Справа № 580/9266/21 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК
13 грудня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Файдюка В.В.,
Суддів Мєзєнцева Є.І.,
Собківа Я.М.,
При секретарі Шепель О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліплявської сільської ради Черкаської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Ліплявської сільської ради Черкаської області (далі - сільська рада, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Ліплявської сільської ради Черкаської області щодо не розгляду заяви від 23 липня 2021 року ОСОБА_1 про надання згоди на поділ раніше сформованої земельної ділянки кадастровий номер 7122087000:04:001:0026 у встановленому законом порядку шляхом прийняття рішення на сесії Ліплявської сільської ради Черкаської області;
- зобов'язати Ліплявську сільську раду Черкаської області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 згоди на поділ та/або об'єднання раніше сформованої земельної ділянки кадастровий номер 7122087000:04:001:0026.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач скористався своїм правом та отримав наказ № 1084-УБД від 30 вересня 2020 року Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області "Про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою" та набув правомірного очікування щодо набуття права власності на бажану земельну ділянку, однак відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду у встановленому законом порядку на сесії сільської ради питання шляхом прийняття відповідного рішення про надання згоди на поділ раніше сформованої земельної ділянки.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року даний адміністративний позов залишено без задоволення.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Ліплявської сільської ради Черкаської області від 02 липня 2021 року № 13-21/VIII вже наданий дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок комунальної власності загальною площею 3,8961 га, кадастровий номер 7122087000:04:001:0026, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що заява від 23 липня 2021 року ОСОБА_1 про надання згоди про поділ раніше сформованої земельної ділянки у встановленому законом порядку не розглядалось, на розгляд сесії Ліплявської сільської ради Черкаської області не виносилась, рішення Ліплівською сільською радою Черкаської області не приймалось.
Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 2 статті 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022 та від 12 серпня 2022 року № 573 строк дії воєнного стану в Україні було продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Враховуючи те, що розгляд апеляційної скарги здійснюється в умовах воєнного стану, що суттєво обмежує можливість вирішення справи у строк, встановлений статтею 309 КАС України, колегія суддів з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу в умовах діючого воєнного стану, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача частково підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Ліплявської сільської ради Канівського району Черкаської області із заявою від 23 липня 2021 року про надання згоди про поділ раніше сформованої земельної ділянки, в якій просив прийняти рішення про надання ОСОБА_1 згоди про поділ раніше сформованої земельної ділянки, кадастровий номер 7122087000:04:001:0026, площею 3,8961 га, яка розташована на межами населеного пункту с. Сушки Канівського району Черкаської області з метою безоплатної приватизації ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га для особистого селянського господарства, яка розташована на межами населеного пункту с. Сушки Канівського району Черкаської області.
Відповідач направив позивачу лист № 551/01-02 від 03 серпня 2021 року, в якому зазначив, що відповідно до рішення Ліплявської сільської ради від 02 липня 2021 року № 13-21/VІІІ "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок комунальної власності загальною площею 3,8961 га, кадастровий номер 7122087000:04:001:0026", був наданий дозвіл на поділ земельної ділянки. Документація знаходиться в стадії розробки.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, вважаючи її протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 12 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; організація землеустрою, тощо.
Відповідно до ч. 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно п. 34 ч.1 статті 26 Закону № 280/97-ВР вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних міських рад.
Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно ч. 1 статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
За змістом статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
За п. «б» ч. 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади та порядок передачі земельних ділянок у власність громадянам встановлені статтями 118, 122 ЗК України.
Так, згідно ч.1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
За змістом ч.6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Водночас, за нормами статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ч.1).
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території (ч.2).
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч.4).
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (ч.5).
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (ч.6).
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч.9).
Згідно статті 1 Закону України "Про землеустрій" від 22 травня 2003 року № 858-IV (далі - Закон України № 858-IV):
документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель тощо;
технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
Відповідно до ч.1 статті 25 Закону № 858-IV документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Особливим видом такої документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, - комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною.
Видом документації із землеустрою є, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (п. «й» ч.2 статті 25 Закону № 858-IV).
Замовниками документації із землеустрою за ч. 1 статті 26 Закону України "Про землеустрій" можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.
Відповідно до статті 29 Закону №858-IV документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов'язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації. Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником. Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідною нормативно-технічною документацією з питань здійснення землеустрою.
Погодження і затвердження документації із землеустрою відповідно до статті 30 Закону № 858-IV проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.
Як було зазначено вище, ОСОБА_1 звернувся до Ліплявської сільської ради Канівського району Черкаської області із заявою від 23 липня 2021 року про надання згоди про поділ раніше сформованої земельної ділянки.
Відповідач надіслав на адресу позивача лист від 03 серпня 2021 року №551/01-02, в якому зазначив, що рішенням Ліплявської сільської ради від 02 липня 2021 року № 13-21/VІІІ "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок комунальної власності загальною площею 3,8961 га, кадастровий номер 7122087000:04:001:0026" наданий дозвіл на поділ земельної ділянки. Документація знаходиться в стадії розробки.
01 вересня 2021 року ОСОБА_1 направив на адресу Ліплявської сільської ради Черкаської області заяву про поділ раніше сформованої земельної ділянки. В заяві вказано: прийняти до уваги під час замовлення та виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок комунальної власності загальною площею 3.8961 га, план поділу раніше сформованої земельної ділянки, кадастровий номер: 7122087000:04:001:0026, яка розташована на межами населеного пункту с. Сушки Канівського району Черкаської області з метою безоплатної приватизації ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га для особистого селянського господарства, яка розташована на межами населеного пункту с. Сушки Канівського району Черкаської області.
08 вересня 2021 року Ліплявська сільська рада Черкаської області надала відповідь №01-02/3578, в якій вказала, що на заяву щодо поділу раніше сформованої земельної ділянки була надіслана відповідь від 03 серпня 2021 року №551/01-02.
Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно Рішення Конституційного Суду № 7-РП/2009 від 16 квітня 2009 року в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина 1 статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина 1 статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Аналізуючи наведені норми права, а також встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що Ліплявською сільською радою Черкаської області було допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду у встановленому законом порядку заяви ОСОБА_1 від 23 липня 2021 року про надання згоди про поділ раніше сформованої земельної ділянки на сесії сільської ради питання шляхом прийняття відповідного рішення про надання згоди на поділ раніше сформованої земельної ділянки або про відмову у наданні такого дозволу, оскільки лист не є належною формою прийняття радою ненормативного акту.
В оскаржуваному рішенні судом зазначено, що на вебсайті Ліплявської сільської ради (https://liplyavska-gromada.gov.ua) розміщено рішення Ліплявської сільської ради Черкаської області 13 сесія VIII скликання від 02 липня 2021 року № 13-21/VIII про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок комунальної власності загальною площею 3,8961 га, кадастровий номер 7122087000:04:001:0026, в якому зазначено, що відповідно до пункту 34 статті 26, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 19, 25, 56 Закону України "Про землеустрій", пунктів "а", "б" статті 12, статей 19, 83, 122 Земельного кодексу України, заслухавши інформацію начальника відділу земельних відносин, комунального майна, житлово-комунального господарства та благоустрою щодо проведення поділу земельної ділянки комунальної власності, площею 3,8961 га, кадастровий номер 7122087000:04:001:0026, яка розташована в адміністративних межах Ліплявської сільської ради Черкаської області (за межами населеного пункту), враховуючи висновки постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, житлово-комунального господарства, комунальної власності, благоустрою та транспорту, сільська рада вирішила надати виконавчому комітету Ліплявської сільської ради Черкаської області дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок комунальної власності загальною площею 3,8961 га, кадастровий номер 7122087000:04:001:0026, із цільовим призначенням - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) (16.00), яка розташована в адміністративних межах Ліплявської сільської ради Черкаської області (за межами населеного пункту).
Однак, колегія суддів зауважує, що вказане рішення ані до позивача, ані до поданої ним заяви від 23 липня 2021 року жодного відношення не має, оскільки приймалося не за результатами розгляду безпосередньо заяви ОСОБА_1 та ніяких інтересів заявника не висвітлює.
Таким чином колегія суддів погоджується з доводами позивача та зазначає, що заява ОСОБА_1 від 23 липня 2021 року про надання згоди про поділ раніше сформованої земельної ділянки у встановленому законом порядку не розглядалось, на розгляд сесії Ліплявської сільської ради Черкаської області не виносилась, рішення Ліплівською сільською радою Черкаської області не приймалось.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Ліплявської сільської ради Черкаської області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 згоди на поділ та/або об'єднання раніше сформованої земельної ділянки кадастровий номер 7122087000:04:001:0026, то слід зазначити таке.
Під ефективним засобом (способом) захисту порушеного права слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а також бути адекватним наявним обставинам.
Відновлення становища, яке існувало до порушення, в позовних вимогах поєднується з припиненням дії, яка порушує право, та може знаходити свій прояв у вимогах, зокрема, про зобов'язання вчинити певну дію, таким чином відновлює становище, яке існувало до порушення.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернувся позивач, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Згідно ч. 2 статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, таким чином, надає громадянам право безпосередньо звертатися до суду із скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18 грудня 1996 року у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
Водночас, суд звертає увагу, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: за наявності поважних причин орган вправі надати …, у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…, рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам… тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Дійсно, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання ухвалити рішення.
Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов'язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Наведені вище норми права свідчать про те, що всі дії відповідних суб'єктів земельно-правової процедури є взаємопов'язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.
Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
Як вже було зазначено судом, відповідно до статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради, серед інших, вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Питання надання згоди на поділ та/або об'єднання раніше сформованої земельної ділянки є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, яким у даному випадку є Ліплявська сільська рада Черкаської області.
Колегія суддів зазначає, що вирішення питання, про яке просить позивач, в частині зобов'язання прийняти рішення про надання згоди на поділ та/або об'єднання раніше сформованої земельної ділянки, перебуває поза компетенцією адміністративного суду, оскільки до юрисдикції суду в широкому розумінні не входить зобов'язання відповідача приймати на сесії будь-яке конкретне рішення, оскільки відповідно до чинного законодавства України суд не має права перебирати на себе повноваження, віднесені до компетенції, зокрема, органів місцевого самоврядування. Суд може за наявності достатніх правових підстав визнати рішення неправомірним та скасувати його, а також зобов'язати відповідача з урахуванням висновків суду повторно розглянути відповідне питання та прийняти за наслідками розгляду вмотивоване та обґрунтоване нормами законодавства рішення, при цьому суд не може перебирати на себе функцію дозвільного органу, яка не покладена на суд законом.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 1340/5638/18.
Додатково суд вважає за необхідне наголосити на тому, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24 березня 2022 року №2145-IX розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, відповідно до якого під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, зокрема: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає передчасною вимогу позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання ОСОБА_1 згоди на поділ та/або об'єднання раніше сформованої земельної ділянки, кадастровий номер 7122087000:04:001:0026. Належним захистом порушених прав позивача в даному випадку, з огляду на дискрецію суб'єкта владних повноважень, є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 23 липня 2021 року та за результатами такого розгляду прийняти відповідне рішення, а не надати заявнику відповідь листом.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив докази та обставини справи, а тому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 312, 315, 317, 321, 325, 328 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року - скасувати та прийняти нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ліплявської сільської ради Черкаської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Ліплявської сільської ради Черкаської області щодо не розгляду заяви від 23 липня 2021 року ОСОБА_1 про надання згоди на поділ раніше сформованої земельної ділянки кадастровий номер 7122087000:04:001:0026 у встановленому законом порядку шляхом прийняття рішення на сесії Ліплявської сільської ради Черкаської області.
Зобов'язати Ліплявську сільську раду Черкаської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання згоди на поділ раніше сформованої земельної ділянки кадастровий номер 7122087000:04:001:0026 у встановленому законом порядку шляхом прийняття відповідного рішення на сесії Ліплявської сільської ради Черкаської області.
В решті позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 13 грудня 2022 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Є.І. Мєзєнцев
Я.М. Собків