12 серпня 2010 р. № 6-34/59-09-1539
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючий суддя
Судді:Борденюк Є.М.
Могил С.К.,
Самусенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.04.2010
у справі № 6-34/59-09-1539 господарського суду Одеської області
за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до спільного підприємства "ЛАЕТ" товариства з обмеженою відповідальністю
про розірвання договору та стягнення 231 000 грн.,
та за зустрічним позовом спільного підприємства "ЛАЕТ" ТОВ
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
про стягнення 28 367, 00 грн.
за участю у судовому засіданні представників
позивача :ОСОБА_5,
відповідача:не з'явились,
Рішенням господарського суду Одеської області від 22 лютого 2010 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13 квітня 2010 року, частково задоволено первісний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, розірвано договір № 07/07 від 4 січня 2007 року, укладений між спільним підприємством "ЛАЕТ" (ТОВ) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4; в решті первісних позовних вимог, а також в зустрічному позові судами відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням та постановою господарських судів в частині відмови в задоволенні первісного позову про стягнення з відповідача 231 000 грн. збитків, ФОП ОСОБА_4 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення місцевого суду -змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача грошову суму в розмірі 231 000 грн.
Переглянувши в касаційному порядку судові рішення у даній справі, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку про наявність правових підстав для їх скасування, проте, не з тих мотивів, які викладені в касаційній скарзі, а виходячи з наступного.
Як встановлено господарськими судами, 4 січня 2007 року позивач (замовник) та відповідач (виробник) уклали договір № 07/07 (надалі -договір), відповідно до якого відповідач зобов'язався виготовити та поставити позивачу комплект обладнання для універсального лазерного станка, а позивач - на умовах договору оплатити та прийняти готове до експлуатації обладнання. Вартість обладнання встановлюється в гривнях і складає суму, яка еквівалентна 33 547 дол. США, за курсом НБУ на день проведення оплати.
Згідно з п. 2.2.1 договору позивач сплачує відповідачу в січні 10 000 дол. США, далі - по 5 000 дол. США щомісячно до 20-го числа поточного місяця, починаючи з місяця підписання договору. Остаточний розрахунок, відповідно до п. 2.2.2. договору, здійснюється замовником протягом 5-ти календарних днів з моменту виконання п. 4.6 договору.
Пунктом 4.6 договору встановлено, що відповідач зобов'язаний не пізніше 5-ти робочих днів до моменту поставки проінформувати замовника про готовність обладнання до відвантаження. Згідно з п. 4.7 договору позивач не пізніше дня відвантаження обладнання зобов'язаний прибути до місця знаходження відповідача для здійснення перевірки наявності технічної та іншої документації, за результатами перевірки сторони складають акт, який за відсутності зауважень є підставою для проведення розрахунків згідно з п. 2.2.2. договору.
Відповідно до п. 4.8 договору приймання-передача обладнання здійснюється в установленому законодавством порядку; за результатами приймання сторони складають акт.
Додатковою угодою від 18 квітня 2007 року сторони дійшли згоди щодо викладення пункту 4.1 договору в наступній редакції: "Обладнання повинно бути передано замовнику на протязі 5-ти робочих днів з моменту його виготовлення. Строк виготовлення обладнання - до 20 червня 2007 року".
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач на виконання умов договору відповідними платіжними дорученнями перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в загальній сумі 151 500 грн., еквівалентній 30 000 дол. США.
Звертаючись з позовом про розірвання договору, позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов договору, отримавши передоплату за обумовлене обладнання, останнє не виготовив та позивачу не передав.
Відповідач, заперечуючи проти вимог позивача з посиланням на їх необґрунтованість та невідповідність доводів позивача дійсним обставинам, зокрема, стверджуючи про належне виконання своїх договірних зобов'язань по виготовленню і передачі обладнання, звернувся до господарського суду першої інстанції з зустрічним позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_4 28 367 грн. боргу з оплати переданого обладнання.
Розглядаючи господарський спір по суті заявлених первісних та зустрічних позовних вимог на підставі наявних матеріалів справи, суди обох інстанцій дійшли висновку про недоведеність первісним відповідачем факту передачі позивачу обладнання, обумовленого договором.
Зокрема, судами зазначено, що відповідач за первісним позовом не надав акту приймання-передачі виготовленого обладнання, складення якого прямо передбачено п. 4.8 договору, а також будь-яких інших допустимих первинних документів на підтвердження передачі обладнання саме фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4, які б відповідали вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704.
Зважаючи на встановлений факт порушення відповідачем договірних зобов'язань, суди обох інстанцій дійшли висновків про наявність правових підстав для задоволення вимог первісного позивача про розірвання вказаного договору.
Разом з цим, в решті вимог первісного позову про стягнення з спільного підприємства "ЛАЕТ" (ТОВ) спричинених збитків у розмірі 231 000 грн. судами відмовлено з огляду на їх необґрунтованість. Зокрема, судами зазначено, що вказані грошові кошти не є збитками позивача в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України, оскільки за своєю правовою природою є передоплатою вартості обладнання за договором з урахування курсової різниці.
Щодо зустрічного позову про стягнення з ФОП ОСОБА_4 боргу з оплати вартості обладнання, то суди обох інстанцій виходячи з встановлених обставин недоведеності СП "ЛАЕТ" (ТОВ) факту передачі обладнання, дійшли висновків про їх безпідставність та відмовили в їх задоволенні.
Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з висновками господарських судів, зробленими за результатом вирішення спору у даній справі, з огляду на їх передчасність та невідповідність приписам ст. 43 ГПК України щодо здійснення повного та всебічного розгляду всіх обставин справи, з огляду на наступне.
Так, судова колегія не вважає вичерпним та беззаперечним висновок судів про недоведеність відповідачем за первісним позовом факту передачі позивачу виготовленого обладнання, оскільки під час розгляду справи суди не надали жодної правової оцінки наявним серед матеріалів справи акту приймання-передачі від 18 червня 2007 року, накладній № 19 від 2 листопада 2007 року, обмежившись при цьому посиланням на відсутність в них підписів відповідача.
Водночас, не дослідивши правову природу договору № 07/07, судами залишено поза увагою положення ст. 882 ЦК України, якими регулюється порядок передання та прийняття підрядних робіт, та встановлюється, що акт, підписаний однією стороною може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Всупереч наведеному, суди обох інстанцій ухилились від з'ясування дійсних обставин справи, не надали жодної оцінки доказу відправлення вказаного акту на адресу первісного позивача, відтак, не розглянули мотиви відмови позивача від підписання як акту приймання-передачі обладнання, так і накладної № 19 від 2 листопада 2007 року в сукупності з іншими доказами, наданими відповідачем за первісним позовом.
Разом з цим, належне дослідження вказаних доказів має вирішальне значення для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення за первісним позовом про розірвання договору та повернення суми передоплати та за зустрічним позовом про стягнення залишку боргу.
Враховуючи, що ст. 1117 ГПК України встановлено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення, прийняті при неповному з'ясуванню всіх обставин справи, підлягають скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду суду слід врахувати вищенаведене, надати належну та вичерпну правову оцінку всім доказам, які мають значення для правильного вирішення спору, для чого також необхідно дослідити питання щодо можливості окремого використання за цільовим призначенням обладнання, обумовленого лише договором № 07/07, та, з урахуванням встановленого, з'ясувати, хто саме виступає замовником всього комплексу обладнання, яке було предметом договорів № 07/07 від 4 січня 2007 року та № 07 від 20 жовтня 2006 року, та, відповідно, встановити повний суб'єктний склад учасників даної справи.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 квітня 2010 року та рішення господарського суду Одеської області від 22 лютого 2010 року у справі № 6-34/59-09-1539 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Головуючий суддяБорденюк Є.М.
Судді :Могил С.К.
Самусенко С.С.