вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"07" грудня 2022 р. Справа№ 910/4625/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
при секретарі судового засідання Нікітенко А.В.
за участю представників учасників справи:
від позивача: Падалка Р.М.,
від відповідача: Немцев Д.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРБ ГРУП»
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 (повний текст рішення складено 22.08.2022)
у справі №910/4625/22 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРБ ГРУП»
про стягнення 1 282 447,50 грн,
Міністерство оборони України (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРБ ГРУП» (далі по тексту - відповідач) про стягнення 1 282 447,50 грн, з яких пеня за порушення строків постачання продукції у розмірі 393 622,50 грн, нарахована за період з 30.11.2021 по 31.12.2021 та штраф за прострочення постачання продукції понад 30 днів у розмірі 888 825,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору №370/3/5/4/2/28 про закупівлю за державні кошти від 07.10.2021 (далі по тексту - Договір) щодо поставки обладнання у зв'язку із чим позивач нарахував відповідачу 393 622,50 грн пені та 888 825,00 грн штрафу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у справі №910/4625/22 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРБ ГРУП» на користь Міністерства оборони України 1 282 447,50 грн неустойки та 19 238,00 грн судового збору.
Ухвалюючи вказане судове рішення суд першої інстанції виходив з того, що матеріали даної справи не містять доказів поставки відповідачем позивачу обладнання відповідно до п. 5.1 Договору, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені за порушення строків поставки продукції у розмірі 393 622,50 грн за період з 30.11.2021 по 31.12.2021 та штрафу за прострочення постачання продукції понад 30 днів у розмірі 888 825,00 грн, нараховані на підставі п. 7.3.1 Договору є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДРБ ГРУП» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва 16.08.2022 у справі №910/4625/22 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не надав можливості відповідачу реалізувати своє право за захист, шляхом подання відзиву/заперечень, пояснень у даній справі.
Як вказує апелянт позивач свідомо здійснював перешкоди для належного виконання умов Договору, а тому у відповідача відсутня вина щодо не поставки продукції у встановлені Договором строки. На підтвердження зазначеного відповідач надав суду апеляційної інстанції разом із апеляційною скаргою копію листа ТОВ «ДРБ ГРУПП» №23/11/2021-1 від 23.11.2021, копію листа ТОВ «ДРБ ГРУПП» №25/11/2021-2 від 25.11.2021 з доказами його надсилання, копію листа ТОВ «ДРБ ГРУПП» №25/11/2021-1 від 25.11.2021 з доказами його надсилання, копію листа ТОВ «ДРБ ГРУПП» №29/11/2021-5 від 29.11.2021 щодо готовності постачання продукції з доказами його надсилання, копію листа ТОВ «ДРБ ГРУПП» №29/11/2021-1 від 29.11.2021, копію листа ТОВ «ДРБ ГРУПП» №30/11/2021-1 від 30.11.2021 з доказами його надсилання, копію листа начальника 1285 військового представництва Міністерства оборони України від 26.11.2021 №536/2128, копію листа ТОВ «ДРБ ГРУПП» №29/11/2021-3 від 29.11.2021 щодо постачання продукції з доказами його надсилання, копію листа командира військової частини № НОМЕР_1 від 30.12.2021 №2745, копію листа начальника Центрального управління забезпечення військовою технікою Озброєння Командування Сил логістики Збройних Сил України від 07.12.2021 №718/5/138, копію листа ТОВ «ДРБ ГРУПП» №09/12/2021-2 від 09.12.2021 щодо постачання продукції з доказами його надсилання, копію листа ТОВ «ДРБ ГРУПП» №09/12/2021-1 від 09.12.2021, копію листа Тимчасово виконуючого обов'язки Начальника Центрального управління забезпечення військовою технікою Озброєння Командування Сил логістики Збройних Сил України від 30.12.2021 №718/5/164, копію листа ТОВ «ДРБ ГРУПП» №06/01/22-1 від 06.01.2022 з доказами його надсилання.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРБ ГРУП» у справі №910/4625/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Владимиренко С.В., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4625/22. Відкладено розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРБ ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у справі №910/4625/22.
Матеріали справи №910/4625/22 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 21.09.2022.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРБ ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у справі №910/4625/22 залишено без руху.
04.10.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої останній долучив копію платіжного доручення про сплату судового збору №136 від 04.10.2022 в розмірі 28 857,00 грн.
Після усунення відповідачем недоліків, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРБ ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у справі №910/4625/22. Розгляд апеляційної скарги призначено на 08.11.2022.
02.11.2022 від позивача на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, за яким позивач просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у справі №910/4625/22 залишити без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції належним чином повідомив відповідача про розгляд справи №910/4625/22. Позивач зазначає, що відповідачем допущено порушення умов Договору щодо поставки продукції у визначені у Договорі строки, а питання, які виникли у відповідача стосувалися визначення ціни товару, що не перешкоджало відповідачу поставити товар у військові частини, визначені Договором.
Судове засідання, призначене на 08.11.2022, не відбулося у зв'язку із перебуванням з 07.11.2022 по 11.11.2022 головуючого судді (судді-доповідача) Владимиренко С.В. та судді Демидової А.М. на підготовці для підвищення кваліфікації в Національній школі суддів України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 справу №910/4625/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРБ ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 призначено до розгляду на 30.11.2022 о 12 год 30 хв.
Протокольною ухвалою від 30.11.2022 у справі №910/4625/22 оголошено перерву до 07.12.2022 на 12 год. 15 хв.
Згідно ч.ч. 3, 4, 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
В порушення вищезазначених норм, відповідач не заявив до суду апеляційної інстанції клопотання про приєднання доказів та не надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 15.08.2022 відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про продовження (поновлення) процесуального строку для підготовки та подання відзиву на позов, посилаючись на неотримання ухвал Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 про відкриття провадження у справі №910/4625/22 та від 19.07.2022 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.08.2022. Водночас відповідач у вказаній заяві повідомив суд першої інстанції про отримання ним 17.06.2022 від Міністерства оборони України позовної заяви про стягнення 1 282 447,50 грн. Проте, враховуючи відсутність у позовній заяві Міністерства оборони України дати її підписання, відповідач не міг об'єктивно оцінити дату подання такої позовної заяви до суду.
Суд першої інстанції залишив без розгляду вказану заяву у зв'язку із порушенням встановленого судом строку на її подання. Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що рішення Господарського суду міста Києва 16.08.2022 у справі №910/4625/22 в частині залишення без розгляду його заяви про продовження (поновлення) процесуального строку для підготовки та подання відзиву на позов ним не оскаржується.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.
В порушення вищезазначеної норми, будучи обізнаним про наявність договірних відносин із позивачем та змістом позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки у розмірі 1 282 447,50 грн за порушення умов Договору, відповідач не підготував відзив на позов та не надав суду першої інстанції докази, які він надає до апеляційної скарги у суді апеляційної інстанції, у встановлений судом першої інстанції строк.
За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного та приписів ст.ст. 80, 269 ГПК України, надані відповідачем до апеляційної скарги докази судом апеляційної інстанції не приймаються.
Представник відповідача у судовому засіданні 07.12.2022 підтримав вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва 16.08.2022 у справі №910/4625/22 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України відмовити в повному обсязі.
Представник позивача у судовому засіданні 07.12.2022 заперечив проти вимог та доводів, викладених в апеляційній скарзі відповідача, просив відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва 16.08.2022 у справі №910/4625/22 залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників відповідача та позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
07.10.2021 між Міністерством оборони України (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДРБ ГРУП» (Постачальник) укладено Договір, за яким Постачальник зобов'язався поставити у 2021 році Замовнику підіймально-транспортувальне обладнання (42410000-3) (універсальні багатообертові кріплення УМК-1К) (далі-Продукція) за номенклатурою, у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені у Специфікації, що є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток №1), а Замовник - прийняти і оплатити Продукцію. (а.с. 5-11).
Пунктом 3.1 Договору визначено, що ціна Договору становить 12 697 500,00 грн , в тому числі ПДВ 2 116 250,00 грн, у тому числі за КПКВ 2101020/7 КЕКВ 2210, коди видатків 100/30.
Згідно п. 4.1 Договору розрахунки за Продукцію здійснюються за фактично поставлену Продукцію протягом 30-ти днів з дати підписання Замовником Акту приймання-передавання поставленої Продукції згідно з наданими Постачальником рахунками за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України та проведення платежів Державною казначейською службою України після отримання представником замовника наступних документів: рахунку-фактури; видаткової накладної; акту приймання-передавання; висновку ВП МОУ щодо рівня фактичних витрат понесених Виконавцем; копії довіреності про отримання продукції представником Замовника; інших документів, які підтверджують витрати Постачальника.
Відповідно до п. 5.1 Договору строк поставки Продукції, передбаченої Специфікацією, що є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток № 1), не пізніше 30.11.2011 (початок поставки товару з моменту підписання договору).
Місце поставки (передачі) продукції є:
1. 368 к-тів - 80700, м. Золочів, Львівська обл., вул. Січових стрільців 38, військова частина НОМЕР_2 .
2. 665 к-тів - 51272, смт. Черкаське, Новомосковського р-ну, Дніпропетровської обл., вул. Лісна, військова частина НОМЕР_3 .
3. 278 к-тів - 12442, смт. Гуйва, Житомирська обл., військова частина НОМЕР_4 .
4. 494 к-тів - 66301, м. Подільськ, Одеська обл., вул. Армійська 77, військова частина НОМЕР_5 .
5. 695 к-тів - 19631, с. Дубїівка, Черкаської обл., військова частина НОМЕР_6 .
У Специфікації до Договору сторони погодили найменування товару конкретна назва), одиницю виміру, кількість, вартість товару за одиницю виміру (без ПДВ з грн), загальну вартість товару (без ПДВ в грн), місце поставки (військова частина) та кількість, строк постачання. (а.с. 12).
Згідно п.п. 7.3.1 Договору за порушення строків поставки Продукції, Постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотків ціни продукції, щодо якої порушені строки поставки за кожний день прострочення. За прострочення поставки продукції понад 30 днів Постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 (сім) відсотків вартості Договору.
Цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2021, а в частині виконання зобов'язань - до їх повного виконання (п.10.1 Договору).
Позивач звернувся до відповідача із претензією від 31.12.2021 №718/5/165 про сплату пені у розмірі 393 622,50 грн та штрафу у розмірі 888 825,00 грн за неналежне виконання Договору станом на 31.12.2021. (а.с. 18). Доказів надсилання вказаної претензії на адресу відповідача матеріали даної справи не містять.
Спір виник внаслідок порушення відповідачем умов Договору щодо поставки Продукції у встановлені Договором строки, а тому позивач нарахував відповідачу неустойку у розмірі 1 282 447,50 грн.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ГПК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки,
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено, що у матеріалах даної справи відсутні докази поставки відповідачем позивачу обладнання у строки, визначені п. 5.1 Договору та Специфікації.
Пунктом 6.3.1 Договору визначено, що Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку Продукції у строки, встановлені цим Договором.
Згідно п. 5.2 Договору Постачальник, не пізніше ніж за три доби, письмово повідомляє (надає оповіщення) Замовника та Вантажоодержувача про дату постачання Продукції.
Продукція постачається в упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт та зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, технічними умовами тощо (п. 5.3 Договору).
Відповідно до п. 5.4 Договору Постачальник зобов'язаний поставити Продукцію Замовнику на умовах DDP відповідно до міжнародних правил з тлумачення термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року.
Згідно з правилами Інкотермс у редакції 2010 на умовах CPT, CIP, CFR, CIF, DAT, DAP і DDP продавець повинен організувати перевезення товару до погодженого місця призначення.
Отже, на відповідача за умовами Договору покладено обов'язок з постачання товару позивачу до погодженого місця призначення, проте в порушення умов Договору та Специфікації відповідач у строк до 30.11.2021 на адреси військових частин, які визначені у п. 5.1 Договору, Продукцію не поставив.
Так само матеріали даної справи не містять доказів виконання відповідачем умов п. 5.2 Договору щодо письмового повідомлення Замовника та Вантажоодержувача про дату постачання Продукції.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, тому встановлені п. 7.3.1 Договору неустойка (штраф та пеня) відповідає приписам ч. 2 ст. 231 ГК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно п. 7.3.1 Договору за порушення строків поставки продукції, Постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотків ціни Продукції, щодо якої порушені строки поставки за кожний день прострочення. За прострочення поставки продукції понад 30 днів Постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 (сім) відсотків вартості Договору.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 393 662,50 грн за період з 30.11.2021 по 31.12.2021 з розрахунку (12 697 500,50 грн (вартість обладнання) *0,1% * 31 (кількість днів)= 393 622,50 грн) та 7% штрафу у розмірі 888 825,00 грн за прострочення зобов'язання понад 30 днів за період з 30.11.2021 по 31.12.2021, з розрахунку 12 697 500,00 грн * 7% = 888 825,00 грн. Суд першої інстанції погодився із даним розрахунком та заявленим до стягнення розміром пені та штрафу.
Водночас суд першої інстанції, погодившись із розрахунком позивача, не надав вірної оцінки періоду, за який позивач нарахував пеню та штраф, оскільки зобов'язання за Договором відповідач мав виконати у строк до 30.11.2021, отже прострочення виконання зобов'язання мало місце з 01.12.2021. Таким чином, вірним періодом є з 01.12.2021 по 31.12.2021.
Здійснивши власний перерахунок пені та штрафу, суд апеляційної інстанції встановив, що розмір пені та штрафу, заявлений позивачем до стягнення є арифметично вірним з урахування визначеного апеляційним судом періодом, а тому відсутні підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у справі №910/4625/22.
Щодо доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі відносно того, що суд першої інстанції не надав можливості реалізувати право захистити свої права, шляхом подання заперечень, пояснень у даній справі, судом апеляційної інстанції відхиляються, виходячи з наступного.
Право господарського суду при вирішенні питання, що виникає у зв'язку із відновленням пропущеного процесуального строку, унормовуються процесуальним законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Суд зазначає, що клопотання чи заява про відновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Згідно ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі по тексту - Правила).
Згідно з п. 17 Правил рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою «Вручити особисто», рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка» приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення.
Пунктом 992 Правил рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Відповідно до п.п. 116, 117 Правил у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» або «Адміністративна послуга» рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 99-3, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статей 162, 165, 258, 263 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил, колегія суддів вважає, що факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що Господарським судом міста Києва було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 20.06.2022 рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У свою чергу, конверт з ухвалою суду про відкриття провадження у справі, направлений на адресу відповідача, був повернутий до суду відділенням поштового з відміткою: «адресат відсутній за вказаною адресою».
Також, колегія суддів зазначає, що позовна заява з додатками була надіслана на адресу відповідача зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та накладною Укрпошти 14.06.2022 за № 0411956714702, та, як вже встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач був обізнаним про наявність договірних відносин із позивачем та змістом позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки у розмірі 1 282 447,50 грн за порушення умов Договору.
Крім того, відповідач мав можливість дізнатися про рух справи №910/4625/21 на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень та на сайті Судової влади України, які наразі є доступними для учасників процесу.
Таким чином, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно залишено заяву відповідача від 10.08.2022 про продовження строку для подання відзиву, яка подана через канцелярію Господарського суду міста Києва 15.08.2022, без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України та, як вже зазначалось вище відповідач в цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржує.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Колегія суддів звертає увагу на те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Олександр Шевченко проти України», «Трух проти України»).
Отже, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів для прискорення процедури розгляду, з метою добросовісного користування процесуальними правами учасника судового процесу згідно з вимогами статті 43 ГПК України, відповідач повинен був виявляти інтерес до відомого йому провадження, а саме на стадії підготовчого провадження подати відзив, заперечення, пояснення та відповідні докази у строк визначений ч. 8 ст. 165 ГПК України.
Таким чином, відповідні обставини дозволяють суду дійти висновку, що відповідач не вживав всіх залежних від нього заходів для отримання поштової кореспонденції від суду, не вживав заходів до отримання інформації про рух справи, а тому він несе ризик настання несприятливих наслідків в результаті невжиття заходів до отримання інформації про рух справи.
Отже, враховуючи прецедентну практику Європейського суду з прав людини та імперативні приписи процесуального законодавства, можливість поновлення судом пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов'язується із наявністю поважних причин пропуску строку. При цьому слід зауважити, що для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасно надати відзив, заперечення, пояснення та відповідні докази на позовну заяву, у зв'язку з чим відповідач має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки, в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду у справах №910/20657/20 від 11.04.2022, №916/514/20 від 06.09.2022 та №911/735/19 від 06.06.2022.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
За змістом положень ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник судового процесу посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
Доводи апелянта про те, що у нього відсутня вина, оскільки позивач свідомо здійснював перешкоди для належного виконання умов Договору, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно п. 3.7 Договору визначення договірної ціни проводиться Замовником з урахуванням Висновку ВП МОУ щодо рівня фактичних витрат понесених Виконавцем при виконання зобов'язань за Договором. Виконавець повинен підготувати та направити на адресу ВП МОУ розрахунково-калькуляційні матеріали (далі РКМ) в підтвердження понесених ним фактичних витрат та надати первинні документи для перевірки ВП МОУ.
ВП МОУ перевіряє їх обґрунтованість та за результатом своєї перевірки складає Висновок щодо рівня фактичних витрат, який направляється Замовнику. Висновок ВП МОУ повинен бути наданий Замовнику не пізніше 10 робочих днів від надання Виконавцем документів, підтверджуючих понесені ним фактичні витрати.
Відповідно до п. 3.8 Договору РКМ повинні бути оформлені відповідно до вимог Методичних рекомендацій з оформлення собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджених наказом Міністерства промисловості України від 09.07.2007 №373, діючим нормативним документам з ціноутворення та встановленим економічно обґрунтованим нормам матеріальних та трудових витрат на надання послуг (виконання робіт).
У своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що звертався до позивача із листами для надання висновку ВП МОУ щодо рівня фактичних витрат та надання первинних документів, проте йому було відмовлено.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що спір виник через невиконання останнім умов Договору щодо поставки Продукції у строк до 30.11.2021, за умовами Договору та відповідно до умов DDP Інкотермс у редакції 2010 продавець повинен організувати перевезення та поставку Продукції до погодженого місця призначення, тоді як відповідач у строк до 30.11.2021 на адреси військових частин, визначених у п. 5.1 Договору та Специфікації, Продукцію не поставив. При цьому зазначений обов'язок за умовами Договору не ставиться в залежність від отримання висновку ВП МОУ.
Крім того, відповідач не надав суду докази відмови позивача від отримання Продукції.
Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно ч.ч. 4, 5 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, із посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у справі № 910/4625/22 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРБ ГРУП» задоволенню не підлягає.
Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРБ ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у справі №910/4625/22 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 у справі №910/4625/22 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «ДРБ ГРУП».
4. Матеріали справи № 910/4625/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 12.12.2022.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова