Головуючий суддя у першій інстанції: Боршовський Т.І.
30 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 300/2768/21 пров. № А/857/14097/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Івано-Франківської митниці на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року у справі № 300/2768/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці Держмитслужи про визнання протиправною та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови, -
09.06.2021р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Галицької митниці Держмитслужби (правонаступник - Івано-Франківська митниця), в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA209250/2021/000191/1 від 23.03.2021р.;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209250/2021/00319 від 23.03.2021р..
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.09.2022р. позов задоволено.
Не погоджуючись із даним рішеннями, апелянт Івано-Франківська митниця подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Просить суд, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.09.2022 р. скасувати та прийняти нову постанову якою в позові відмовити.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 17.03.2021р. ОСОБА_1 уклала з фірмою «P&P Automobile oHG» договір купівлі-продажу вживаного транспортного засобу.
Із змісту рахунку-фактури № 2021-03980 від 17.03.2021р. видно, що позивач купила автомобіль марки Mercedes-Benz, модель “GLK 220 CDI”, номер кузова - НОМЕР_1 , об'єм двигуна 2143 см3, 2014 року випуску, за ціною автомобіля 5040,00 Євро.
17.03.2021р. позивач через банківську установу «Кредо-Банк» здійснила оплату суми в розмірі - 5040,00 Євро за придбаний автомобіль, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті № 210317/СOR/06170 від 17.03.2021р.
22.03.2021р. з метою митного оформлення придбаного товару ОСОБА_1 через митного брокера подала до Галицької митниці Держмитслужби електронну митну декларацію № UA209250/2021/005085.
Для підтвердження заявленої митної вартості товару за основним методом (за ціною договору (контракту) позивач подав митному органу документи, які підтверджують числові значення митної декларації, а саме: рахунок-фактура № 2021-03980 від 17.03.2021р.; декларація про походження товару від 19.03.2021р.; платіжне доручення № 210317/СOR/06170 від 17.03.2021р., договір купівлі-продажу від 17.03.2021р., акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу № UA209040/2021/011596 від 20.03.2021р.; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 18.05.2019р.; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 18.05.2019р.; некласифікований комерційний документ - платіжка від 22.03.2021р; паспорт громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Україні НОМЕР_4 від 24.04.2007р.; паспорт громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Україні НОМЕР_5 від 14.05.2010р; інші некласифіковані документи НОМЕР_6 від 19.03.2021р.; інші некласифіковані документи - звіт для VIN- НОМЕР_7 від 19.03.2021р.; митна декларація країни відправлення № MRN21DE370146709076E0 від 20.03.2021р.
Митний орган надіслав позивачу повідомлення про надання додаткових документів.
На виконання вимог митного органу декларант надав: рахунок-фактуру № 2021-03980 від 17.03.2021р; договір купівлі-продажу вживаного транспортного засобу від 17.03.2021р; платіжне доручення № 210317/СOR/06170 від 17.03.2021р; митну декларацію країни відправлення № MRN21DE370146709076E0 від 20.03.2021р; звіт про оцінку колісного транспортного засобу від 22.03.2021р. № 46/032021, із змісту якого видно, що вартість автомобіля марки Mercedes-Benz, модель “GLK 220 CDI”, номер кузова - НОМЕР_1 , ввезеного на митну територію України на дату оцінки складає: 4647,65 Євро; повідомлення ОСОБА_1 від 22.03.2021р. про те, що транспортування автомобіля до кордону України склало 100,00 Євро.
23.03.2021р. Галицька митниця Держмитслужби, прийняла рішення про коригування митної вартості № UA209250/2021/000191/1, яким визначено митну вартість імпортованого автомобіля за резервним методом у розмірі 7700,00 Євро.
Зокрема, митний орган встановив, що митна вартість транспортного засобу не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.2 ст. 53 МК України.
23.03.2021р. на підставі рішення про коригування митний орган прийняв картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA209250/2021/00319.
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
ч.2 ст.51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Із змісту ст.52 МК України видно, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
ч.4,ч.5 ст.58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
ч.3 ст.53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.
Тобто, митний орган має повноваження вимагати додаткові документи у тому разі, коли у документах, поданих декларантом для митного оформлення наявні розбіжності, ознаки підробки або відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, наявні обґрунтовані підстави вважати, про наявність взаємозв'язку між продавцем і покупцем, який впливає на заявлену декларантом митну вартість. Водночас цим повноваженням митниці на витребування додаткових документів кореспондує обов'язок належним чином обґрунтувати наявність підстав вважати та належним чином обґрунтувати причини, з яких заявлена митна вартість не може бути перевірена на підставі документів, наданих декларантом разом із митною декларацією.
Крім того, наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Однак, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду в постанові від 19.02.2019р. у справі № 805/2713/16-а.
Відповідно до ч.1-4 ст.57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
ч.1,ч.2 ст.53 МК України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч.5,ч.6 ст.52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Крім того, відповідно до ч.5 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Згідно ч.1-3 ст.54 цього Кодексу контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст.58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст.55 цього Кодексу.
ч.6 ст.54 МК України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: - невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; - неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій ст.53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; - невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 зазначеного Кодексу; - надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновків, що обов'язок митного органу зазначати конкретні обставини, які викликали певні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Також, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду яка викладена у постанові від 05.03.2019р. у справі №815/5791/17 основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, та банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст. 53) заборонено.
Поряд з цим, відповідно до норм ст.ст.51-58 МК України самої констатації суб'єктом владних повноважень наявних у нього сумнівів щодо вартості товарів недостатньо для прийняття рішення про коригування такої вартості, вказаний сумнів повинен бути обґрунтований з покликанням на інформацію, яка стала підставою його виникнення.
Отже, під час заявлення товару до митного оформлення за митною декларацією № UA209250/2021/005201 позивач надав всі вищевказані вичерпні документи, відповідно до вимог ч.1,ч.2 ст.53 МК України, які містять складові вартості товару, що піддаються обчисленню, підтверджують ціну товару, а тому у спірних правовідносинах сумніви митного органу щодо складових митної вартості товару ґрунтуються виключно на його припущеннях.
При цьому, із змісту оспорюваного рішення не зрозуміло в чому конкретно виявилася невідповідність поданих документів умовам, наведеним у главі 9 МК України.
Митний орган не навів жодних обставин та не надав доказів на підтвердження наявності у митного органу законодавчо визначених підстав для витребування додаткових документів, зокрема, що позивач в митних деклараціях зазначив не всі документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, вніс до декларацій недостовірні або неточні відомості або що надані митному органу документи містили розбіжності чи ознаки підробки.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що надані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, тобто відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.
Надаючи оцінку доводам апелянта, покладеним в основу прийняття спірного рішення про коригування митної вартості товарів, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що за відсутності документів, які б пояснили сумніви митного органу, митний орган не мав достатніх та обґрунтованих підстав для невизнання митної вартості товару задекларованого позивачем, враховуючи таке.
Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Водночас, наявність таких обставин повинна бути обґрунтована та підтверджена відповідними доказами. Встановивши відсутність достатніх відомостей, митний орган має зазначити, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, з яких причин із поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Разом з тим, обов'язок органу доходів і зборів обґрунтовувати причини та порядок здійснення коригування митної вартості встановлюється Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, які затверджені наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012р. № 598.
Так, відповідно до п. 2.1 вказаних Правил № 598, у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосування резервного методі (ст.64 МК України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувались митним органом при її визначенні. Покликання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначені митної вартості відповідно до положень ст.59, ст.60, ст.64 кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційний умов тощо.
Тобто, рішення про коригування митної вартості не може ґрунтуватись на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару.
Проте, з огляду на те, що позивач надав вичерпні документи на підтвердження митної вартості товару, колегія суддів зазначає, що у митного органу були наявні достатні документи, які підтверджують числові значення всіх складових митної вартості імпортованого товару та відомості щодо ціни товару.
Усі документи, надані до митного оформлення позивачем не містять розбіжностей та визначають єдину ціну товару 5040 Євро.
Не приймає до уваги колегія суддів доводи апелянта про те, що у митній декларації країни відправлення № MRN21DE370146709076E0 від 20.03.2021р. в п.46 вказано суму 6800,00 Євро, а сума в рахунку-фактурі № 2021-03980 від 17.03.2021р. вказано суму 5040 Євро виходячи з наступних підстав.
З перекладу українською мовою митної декларації країни відправлення № MRN21DE370146709076E0 від 20.03.2021р. в графі 46 зазначається статистична вартість.
Так, на офіційному вебсайті Європейського Союзу (https://taxation-customs.ec.europa.eu/system/files/2021-01/eucdm_guidance_document_en.pdf) розміщено документ під назвою «EUCDM GUIDANCE DOCUMENT» (Brussels, 6 October 2016 TAXUD A3 (2016) 2696117 Doc. DIH 16/003 FINAL EN), який містить методичні рекомендації щодо проходження митних процедур Європейського Союзу.
Розділ 8/6 наведеного документа містить визначення поняття статистичної вартості, відповідно до якого статистична вартість - це приблизна теоретична вартість товарів у час і в місці, де вони знаходяться залишити територію держави-члена, в якій вони перебували на момент випуску на митницю процедура («держава-член експорту»). Статистична цінність має стосуватися цієї держави-члена. Отже, статистична вартість складається з (власної) вартості товару та понесеної або розрахованої вартість транспортування та страхування від пункту відправлення до пункту виходу з цієї держави-члена (Мовою оригіналу: «The statistical value is the approximate theoretical value of the goods at the time and place where they leave the territory of the Member State in which they were located at the time of release into the customs procedure ('exporting Member State'). The statistical value is to relate to this Member State. Therefore, the statistical value consists of the (intrinsic) value of the goods and the incurred or calculated cost for transport and insurance from their point of the transport related departure to the point of exit from this Member State»).
Одак, фактурна вартість це вартість товарів, яка фактично сплачена чи підлягає сплаті або повинна компенсуватися зустрічними поставками товарів та зазначається в рахунку-фактурі.
Отже, порядок визначення статистичної вартості товару регулюється законодавством країни експортера згідно рекомендацій Європейського Союзу та, в даному конкретному випадку, не може бути допустимим доказом розбіжностей в митній вартості товару, за умови відсутності в митного органу отриманих належних та допустимих доказів щодо недостовірності поданих декларантом документів в підтвердження митної вартості товару згідно договору купівлі-продажу та щодо понесення ним додаткових витрат, пов'язаних з транспортуванням чи страхуванням такого товару на території Держав Європейського Союзу тощо.
Проте, в графі 22 митної декларації країни відправлення № MRN21DE370146709076E0 від 20.03.2021 зазначається валюта і загальна сума за рахунком. Так, в графі 22 митної декларації країни відправлення № MRN21DE370146709076E0 від 20.03.2021 вказано 5040,00 Євро, що відповідає сплаченій позивачем вартості автомобіля марки Mercedes-Benz, модель “GLK 220 CDI”, номер кузова - НОМЕР_1 .
Зважаючи на вищевикладене, апелянт помилково ототожнив вартість марки Mercedes-Benz, модель “GLK 220 CDI”, номер кузова - НОМЕР_1 за договором, вказану в рахунку-фактурі № 2021-03980 від 17.03.2021р. зі статистичною вартістю, яка зазначена в митній декларації країни відправлення № MRN21DE370146709076E0 від 20.03.2021р. Вказані значення є різними, як за змістом, так і за цілями їх використання. До отримання митним органом в установленому законом порядку інформації щодо недостовірності задекларованої особою митної вартості товару за ціною договору, зокрема й з підстав наявних відомостей в митній декларації країни відправлення щодо статистичної вартості товару, презюмується, що задекларована фактурна вартість товару є достовірною.
ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Івано-Франківської митниці Держмитслужи діяв не у спосіб що визначені законами та Конституцією України. Відповідач в порушення вимог ст.77КАС України не довів наявність у нього обґрунтованого сумніву у правильності визначення декларантом митної вартості товару за основним методом. Зазначене, в свою чергу, дає підстави вважати, що оспорюване рішення про коригування митної вартості товару та картка відмови є протиправними, які слід скасувати.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постановах від 27.06.2019р. у справі № 803/667/17, від 02.04.2019р. у справі № 809/784/19, від 06.03.2019р. у справі № 809/278/17, від 20.02.2018 р. у справі № 809/1884/1. від 09.10.2018 у справі № 826/24835/15, від 24.01.2019р. у справі № 820/636/17, від 21.01.2020р. у справі № 812/2336/14, від 13.02.2020р. у справі № 810/1175/16, від 26.01.2021р. у справі № 826/13892/16).
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст. 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд ,-
Апеляційну скаргу Івано-Франківської митниці Держмитслужби - залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року у справі № 300/2768/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 30.11.2022р.