ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"01" грудня 2022 р. справа № 300/3380/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення певних дій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17.01.2022 року у справі № 200/14526/21відповідач повторно розглянув заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії на пільгових умовах згідно частини 3 статті 114 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення № 057250003781 від 08.08.2021 року про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю у позивача 25 років необхідного пільгового стажу. Позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, при цьому не врахувавши період роботи з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року до пільгового (підземного) стажу роботи за Списком № 1, який надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно частини 3 статті 114 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Окрім того, відповідачем не взято до уваги заробітну плату за період роботи з 01.06.2019 року по 01.09.2021 року, чим грубо порушено право позивача на належний рівень соціального забезпечення у зв'язку із втратою працездатності та досягнення пенсійного віку. Внаслідок чого, просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 08.08.2022 року № 057250003781 про відмову в призначенні пенсії; зобов'язати відповідача на підставі заяви від 02.09.2021 року призначити позивачу пенсію за віком із зарахуванням періоду роботи з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року до пільгового (підземного) стажу роботи за Списком № 1, який надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно частини 3 статті 114 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням заробітної плати за період з 01.06.2019 року по 01.09.2021 року.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.08.2022 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.22-23).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 12.09.2022 року, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що згідно з рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17.01.2022 року у справі № 200/14526/21 до страхового стажу зараховано період роботи в ВП “Шахта Україна” ДП “Селидіввугілля” з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року (відповідно до предмету позовних вимог). Згідно розрахунку в позивача наявний страховий стаж - 22 роки 7 місяців 22 дні, з урахуванням кратності - 42 роки 7 місяців 22 дні. Представник відповідача зазначила, що при поданні заяви про призначенні пенсії позивачем надано уточнюючу довідку, яка підтверджує пільговий характер і умови праці без підтверджуючих документів про атестацію робочого місця за умовами праці, внаслідок чого Головним управлінням не враховано до пільгового стажу вищевказаний період до пільгового стажу (підземного) стажу роботи за Списком № 1. Відносно позовних вимог щодо врахування заробітної плати при призначенні пенсії за період з 01.06.2019 року по 01.09.2021 року представником відповідача зазначено, що відповідно до пункту 1 статті 40 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв. При призначенні пенсії позивачем не надано підтверджуючих документів про сплату страхових внесків за спірний період та у відділі адміністрування, супроводження інформаційних систем, електронних реєстрів та захисту інформації управління немає даних про сплату внесків до Пенсійного фонду. Таким чином, вимоги позивача про зобов'язання Головного управління врахувати заробітну плату за період роботи, який не підтверджений сплатою внесків до Пенсійного фонду є безпідставним.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17.01.2022 року у справі № 200/14526/21, зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 057250003781 від 09.09.2021 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.09.2021 року про призначення пенсії на пільгових умовах, згідно ч.3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з зарахуванням: до страхового стажу період роботи з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року на підприємстві ВП Шахта Україна ДП Селидіввугілля; до страхового та пільгового стажу період строкової військової служби в Збройних Силах України з 23.06.1997 року по 28.11.1998 року; до пільгового стажу період навчання з 01.09.1996 року по 24.05.2000 року в Селидівському гірничому технікумі.
На виконання вказаного рішення суду від 17.01.2022 року у справі № 200/14526/21, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 , проте, прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 057250003781 від 08.08.2022 року. В рішенні зазначено, що відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скасовано рішення про відмову в призначенні пенсії № 057250003781 від 09.09.2021 року та повторно розглянуто заяву від 02.09.2021 року ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу період роботи з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року у ВП Шахта Україна ДП Селидіввугілля, до пільгового стажу період навчання з 01.09.1996 року по 24.05.2000 року в Селидівському гірничому технікумі та стаж строкової військової служби з 23.06.1997 року по 28.11.1998 року, який перетинається з період навчанням. Водночас, для розрахунку не взято до уваги заробітну плату за період з 01.06.2019 року по 01.09.2021 року у ВП Шахта Україна ДП Селидіввугілля, оскільки відсутня сплата страхових внесків (а.с.18-19).
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).
Статтею 2 Закону №1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно із пунктом “а” частини 1 статті 13 Закону №1788-XII (у редакції Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року), на пільгових умовах мали право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Суд звертає увагу, що до внесення змін Законом №213-VIII у статтю 13 Закону №1788-XII було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не
менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У свою чергу, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” від 03.10.2017 №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 (далі Закон №2148-VIII), Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), доповнено розділом XIV-1 “Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян”.
Так, зокрема, згідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону від 03.10.2017 №2148-VIII), працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 20 років 6 місяців у чоловіків і не менше 15 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 21 року у чоловіків і не менше 16 років у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 21 року 6 місяців у чоловіків і не менше 16 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 22 років у чоловіків і не менше 17 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків і не менше 17 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у чоловіків і не менше 18 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 23 років 6 місяців у чоловіків і не менше 18 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 24 років 6 місяців у чоловіків і не менше 19 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.
Разом з цим, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII, у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Окрім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що з 01.10.2017 правила призначення пенсій на пільгових умовах за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом “а” частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII, який діє на час звернення позивача до відповідача.
Однак, 23.01.2020 Конституційним Судом України прийнято рішення №1-р/2020 “У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року №213-VIII”.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Конституційний Суд України зазначив, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного Рішення, підлягають застосуванню стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: “На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам; ...”
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з 23.01.2020 (часу прийняття Рішення КСУ від 23.01.2020 №1-р/2020) існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт “а” частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
При цьому, вказані закони містять розбіжності в умовах призначення пенсії чоловікам на пільгових умовах за Списком №1, зокрема щодо стажу роботи, який у спірних правовідносинах складає 20 років за пунктом “а” частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, та 25 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Згідно положень частини 1 статті 6 КАС України, саме людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у пункті 102 рішення у справі “Зеленчук і Цицюра проти України” (заяви №846/16 та №1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам'ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є “практичними та ефективними”. Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі “Броньовський проти Польщі” (“Broniowski v. Poland”), заява №31443/96, пункт 115).
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Проаналізувавши вищенаведені рішення ЄСПЛ, оскільки національне законодавство допустило неоднозначне, множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, які звертаються за призначенням пенсії на пільгових умовах за Списком №1, зокрема пункт “а” частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, суд вважає за необхідне застосувати найбільш сприятливий для позивача підхід.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 21 квітня 2021, ухваленого за результатами розгляду зразкової справи №360/3611/20 (адміністративне провадження №Пз/9901/32/20).
Відтак, суд дійшов висновку, що в даній справі до спірних правовідносин перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні є найбільш сприятливий для позивача, а саме пункт “а” частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, положення якого визнано неконституційними.
Щодо зарахування до пільгового стажу позивача період роботи з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року у ВП “Шахта Україна” ДП “Селидіввугілля”, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад та показників при обчисленні стажу роботи, який надає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Мінпраці від 18 листопада 2005 року №383, при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що діяли на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь час роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умовою підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 вересня 1992 року і за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 вересня 1992 року.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Згідно з пунктом 4.3 Порядку №383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Пунктом 10 Порядку №383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку №637.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 , позивач, зокрема, в період з 20.03.2009 року по 23.03.2013 року працював на посаді підземного помічника начальника дільниці з боротьби з пилом у ВП “Шахта Україна” ДП “Селидіввугілля” (а.с.12).
Судом встановлено, що трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та підтверджує роботу позивача у оскаржені періоди. Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться всі відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача відповідачем суду не надано, внаслідок чого, останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем при призначення пенсії.
Окрім того, вказане також підтверджується довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої ВП “Шахта Україна” ДП “Селидіввугілля” 01.09.2021 року за № 1-2114 (а.с.15).
Зазначена посади визначені у Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановою КМУ від 16.01.2003 року №36.
Водночас, як встановлено зі змісту відзиву на позовну заяву, відповідач в обґрунтування правомірності неврахування до пільгового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року у ВП “Шахта Україна” ДП “Селидіввугілля” вказує на підставу такого неврахування - відсутність матеріалів атестації робочих місць за вказаний період.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою КМУ від 01.08.1992 року №442 (надалі - Порядок № 442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці Міністерства праці України, затвердженими постановою № 41 від 01.09.1992 року (надалі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку №442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №1, відповідно до пункту “а” частини 1 статті 13 Закону №1788-XII.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Суд констатує, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 19.02.2020 по справі № 520/15025/16-а, провадження № 11-1207апп19.
З урахуванням викладеного, суд дійшов до переконання, що відповідачем протиправно не зараховано період роботи позивача з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року у ВП “Шахта Україна” ДП “Селидіввугілля” до пільгового стажу.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача врахувати заробітну плату при призначенні пенсії за період з 01.06.2019 року по 01.09.2021 року, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалось судом, відповідачем період роботи з 01.06.2019 року по 01.09.2021 року у ВП “Шахта Україна” ДП “Селидіввугілля” враховано до пільгового стажу для визначення права на пенсію, але не враховано заробітну плату позивача за вказаний період, оскільки відсутня сплата страхових внесків.
Суд не погоджується із такою позицією відповідача виходячи з наступних приписів Закону №1058-ІV.
За приписами частини 6 статті 20 Закону №1058-ІV, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (частини 12 статті 20 Закону №1058-ІV).
Згідно із пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010, № 2464-VI (далі - Закон №2464), страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Зокрема частиною 1 статті 4 Закону №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Згідно із частиною 2 статті 25 Закону №2464-VI, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (пункт 171.1 статті 171).
З аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що несвоєчасна сплата підприємством загальнообов'язкових страхових внесків не повинна порушувати права особи на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у виді заробітної плати покладені на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).
Враховуючи наведене, суд дійшов до переконання, що відсутність у відповідача інформації, щодо сплати страхових внесків ВП “Шахта Україна” ДП “Селидіввугілля” не може бути підставою для відмови у врахуванні заробітної плати при нарахуванні пенсії позивачу за цей період, оскільки працівник не може нести відповідальність за дії вчинені своїм роботодавцем, внаслідок чого, відповідачем протиправно не врахувано заробітну плату за період роботи з 01.06.2019 року по 01.09.2021 року у ВП “Шахта Україна” ДП “Селидіввугілля”.
Що стосується позовної вимоги про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд не може зобов'язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії, та вважає за необхідне, зобов'язати відповідача врахувати період роботи позивача з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року у ВП “Шахта Україна” ДП “Селидіввугілля” до пільгового стажу ОСОБА_1 . Внаслідок чого, відповідачу слід повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту “а” частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” із врахуванням висновків суду про необхідність зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року у ВП “Шахта Україна” ДП “Селидіввугілля” до пільгового стажу.
Аналогічна правова позиція висловлена Восьмим апеляційним адміністративним судом в постанові від 10.04.2019 у справі №0940/1177/18.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, позивач, згідно із квитанцією № 5 від 15.08.2022 року підтвердив сплату судового збору на суму 992,40 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплачений судовий збір в розмірі 496,20 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення певних дій - задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову в призначенні пенсії № 057250003781 від 08.08.2022 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) період роботи з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року у ВП “Шахта Україна” ДП “Селидіввугілля”.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) врахувати при призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) заробітну плату за період роботи з 01.06.2019 року по 01.09.2021 року у ВП “Шахта Україна” ДП “Селидіввугілля”.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) невідкладно повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту “а” частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, із врахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Відповідно до задоволених вимог стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 496,20 грн. (чотириста дев'яносто шість гривень двадцять копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), серед інших, строки, визначені статтею 295 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя Панікар І.В.