Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311
Іменем України
10.08.2010Справа №2-18/3569-2010
За позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «Прод-Транс», м. Київ (юр. адреса: 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 50-Б; фактична адреса: 98600, м. Ялта, вул. Дарсанівська, 8)
До відповідача - Фізичної особи-підприємця Вавілона Івана Климовича, м. Ялта (юр. адреса: 98600, м. Ялта, вул. Павленка, 4А; фактична адреса: 98600, м. Ялта, пгт. Масандра, вул. Умельцев-2)
Про стягнення 1 970,14 грн.
Суддя І.К. Осоченко
Від позивача - Коротка О.О. - представник, дов. від 08.08.2010 року № 1.
Від відповідача - не з'явився.
СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Прод-Транс», м. Київ - позивач - звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Вавілона Івана Климовича, м. Ялта - відповідача, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача 1970,14 грн., з яких 1935,36 грн. - сума основного боргу, 34,78 грн. - сума пені.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 610-612, 623, 625, 691, 692 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що 27.07.2009р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір поставки № 43. Згідно з умовами Договору, позивач зобов'язався поставити товар, а відповідач у визначений строк здійснити оплату за поставлений товар. На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1935,36 грн., що підтверджується видатковими накладними ТТН №ЯЛТ-000920 від 05.05.2010р. Відповідач не виконав свої зобов'язання належним чином, у зв'язку з чим за ним склалася заборгованість у розмірі 1935,36 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду.
Представник позивача у судовому засіданні 10.08.2010 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, повідомлений був судом про дату та час розгляду справи належним чином - рекомендованою кореспонденцією.
Слухання справи відкладалося у порядку передбаченому статтею 77 ГПК України.
Суд вважає можливим розглянути справу за наявними матеріалами у порядку ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд -
27.07.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Прод-Транс» (постачальник) та фізичною особою-підприємцем Вавілоном Іваном Климовичем (покупець) укладено договір поставки продукції № 43.
Відповідно до пункту 1.1 договору, постачальник продає, а покупець купує та оплачує на умовах та у порядку, визначеному цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаним у додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами цього договору.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем у виконання своїх зобов'язань за Договором поставив відповідачу товар на суму 1935,36 грн., що підтверджується ТТН № ЯЛТ-000920 від 05.10.2010 року.
Відповідач зазначений товар отримав, про що свідчать підпис та печатка відповідача у графі отримав ТТН № ЯЛТ-000920 від 05.10.2010 року.
Згідно з пунктом 3.3 договору, покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару протягом 14 календарних днів з моменту передачі такої партії товару.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем вказана вартість отриманого товару у сплачена не була, в результаті чого у дійсний час за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 1935,36 грн., доказів оплати якої відповідач суду не представив.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідач не представив суду доказів оплати позивачеві коштів у сумі 1935,36 грн., в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів. У зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1935,36 грн. підлягають задоволенню.
У своїй позовній заяві позивач також просить стягнути з відповідача пеню у сумі 34,78 грн. за період з 19.05.2010 року по 22.06.2010 року.
Поняття пені передбачено у ст. 549 ЦК України: пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.
Згідно до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 р. № 543.96 ВР, винна сторона сплачує пеню в розмірі не більш ніж 2-а облікова ставка НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється у письмовій формі.
Відповідно до п. 5.3 договору у випадку несвоєчасної оплати поставленого товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості партії товару за кожен день прострочення платежу.
Згідно з пунктом 3.3 договору, покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару протягом 14 календарних днів з моменту передачі такої партії товару.
Оскільки судом встановлено прострочка оплати відповідачем коштів за поставлений товар, то позивач правомірно висуває вимоги щодо стягнення пені.
Перевіривши у судовому засіданні розрахунок суми пені, наданий позивачем (а.с. 10), суд звертає увагу на наступне:
При розрахунку пені за період з 20.05.2010 року по 22.06.2010 року позивач вказує, що кількість днів прострочення становить 32 дні, у той час, як за розрахунками суду, прострочка за вказаний період становить 34 дні.
Крім того, при здійсненні розрахунку суми пені за вищевказаний період позивач застосовує облікову ставку НБУ у розмірі 10,25% (подвійна - 20,5%), у той час, як за цей період діяли наступні облікові ставки НБУ:
з12.08.2009 року - 10,25%;
з 08.06.2010 року - 9,5%.
Приймаючи до уваги вищевикладене, за розрахунками суду, сума пені за період з 19.05.2010 року по 22.06.2010 року (за 34 дні, із застосуванням належних облікових ставок НБУ) становить 35,76 грн.
Враховуючи те, що позивач у своїй позовній заяві просить стягнути з відповідача пеню у сумі лише 34,78 грн., що є правом позивача, то позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню у сумі 34,78 грн.
Судові витрати, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відносяться на відповідача.
В судовому засіданні 10.08.2010 року судом оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 11.08.2010 року.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Вавілона Івана Климовича, м. Ялта (98600, м. Ялта, вул. Павленка, 4А; ІПН 2209409575) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прод-Транс», м. Київ (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 50-Б; код ЄДРПО України 36282322) заборгованість у сумі 1935,36 грн., пеню у сумі 34,78 грн., витрати по сплаті державного мита у сумі 102,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Осоченко І.К.