П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
14 грудня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/5065/20
Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П. Дата і місце ухвалення: 09.11.2022р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
В червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не нарахування та несплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з визнанням його інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини;
- зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.
11.10.2022р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із заявою про перегляд рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2020р. по справі №420/5065/20 за виключними обставинами, скасування вказаного рішення з ухваленням по справі нового судового рішення - про задоволення позову у повному обсязі.
Заява мотивована тим, що рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022р. №1-р(II)/2022 у справі №3-192/2020(465/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII зі змінами. Водночас, саме вказану норму було застосовано судами першої та апеляційної інстанцій як підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, що у відповідності до пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України є підставою для перегляду рішення від 14.08.2020р. за виключними обставинами.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року в задоволенні заяви відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу від 09.11.2022р. та рішення від 14.08.2020р. за виключними обставинами, з ухваленням по справі нового судового рішення, яким визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не нарахування та несплати позивачу одноразової грошової допомоги в зв'язку з визнанням його інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що при вирішенні спірного питання судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доводам позивача, що рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022р. №1-р(II)/2022 у справі №3-192/2020(465/20) про визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стосується безпосередньо ОСОБА_1 , як суб'єкта конституційного судочинства, в якого є правомірні очікування щодо виправлення очевидної судової помилки. Задоволення заяви про перегляд за виключними обставинами рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2020р. по справі №420/5065/20 призведе до виправлення цього неправосудного рішення.
Відповідно до ст. ст. 10, 12-2, 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», враховуючи рішення Ради суддів України від 24.02.2022р. №09, наказом голови П'ятого апеляційного адміністративного суду №9-до/с від 28.02.2022р., з метою недопущення випадків загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів та працівників суду у П'ятому апеляційному адміністративному суді в умовах воєнного стану, встановлено особливий режим роботи. У зв'язку з цим, розгляд справи вирішено проводити у порядку письмового провадження, про що сповіщено сторін.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень п.4 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції у своєму рішенні від 14.08.2020р., з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що оскільки з часу первинного встановлення 21.03.2016р. позивачу інвалідності ІІІ групи, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, до встановлення 29.10.2019р. органами МСЕК ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, пройшло понад 2 роки, тому Міністерство оборони України правомірно відмовило позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи на підставі п.4 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022р. №1-р(II)/2022 у справі №3-192/2020(465/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), п.4 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII.
Конституційний Суд у своєму рішення дійшов висновку про неможливість законодавчо обмежувати часовими рамками (строком у два роки) настання причино-наслідкового зв'язку між пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим особою під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням нею обов'язків військової служби, та динамікою стану здоров'я. Такий правоприпиняльний (преклюзивний) строк має бути об'єктивно оцінений, обумовлений індивідуальним станом здоров'я кожної особи, яка отримала поранення (контузію, травму або каліцтво) під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням нею обов'язків військової служби, в межах розумного строку.
Таким чином, КСУ зазначив, що оспорювані приписи Закону, якими встановлено обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років, не узгоджуються з засадничими конституційними цінностями, зокрема такими, як принцип поваги до захисту прав людини, принцип верховенства права в аспекті домірності та вимог щодо соціального захисту військовослужбовців (статті 3, 8, 17, 46 Конституції України).
Прийняття КСУ вказаного рішення від 06.04.2022р. №1-р(II)/2022 у справі №3-192/2020(465/20) стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про перегляд рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2020р. по справі №420/5065/20 за виключними обставинами на підставі п.1 ч.5 ст.361 КАС України.
Відмовляючи в задоволенні поданої заяви суд першої інстанції виходив з того, що наявність Рішення КСУ №1-р(II)/2022 не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, оскільки аналіз норм розділу ХІІ Конституції України (Конституційний Суд України) та Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави для висновку, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. За висновками суду, встановлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Так, згідно ч.1 ст.147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017р. №2136-VIII до повноважень Суду належить, зокрема вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Статтею 91 Закону №2136-VIII передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Норма аналогічного змісту закріплена і частиною другою статті 152 Конституції України.
Відповідно до ч.1 ст.361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Пунктом 1 частини 5 статті 361 КАС України передбачено, що підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Колегія суддів звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року №8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 в справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України від 08.12.2004 №2222-IV «Про внесення змін до Конституції України» (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, за змістом статті 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.
У пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022р. №1-р(II)/2022 у справі №3-192/2020(465/20) зазначено, що пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, дія пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII втратила чинність з 06.04.2022р.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022р. №1-р(II)/2022 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Колегія суддів, також, зазначає, що зі змісту п. 1 ч.5 ст.361 КАС України випливає, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане.
19.02.2021р. Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду прийняв постанову у справі №808/1628/18, у якій наголосив, що положення п.1 ч.5 ст.361 КАС України містять імперативний припис, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки за умови, якщо таке рішення суду ще не виконане.
Так, словосполучення «ще не виконане», яке вживається у п.1 ч.5 ст.361 КАС України, не передбачає множинного тлумачення або множинного його розуміння, а також розширеного тлумачення про яке зазначено в ухвалі Верховного Суду від 14 травня 2020 року, якою справу №808/1628/18 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Вказана процесуальна норма має імперативний характер, є чіткою та не може бути застосована інакше, ніж це передбачено процесуальним законодавством.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 10.03.2021р. по справі №826/28067/15.
Проте, у даному випадку, рішення суду не може вважатись невиконаним у контексті приписів п.1 ч.5 ст.361 КАС України, оскільки рішення суду, що набрало законної сили та яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, не передбачає примусового виконання.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.
Отже, з урахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні підстави для перегляду та скасування за виключними обставинами, визначеними п.1 ч.5 ст.361 КАС України, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2020р. по справі №420/5065/20.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 правильність висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги позивача та скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.2022р. колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329, 361, 368 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 14 грудня 2022 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук