Провадження № 22-ц/803/6739/22 Справа № 629/6947/21 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О.Б. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
12 грудня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У грудні 2021 року АТ КБ “Приватбанк” звернулися до Лозівського міськрайонного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог АТ КБ “Приватбанк” посилалися на те, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ “Приватбанк” з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 19 квітня 2019 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача повністю підтверджується той факт, що він був повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ Приватбанк , які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Відповідно до виявленого бажання відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. У подальшому відповідач, ознайомився із умовами обслуговування кредитних карток та підписавши паспорт споживчого кредиту від 03 вересня 2019 року, отримав картку типу Преміальна картка Platinum (кредитний ліміт до 100 000 грн). Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач за вказаним договором зобов'язання не виконав. У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором, відповідач станом на 24 листопада 2022 року має заборгованість 86695 грн. 58 коп., яка складається із: 81597 грн. 28 коп. заборгованість за тілом кредита; 63847 грн. 78 коп. - заборгованості за поточним тілом кредиту; 17749 грн. 50 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4488 грн.- заборгованість за нарахованими відсотками; 610грн. 30коп. - заборгованість за простроченими відсотками. На підставі викладеного АТ КБ “Приватбанк” просили суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 19 квітня 2019 року у розмірі 86695 грн. 58 коп. станом на 24 листопада 2021 року, судові витрати у розмірі 2270 грн.
Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22 грудня 2021 року відкрито провадження у справі за позовною заявою АТ КБ “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.109,110).
24 лютого 2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” №64/2022 строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14 березня 2022 року строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента № 259/2022 від 18 квітня 2022 року строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента № 341/2022 від 17 травня 2022 року строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Згідно з Указом Президента № 573/2022 від 12 серпня 2022 року строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Згідно з Указом Президента № 757/2022 від 07 листопада 2022 року строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Розпорядженням голови Верховного Суду від 06 квітня 2022 року № 16/0/9-22 “Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану”, відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", змінено територіальну підсудність судових справ Лозівського міськрайонного суду Харківської області. Визначено, що справи цього суду підсудні Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2022 року задоволено частково позовні вимоги АТ КБ “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ “Приватбанк” заборгованість за кредитним договором №б/н від 19 квітня 2019 року, яка виникла станом на 24 листопада 2021 року та складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 63 847 грн. 78 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ “Приватбанк” судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2270 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ КБ “Приватбанк” просять рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2022 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ “Приватбанк” та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог банку в цій частині, посилаючись не неповне з”ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частини 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ “Приватбанк”).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
На підтвердження позовних вимог АТ КБ “Приватбанк” надано суду копію заяви ОСОБА_1 від 19 квітня 2019 року, в якій він виявляє бажання оформити на своє ім'я кредитну картку (а.с. 15).
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с.15).
Зазначена вище заява не містить відомостей про строк дії кредитного договору, процентна ставка не зазначена.
Відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 перед позичальником станом на 24 листопада 2021 року становить 86695 грн. 58 коп., яка складається із: 81597 грн. 28 коп. заборгованість за тілом кредита; 63847 грн. 78 коп. - заборгованості за поточним тілом кредиту; 17749 грн. 50 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4488 грн.- заборгованість за нарахованими відсотками; 610грн. 30коп. - заборгованість за простроченими відсотками (а.с.7-12).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім поточного тілу кредиту 63847 грн. 78 коп., стягнути складові його повної вартості, зокрема 17749 грн. 50 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4488 грн.- заборгованість за нарахованими відсотками; 610грн. 30коп. - заборгованість за простроченими відсотками ( а.с. 2-6).
Банк, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 16 грудня 2010 року, посилався на витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів і Умови та правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та Умови та правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 19 квітня 2019 року шляхом підписання заяви-анкети.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів».
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ “Приватбанк” дотрималися вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України “Про захист прав споживачів” про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.
Крім анкети-заяви, ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредитування (а.с.19-22).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (абзац перший частини першої статті 207 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).
Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, у тому числі, з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту.
Отже, ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Зазначене відповідає правовим висновкам Об'єднаної палатиКасаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладениму постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, провадження № 61-14545сво20, до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору.
Відповідач ОСОБА_1 не надав суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ КБ “Приватбанк”, не довів відсутність заборгованості.
Таким чином, враховуючи викладене, позовні вимоги АТ КБ “Приватбанк” є обґрунтованими в частині стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 19 квітня 2019 року станом на 24 листопада 2021 року за поточним тілом кредиту у розмірі 63847 грн. 78 коп.
В іншій частині позовні вимоги про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 17749 грн. 50 коп., заборгованість за нарахованими відсотками у сумі 4488 грн., заборгованість за простроченими відсотками 610грн. 30коп. за період з 19 квітня 2019 року по 24 листопада 2021 року є недоведеними фактом досягнення сторонами домовленості про сплату відповідачем цих складових.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ “Приватбанк”, стягнувши з ОСОБА_1 заборгованість за поточним тілом кредиту станом на 24 листопада 2021 року у розмірі 63847 грн. 78 коп.
Доводи апеляційної скарги щодо доведеності позовних вимог банку в іншій частині заявлених позовних вимог не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
Доводи апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості рішення суду є безпідставними.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2022 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 12 грудня 2022 року.
Головуючий суддя І.А.Єлізаренко
Судді Т.П.Красвітна
О.В.Свистунова