ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
17 червня 2010 року 10:59 № 2а-2442/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шейко Т.І. при секретарі судового засідання Деруга Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Джонс Ленг ЛаСаль"
до Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 11.02.2010р. №0001042303/0
за участю представників сторін
від позивача: Ященкова Ю.В. - за довіреністю,
від відповідача: Кліща А.О.- за довіреністю
встановив:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовними заявами до Відповідача про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0001022303/0, № 0001042303/0, № 0001052303/0, № 0000851705/0, що винесені на підставі акту перевірки № 41/23-3/34576988 від 01.02.2010 року.
Ухвалою окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2010 року об'єднано в одне провадження для спільного розгляду і вирішення справи № 2а-2442/10/2670, № 2а-2443/10/2670, № 2а-2444/10/2670, № 2а-2445/10/2670 з присвоєнням об'єднаним справам єдиного номеру 2а-2442/10/2670.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги представник позивача вважає, що ДПІ у Печерському районі м. Києва не правомірно встановлено завищення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та завищення валових витрат, оскільки послуги, які отримані від нерезидента документально підтверджені.
Крім того, представник позивача зазначає, що не відповідає фактичним обставинам справи висновки податкового органу, щодо не пов'язаністю з господарською діяльність позивача отримання послуг (надання стільникового зв'язку) від ЗАТ «Українські радіосистеми», оскільки, як зазначено відповідачем у акті перевірки, позивач не укладав договори на здійснення господарської діяльності з нерезидентами. Однак, представник позивача зазначає, що оскільки оплата послуг з надання стільникового зв'язку була здійснена на підставі виставлених ЗАТ «Українські радіосистеми»рахунків, товариством правомірно було віднесено до складу податкового кредиту 17571,00 грн. та правомірно включено до валових витрат, витрати понесені із отриманням вищевказаних послуг.
Висновки податкового органу щодо неправомірного включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 6 327,00 грн. на підставі податкової накладної за надання адміністративних послуг директора в 2006 році, на думку представника позивача не відповідають чинному законодавству України, оскільки виключною підставою для нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість є податкова накладна, яка була належним чином оформлена та надана під час перевірки, про що свідчить висновок зроблений в акті перевірки.
Безпідставними та необґрунтованими представник позивача вважає висновки перевіряючих, зроблених в акті перевірки, щодо завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 22 102,00 грн., оскільки витрати понесені позивачем з оренди конференц-зали, отримані від ТОВ «Регус Бізнес Центри»документально підтверджені, як того вимагає чинне законодавство.
Що стосується понесених товариством витрат від отриманих консультацій з питань договору оренди офісного приміщення, які на думку ДПІ не пов'язані з господарською діяльністю позивача, представник позивача зазначає, що до перевірки були надані всі первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт надання послуг та пов'язаність їх із господарською діяльністю товариства.
Що стосується утримання податку з доходів фізичних осіб із доходу нерезидента, представник позивача зазначає, що порядок визначення резидентського статусу фізичної особи регулюється виключно пп. 1.20.1 п. 1.20 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». До того ж, жодних інших додаткових вимог, зокрема щодо обов'язковості подання будь-яких заяв чи повідомлень зазначеним законом не встановлено, а від так їх відсутність не впливає на порядок оподаткування іноземців. Таким чином, позивач правомірно здійснював нарахування податку з доходів фізичних осіб з нерезидента за ставкою 15 %, а висновки відповідача є хибними та не відповідають чинному законодавству.
Крім того, позивач вважає помилковими висновки податкового органу щодо неправомірного включення позивачем представницьких витрат до складу валових витрат, оскільки, всі поїздки за кордон працівників товариства були службовими відрядженнями, які відбувалися за наказами керівництва, в яких зазначена виробнича мета поїздок, що в свою чергу обумовлює їх безпосередню пов'язаність із господарською діяльністю позивача.
На думку позивача застосування до нього штрафної фінансової санкції на суму 257652,00 грн. за порушення валютного законодавства при здійснені зовнішньоекономічної діяльності є безпідставним оскільки розрахунки та всі платежі здійснені із дотримання строків визначених в Законі України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», крім того, порушення законодавства про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті є порушенням правил здійснення господарської діяльності та підпадає під дію ч. 1 ст.238 Господарського кодексу України, якою передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій до порушників. Однак, статтею 250 зазначеного кодексу передбачено, що господарсько-правові санкції можуть бути застосовані не пізніш як через 1 рік з дня порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. В зв'язку з чим, податковим органом застосовні санкції з порушенням строків, визначених статтею 250 Господарського кодексу України.
Виклавши зміст позовних вимог, представник позивача зазначив, що висновки податкового органу щодо безпідставного завищення податкового кредиту та валових витрат, щодо порушення позивачем валютного законодавства при здійснені зовнішньоекономічної діяльності, щодо неправильності утримання податку з доходів фізичних осіб із доходу нерезидента є безпідставними, необґрунтованими, в зв'язку з чим, податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню з часу їх прийняття.
Відповідач надав суду заперечення на позовну заяву, в яких зазначив про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідно до вимог чинного законодавства на підставі встановлених порушень позивачем приписів податкового законодавства. Зважаючи на це, відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Оцінивши за правилами, встановленими ст. 86 КАС України наявні у матеріалах справи докази та пояснення сторін, надані під час розгляду справи, суд вважає, що заявлений адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Джонс Ленг ЛаСаль»з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства України за період з 01.10.2006 року по 30.09.2009 року, за результатами якої складено акт №41/23-3/34576988 від 01.02.2010 року (далі - Акт перевірки).
Перевіркою встановлено завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, та безпідставне завищення валових витрат, чим порушено п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі Закон про прибуток) та пп. 7.3.6, п.п. 7.3, 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі Закон про ПДВ).
На підставі Акта перевірки Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва 11 лютого 2010 року винесено податкові повідомлення -рішення № 0001042303/0, яким Позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 98 574,00 грн., в тому числі 65 716,00 грн. -основний платіж, 32 858,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції, та з податку на прибуток №0001052303/0 на суму 905 327,00 грн., в тому числі 603 551,00 грн. -основний платіж, 301 776,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції.
Як вбачається з матеріалів справи між Товариством з обмеженою відповідальністю «Джонс Ленг ЛаСаль»та Jons Lang Lasalle Limited, Великобританія укладено договори із замовлення консультаційних послуг, а саме: надання послуг з аналізу ринку нерухомості у м. Харкові; надання послуг з аналізу потенціалу портфеля об'єктів нерухомості у містах: Полтава, Черкаси, Рівне, Чернівці, Івано-Франківськ, Київ, Бориспіль, Донецьк; надання послуг з підготовки та аналізу ринкової доцільності у зв'язку з плануванням будівництва торгівельно-розважального центру у м. Запоріжжя; надання послуг з аналізу об'єктів нерухомості у таких містах: Кривий Ріг, Керч, Рівне, Євпаторія, Одеса, Ялта, Харків; надання послуг з аналізу з ринкової доцільності у зв'язку з плануванням будівництва торгівельно-розважального центру у м. Одеса; надання послуг по розробці концепції у зв'язку з плануванням будівництва торгівельно-розважального центру на Хмельницькому шосе у м. Вінниця. В підтвердження виконання вищевказаних договорів позивачем під час перевірки надано акти приймання-здачі послуг.
Відповідно до істотних умов вищевказаних договорів, виконавець зобов'язаний надати замовнику звіт у друкованому та електронному вигляді. Крім того, усі договори містять п.2.3, який передбачає надання попереднього проекту звіту у письмовій формі, а також висновки, що складаються в процесі виконання договору англійською і російською мовою.
Суд звертає увагу на той факт, що на момент проведення перевірки позивачем документально не доведено факт отримання послуг за даними договорами, а саме не надано передбачених договорами звітів, аналізів, висновків та жодних інших документів, як б підтвердили фактичне виконання надання послуг.
Суд не може погодитьсь із доводами позивача, що факт здійснення господарських операцій за договорами з Jons Lang Lasalle Limited підтверджується актами виконаних робіт, які складені відповідно до вимог чинного законодавства виходячи з наступних доводів.
Відповідно до п.5 ст.5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податків для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону про прибуток передбачено, що не належать до cкладу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що під час здійснення податковим органом планової перевірки в підтвердження виконання договорів про надання послуг позивачем були надані акти виконаних робіт, будь-яких інших документів до перевірки надано не було.
Крім того в судовому засіданні встановлено, що позивач, до того як замовляв послуги з дослідження ринку нерухомості у містах України у Jons Lang Lasalle Limited, в період з 01.06.2006 року по 30.09.09 року надавав аналогічні послуги нерезидентам з дослідження ринку нерухомості у тих самих містах України.
До того ж, надані позивачем на вимогу суду звіти, не підтверджують надання вищевказаних послуг, оскільки не можливо ідентифікувати, що саме ці звіти дійсно виготовлялись на виконання вищевказаного договору і чи це ті звіти, які виготовлялись позивачем під час надання послуг нерезидентам.
Таким чином, позивачем не доведена реальність виконання саме угоди, укладеної з Jons Lang Lasalle Limited.
Враховуючи викладене вище, суд звертає увагу на той факт, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності останнього відчутні підстави для зменшення бази оподаткування податку на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.
Твердження відповідача, що звіти та концепції надавались ДПІ у Печерському районі м. Києва під час оскарження до вищестоящого органу не відповідають дійсності, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази оскарження платником податків результатів перевірки в адміністративному порядку.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»первинний документ -документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її зміст.
У зв'язку з відсутністю документів та підтвердження виконання вищевказаних договорів, неможливо підтвердити виробничу необхідність понесених витрат, які в бухгалтерському обліку підприємства повинні підтверджуватись первинними документами, що передбачено ст.9 вищевказаного Закону, а саме, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Крім того, під час перевірки товариством не було надано пояснень щодо відсутності чи наявності підтверджуючих документів.
За таких обставин суд погоджується із доводами податкового органу, що в порушення п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та пп. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість та включено до складу валових витрат послуги, отримані від нерезидента Jons Lang Lasalle Limited, Великобританія по господарських операціях, здійснення яких документально не підтверджено.
Крім того, суд не погоджується з доводами позивача про правомірність формування податкового кредиту та валових витрат відповідно до послуг, отриманих від ЗАТ «Українські радіосистеми»за розмови з іноземними інвесторами операторами стільникового зв'язку виходячи з наступного.
Відповідно до пп. 5.2.1 п.5.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці можуть бути включені до складу валових витрат.
Відповідно до п.4 1 Статуту позивача, цілями та предметом Товариства, заснованого відповідно до цього статуту, є надання послуг з управління нерухомістю та пов'язаних з цим послуг, а також надання техніко-експлуатаційних послуг та пов'язаних з цим послуг, надання в оренду офісних приміщень та приміщень для розташування закладів роздрібної торгівлі, представництво інтересів орендарів, надання консультаційних послуг, оціночна діяльність та надання послуг на ринку капіталу, а також здійснення інших видів діяльності, які не заборонені для Товариства чинним законодавством України.
Матеріалами справи встановлено, що у перевіряємому періоді позивачем понесені витрати у зв'язку з розмовами із нерезидентами різних країн на загальну суму 17 571,00 грн.
Згідно пояснень представника позивача, наданих в судовому засіданні, використання послуг здійснювалось відповідно до наказу про затвердження положень щодо використання засобів зв'язку у ТОВ «Джонс Ленг ЛаСаль».
Однак, суд звертає увагу на той факт, що вищезазначеним наказом, який підписаний директором позивача, затверджені загальні правила користування засобами зв'язку, та зазначено, що працівники товариства повинні використовувати такі засоби виключно у виробничих цілях, а саме: для комунікації з клієнтами, існуючими або потенційними, з постачальниками, з представниками державних структур і т.д.
Проте, як встановлено під час перевірки, та не спростовано представником позивача, товариство не укладало договори на здійснення господарської діяльності з нерезидентами країн, з якими проводились телефонні розмови. Крім того, позивачем не доведено, що ці нерезиденти могли б бути потенційним клієнтами позивача, оскільки відсутні будь-які докази пов'язаності господарської діяльності товариства із господарською діяльність нерезидентів.
На думку суду, сплата рахунків та податкова накладна не можуть бути належними доказами того, що витрати понесені за сплату стільникового зв'язку безпосередньо пов'язані із господарською діяльністю позивача.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем, у періоді що перевірявся укладено генеральну угоду від 08.08.2008 року з Представництвом «Брайтон Буркхард Рехтсанвальтсгезельшафт МБХ», предметом якої було надання консультації з питання договору оренди офісного приміщення, в зв'язку з чим, на думку позивача, товариством правомірно віднесено до складу валових витрат 97 227,00 грн. за послуги Представництва. Крім того, факт надання послуг підтверджується Актом виконаних робіт, який складний відповідно до вимог чинного законодавства.
Однак, суд не може погодитись із вищенаведеними доводами позивача, оскільки останнім не доведено по яким саме договорам оренди, суборенди, договорам купівлі продажу проводились консультації. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази надання вищевказаних послуг, оскільки не були надані коментарі проекту, зміни до договору суборенди, які робив виконавець угоди, відсутні підтвердження телеконференції з Делойт і Кушман, в зв'язку з чим, позивачем не доведений зв'язок понесених витрат з фінансово-господарською діяльністю товариства.
Що стосується понесених витрат за послуги отримані від ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за перевезення пасажирів суд зазначає наступне.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було укладено договори з ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 на перевезення пасажирів. На виконання вищевказаних послуг сторони підписали акти-здачі приймання робіт, які на думку позивача, повністю підтверджують витрати понесені товариством. Однак, дослідивши надані акти-здачі приймання робіт, суд звертає увагу на той факт, що транспортні послуги надавались без зазначення місця відправки та призначення автомобіля, без часу відправки та прибуття, без зазначення загальної кількості кілометрів проїзду, в зв'язку з чим неможливо довести зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю позивача.
В зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що витрати у розмірі 107 012,00 грн. та 46 956,00 грн. не підтверджені відповідними документами, що позбавляє можливості ідентифікувати їх використання у власній господарській діяльності товариства, а не одержання для особистих невиробничих потреб.
Крім того, суд звертає у вагу на той факт, що позивачем не підтверджений зв'язок з господарською діяльністю витрат за послуги отримані від ТОВ «Регус Бізнес центр»по оренді конференц-зали, оскільки, в матеріалах справи відсутні докази, що фактично підтверджують проведення конференції (запрошення на конференцію, тама конференції, з якої причини проведена і т.д.). Надані на вимогу суду Заявки на використання конференц-залу не підтверджують реальності одержання таких послуг, оскільки заявка -це лише намір на проведення конференції.
Необґрунтованими та недоведеними суд вважає витрати позивача понесені за адміністративні послуги директора за 2006 рік, отримані від ТОВ «ТМФ Україна», оскільки відповідно до статті 10 Статуту управління повсякденною господарською діяльністю Товариства, а також виконання рішень Зборів Учасників здійснюється Директором, який призначається Зборами Учасників. В матеріалах справи наявний Протокол зборів учасників Товариства від 18.08.2006 р., в якому зазначено, що на посаду директора призначається Бойко Павло Володимирович. В зв'язку з чим, суд вважає, що позивачем не доведений зв'язок понесених витрат з фінансово-господарською діяльністю позивача.
Враховуючи викладене вище, суд зазначає, що висновки податкового органу щодо протиправності віднесення до валових витрат, а також формування податкового кредиту за вищевказаними договорами ґрунтується на належних доказах та відповідають нормам чинного законодавства.
Що стосується порядку утримання податку з доходів фізичних осіб із доходу нерезидента Клімша Річерд Альберт громадянина Великобританії за період роботи з 17.03.2008 р. по 14.05.2008 р. за ставкою 15% суд зазначає наступне.
Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється прийнятим Верховою Радою України Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України, відповідно до ст.2 вищезазначеного Закону є платником податку з доходів фізичних осіб.
Дохід з джерелом його походження з України відповідно до пп. «ї»п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»- це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, у вигляді інших доходів як виплати чи винагороди за цивільно-правовими договорами, одержуваних резидентом або нерезидентом, якщо джерело виплати (нарахування) таких доходів знаходиться на території України, незалежно від резидентського статусу особи, що їх виплачує (нараховує).
Згідно із п. 1.1 та 1.3 ст. 1 вищевказаного Закону заробітна плата -це доходи, нараховані (виплачені, надані) внаслідок здіснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця. До того ж, для цілей цього закону під терміном «заробітна плата»розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
Статтею 8 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного в установленому порядку дозволу на працевлаштування.
В судовому засіданні встановлено, що до перевірки було надано дозвіл на працевлаштування від 07.03.08 р. №24912, наказ про призначення на посаду від 17.03.08 р. №9-К, наказ про звільнення від 14.05.2008 року та довідка про присвоєння ідентифікаційного номера.
Крім того, суд звертає увагу на той факт, що порядок визначення резидентського статусу фізичної особи регулюється пп. 1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», відповідного до якого не передбачено надання іноземцем довідки (заяви) про самостійне визначення резидентського статусу та повідомлення про це працедавця.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач правомірно утримував нарахування податку з доходів фізичних осіб із доходу нерезидента Клімша Річерд Альберт за ставкою 15%, як це передбачено Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Що стосується представницьких витрат позивача пов'язаних із відрядженнями своїх працівників та працівників інших компаній суд зазначає наступне.
Відповідно до п.п.5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що до валових витрат підприємства включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.
Також, включаються витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.
Тобто, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить такого поняття як «представницькі витрати» та не передбачає можливості підприємства включити їх до складу валових витрат. Але ж, в той же час, зазначеним Законом (п.п.5.4.8 п.5.4 ст.5) передбачена можливість віднесення до валових витрат витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.
Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо. Не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктами 5.3.1 та 5.4.4 цієї статті, а також на цілі, не пов'язані з відшкодуванням особистих витрат фізичної особи, яка перебуває у відрядженні.
Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу валових витрат платника податку за наявності підтверджуючих документів щодо зв'язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку - запрошень приймаючої сторони, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору (контракту); інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь особи, яка відряджена стороною, у переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що збігається з основною діяльністю платника податку.
Обґрунтовуючи свої витрати, позивач мав надати суду докази, які б підтверджували його позицію.
Судом було витребувано у позивача докази наявності правового зв'язку між ним та особами, витрати по перебуванню в Україні та закордоном яких на семінарах та презентаціях оплатив позивач. Разом з тим, надані позивачем накази, наведених позивачем обставин не підтверджують. Позивачем не доведено зв'язку між проведеними витратами та основною діяльністю юридичної особи -позивача. Зважаючи на це, суд приходить до висновку про правомірність кваліфікації відповідачем здійснених позивачем на користь резидентів і нерезидентів витрат, як доходу, а власне позивача -податковим агентом.
Відповідно до п. 4.1 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»визначено, що загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.
Згідно з п.п. 7.3 ст.7 та п.п.9.11.3 п.9.11 ст.9 вищезгаданого Закону, ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону.
Доходи виплачуються нерезиденту резидентом - фізичною або юридичною особою, то такий резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів. При укладенні договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження з України, резидент зобов'язаний зазначити у такому договорі ставку податку, яка буде застосована до таких доходів.
При нарахуванні на користь нерезидента доходів у вигляді процентів, дивідендів або роялті застосовується відповідна ставка податку, встановлена цим Законом для нарахування таких доходів резиденту.
Відповідно до п.17.2 ст.17 Закону, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: а) для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент; б) для іноземних доходів та тих, чиє джерело виплати знаходиться в осіб, звільнених від обов'язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету, платник податку, отримувач таких доходів; в) для доходів, що виплачуються на користь платника податку фізичними особами, - такий платник податку.
Згідно абз. а) п.19.2 ст.19, пп.20.3.2 п.20.3 ст.20 даного Закону, особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок;
У разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу.
Ані під час проведення перевірки, ані під час судового оскарження висновків податкового органу підприємством не надано документів, що надають можливість віднести витрати, понесені на забезпечення перебування представників товариства та іноземних компаній та оплату авіаквитків до представницьких.
Таким чином, представленні доводи позивача не підтверджуються зібраними по справі доказами, оскільки не підтверджують правомірності віднесення до валових витрат оспорюваних сум.
Що стосується застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 257 652,00 грн. за порушення законодавства про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті суд зазначає наступне.
Матеріалами справи встановлено, що надані підприємством договори, акти прийому передачі виконаних послуг за цими договорами, які будучи первинними документами та підставою формування валових витрат у зв'язку із здісненням господарської діяльності, не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки не містять даних щодо фактичних обсягів наданих послуг, крім того, ніяким чином не доводять реальність отримання послуг.
Суд погоджується з висновками податкового органу, що позивачем дійсно допущені порушення чинного законодавства при проведенні розрахунків за договорами укладеними з Jons Lang Lasalle Limited.
Однак, не може погодитись з висновками ДПІ у Печерському районі м. Києва про незастосування до спірних правовідносин ст. 250 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідації його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Пеня за порушення встановлених ст. ст. 1, 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, нарахування якої передбачено ст. 4 цього Закону, підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції та є такою санкцією за своєю юридичною сутністю.
Згідно ст. 250 Господарського кодексу України адміністративного-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Адміністративно-господарські санкції загалом і пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, є конфіскаційними.
Застосовуючи при вирішенні спору ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий орган виходив з положень преамбули цього Закону щодо поширення його дії на порядок нарахування і сплати штрафних санкцій і пені у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Разом з тим, аналіз норм цього Закону і ст. 15, зокрема, дають підстави для висновку, що вони за своїм регулятивним механізмом не можуть бути застосовані для регулювання порядку нарахування зазначених штрафних санкцій чи пені.
Строк давності, встановлений пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», не може бути застосований при нарахуванні санкцій у вигляді пені за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, оскільки початок його перебігу не пов'язаний з граничним строком подання податкової декларації або днем її фактичного подання, так як сума пені не є сумою податкового зобов'язання.
Отже, застосування до позивача адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу за порушення здійснення розрахунків в іноземній валюті після закінчення одного року з дня його вчинення є неправомірним.
Оспорюваним рішенням до позивача було застосовано штрафні санкції за встановлені актом перевірки порушення, які мали місце у грудні 2007 року та січня 2008 року. Тобто, при прийняті рішення відповідачем було порушено встановлений ст. 250 ГКУ річний строк застосування штрафу.
Враховуючи те, що оспорюване рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій винесене відповідачем 11.02.2010 р., то податковий орган вправі застосувати передбачену законом санкцію за допущене порушення тільки з 11.02.2009 р., тобто в межах річного строку передбаченого статтею 250 Господарського кодексу України.
У судовому засіданні Позивач на розподілі судових витрат, у відповідності з нормами ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, не наполягав.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позов задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва №0001022303/0 від 11 лютого 2010 року, яким до Товариства з обмеженою відповідальністю «Джонс Ленг ЛаСаль»застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 257 652,00 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва №0000851705/0 від 11 лютого 2010 в частині нарахування податку з доходів фізичних осіб із доходу нерезидента Клімша Річерд Альберт.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Шейко Т.І.
Суддя Т.І. Шейко