вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"05" жовтня 2022 р. Справа № Б8/065-12 (911/229/22)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна українська спілка",
Київська область, Васильківський район, с. Іванковичі
до ОСОБА_1 , Тернопільська область, Тернопільський район,
с. Почапинці
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України",
м. Київ
Товариство з обмеженою відповідальністю "Маєток Сервіс", Київська область, Васильківський район, с. Іванковичі
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сантехсервіс", м. Київ
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Універсальна товарна біржа
"Соціум", м. Чернігів
про витребування майна
Суддя Лопатін А.В.
за участю секретаря судового засідання Гудзь К.І.
за участю представників згідно з протоколом судового засідання.
Обставини справи:
У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № Б8/065-12 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Маєток-Сервіс" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна українська спілка", провадження в якій порушено ухвалою суду від 12.06.2012 р.(суддя Скутельник П.Ф.).
Постановою господарського суду Київської області від 20.10.2014 р. визнано банкрутом ТОВ "Будівельна українська спілка", відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Горбача С.Ф. (суддя Скутельник П.Ф.).
Ухвалою господарського суду Київської області від 06.08.2015 р. суддею Лопатіним А.В. прийнято справу № Б8/065-12 до провадження.
Наразі триває ліквідаційна процедура ТОВ "Будівельна українська спілка".
20.01.2022 р. до суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна українська спілка" в особі ліквідатора - Горбача С.Ф. до гр. ОСОБА_1 про витребування у останнього на користь позивача земельної ділянки з кадастровим номером 3221483301:01:040:0019, загальною площею 2,9521 га.
Ухвалою господарського суду від 09.02.2022 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, в межах провадження у справі № Б8/065-12 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна українська спілка"; призначено підготовче засідання на 02.03.2022 р.
02.03.2022 р. судове засідання з розгляду цієї справи не відбулось, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, в тому числі на території: м. Києва та Київської області, та, відповідно, наявністю загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, з урахуванням введення указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 воєнного стану в Україні, а також того, що відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Ухвалою господарського суду Київської області від 12.04.2022 р. призначено підготовче засідання на 15.06.2022 р.
14.06.2022 р. через канцелярію суду представником ТОВ "УТБ "Соціум" подано клопотання про відкладення розгляду справи.
15.06.2022 р. на офіційну електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
15.06.2022 р. через канцелярію суду представником АТ "Укрексімбанк" подано заяву про залучення до справи у якості третьої особи.
Ухвалою господарського суду від 15.06.2022 р. продовжено строк підготовчого провадження, залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача АТ "Державний експортно-імпортний банк України", ТОВ "Маєток Сервіс", ТОВ "Сантехсервіс", залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "Універсальна товарна біржа "Соціум", підготовче засідання відкладено на 13.07.2022 р.
Ухвалою господарського суду від 13.07.2022 р. закрито підготовче провадження; призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 10.08.2022 р.
08.08.2022 р. через канцелярію суду відповідачем подано письмові пояснення по суті справи.
Ухвалою господарського суду від 10.08.2022 р. повідомлено учасників у справі, а саме: ТОВ "Маєток Сервіс", ТОВ "Сантехсервіс", ТОВ "Універсальна товарна біржа "Соціум", що у судовому засіданні оголошено перерву до 17.08.2022 р.
15.08.2022 р. через канцелярію суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву.
17.08.2022 р. на електронну адресу суду від АТ "Укрексімбанк" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі та письмові пояснення по суті справи.
Ухвалою господарського суду від 17.08.2022 р. розгляд клопотання АТ "Укрексімбанк" про зупинення провадження у справі призначити, розгляд справи по суті в судовому засіданні відкладено на 05.10.2022 р.
03.10.2022 р. через канцелярію суду АТ "Укрексімбанк" подано клопотання про відкладення розгляду справи та зобов'язання ліквідатора ТОВ "Будівельна українська спілка" подати до суду обґрунтовані пояснення.
В судове засідання з'явились уповноважені представники позивача, відповідача та третьої особи - АТ "Укрексімбанк", інші учасники у справі не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Як свідчать матеріали справи, до суду із клопотанням про зупинення провадження у цій справі звернулась третя особа - АТ "Укрексімбанк". В зазначеному клопотанні третя особа просить суд зупинити провадження у цій справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/976/19.
Частиною першою статті 227 ГПК України визначено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках:
1) смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво;
2) необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи;
3) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції;
3-1) звернення обох сторін з клопотанням про зупинення провадження у справі у зв'язку з проведенням медіації;
4) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді;
5) об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Відповідно до положень частини першої статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках:
1) перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі;
2) призначення судом експертизи;
3) направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 84 цього Кодексу;
4) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги або вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави;
6) прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом;
7) перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Таким чином, зупинення провадження у справі з підстав наведених третьою особою в клопотанні, а саме: перегляд судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, не є обов'язком суду, а відтак, також врахувавши, що станом на дату судового засідання переглянуто судове рішення, до перегляду якого просить зупинити провадження у цій справі банк, суд дійшов до висновку, що наведене клопотання задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи, третьою особою - АТ "Укрексімбанк" заявлено клопотання про відкладення розгляду справи, яке вмотивоване необхідністю надання ліквідатору банкрута - позивачу строку для подання обґрунтованих пояснень щодо пропуску строку позовної давності.
Поряд із зазначеним, судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
В силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Зважаючи на те, що наявних в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду даного спору по суті достатньо, врахувавши те, що надання пояснень щодо заявленого відповідачем пропуску строку позовної давності є правом позивача, а не його обов'язком, суд дійшов до висновку про необґрунтованість клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи, залишення такого клопотання без задоволення та можливість розгляду справи в даному судовому засіданні по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, суд
встановив:
10.08.2015 р. ТОВ "Універсальна товарна біржа "Соціум" проведено другий повторний аукціон з продажу майна банкрута - ТОВ "Будівельна українська спілка" за участю учасників аукціону, відповідно до протоколу №2015/09, об'єктом продажу якого є лот № 1 - майновий комплекс ТОВ "Будівельна українська спілка", до складу якого входить майно, що не включено до ліквідаційної маси як таке, що є предметом забезпечення вимог АТ "Укрексімбанк".
Постановою Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.08.2019 р. у справі № Б8/065-12 касаційну скаргу ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2019 р. та ухвалу господарського суду Київської області від 11.02.2019 р. у справі №Б8/065-12 скасовано; прийнято у справі №Б8/065-12 нове рішення, яким заяву АТ "Укрексімбанк" від 25.10.2017 р. задоволено; визнано недійсними результати аукціону, проведеного ТОВ "Універсальна товарна біржа "Соціум" та оформлені протоколом 10.08.2015 р.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, судом під час розгляду позову ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Українська Спілка", Арбітражного керуючого Горбача Сергія Федоровича, Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальна товарна біржа "Соціум", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріел Естейт Компані", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Маєток Сервіс"; Товариство з обмеженою відповідальністю "Сантехсервіс"; за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: гр. ОСОБА_2 ; Товариства з обмеженою відповідальністю "Рулл"; про визнання недійсним договору, встановлено, що договір купівлі-продажу майнового комплексу від 10.08.2015 р. № 1, укладений між ТОВ "Будівельна Українська Спілка" та ТОВ "Ріел Естейт Компані", яким було оформлено результати наведеного аукціону і предметом якого є продаж нерухомого майна у вигляді майнового комплексу, враховуючи недотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення такого договору, є нікчемним, а відтак є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнанню його таким судом (рішення господарського суду Київської області від 17.02.2021 р. № Б8/065-12).
Як свідчать матеріали справи, в тому числі відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 10.05.2018 р. частину майна, придбаного на оскаржуваному аукціоні ТОВ "Ріел Естейт Компані" було передано на користь ТОВ "РУЛЛ", а останнім, в свою чергу, в подальшому відчужено на користь гр. ОСОБА_1 , а саме:
- Земельну ділянку з кадастровим номером № 3221483301:05:020:0050 загальною площею 0,12 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Іванковичі, вул. Джерельна, 1 (договір купівлі-продажу від 24.10.2019 р. за реєстровим № 3759);
- Земельну ділянку з кадастровим номером № 3221483301:05:020:0110 загальною площею 2,8321 га, що знаходиться на території села Іванковичі, Васильківського району, Київської області (згідно до договору купівлі-продажу від 24.10.2019 р. за реєстровим № 3760).
В подальшому, зазначені земельні ділянки з кадастровими номерами: №№ 3221483301:05:020:0050, 3221483301:05:020:0110 на підставі заяви гр. ОСОБА_1 зареєстрованої нотаріусом за № 3761 від 24.10.2019 р. було об'єднано в одну земельну ділянку з кадастровим номером № 3221483301:01:040:0019, що підтверджується долученими до матеріалів справ належним чином завіреними копіями: відповідної заяви ОСОБА_1 та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 14.01.2022 р. № 294781772.
З огляду на наведені обставини, посилаючись на положення статті 388 ЦК України, позивач звернувся із позовом про витребування у гр. ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна українська спілка" земельну ділянку з кадастровим номером 3221483301:01:040:0019 загальною площею 2,9521 га.
Відповідач, в свою чергу, відносно задоволення позовних вимог заявив заперечення, вказавши на те, що рішення господарського суду Київської області від 17.02.2021 р. № Б8/065-12 про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним договору, яким оформлено результати аукціону з продажу майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна українська спілка" залишено без змін постановами вищих судових інстанцій. Також, відповідач вказує на те, що він є добросовісним набувачем спірного майна, а відтак, втручання у право відповідача на мирне володіння майном буде незаконним і порушить справедливий баланс та покладе на відповідача індивідуальний надмірний тягар, що, в свою чергу, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, відповідачем заявлено про сплив строку позовної давності на пред'явлення даного позову.
Також, третьою особою - АТ "Укрексімбанк" подано письмові пояснення щодо спору в цій справі, в яких третя особа вказує на те, що недійсні результати аукціону з продажу майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна українська спілка", не породжують будь-яких правових наслідків для сторін, що є підставою для звернення позивача в даному випадку до суду із позовом, з метою захисту своїх прав та прав кредиторів. Відносно пропуску строку позовної давності банк вказує на те, що, в даному випадку, наявні поважні причини для пропуску зазначеного строку.
У ст. 86 ГПК України вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов до висновку, що наведені позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке:
Статтею 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Аналогічне положення закріплено у статті 321 ЦК України.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 р. у справі N 183/1617/16).
Також слід зазначити, що відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в зазначеній постанові, будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору.
Право позивача на витребування майна, у разі доведення незаконності і безпідставності вибуття його із володіння позивача передбачене чинним законодавством України.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Статтею 388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Таким чином, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).
Слід зазначити, що у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно. Тому для правильного вирішення спору суду слід з'ясувати та перевірити, зокрема факт наявності майна у незаконному володінні відповідача; факт відсутності у відповідача правових підстав для володіння майном; факт добросовісного (недобросовісного) володіння чужим майном.
При цьому незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач.
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.
Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.
Слід зазначити, що від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини є обов'язковою для застосування судами України як джерела права.
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Для розкриття критерію "пропорційності" вагоме значення має визначення судами добросовісності/ недобросовісності набувача майна.
Так, Верховний Суд (Касаційний цивільний суд) у постановах від 18.03.2020 р. у справі № 199/7375/16-ц та від 20.05.2020 р. у справі № 199/8047/16-ц дійшов висновків, що "конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною.
З'ясування питання добросовісності/ недобросовісності набувача є визначальним для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію "пропорційності" втручання у право власності набувача майна.
Слід зазначити, що можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність, насамперед, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем. Одночасно добросовісність (недобросовісність) володільця характеризує його суб'єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірність його придбання.
Так, набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, проявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.06.2021 р. справа № 916/820/20).
Судом встановлено, що постановою Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.08.2019 р. у справі № Б8/065-12 касаційну скаргу ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2019 р. та ухвалу господарського суду Київської області від 11.02.2019 р. у справі №Б8/065-12 скасовано; прийнято у справі №Б8/065-12 нове рішення, яким заяву АТ "Укрексімбанк" від 25.10.2017 р. задоволено; визнано недійсними результати аукціону, проведеного ТОВ "Універсальна товарна біржа "Соціум" та оформлені протоколом 10.08.2015 р.
Крім того, судом враховано, що за результатами розгляду позову ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до ТОВ "Будівельна Українська Спілка", Арбітражного керуючого Горбача Сергія Федоровича, ТОВ "Універсальна товарна біржа "Соціум", ТОВ "Ріел Естейт Компані", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ТОВ "Маєток Сервіс"; ТОВ "Сантехсервіс"; за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: гр. ОСОБА_2 ; ТОВ "Рулл" про визнання недійсним договору, суд ухвалив рішення яким відмовив в його задоволенні. При цьому, суд встановив, що договір купівлі-продажу майнового комплексу від 10.08.2015 р. № 1, укладений між ТОВ "Будівельна Українська Спілка" та ТОВ "Ріел Естейт Компані", яким було оформлено результати аукціону з продажу майна ТОВ "Будівельна Українська Спілка" і предметом якого є продаж нерухомого майна у вигляді майнового комплексу, враховуючи недотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення такого договору, у відповідності до положень статті 220 ЦК України, є нікчемним, а відтак, є недійсним та, згідно з положеннями статті 215 ЦК України, не потребує визнанню його таким судом (рішення господарського суду Київської області від 17.02.2021 р. № Б8/065-12).
Водночас, згідно змісту умов договорів купівлі-продажу земельних ділянок, такі земельні ділянки належать продавцю (ТОВ "РУЛЛ") на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 10.05.2018 р., складеного між ТОВ "Ріел Естейт Компані" та ТОВ "РУЛЛ", протоколу ЗЗУ ТОВ "Ріел Естейт Компані" від 10.05.2018 р. та протоколу ЗЗУ ТОВ "РУЛЛ" від 10.05.2018 р. № 2. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенцем О.А., 14.05.2018 р., номер запису про право власності: 26194674, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 411375532214, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданим приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенцем О.А., 17.05.2018 р., індексний номер: 124321263.
Виходячи із наведених обставин, також врахувавши, що відповідно до положень статті 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, судом встановлено, що укладаючи договори купівлі-продажу земельних ділянок з ТОВ "РУЛЛ", як продавцем відповідач, як покупець не вжив достатніх заходів, не проявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна, оскільки не здійснив перевірку наявності права у продавця на реалізацію спірного майна, правомірності набуття такого права від ТОВ "Ріел Естейт Компані", законності дій останнього щодо розпорядження спірним майном, виходячи із того, що останній розпоряджався спірним майном, як власник, на підставі договору, що, як встановлено вище, в силу положень чинного законодавства є нікчемним, а відтак - недійсним, і не потребує визнанню його таким в судовому порядку.
З огляду на наведене, враховуючи, що відповідно до положень частини першої статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, ТОВ "Ріел Естейт Компані" не набуло від ТОВ "Будівельна Українська Спілка" права розпоряджатись таким майном, отже, незаконно відчужило спірне майно на користь ТОВ "РУЛЛ", а останнє, в свою чергу, на користь відповідача - гр. ОСОБА_1 .
Вказані обставини свідчать, що спірне майно вибуло із володіння власника - ТОВ "Будівельна Українська Спілка" поза його волею.
За таких обставин, врахувавши, що результати аукціону з продажу майна ТОВ "Будівельна Українська Спілка" було визнано недійсними постановою Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.08.2019 р. у справі № Б8/065-12, гр. ОСОБА_1 станом на дату укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок, а саме: 24.10.2019 р. був обізнаний або міг бути обізнаний щодо підстав, на яких продавець (ТОВ "РУЛЛ") вважав себе власником, отже обставин незаконного вибуття із володіння ТОВ "Будівельна Українська Спілка" спірного майна та, відповідно, відсутності права у ТОВ "Ріел Естейт Компані" і, в подальшому, у ТОВ "РУЛЛ" на розпорядження спірним майном, а отже повинен був усвідомлювати ризики придбання спірного майна, що незаконно вибуло із володіння боржника.
Виходячи із наведених, встановлених під час розгляду даного спору обставин, гр. ОСОБА_1 - відповідач, в силу вимог чинного законодавства, з урахуванням позиції Верховного Суду у складі Палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 08.02.2021 р. у справі № 14/5026/1020/2011 не є добросовісним набувачем спірного майна.
Окрім наведеного, судом також враховано, що відповідно до положень статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.10.2019 р., укладеного між ТОВ "Рулл" (продавець) та гр. ОСОБА_1 (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенцем О.А., зареєстрованого в реєстрі за № 3759, продаж сторонами вчинено за суму - 10000,00 грн. Гроші продавець отримав повністю - до підписання цього договору. Претензій фінансового характеру з боку продавця до покупця немає (п. 4 договору). При цьому, згідно з оцінкою майна, проведеною 22.10.2019 р. ФОП Сніжко Л.В. на підставі звіту, складання якого завершено 22.10.2019 р., ринкова вартість земельної ділянки становить - 162000,00 грн. (п. 5 договору).
Поряд із вказаним, п. 8 наведеного договору сторони, крім іншого, узгодили, що права та обов'язки продавця: - продавець має право вимагати від покупця сплати передбаченої цим договором ціни продажу земельної ділянки.
Також, відповідно до п. 13 вказаного договору сторони дійшли згоди, що цивільні права та обов'язки у сторін виникають з моменту нотаріального посвідчення договору та його реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Зі змісту договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.10.2019 р., укладеного між ТОВ "Рулл" (продавець) та гр. ОСОБА_1 (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенцем О.А., зареєстрованого в реєстрі за № 3760, продаж сторонами вчинено за суму - 185000,00 грн. Гроші продавець отримав повністю - до підписання цього договору. Претензій фінансового характеру з боку продавця до покупця немає (п. 4 договору). При цьому, згідно з оцінкою майна, проведеною 22.10.2019 р. ФОП Сніжко Л.В. на підставі звіту, складання якого завершено 22.10.2019 р., ринкова вартість земельної ділянки становить - 2832090,00 грн. (п. 5 договору).
Поряд із вказаним, п. 8 наведеного договору сторони, крім іншого, узгодили, що права та обов'язки продавця: - продавець має право вимагати від покупця сплати передбаченої цим договором ціни продажу земельної ділянки.
Також, відповідно до п. 13 вказаного договору сторони дійшли згоди, що цивільні права та обов'язки у сторін виникають з моменту нотаріального посвідчення договору та його реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною першою статті 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до статті 1087 ЦК України розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом. Граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб-підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.
Матеріали справи не містять доказів здійснення покупцем за наведеними договорами купівлі-продажу земельних ділянок від 24.10.2019 р. розрахунків з продавцем за придбане майно.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.09.2020 р. у справі № 916/667/18 вказує на те, що вважає, що пункт договору, який містить відомості: "про отримання покупцями грошей, суму цих грошових коштів та пропорції, в якій вони отримані кожним з продавців", є даними, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Отже, положення договору, які містять зазначені відомості, відповідають визначенню доказів, наведеному в частині першій статті 73 ГПК України, а тому вони є доказом. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 73 ГПК України вони є письмовим доказом. Щодо правової оцінки пункту 5 спірного договору як розписки Велика Палата Верховного Суду, в зазначеній постанові, звертає увагу на те, що під розпискою на практиці, як правило, розуміється письмовий документ, який містить відомості про певні обставини, наприклад про отримання однією особою від іншої грошей, іншого майна тощо. Розписка у такому значенні є письмовим доказом згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 73 ГПК України. Таке розуміння узгоджується із законом. Так, відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України в разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання; у цьому разі настає прострочення кредитора. Відповідно до абзацу третього частини першої статті 937 ЦК України письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчено розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Виходячи із наведеного, згідно змісту постанови від 08.09.2020 р. у справі № 916/667/18, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що пункт 5 спірного договору в тій його частині, у якій він містить відомості про отримання покупцями грошей до підписання договору, суму цих грошових коштів та пропорції, у якій вони отримані кожним з продавців, є розпискою. При цьому, Великою Палатою Верховного Суду в зазначеній постанові наведено наступне:
Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Водночас законом не встановлено, що факт отримання грошових коштів має бути підтверджений певними засобами доказування. Тому кожна зі сторін може доводити таку обставину або спростовувати її будь-якими доказами. Зокрема, таким доказом може бути положення договору про одержання однією стороною від іншої грошових коштів. Натомість заінтересована сторона може спростовувати цю обставину іншими доказами, які, наприклад, свідчать про підписання договору або розписки, якщо вона втілена в окремому документі, під впливом помилки, обману, насильства тощо. Відповідно до частин першої, третьої статті 86 ГПК України суд має оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Правове значення розписки може не обмежуватися посвідченням певних обставин. Наприклад, відповідно до наведених вище положень абзацу третього частини першої статті 937 та частини другої статті 1047 ЦК України розписка може підтверджувати укладення договору зберігання в письмовій формі, підтверджувати укладення договору позики та його умов.
Поряд із зазначеним, договір купівлі-продажу є консенсуальним договором. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Вислів у цій нормі "передає або зобов'язується передати", "приймає або зобов'язується прийняти" не означає, що договір купівлі-продажу може бути реальним або консенсуальним за вибором сторін, залежно від того, чи визначили сторони в договорі, що продавець передає майно, чи що він зобов'язується його передати. Натомість це означає, що договором може бути передбачено виконання зобов'язання, що виникає з договору купівлі-продажу, одночасно з укладенням договору або в майбутньому.
При цьому ані реальним, ані консенсуальним договором не передбачається виконання зобов'язання, що виникає з договору, в минулому.
Водночас відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Таким чином, як зазначає Велика Палата Верховного Суду, в постанові від 08.09.2020 р. у справі № 916/667/18, положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші.
Велика Палата Верховного Суду, в постанові від 08.09.2020 р. у справі № 916/667/18, звертає увагу, що включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах щодо яких виник спір.
Виходячи із наведеного, згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 08.09.2020 р. у справі № 916/667/18 у відповідності до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Поряд із цим, Великою Палатою Верховного Суду у зазначеній постанові не встановлено, що за відсутності чіткої умови в договорі, що його положення діють також на відносини, які виникли до його укладення, - саме зазначення в договорі про те, що розрахунки за договором було здійснено до укладення договору - слід розцінювати, як домовленість сторін у відповідності до положень частини третьої статті 631 ЦК України про те, що умови договору мають зворотну силу.
Водночас, як встановлено вище, в даному випадку, сторони договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 24.10.2019 р., в договорах зазначили, що "гроші продавець отримав повністю - до підписання цього договору", при цьому, іншими умовами договорів вони також узгодили: "права та обов'язки продавця: - продавець має право вимагати від покупця сплати передбаченої цим договором ціни продажу земельної ділянки"; "цивільні права та обов'язки у сторін виникають з моменту нотаріального посвідчення договору та його реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно" (п.п. 4, 8, 13 договорів).
З огляду на наведені обставини, а саме: умови договір купівлі-продажу земельних ділянок від 24.10.2019 р., в їх сукупності, врахувавши, що такі умови є суперечливими, так як передбачають: і вказівку на те, що грошові кошти за придбані земельні ділянки було сплачено до укладення таких договорів; і виникнення у покупця обов'язку лише після нотаріального посвідчення договору щодо сплати придбаного майна, судом встановлено, що, в даному випадку, зазначення в договорах про те, що розрахунки було здійснено до підписання договорів не слід розцінювати, як домовленість сторін у відповідності до положень частини третьої статті 631 ЦК України про те, що умови таких договорів мають зворотну силу.
Таким чином, виходячи із наведеного, не підлягає застосуванню правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 08.09.2020 р. у справі № 916/667/18, так як обставини в такій справі не є аналогічними з цією справою. В даному випадку, слід врахувати, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Окрім наведеного, судом, з урахуванням положень статті 86 ГПК України, в тому числі враховано, що згідно умов наведених договорів спірні земельні ділянки продано особою, яка не мала права на розпорядження таким майном на користь відповідача за заниженою вартістю, що не відповідає ринковій.
Також судом враховано, що якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 22.03.2018 р. у справі № 910/22788/15.
З огляду на все вище встановлене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування із чужого незаконного володіння відповідача, який є недобросовісним набувачем на користь позивача майна - земельної ділянки з кадастровим номером 3221483301:01:040:0019 загальною площею 2,9521 га. При цьому, при вирішенні питання співмірності втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном, з урахуванням встановлених судом обставин - набуття у власність ОСОБА_1 спірного майна, судом встановлено, що у даному випадку господарський суд не вбачає порушення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, оскільки втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном за заявленими позивачем вимогами є законним заходом, який переслідує як особистий інтерес позивача, спрямований на захист його порушеного права власності на майно, так і суспільний інтерес, спрямований на утвердження у країні суспільного правопорядку щодо недопустимості незаконного позбавлення осіб їх прав власності на майно, і є пропорційним переслідуваним таким втручанням цілям.
Поряд із зазначеним, відповідачем, як вже зазначалось, заявлено про застосування строків позовної давності.
Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частини п'ятої статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважним причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Фінікарідов проти Кіпру" зазначив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Проаналізувавши наведені відповідачем вимоги про застосування строків позовної давності та обґрунтування таких вимог, з огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26.11.2019 р. у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), врахувавши встановлені під час розгляду даного спору обставини, судом встановлено, що відлік строку позовної давності, в даному випадку, розпочинається з 11.08.2015 р., тобто із наступного дня незаконного вибуття із власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна українська спілка" спірного майні. Разом з тим, позивач з відповідним позовом звернувся до суду лише 19.01.2022 р.
Питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, що з незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі N 706/1272/14-ц (провадження N 14-456цс18)).
Фактичний пропуск строку позовної давності не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки за наявності поважних причин такого пропуску, право позивача підлягає захисту у порядку, встановленому ЦК України та ГПК України.
За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.
Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
З урахуванням наведеного, врахувавши правову позицію викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 р. у справі № 904/3405/19 (провадження N 12-50гс20), з огляду на тривалий судовий розгляд спорів щодо визнання результатів аукціону з продажу майна банкрута - ТОВ "Будівельна українська спілка", в тому числі спірного майна, недійсними, а саме: з 2016 по 2019, а також звернення позивача до господарського суду з позовною заявою у цій справі в межах незначного проміжку часу після встановлення обставин - недійсності результатів аукціону з продажу майна боржника і, як наслідок, наявності для позивача підстав вважати, що його права можуть бути захищені в цьому судовому провадженні, суд дійшов до висновку про поважність, в даному випадку, причин пропуску позивачем строку звернення до суду.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський Суд з прав людини у рішенні, прийнятому у справі "Проніна проти України" зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з вищенаведеного, за результатами повного та всебічного дослідження поданих доказів, які мають значення для правильного вирішення даного спору і стосуються предмету доказування та аналізу аргументів сторін, з урахуванням поданих на їх підтвердження документів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. 123, 126, 129, 231, 237-238, 240 ГПК України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити.
2. Витребувати у ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна українська спілка" (08632, Київська область, Васильківський район, с. Іванковичі, вул. Шевченка, буд. 4; код ЄДРПОУ 33870540) земельну ділянку з кадастровим номером 3221483301:01:040:0019 загальною площею 2,9521 га.
Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата підписання повного тексту рішення 12.12.2022 р.
Суддя А.В. Лопатін