12 серпня 2010 р. № 13/238
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючий суддя
Судді:Борденюк Є.М.
Могил С.К.,
Самусенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес центр "Український капітал"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2010 року
у справі № 13/238 господарського суду Львівської області
за позовомколективного підприємства "Нівелір"
доТОВ "Бізнес центр "Український капітал"
простягнення 35 390 грн.,
за участю у судовому засіданні представників
позивача :Луців С.М.,
відповідача:Кузь А.В.,
Рішенням господарського суду Львівської області від 17 лютого 2010 року відмовлено в задоволенні позову колективного підприємства "Нівелір" до товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес центр "Український капітал" про стягнення 30 698 грн. інфляційних втрат та 4 692 грн. 3% річних. Судове рішення мотивовано тим, що позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав з пропуском встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2010 року скасовано рішення суду першої інстанції, позов колективного підприємства "Нівелір" задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з висновком апеляційного суду про доведеність позивачем факту переривання перебігу строку позовної давності, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить постанову скасувати, та залишити в силі рішення місцевого суду про відмову в позові.
Переглянувши в касаційному порядку оскаржену постанову та рішення суду першої інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Як встановлено господарськими судами, позивач на виконання укладених з відповідачем контрактів № 50 від 18 квітня 2005 року, № 51 від 1 червня 2005 року, а також додатку від 9 серпня 2005 року до контракту № 51, виконав роботи з реконструкції будинку № 50/52, що знаходиться по вул. Промисловій у м. Львові.
Рішенням господарського суду Львівської області від 20 лютого 2006 року у справі № 4/2892-4/265 задоволено позов колективного підприємства "Нівелір", стягнуто з ТОВ Бізнес центр "Український капітал" 109 258 грн. основного боргу, 2 793 грн. неустойки та 134 грн. інфляційних нарахувань, у зв'язку з встановленням факту невиконання відповідачем своїх зобов'язань по вказаних контрактах щодо оплати виконаних позивачем робіт.
На примусове виконання вказаного судового рішення видано наказ від 19 серпня 2006 року, проте, судами з'ясовано, що відповідач остаточно розрахувався з позивачем лише 17 жовтня 2008 року.
Судами обох інстанцій встановлено, що предметом позовних вимог у даній справі є стягнення інфляційних втрат від знецінення грошових коштів та 3 % річних, нарахованих за період з 19 серпня 2006 року - дати видачі наказу господарського суду Львівської області на виконання рішення господарського суду у справі № 4/2892-4/265, по фактичну дату оплати боргу - 17 жовтня 2008 року виходячи з непогашеної суми боргу 109 258 грн.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції про відмову в позові, апеляційний суд зазначив, що відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас, апеляційним судом зазначено, що факт прийняття судового рішення про задоволення позову, поданого в межах позовної давності, не свідчить про погашення заборгованості та про наявність підстав для зупинення нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за період фактичного існування зазначеної суми боргу перед позивачем.
З огляду на наведене, встановивши, що останній платіж по сплаті основної суми заборгованості відповідачем здійснено 17 жовтня 2008 року, апеляційний суд дійшов висновку, що звертаючись з самостійним позовом про стягнення інфляційних збитків та 3 % річних до господарського суду 11 грудня 2009 року, позивач не пропустив встановлений строк позовної давності.
При цьому, апеляційним судом відхилено доводи відповідача те, що інфляційні збитки та 3 % річних є невід'ємною частиною основного боргу, а тому на ці нарахування поширюється загальний строк позовної давності, оскільки, за висновком суду, інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі і за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а 3 % річних - платою за користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. Водночас, апеляційним судом зазначено, що вимога про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є самостійною, розглядалась як окремий спір, а не разом із вимогою про стягнення суми основного боргу, тому позовну давність в даному випадку слід рахувати від дати повного погашення заборгованості відповідачем -тобто з 17 жовтня 2008 року.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неповне врахування місцевим судом всіх обставин справи та порушення норм чинного законодавства, відтак рішення скасував, а позов задовольнив у повному обсязі.
Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що наведені вимоги є самостійними, оскільки статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних за користування грошовими коштами. Тобто, вказані суми підлягають відшкодуванню на вимогу кредитора виключно разом з сумою боргу.
З матеріалів справи вбачається, що факт наявності у відповідача боргу та факт прострочення його оплати встановлений в рішенні господарського суду Львівської області від 20 лютого 2006 року у справі № 4/2892-4/265, яким на користь позивача було стягнуто з відповідача суму боргу з урахуванням індексу інфляції. Відтак, господарським судом вирішено спір за позовом колективного підприємства "Нівелір" до ТОВ "Бізнес центр "Український капітал" про стягнення заявленої суми боргу.
Відповідно до ст. 45 Господарського процесуального кодексу України, Господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України. Статтею 115 цього Кодексу встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Враховуючи, що діючим законодавством не передбачено право кредитора вимагати сплати 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих окремо на встановлену в судовому рішенні суму боргу, за період примусового виконання відповідного судового рішення, тому поданий в даній справі позов не підлягає задоволенню через його безпідставність.
Разом з цим, враховуючи, що неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права не вплинуло на правильний по суті висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову, колегія суддів не вважає за доцільне передавати справу на новий розгляд, тому рішення місцевого суду підлягає залишенню в силі.
Відтак, касаційна скарга відповідача у даній справі підлягає задоволенню, а оскаржена постанова -скасуванню.
З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2010 року у справі № 13/238 скасувати.
Рішення господарського суду Львівської області від 17 лютого 2010 року у справі № 13/238 залишити в силі.
Головуючий суддяБорденюк Є.М.
Судді :Могил С.К.
Самусенко С.С.