Провадження № 2/760/3404/22
Справа № 760/22401/21
02 грудня 2022 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Зуєвич Л.Л.,
за участю секретаря судового засідання - Кушніра Р.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» /далі - ТОВ «ФК «ФКУА»/ (код ЄДРПОУ: 35017877; адреса: 08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Стельмаха, буд. 9-А, офіс 203), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович /далі - приватний нотаріус Гуревічов О.М./ (адреса: 01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 6/5), приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторія Михайлівна /далі - приватний виконавець Жданович В.М./ (адреса: 03110, м. Київ, вул. Преображенська, 23, оф. 30), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
Рух справи
25.08.2021 до Солом'янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 18.08.2021, за підписом позивача, в якій він просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 5804 від 27.01.2020, вчинений приватним нотаріусом Гуревічовим О.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ФКУА» заборгованості в сумі 52 617,01 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 30.08.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).
Доводи позову
В позові, зокрема, вказується, що 27.01.2020 приватним нотаріусом Гуревічовим О.М. був вчинений виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за №5804, за яким стягнено заборгованість з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на ТОВ «Фінансова Компанія Управління Активами» (ЄДРПОУ: 35017877) в сумі 52 617,01 грн.
Зазначається, що відповідно до цього виконавчого напису, заборгованість виникла за кредитним договором від 27.03.2013, який укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Фінансова Компанія Управління Активами» (ЄДРПОУ: 35017877).
Зауважується, що 01.07.2021 приватним виконавцем Жданович В.М. відкрите виконавче провадження № 63738989 з виконання зазначеного виконавчого напису нотаріуса.
Позивач вражає, що даний виконавчий напис слід вважати незаконним та відповідно таким, що не підлягає виконанню.
Звертає увагу на те, що нотаріусу не були надані відповідні документи, які підтверджують безспірність заборгованості та які є підставою для законного вчинення виконавчого напису.
Щодо суми заборгованості, вказується, що відповідач не міг нараховувати будь-які проценти, оскільки наслідками настання строку виконання кредитного зобов'язання в повному обсязі є припинення нарахування процентів кредитором.
Також наголошується, що позивач не отримував вимогу про повернення коштів.
Крім того, вважає, що по стягненню коштів пройшла позовна давність як по тілу кредиту, так і частково по процентам.
Підсумовуючи позивач зазначає, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений відносно непередбаченого Переліком боргового документу - кредитного договору, який нотаріально не посвідчений.
Водночас, зауважується на тому, що відповідачем не подано жодного договору про відступлення прав вимоги, жодного повідомлення про зміну кредитора, так само як і повідомлення про порушення зобов'язання чи вимоги позивач не отримував. У зв'язку з чим позивач вважає, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не перевірив належним чином права нового кредитора у зобов'язанні та підстави їх виникнення та відповідно про наявність спору про права нового кредитора вимагати суму боргу.
Щодо правової позиції відповідача
09.11.2022 до суду надійшла заява директора ТОВ «ФКУА» про визнання позову, за підписом директора - Велікданова С.К., в якій відповідач просить задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - Гуревічова О.М., зареєстрованого за № 5804 від 27.01.2020 таким, що не підлягає виконанню та стягнути з ТОВ «Фінансова Компанія Управління Активами» судового збору за подання позовної заяви в розмірі 496,00 грн та у разі подання заяви про забезпечення позову в розмірі 248,10 грн.
В цей же день, 09.11.2022 до суду від відповідача надійшло клопотання про врегулювання спору за участю судді яке обґрунтовано тим, що на думку ТОВ «ФКУА», даний спір можливо вирішити в мировому порядку за умов взаємних поступок, оскільки наявність заборгованості за кредитним договором позивачем не спростовується, а лише міститься посилання щодо надмірно великої суми заборгованості, у зв'язку з чим відповідач пропонує вирішити даний спір в мировому порядку. Так, відповідач пропонує сплатити позивачу на його користь 9 471,06 грн. на рахунок відповідача, а він в свою чергу решту заборгованості у сумі 43 145,95 грн буде вважати такою, що погашена.
Щодо клопотання про врегулювання спору за участю судді
Відповідно до ч. 1 ст 201 ЦПК України врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті.
Однак, від позивача згоди на врегулювання спору за участю судді не надходило.
Крім того, в матеріалах справи наявна заява відповідача про визнання позовних вимог.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України врегулювання спору за участю судді припиняється: у разі укладення сторонами мирової угоди та звернення до суду із заявою про її затвердження або звернення позивача до суду із заявою про залишення позовної заяви без розгляду, або в разі відмови позивача від позову чи визнання позову відповідачем.
Зазначене виключає можливість застосування у даній справі процедури врегулювання спору за участю судді.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
Як вказує позивач та не заперечує відповідач, що 27.01.2020 приватним нотаріусом Гуревічовим О.М. вчинено виконавчий напис зареєстрований за № 5804 про стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідача заборгованості в сумі 52 617,01 грн відповідно до кредитного договору від 27.03.2013, укладеного з ПАТ «Дельта Банк», право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Фінансова Компанія Управління Фінансами».
На виконання вказаного виконавчого напису, приватним виконавцем Жданович В.М. відкрито виконавче провадження № 63738989 та 01.07.2021 звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (а.с. 11).
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права
За загальним правилом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
Процедура вчинення нотаріусами виконавчих написів визначена у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595).
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Згідно ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1.1, 1.2, 3.2, 3.5 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999.
Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку.
Пунктом 2 розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14 зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 до Переліку, визнано незаконними та нечинними, а саме: визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 рішення суду залишено без змін.
Суд враховує в якості рекомендаційного/консультаційного роз'яснення, викладене у п. 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», за змістом якого визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Таким чином, застосуванню при вирішенні спору підлягає постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 від 29.06.1999 (в редакції постанови КМУ від 29.11.2001).
Пунктом 1 зазначеного Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються:
а) оригінал нотаріально посвідченої угоди;
б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Підпунктом 5.1. пункту 5 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, встановлено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.
Таким чином, після скасування внесених постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 до Переліку змін виконавчий напис міг бути вчинений лише за умови подання оригіналу нотаріально посвідченого договору чи його дублікату, що має силу оригіналу.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності необхідних оригіналів договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Суд враховує, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 27.01.2020, тобто після набрання законної сили постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14.
Слід зазначити, що з матеріалів справи не вбачається, що кредитний договір, на підставі якого було вчинено оскаржуваний виконавчий напис, був нотаріально посвідчений. Доказів та обґрунтувань протилежного учасниками судового провадження не надано.
Таким чином, матеріалами справи не спростовано, що подані відповідачем для вчинення виконавчого напису документи не відповідали вказаним вимогам Переліку.
Отже, оскільки, судом не встановлено, що укладений з позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, був посвідчений нотаріально, то наявні підстави для визнання відповідного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв'язку з зазначеним.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 172/1652/18 (провадження № 61-16749св19), де, зокрема, зазначено наступне: «укладений між банком та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».
Пізніше таку правову позицію підтвердила і Велика Палата Верховного Суду, яка в п.п. 93-95 постанови від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21) вказала, що оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14, укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Зазначене вище дає підстави для визнання спірних виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, у зв'язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Крім того, судом береться до уваги, що у постанові від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для правильного застосування положень ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. У постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла аналогічного висновку, викладеного вищевказаній постанові від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).
При цьому, у справі, яка переглядається, відповідачем не доведено, що сума заборгованості була такою, як зазначено у оскаржуваному виконавчому написі нотаріуса.
Разом з цим, з матеріалів справи не вбачається, що при винесенні оскаржуваного виконавчого напису приватний нотаріус вчинив дії щодо перевірки безспірності заборгованості.
Також суд враховує, що у постанові від 13.10.2021 у справі № 554/6777/17-ц (провадження № 61-17750св20) Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство України не зобов'язує нотаріуса викликати позичальника і з'ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з'ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу.
Окрім того, суд зауважує, що у справі, що є предметом розгляду, відповідач скористався своїм правом, передбаченим у п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України та подав заяву про визнання позову.
За змістом ч.ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
У даній справі відповідачем позов визнано. Обставин, за яких визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, судом не встановлено.
З урахуванням викладеного у сукупності, позовні вимоги про визнання оскаржуваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Щодо судового збору
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач при зверненні до суду з даним позовом сплатив 908,00 грн за подання позову, що підтверджується квитанцією № 44798 від 17.08.2021 (а.с. 1), а також 454,00 грн судового збору за подання про забезпечення позову, що підтверджується квитанцією № 44833 від 17.08.2021 (а.с. 2).
Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи наведене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 454,00 грн (50% від суми сплаченого судового збору за подання позову).
Решта, 454,00 грн підлягає поверненню з державного бюджету на користь позивача.
Разом з тим, судом встановлено, що позивач за подання заяви про забезпечення позову сплатив 454,00 грн. судового збору, що підтверджується квитанцією № 44833 від 17.08.2021 (а.с. 2).
Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що з нього підлягає до стягнення на користь позивача лише 50% судового збору сплаченого позивачем за подання заяви про забезпечення, оскільки ч. 1 ст. 142 ЦПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» передбачає повернення 50 % судового збору, сплаченого саме при поданні позову.
У зв'язку з чим, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у загальній сумі 908,00 грн (50 % від суми сплаченого судового збору за подання позову та 100 % суми судового збору сплаченого за подання заяви про забезпечення позову).
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 142, 206, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Управління Активами», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторія Михайлівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 27.01.2020, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем, зареєстрований в реєстрі за номером № 5804, про стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» (код ЄДРПОУ: 35017877; адреса: 08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Стельмаха, буд. 9-А, офіс 203) 52 617,01 грн.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» (код ЄДРПОУ: 35017877; адреса: 08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Стельмаха, буд. 9-А, офіс 203) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень) судового збору.
Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) з державного бюджету 50 відсотків судового збору в сумі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні) сплаченого за подання позову відповідно до квитанції № 44798 від 17.08.2021.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Суддя Л. Л. Зуєвич