Єдиний унікальний номер справи 367/8815/21
Провадження №22-ц/824/11071/2022
10 листопада 2022 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Сас Ю.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на малолітню дитину та стягнення додаткових витрат на утримання малолітньої дитини,
У листопаді 2021 року позивач звернулась до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на малолітню дитину та стягнення додаткових витрат на утримання малолітньої дитини.
В обґрунтування позову зазначила, що з 03.08.2012 року по 28.07.2016 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_3 . Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області вирішив стягувати з ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини в твердій грошовій сумі у розмірі 1166,50 грн. щомісячно, починаючи з 02.07.2016 року. З того часу потреби сина зросли і на даний час він потребує значно більшої суми на утримання. Стверджує, що в місяць на потреби дитини витрачає близько 6000,00 грн., тому вважає, що відповідач повинен сплачувати половину вартості таких витрат. Крім того, вважає за доцільне, щоб відповідач сплачував 1000,00 грн. в місяць для розвитку здібностей дитини.
З огляду на викладене, просила збільшити розмір аліментів та щомісячно стягувати з відповідача аліменти на утримання малолітнього сина у твердій грошовій сумі в розмірі 3000,00 грн. до досягнення дитиною повноліття, щомісячно стягувати з відповідача додаткові витрати на утримання малолітнього сина у твердій грошовій сумі в розмірі 1000,00 грн., стягнути з відповідача на її користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 серпня 2022 року відмовлено в задоволені позову.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач направила апеляційну скаргу, в якій зазначила, щооскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв'язку з цим апелянт просить апеляційний суд заочне рішення суду першої інстанціїскасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Станом на початок розгляду справи по суті відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
09.11.2022 року на електронну адресу Київського апеляційного суду від представника апелянта (позивача) - адвоката Городок Я.В. надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та представника позивача.
В судове засідання відповідач не з'явився, про розгляд справи належним чином повідомлявся, про причини неявки суд не повідомляв, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надав.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Під час розгляду справи судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28.07.2016 року.
У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась дитина - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28.07.2016 року вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 1166,50 грн. щомісячно, починаючи з 02.07.2016 року і до досягнення дитиною повноліття.
Заборгованість відповідача зі сплати аліментів станом на 01.10.2021 року становить 71639,00 грн., про що свідчить розрахунок заборгованості зі сплати аліментів ВП № 52126250.
За період з 1 по 4 квартал 2021 року інформація про доходи ОСОБА_2 відсутня, що підтверджується відповіддю на запит від 18.07.2022 року № 1036-2022-0000477 щодо отримання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано жодного доказу про зміну матеріального стану відповідача, відтак доказів достатності заробітку (доходу) останнього для виплати запитуваного розміру аліментів. Позивачем також не надано до суду доказів зміни свого матеріального стану, погіршення стану здоров'я свого чи дитини, ттощо.
Суть позовних вимог ОСОБА_1 полягала в необхідності збільшення визначених судом аліментів у твердій грошовій сумі у зв'язку з тим, що таких коштів не вистачає на потреби дитини, а визначена судом сума є меншою, ніж встановлений законом мінімальний розмір аліментів.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім'ї. Під зміною сімейного стану розуміється з'явлення у сім'ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов'язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів.
Вищевказане кореспондується зі ст..192 Сімейного кодексу України, якою передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Вищевказана правова конструкція передбачає необхідність встановлення та належне доведення зміни матеріального або сімейного стану сторін, погіршення або поліпшення здоров'я тощо. Тобто співставлення таких показників, які існували на час попереднього встановлення аліментів судом, та їх же, але вже на даний час.
Згідно роз'яснень, наданих у п. 17 цієї Постанови Пленуму Верховного Суду України зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину, не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки він встановлюється законом, а не судовим рішенням. Відповідно збільшення мінімального розміру аліментів не є підставою для ухвалення нового рішення про збільшення розміру аліментів, як і не може бути підставою для відмови в перерахунку аліментів (постанова Великої палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 755/10947/17).
Відповідно до ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-якого з них змінити розмір встановлених аліментів або звільнити від їх сплати. Дана норма містить дві підстави для коригування аліментів: а) шляхом зміни розміру аліментів у бік зменшення або збільшення; б) шляхом звільнення платника аліментів від їх сплати. Аліментні правовідносини існують тривалий час. Тому матеріальний або сімейний стан особи, яка одержує аліменти, а також того, хто їх сплачує, протягом цього часу може істотно змінитися як убік погіршення, так і у бік покращення.
Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
В порушення вищевказаного порядку, в ході розгляду справи позивачем не було належним чином доведено зміни передбачених ст.. 192 СК України обставини, яка би надавала суду можливість змінити вже визначений розмір аліментів.
В ході розгляду справи судом за клопотанням позивача було витребувано від Головно управління ДПС у Київській області інформацію стосовно доходів відповідача за спірний період. В той же час, отримана інформація не підтверджує позицію позивача стосовно покращення матеріального стану відповідача.
З точки зору апеляційного суду, самі по собі твердження про збільшення потреб дитини у зв'язку з її дорослішанням за умови незмінності рівня доходів того з батьків, з ким дитина проживає, також може вважатися належним підтвердженням зміни матеріального стану сторони. При цьому жодного належного доказу на підтвердження обставин з цього приводу до суду також надано не було, що також не дозволяє суду приймати такі твердження позивача.
Сам по собі факт невідповідності визначеного судом розміру аліментів мінімальному їх розміру, встановленому законом, також не дає підстав для задоволення позову, оскільки наявна правова конструкція встановлює мінімальний розмір аліментів та передбачає їх стягнення у розмірі, не нижчому ніж встановлений законом мінімум, що здійснюється автоматично і не потребує окремого рішення суду.
Відповідно до ст.. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
При цьому сам факт понесення вищезгаданих додаткових витрат, а також їх розмір, також потребують відповідного підтвердження належними та допустимими доказами. В даному випадку позивач, задекларувавши такі витрати, жодного належного доказу на їх підтвердження до суду не надала, що також не дозволяє вважати дану вимогу такою, що підлягає до задоволення.
З огляду на вищевказане, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько