Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101
Іменем України
12.08.2010Справа №2-7/2962-2010
За позовом Заступника прокурора м. Сімферополя (95011, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 11) в інтересах держави в особі Сімферопольської міської ради (95000,м. Сімферополь, вул. Толстого, 15, ідентифікаційний номер 04055630)
До відповідача Публічного акціонерного товариства "Таврія-Авто" (95000, м. Сімферополь, вул. Училіщна, 40, ідентифікаційний номер 20687803)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління інспекції з контролю за використанням та охороною земель Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим (95038, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Кечкеметська, 114)
Про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення 8 077,77 грн.
Суддя І. І. Дворний
представники:
Від позивача - не з'явився.
Від відповідача - Грейдіна К. І. - предст., дов. б/н від 02.08.2010р.
Третя особа - не з'явилася
Прокурор - Коноваленко А. В., посв. №09036.
Суть спору: Заступник прокурора м. Сімферополя звернувся до Господарського суду АР Крим в інтересах держави в особі Сімферопольської міської ради з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Таврія-Авто", в якій просить суд:
- зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Таврія-Авто" повернути Сімферопольській міській раді самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована за адресою: м. Сімферополь, вул. Київська, 148, шляхом знесення металевого забору, яким огороджено самовільно зайняту земельну ділянку;
- стягнути з Публічного акціонерного товариства "Таврія-Авто" на користь Сімферопольської міської ради розмір шкоди, заподіяної внаслідок зайняття земельної ділянки площею 0,1 га за адресою: м. Сімферополь, вул. Київська, 148, в сумі 8 077, 77грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатом проведеної 19.04.2010 р. перевірки був встановлений факт порушення Публічним акціонерним товариством "Таврія-Авто" вимог чинного земельного законодавства, що виразилося в самовільному зайнятті земельної ділянки площею 0,1 га по вул. Київській, 148 в м. Сімферополі під розміщення автомобілів та металевого забору, що є порушенням статей 125, 126 Земельного кодекс України та тягне за собою наслідки, передбачені статтею 212 ЗК України у вигляді повернення ділянки власнику (місцевій раді). Крім того, прокурор також просить суд стягнути з відповідача шкоду, заподіяну самовільним зайняттям земельної ділянки, у розмірі 8077,77 грн.
Ухвалою ГС АР Крим від 07.06.2010 р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Управління інспекції з контролю за використанням та охороною земель Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим.
Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.
Позивач та третя особа у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце слухання справи були проінформовані належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.
Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
За клопотанням сторін строк розгляду справи був продовжений у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України на п'ятнадцять днів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача та прокуратури, суд
Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Аналогічні положення закріплені в статті 1 Земельного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до частин 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно з приписами статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується:
а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;
б) свідоцтвом про право на спадщину.
Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.04.2010 р. Управлінням інспекції з контролю за використанням та охороною земель Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим була проведена перевірка дотримання Публічним акціонерним товариством "Таврія-Авто" вимог земельного законодавства, за результатом якої був складений акт №160. В ході проведення перевірки було встановлено, що земельна ділянка орієнтовною площею 0,1 га, яка прилягає до земельної ділянки площею 1,96 га по вул. Київській, 148 в м. Сімферополі, що використовується відповідачем на підставі державного акта на право постійного користування від 24.12.1997 р. серії КМ-1 №004383 для розміщення станцій технічного обслуговування, самовільно зайнята Публічним акціонерним товариством "Таврія-Авто" для розміщення пункту пропуску та стоянки автомобілів. Будівля пункту пропуску та охорони згідно рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 11.04.2008 р. у справі №2-2408/2008 належить на праві власності громадянину Халілову І. І.
В складеному в той же день, 19.04.2010 р., акті обстеження земельної ділянки також зазначено, що зазначена ділянка огороджена металевим забором та асфальтована.
Після цього відповідачеві був винесений припис №000681 від 20.04.2010 р. з вимогою про усунення допущених порушень, а також протокол про адміністративне правопорушення №000460 від 20.04.2010 р. та постанова про накладення адміністративного стягнення №000307 від 21.04.2010 р.
Невиконання відповідачем припису стало підставою для висування прокурором вимоги про примусове повернення самовільно зайнятої відповідачем земельної ділянки в порядку статті 212 Земельного кодексу України.
Суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
В якості доказів самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки прокурор посилається на розміщення на ділянці автомобілів та огородження ділянки металевим забором.
Проте, суд звертає увагу на те, що як в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства №160 від 19.04.2010 р., так в акті обстеження земельної ділянки від 19.04.2010 р. відповідачем викладена незгода із зафіксованим порушенням. Зокрема, відповідачем було зазначено, що автомобілі, які були розміщені на земельній ділянці, кваліфікованій в якості «самовільно зайнятої», та асфальтоване замощення і огорожа не є власністю Публічного акціонерного товариства "Таврія-Авто".
Ухвалами від 07.06.2010 р., 17.06.2010 р., 15.07.2010 р. та 05.08.2010 р. суд витребував у позивача документальне підтвердження того, що автомобілі, які були розташовані на спірній земельній ділянці на момент проведення перевірки, є власністю ПАТ "Таврія-Авто".
Проте, вказані вимоги суду виконані не були. При цьому, суд звертає увагу на те, що в акті перевірки та акті обстеження земельної ділянки взагалі відсутня будь-яка інформація про автомобілі, які були розміщені на земельній ділянці, яка б надала змогу ідентифікувати вказані автомобілі з метою встановлення їх реального власника (номери кузовів автомобілів, державні номерні знаки реєстрації тощо).
Наведене, в свою чергу, свідчить про те, що факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки шляхом розміщення на ній власних автомобілів є недоведеним.
Крім того, суд звертає увагу на те, що працівниками Управління інспекції з контролю за використанням та охороною земель Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим в акті перевірки №160 від 19.04.2010 р. та в акті обстеження від 19.04.2010 р. зазначено, що самовільним зайняттям земельної ділянки є також розміщення відповідачем пункту пропуску та огородження металевим забором. При цьому, Управлінням інспекції одночасно зазначено, що будівля пункту пропуску та охорони є власністю громадянина Халілова, що спростовує твердження про будь-яке відношення ПАТ "Таврія-Авто" до цього об'єкта.
Не може суд прийняти до уваги і посилання прокурора та Управління інспекції з контролю за використанням та охороною земель Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим на самовільне розміщення відповідачем на земельній ділянці асфальтового покриття та огорожі, оскільки докази того, що вказані об'єкти були споруджені саме відповідачем, в матеріалах справи відсутні.
При цьому суд враховує, що постановою Київського районного суду м. Сімферополя від 22.07.2010 р. у справі №2а-2016/2010 скасовано постанову державного інспектора з контролю за використанням та охороною земель Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим Воржева Д. В. від 21.04.2010 р. у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 53-1 КУпАП відносно Четиркіна Олександра Олександровича (генеральний директор ПАТ "Таврія-Авто"). При прийнятті вказаної постанови суд виходив з того, що факт порушення норм земельного законодавства належним чином не доведений.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.
Статтями 4-2 та 4-3 ГПК України закріплені принципи рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та здійснення судочинства на засадах змагальності. Аналогічні положення про принцип рівності закріплені в статті 129 Конституції України та ст. 7 Закону України «Про судоустрій України». Принцип рівності перед законом і судом означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу. З принципу рівності перед законом і судом випливає, що правосуддя здійснюється незалежно від правового статусу учасників процесу, їхнього майнового стану, форми власності й інших критеріїв; процесуальне становище учасників судочинства визначається тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим; процесуальний порядок вирішення справ визначається процесуальною формою. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторін, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень, звільнення суду від обов'язку збирання доказів. Принцип змагальності вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав, тобто обумовлює мотивацію поведінки сторін під час розгляду справи. Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи - учасники процесу обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Саме у цьому полягає активність сторін та інших учасників процесу в змагальності. Причому ризик настання наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. З урахуванням викладеного, суд вважає, що збирання судом будь-яких доказів в обґрунтування правомірності вимог заявника є фактично перекладанням обов'язку сторони на суд, що суперечить принципам рівності та змагальності.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Суд зазначає, що позивачем та прокурором не надані суду належні та допустимі докази, які б свідчили про допущене відповідачем порушення вимог чинного земельного законодавства у вигляді самовільного зайняття земельної ділянки, у зв'язку з чим у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо спонукання ПАТ "Таврія-Авто" повернути Сімферопольській міській раді самовільно зайняту земельну ділянку через непідтвердженість самого факту правопорушення.
Враховуючи, що факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки не знайшов свого документального підтвердження, не підлягають задоволенню також і вимоги про стягнення з відповідача шкоди, заподіяної порушенням вимог земельного законодавства.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Суддя господарського суду
Автономної Республіки Крим (підпис) І. І. Дворний
Рішення підписано 16.08.2010 р.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Дворний І.І.