ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
09 липня 2010 року 14:21 № 2а-8423/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шейко Т.І. при секретарі судового засідання Деруга Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Скіф"
до Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
за участю представників сторін:
від позивача : Апальков Є.Ю. -за довіреністю
від відповідача: Лугинець І.І. -за довіреністю
встановив:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відповідача, в якому просив визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення -рішення №0001522306/0 від 30.11.2009 року, №0001512306/0 від 30.11.2009 року та №0001902220/0 від 30.11.2009 року, винесені Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва.
Під час судового розгляду Позивач уточнив позовні вимоги і просив визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення -рішення:
- від 30.11.2009 року № 0001522306/0;
- від 12.02.2010 року № 0001522306/1;
- від 14.04.2010 року № 0001522306/2;
- від 11.06.2010 року № 0001522306/3;
- від 30.11.2009 року № 0001512306/0;
- від 12.02.2010 року № 0001512306/1;
- від 14.04.2010 року № 0001512306/2;
- від 11.06.2010 року № 0001512306/3;
- від 30.11.2009 року № 0001902202/0;
- від 12.02.2010 року № 0001902202/1;
- від 14.04.2010 року № 0001902202/2;
- від 11.06.2010 року № 0001902202/3.
Позовні вимоги мотивовані тим, що контролюючий орган за результатами перевірки,
викладеними в Акті перевірки від 17.11.2009 року, невірно дійшов висновку про порушення Позивачем норм п. 5.1 та п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5, п.п. 7.3.3 п. 7.3 ст.7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” та ст. 13 Закону про прибуток в частині невчасного перерахування податку на доход нерезидента. Тому винесені на підставі Акта перевірки податкові повідомлення - рішення вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Відповідач позов не визнав. Своє обґрунтування виклав в запереченні проти позову і просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальність „Торговий дім „Скіф” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.06.2009 року, за результатами якої складено Акт №678/1-23-03-33146061 від 17.11.2009 року.
Так, перевіркою встановлено порушення:
- п. 5.1 та п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, що призвело до завищення Позивачем валових витрат на загальну суму 1069273,50 грн.;
- п.п. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, що призвело до завищення валових витрат на загальну суму 65383,00 грн.;
- п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 193963,00 грн.;
- статті 13 Закону при прибуток в частині невчасного перерахування податку на доход нерезидента на суму 43576,85 грн.
За виявлені порушення, на підставі Акту перевірки №678/1-23-03-33146061 від 17.11.2009 року Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва винесені податкові повідомлення -рішення: - № 0001522306/0 від 30.11.2009 року (відповідно № 0001522306/1 від 12.02.2010 року, №0001522306/2 від 14.04.2010, №0001522306/3 від 11.06.2010 року), яким Позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 418 324, 25 грн.; - №0001512306/0 від 30.11.2009 року (відповідно №0001512306/1 від 12.02.2010 року, №0001512306/2 від 14.04.2010 року та №0001512306/3 від 11.06.2010 року), яким Позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 290 944,5 грн.; - №0001902202/0 від 30.11.2009 року (відповідно №0001902202/1 від 12.02.2010 року, №0001902202/2 від 14.04.2010 року та №0001902202/3 від 11.06.2010 року), яким до Позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 87 153,70 грн.
З матеріалів справи вбачається, що між Позивачем та ТОВ „Епіцентр К” 01.11.2007 року було укладено Договір №2233/80 про надання послуг з організації просування товарів, а саме: послуги щодо просування товару Позивача на окремих стелажах та площадках, формування споживчого кошику покупця поденно, проведення інформаційного обслуговування товарів та цільового опитування клієнтів, як фактичних так і потенційних, інформування щодо залишку товарів на стелажах гіпермаркету, надання інформації стосовно періодів проведення рекламних заходів в гіпермаркетах та інформування про зміну попиту на товар, проведення аналізу рекламно -інформаційної продукції за аналогічними видами продукції, проведення аналізу результатів маркетингових досліджень, формування висновків і рекомендацій.
На підтвердження надання вищезазначених послуг Позивачем були надані акти приймання -передавання послуг.
Аналогічні Договори про надання інформаційно -консультаційних послуг були укладені між Позивачем та ЗАТ „Нова лінія” 01.01.2009 року №8005/090101-9, 01.01.2009 №334/90101у, 01.01.2008 №8005/080101У та 01.01.2007 за №334/70801У.
На підтвердження надання вищезазначених послуг Позивачем також були надані акти приймання -передавання послуг.
В даному випадку, причиною виникнення спірних відносин стало питання щодо правомірності віднесення Позивачем до складу валових витрат витрат на придбання таких послуг.
Відповідно до пп. 5.1, 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат включаються, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Аналіз даної норми дає зрозуміти те, що визначальною підставою віднесення тих чи інших витрат підприємства до складу валових витрат є їх безпосереднє використання у власній господарській діяльності підприємства та підтвердження відповідними документами надання таких послуг.
Слід зазначити, що результатом зокрема, маркетингових послуг, повинно було стати виявлення нового, відмінного від існуючих попиту на продукцію або створення умов для появи нового такого попиту.
Результатом надання інформаційних послуг - одержання Позивачем інформаційної продукції на будь-яких матеріальних носіях, які б підтверджували реальне надання таких послуг.
Позивачем же не було доведено будь-якими документами, як реальне надання вищезазначених послуг, так і результати, які мали б бути наслідком надання таких послуг.
Крім того, суд не погоджується з тим, що документи, якими Позивач хоче підтвердити спірні валові витрати, а саме Акти приймання наданих послуг, податкові накладні, а також платіжні документи про перерахування коштів за надані послуг, в яких зазначено лише назва послуг та сума коштів, які підлягають сплаті за надання тої чи іншої послуги, є такими, що безперечно підтверджують такі витрати, оскільки первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». В іншому ж випадку, у платника податку не виникає права відносити до складу валових витрат витрати без належних на те документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Валові витрати можуть бути підтверджені лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст, обсяг наданих послуг та їх вартість.
Частина 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.
З огляду на викладене, за відсутності інших доказів, які б підтверджували фактичне надання конкретних послуг, документи, на підставі яких сформовані валові витрати за спірними господарськими операціями, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на їх формування.
При вирішенні даної справи необхідно було з'ясувати, чи фактично надавалися послуги, визначені вищенаведеними Договорами, у яких обсягах, розмежувати їх вартість, з'ясувати, яким чином формувалася їх вартість, якими первинними документами підтверджується саме реальність надання кожної послуги.
З огляду на широкий спектр послуг, визначений Договорами про надання послуг щодо просування товарів та інформаційно-консультаційних послуг, жодних документів, які б ідентифікували кожну послугу, крім актів приймання -передавання послуг та податкових накладних Позивачем надано не було.
В судовому засіданні Позивач, як на обставину, що підтверджує його позовні вимоги, посилався на позицію Вищого адміністративного суду України, згідно якої останній підтвердив належність до господарської діяльності платника податків послуг з передпродажної підготовки товару. Проте, посилаючись на згадану позицію суду, Позивач, в той же час, не надав жодного документу, що засвідчував би надання послуг, які передували поставці товарів та, відповідно, коли укладення Договорів поставки таких товарів було наслідком надання послуг з передпродажної підготовки товару.
Так, як Позивачу не вдалося довести суду, яким чином надавалися вищезазначені послуги, оскільки згідно з актами приймання наданих послуг ТОВ „Епіцентр-К” та ЗАТ „Нова лінія” надавали певні послуги ТОВ «Торговий дім „Скіф», про те ані з актів, ані з інших матеріалів справи не вбачається в якому обсязі були виконані послуги, у чому вони полягали, які саме дії вчинялися з просування товару та проводилися виконавцем, у тому числі місце їх проведення, обсяг тощо, суд дійшов висновку, що Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва правомірно визначила Позивачу податкові зобов'язання за виявлені порушення.
Разом з цим, думку Відповідача з приводу того, що в разі переходу права власності на товар від продавця до покупця, рекламні, маркетингові, інформаційні та інші послуги не можуть бути пов'язані з господарською діяльністю Позивача, суд вважає помилковою.
Перехід права власності на продукцію від продавця до покупця не виключає доцільності придбання таких послуг продавцем товару для їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою популяризації реалізованої ним продукції та просуванням товару на ринку, проте надання таких послуг повинно бути належним чином підтверджене.
Перевіркою, також, встановлено, що на підставі кредитного договору від 20.06.2008 №818-Н ТОВ „Торговий дім „Скіф” отримало від ВАТ „Сведбанк” кредит у сумі 1 999 тис. доларів США, за користування яким сплачено відсотки в іноземній валюті, еквівалент якої у гривнях визначений був Позивачем за курсом, встановленим комерційним банком ВАТ „Сведбанк” та включений до складу валових витрат підприємства.
За таких обставин, податковий орган дійшов висновку про порушення Позивачем вимог п.п. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.
Відповідно до п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 вказаного Закону, до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахування процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.
Згідно п.п. 7.3.2 п. 7.3 ст. 7 Закону витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями п.п. 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не підлягають перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.
Підпунктом 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону передбачено, що балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається в податковому обліку платника податку шляхом перерахування її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).
У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).
Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.
У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), визначеного абзацом другим цього підпункту, або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом третім цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку -кредитора та валові витрати платника податку -дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку -кредитора та валові доходи платника податку -дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення).
У такому ж порядку підлягає перерахунку балансова вартість іноземної валюти, отриманої як аванс або виручка чи внаслідок проведення будь-яких інших операцій (включаючи прямі чи портфельні інвестиції), яка обліковується на банківських рахунках платника податку або у його касі на дату закінчення звітного періоду.
Думку Позивача, що за курсом Національного банку України перераховується лише прострочена заборгованість, суд вважає помилковою, оскільки вищенаведені норми прямо вказують на обов'язок для цілей оподаткування здійснювати перерахування іноземної валюти саме за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України.
Таким чином, визначення Позивачу зобов'язання за порушення норм п.п. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, суд, також, вважає правомірним.
Також, перевіркою встановлено, що 13.01.2009 р. Позивачем згідно договорів позики від 30.01.2007 р. № 1, від 18.07.2007 р. № 2 було сплачено фірмі „Skyline Corporation” (Сейшели) відсотки за користування кредитними коштами на загальну суму 994104,1 руб. РФ (246935,46 грн.).
Відповідно до п. 13.1 та п.13.2 ст. 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” резидент, що здійснює на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, повинен утримувати податок з таких доходів за ставкою 15% від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод, які набрали чинності.
З Акту перевірки вбачається, що Позивачем такий податок на здійснену на користь нерезидента виплату доходу був сплачений не в момент такої виплати -13.01.2009, а 16.01.2009, в зв'язку з чим до Позивача, на підставі п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, застосовані штрафні санкції у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).
Проте, в даному випадку суд вважає застосування штрафної санкції, передбаченої вищенаведеною нормою, неправомірним.
Так, у п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” зазначено, що у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).
З системного аналізу вказаної норми вбачається, що підставою для застосування штрафу є саме попереднє ненарахування та несплата податку, тобто ненарахування та несплата нерозривно пов'язані між собою причинно -наслідковим зв'язком. Законодавцем не відокремлені дії щодо ненарахування і щодо несплати податку, збору (обов'язкового платежу).
Оскільки податковим органом під час перевірки не встановлено порушення у вигляді попереднього ненарахування податку, а лише встановлена несвоєчасна саме сплата такого податку, то податковий орган мав нарахувати пеню, у відповідності зі ст. 16 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а не застосовувати штрафну санкцію, у відповідності з п.п. 17.1.9 ст. 17 цього Закону.
Таким чином, податкові повідомлення -рішення №0001902202/0 від 30.11.2009 року (відповідно №0001902202/1 від 12.02.2010 року, №0001902202/2 від 14.04.2010 року та №0001902202/3 від 11.06.2010 року), якими до Позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 87 153,70 грн. є неправомірними та такими, що підлягають скасуванню.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
На розподілі судових витрат, у відповідності зі ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, Позивач у судовому засіданні не наполягав.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
постановив:
Позов задоволити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва:
- від 30.11.2009 року № 0001902202/0;
- від 12.02.2010 року № 0001902202/1;
- від 14.04.2010 року № 0001902202/2;
- від 11.06.2010 року № 0001902202/3.
В решті позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Т.І. Шейко