 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Положеннями частини 5 вказаної статті визначено виключний перелік підстав, за яких виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч.6 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі наступних пред'явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
Як вірно зазначено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, на виконання виконавчого листа №2/756/1922/14, виданого Оболонським районним судом м. Києва 30 серпня 2016 року, державним виконавцем вживались заходи для примусового виконання рішення: вчинялись запити до відповідних державних органів щодо наявності майна та коштів боржника, накладався арешт на майно боржника (постанова від 29 жовтня 2018 року), здійснювались витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та про реєстрацію обтяжень, надсилались виклики державного виконавця, тощо.
Таким чином, матеріалами справи спростовуються твердження позивача про те, що державним виконавцем не вчинялись дії, спрямовані на виконання виконавчого листа №2/756/1922/14.
Проаналізувавши положення статей 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів дійшла висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Останнє розпочинається з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, разом з якою, з-поміж іншого, державний виконавець зобов'язаний винести постанову про стягнення виконавчого збору.
У Законі № 1404-VIII передбачено випадки, коли виконавчий збір не стягується (ч.5 статті 27), а також умову, за якої виконавчий збір не підлягає стягненню (якщо відсутні визначені законом підстави для звільнення від його сплати).
В останньому випадку йдеться про ч.9 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», за якою виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до п. 1 ч.1 статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За правилами ч.5 вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Питання про закінчення виконавчого провадження, та, відповідно, про стягнення виконавчого збору (постанова про стягнення якого є окремим виконавчим документом), державний виконавець вирішує під час виконавчого провадження, якщо з'ясує, що для цього є відповідні підстави.
Відповідно до ч. 3 статті 40 Закону №1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Оскільки виконавчий збір під час виконання виконавчого листа №2/756/1922/14, виданого 30 серпня 2016 року Оболонським районним судом м. Києва у виконавчому провадженні ВП №57482802 стягнутий не був і випадки, які визначені частинами 5, 7, 9 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» коли виконавчий збір не стягується відсутні, - державний виконавець одночасно з постановою про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №57482802 від 08 червня 2022 року правомірно виніс постанову про стягнення виконавчого збору ВП №57482802 від 08 червня 2022 року.
Щодо доводів позивача про погіршення становища боржника у зв'язку з прийняттям змін до статті 27 Закону №1404-УІІІ, слід зазначити таке.
Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», який набрав чинності 28 серпня 2018 року, у ч. 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувану за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».
Тобто, редакція ч.2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом, діяла до 28 серпня 2018 року.
Поряд з цим, після 28 серпня 2018 розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми, яка підлягає стягненню.
У справі, що розглядається, постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 57482802 про примусове виконання виконавчого листа Оболонського районного суду м.Києва №2/756/1922/14, виданого 30 серпня 2016 року, прийнята 26 жовтня 2018 року.
Тобто, посилання позивача на те, що виконавчий збір розраховується, виходячи з фактично стягнутої або повернутої суми, є необґрунтованим, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин норми статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачали, що виконавчий збір стягується державним виконавцем саме у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувану за виконавчим документом.
Отже, на момент відкриття виконавчого провадження № 57482802 стаття 27 Закону №1404-УІІІ вже діяла у редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», тобто, у процесі здійснення виконавчого провадження становище боржника не було погіршеним у зв'язку із прийняттям змін до статті 27 Закону № 1404-VIII.
При цьому, системний аналіз вищевикладених правових норм свідчить про те, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання.
Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державим виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.
При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Тобто, фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень, не є обов'язковою умовою для стягнення виконавчого збору.
Отже, оскільки виконавчий документ повернуто стягувачу, а при відкритті виконавчого провадження виконавчий збір не був стягнутий, прийняття державним виконавцем спірної постанови про стягнення виконавчого збору в розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, відповідає приписам чинного законодавства.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року по справі №520/17933/2020.
Щодо доводів позивача про порушення державним виконавцем частини 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-УІІІ щодо строків відкриття виконавчого провадження, слід зазначити таке.
Порядок документування діяльності з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), роботи з документами (далі - діловодство) та організації архіву в районних, районних в містах, міських, міськрайонних, міжрайонних відділах державної виконавчої служби відповідних міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, відділах примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, відділах примусового виконання рішень в районах міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - органи державної виконавчої служби), приватними виконавцями визначено Правилами ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 року № 1829/5 (далі - Правила).
Пунктом 1 розділу II Правил встановлено, що документи, що надходять до органу державної виконавчої служби, приватного виконавця каналами електрозв'язку, поштою (телеграми, телефонограми, факсограми, факсимільні повідомлення, електронні документи), надаються особисто (у тому числі під час особистого прийому) або доставляються кур'єром, приймаються відповідальною особою органу державної виконавчої служби, приватним виконавцем або відповідальною особою приватного виконавця.
Пунктом 9 цього розділу визначено, що реєстрація вихідної кореспонденції органів державної виконавчої служби, приватного виконавця здійснюється в Системі в порядку, встановленому пунктами 5, 6 розділу IV Положення про автоматизовану систему.
Так, пунктом 1 розділу II Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5 (далі - Порядок) передбачено, що вхідна кореспонденція, в тому числі виконавчі документи, приймається й опрацьовується відповідальною особою органу державної виконавчої служби (приватним виконавцем, помічником або відповідальною особою приватного виконавця) і реєструється у Системі в день її надходження, крім виконавчих документів, виданих у формі електронних документів, реєстрація яких здійснюється у Системі автоматично.
Пунктом 3 розділу II Порядку передбачено, що дата реєстрації та вхідний номер документа, що є номером за порядком у відповідному році, формуються Системою автоматично. Кожному виконавчому провадженню надається єдиний унікальний номер, який формується Системою.
Відповідно до пункту 4 цього розділу Порядку за даними про зареєстрований документ Системою формуються журнал реєстрації загальної вхідної кореспонденції, журнал реєстрації документів про відкриття виконавчого провадження, журнал обліку виконавчих проваджень.
Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження № 57482802, останнє розпочато на підставі виконавчого листа Оболонського районного суду м.Києва №2/756/1922/14, виданого 30 серпня 2016 року за заявою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТКБ «Надра» Стрюкової І.О. від 01 червня 2018 року. Вказані документи направлені стягувачем до відділу засобами поштового зв'язку - рекомендованим поштовим відправленням за № 0100163045804, що підтверджує відповідний конверт.
Згідно довідки з автоматизованої системи виконавчого провадження про реєстрацію виконавчого документу від 03 жовтня 2022 року виконавчий документ зареєстровано в Автоматизованій системі виконавчого провадження співробітником Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві за реєстраційним номером: 57482802. Дата реєстрації виконавчого документа: 22 жовтня 2022 року 10:37.
В-подальшому, як вбачається з журналу реєстрації документів про відкриття виконавчого провадження, виконавчий документ передано державному виконавцю для прийняті рішення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання чи про відкриття виконавчого провадження.
Отже, посилання позивача на факт отримання заяви стягувача та виконавчого документа відділом (державним виконавцем) 01 червня 2018 року є безпідставним та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
При цьому, порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом (абзац 3 частини 5 статті 13 Закону №1404-УІІІ).
Щодо посилання позивача в апеляційній скарзі на позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року по справі № 2540/3203/18 та від 18 квітня 2018 року по справі № 761/11524/15-ц, то колегія суддів вважає їх не релевантними, оскільки в них розглядалися відносини, що виникли до змін у законодавстві на підставі Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання».
Отже, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що постанова про стягнення виконавчого збору від 08 червня 2022 року в межах виконавчого провадження ВП №57482802 винесена відповідачем обґрунтовано, з дотриманням норм законодавства України, у зв'язку з чим підстав для її скасування немає.
Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржуване рішення прийнято відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 13 грудня 2022 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Є.І. Мєзєнцев
Я.М. Собків