07 грудня 2022 року
м. Хмельницький
Справа № 675/1956/21
Провадження № 11-кп/4820/648/22
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді - доповідача ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
з участю секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
розглянувши в режимі відеоконферензв'язку, у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницькому кримінальне провадження, за апеляційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Ізяславського районного суду Хмельницької області від 07 липня 2022 року,
Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 07 липня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 про заміну покарання більш м'яким з довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк.
Залишаючи без задоволення клопотання адвоката ОСОБА_7 суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що в національному законодавстві України відсутній механізм перегляду вироків по яким призначено довічне позбавлення волі, на даний час в України існує тільки інститут Президентського помилування, передбачений ст. 87 КК України, згідно якого актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі строком не менше 25 років.
При цьому суд зазначив, що заміна невідбутої частини покарання більш м'яким відповідно до ч. 3 ст. 82 КК України може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення. Однак, згідно досліджених судом першої інстанції характеризуючих даних про особу ОСОБА_6 під час відбуття покарання, останній характеризується не задовільно.
В поданій апеляційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати та постановити нове рішення, яким замінити громадянину Таджикістану ОСОБА_6 довічне позбавлення волі на позбавлення волі на строк 25 років.
На думку апелянта, Кримінальний процесуальний кодекс України недостатньо прогресивно вирішує питання щодо прав засудженого до довічного позбавлення волі, обмежуючи право засудженого на звільнення єдиним механізмом - здійсненням помилування, яке не відповідає критеріям, встановленим Європейським судоми з прав людини, котрий у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності реформування національного законодавства для забезпечення права засудженої до довічного позбавлення волі особи на звільнення від відбування покарання.
Апелянт зазначає, що відсутність реального механізму звільнення особи, засудженої до довічного позбавлення волі не відповідає міжнародним стандартам та практиці Європейського суду з прав людини, що було констатовано, зокрема, у справі «Пєтухов проти України № 2» (справа № 41216/13) та багатьох інших. При цьому, суд першої інстанції повністю залишив поза увагою доводи захисника щодо обов'язкового застосування норм Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого та його захисника на підтримання доводів апеляційної скарги, думку прокурора про законність та обґрунтованість ухвали суду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду- скасуванню з призначенням нового розгляду, за таких підстав.
Встановлено, що ОСОБА_6 засуджений вироком Апеляційного суду м. Севастополя АР Крим від 28 березня 2005 року за ст. ст. 115 ч. 2 п. п. 1, 2, 6, 9, 12; 187 ч. 4, 307 ч. 3, 309 ч. 2, 263 ч. 1, 70 ч. 1 КК України в редакції 2001 року до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. Вказаний вирок набрав законної сили 03 серпня 2006 року.
Відповідно до ст. 64 КК України, довічне позбавлення волі це один із видів покарання, який застосовується за вчинення особливо тяжких злочинів та у випадках, спеціально передбачених законом. Застосування зазначеного покарання не суперечить а ні Конституції України, а ні міжнародним нормам, застосування яких передбачено також і в багатьох інших Договірних країнах Європейського союзу.
За вимогами ч. 1 ст. 533 КПК України вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.
У відповідності до ст. 152 КВК України, підставою звільнення від відбування покарання є відбуття строку покарання, призначеного вироком суду.
Метою і виправданням вироку із застосуванням такого покарання, як було зазначено в параграфі 58 Мінімальних стандартних правил ООН, є захист суспільства і попередження скоєння в майбутньому жорстоких злочинів. Цієї мети можливо досягти у випадку, коли правопорушник готовий і здатен підкорятись законодавству. Тому відбування зазначеного виду покарання направлено на реабілітацію засудженого, та ніяк не може розцінюватись як катування чи нелюдське ставлення до нього.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що можливість замінити невідбуту частини покарання більш м'яким для осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, ст.82 КК України не передбачена.
Суд також врахував, що рішенням Конституційного Суду № 6-(ІІ)/2021 від 16.09.2021 частину першу статті 82 КК України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в тім, що вона унеможливлює її застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
Разом з тим, зміни до нормативно-правових актів, які б визначали порядок та умови заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м'яке покарання у виді позбавлення волі на момент постановлення ухвали суду першої інстанції, не внесені.
Суд першої інстанції зазначив, що в національному законодавстві України відсутній механізм перегляду довічних вироків, на даний час в України існує тільки інститут Президентського помилування, передбачений ст. 87 КК України, згідно якого актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі строком не менше 25 років.
Оскільки, на момент прийняття судового рішення відповідні зміни в Закон внесені не були, тому суд прийняв правильне рішення.
Натомість, рішенням Конституційного Суду України № 6-р(II)/2021 16 вересня 2021 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частину першу статті 81, частину першу статті 82 Кримінального кодексу України в тім, що вони унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
06 листопада 2022 року набрав чинності Закон України № 2690-ІХ від 18 жовтня 2022 року щодо гуманізації окремих норм кримінального законодавства стосовно застосування покарання у виді довічного позбавлення волі.
Законом № 2690-ІХ внесені зміни до положень ст. 82 КК, якими визначено можливість заміни особі, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, невідбутої частини покарання більш м'яким (позбавлення волі строком від 15 до 20 років) після відбування нею не менше 15 років призначеного судом покарання.
Частину другу статті 31 КПК України доповнено абзацом третім такого змісту: "Клопотання (подання) про вирішення питання щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк розглядається колегіально судом у складі трьох суддів".
Отже, законодавча конструкція вказаних норм кримінального закону та кримінального процесуального закону була суттєво змінена.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Тобто раніше чинний закон перестає застосовуватись у кримінальному провадженні після набрання чинності новим законом, незалежно від того, коли було розпочате судове провадження.
Крім того, колегія суддів бере до уваги наступне.
Конституційний Суд України в рішенні від 16 вересня 2021 року №6-р(II)/2021 зазначив, що як свідчить практика Європейського суду з прав людини, неодмінною є вимога перегляду покарання на довічне ув'язнення, що застосовується як інструмент захисту людської гідності з огляду на зв'язок між надією на звільнення та людською гідністю. У контексті європейського правопорядку в ділянці людських прав «саме поняття звільнення поєднане з тією ідеєю, що людська гідність має стосунок до ресоціалізації довічно ув'язненої особи. Із цього випливає: звільнення означає, що довічно ув'язненим належить мати перспективу повернення в суспільство, якщо їх було ресоціалізовано та їх уже більше не вважають загрозою суспільству, і таке повернення відбувається тоді, коли вони все ще здатні бути активними членами суспільства» [Dirk van Zyl Smith and Catherine Appleton. Life Imprisonment: A Global Human Rights Analysis. Cambridge (Massachusetts): Harvard University Press, 2019. P. 236].
За таких підстав, колегія суддів вважає, що подану апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а ухвалу суду скасувати та призначити на новий розгляд справи у суді першої інстанції в колегіальному складі.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 418, 419, 537-539 КПК України, -
Апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Ухвалу Ізяславського районного суду Хмельницької області від 07 липня 2022 року про відмову у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 про заміну покарання більш м'яким з довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк - скасувати і призначити новий розгляд справи у суді першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді