29 листопада 2022 року Справа № 280/5905/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Духневича О.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 11.09.2017 по 10.07.2020;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивачу за період з 11.09.2017 по 10.07.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира частини від 10.07.2020 № 134 був виключений із списків особового складу частини та знятий з усіх видів забезпечення. Стверджує, що у період проходження служби йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період з 11.09.2017 по 10.07.2020, у зв'язку із чим звертався до начальника фінансового органу військової частини із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення передбаченої законом, за результатами розгляду якої була надана відповідь, у якій зазначено, що всі нарахування та виплати індексації грошового забезпечення здійснювались згідно із законом. Посилаючись на норми чинного законодавства вказує, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення якої, у зв'язку із зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Вважаючи, що відповідач своєю бездіяльністю порушує його права щодо своєчасного отримання однієї із складових свого грошового забезпечення просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 17.10.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, 02.11.2022 на адресу суду надіслав відзив (вх. № 42620), у якому зауважує, що спір порушений у позовній заяві, позивач пов'язує із невиплатою йому індексації грошового забезпечення, яку він, на його думку, не отримував під час проходження публічної (військової) служби у період з 11.09.2017 по 10.07.2020. Посилаючись на частину 5 статті 122 КАС України, вважає, що позивачем пропущений місячний строк для звернення до суду з даною позовною заявою. Зазначає, що на позови щодо виплати індексації грошового забезпечення не поширюються строки, встановлені статтею 233 Кодексу законів про працю України, оскільки індексація не входить до складових грошового забезпечення (оплати праці) військовослужбовців. Звертає увагу суду на те, що позивач оспорює сам факт нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період військової служби, абстрактно посилаючись на довідки про розмір виплаченого йому грошового забезпечення, при цьому можливої вмотивованої незгоди з розмірами сум, зазначеними у довідках, чи складових таких сум, не висловлює. З огляду на викладене вважає, що позовна заява є необґрунтованою, у зв'язку із чим просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується наявним в матеріалах справи посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 05.08.2021.
На підставі наявної в матеріалах справи довідки від 10.02.2020 № 319 та витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.07.2020 № 134 судом встановлено, що позивач у період з 11.09.2017 по 09.07.2020 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до довідок від 30.01.2019 № 184 та від 11.02.2020 № 333 відповідачем нараховано позивачу грошове забезпечення:
- за січень-грудень 2018 рік у розмірі 110860,41 грн.;
- за січень-грудень 2019 рік у розмірі 139458,36 грн.
В подальшому позивач звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення, за результатами розгляду якої відповідач листом № 691/47 від 31.07.2022 повідомив проте, що нарахування та виплата йому індексації грошового забезпечення здійснювалась військовою частиною у відповідності до вимог законодавства. Відповідно до пункту 6 листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 21.11.2018 № 248/7939, у зв'язку із внесенням змін до «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (зі змінами), право військовослужбовців на індексацію грошового забезпечення настає в грудні 2018 року.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 11.09.2017 по 10.07.2020 протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 Закону № 2011-ХІІ).
Частинами 2, 3 та 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення»(далі - Закон № 1282-XII).
Приписами статті 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною 1 статті 2 Закону № 1282-XII, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (стаття 9 Закону № 1282-XII).
Положеннями статті 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
До того ж, частиною 3 статті 19 вищезазначеного закону передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
17.07.2003 постановою Кабінету Міністрів України № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078). Даний порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пунктом 6 Порядку № 1078 визначено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме:
1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів;
2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;
3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;
4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;
5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються;
6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів;
7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Положеннями статті 4 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону № 1282-XII передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу 7 пункту 4 Порядку № 1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Якщо підвищення грошового доходу відбулося не з 1 числа місяця, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу/кількості календарних днів у місяці, а виплачується пропорційно відпрацьованому/службовому часу з урахуванням положень цього Порядку.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення, яка підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
До того ж, Верховний Суд в постановах від 27.06.2022 по справі № 420/5976/20, від 15.06.2022 по справі № 520/4061/21 та від 31.05.2022 по справі № 400/4491/20 зазначив про те, що з аналізу положень Законів № 2011-XII та № 1282-ХІІ вбачається, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відтак позиція відповідача щодо того, що індексація не входить до складових грошового забезпечення (оплати праці) військовослужбовців та не є однією зі складових грошового забезпечення не відповідає вищенаведеним правовим висновкам Верховного Суду, а тому суд вважає, що така позиція є помилковою та такою, що не відповідає вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, на підставі встановлених обставин суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний був нарахувати та виплатити позивачу за час проходження служби у військовій частині індексацію грошового забезпечення, у зв'язку із чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо того, з якого періоду відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, суд зазначає, що з наявної в матеріалах справи довідки № 108/ФЕС від 03.11.2022 встановлено, що у лютому 2018 року відповідачем здійснено нарахування та виплата позивачу індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця вересня 2017 року, а у період з березня 2018 року по липень 2020 року - березень 2018 року, з огляду на що суд вважає за належне зазначити наступне.
При вирішенні базового місяця, який належить застосувати при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів позивача у вищезазначений період, суд виходить із висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Так, Верховний Суд у постановах від 26.01.2022 по справі № 400/1118/21 та від 20.04.2022 по справі № 420/3593/20 розтлумачив пункти 2, 5, 10-2 Порядку № 1078 вказавши, що для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових. Одночасно з цим, суд зазначив, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. Водночас нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції. Зрештою на основі аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що місяць, у якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Крім того, у вищезазначених постановах Верховний Суд, зазначив, що повноваження державних органів щодо визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
Таким чином, місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (далі - Постанова № 1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком № 1 до Постанови № 1294.
З аналізу наявних в матеріалах справи документів суд встановив, що будь-яких підвищень тарифних ставок (окладів) після 01.01.2008, в тому числі в період перебування позивача на службі, що є підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації, не відбувалося.
Отже, обставини справи дають змогу дійти висновку, що січень 2008 року є місяцем підвищенням тарифних ставок (посадових окладів), а тому, відповідно до Порядку № 1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу.
Зміна тарифних ставок (окладів) військовослужбовців відбулась лише з 01.03.2018, у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Отже, у вересні 2017 року тарифні ставки (оклади) військовослужбовців не змінилися, а тому підстави для обчислення індексації грошового забезпечення позивачу з урахуванням базового місяця вересня 2017 року, відсутні.
Таким чином, суд вважає, що позивач має право на отримання індексації грошового забезпечення за період з 11.09.2017 по 28.02.2018 (включно) із застосуванням базового місяця січень 2008 року, однак всупереч цьому відповідачем здійснено нарахування та виплату такої з урахуванням базового місяця вересня 2017 року, що свідчить про протиправність дій збоку відповідача.
Відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 по 10.07.2020, то суд вважає за належне зазначити про таке.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 704 (набрала чинності 01.03.2018), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.
Отже, у березні 2018 року відбулась зміна та підвищення посадових окладів для всіх військовослужбовців.
Оскільки березень 2018 року є базовим місяцем (значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків), то починаючи з квітня 2018 року для позивача поріг індексації був перевищений лише в жовтні 2018 року та склав 103, 7% (100,8% х 100,0% х 100,0% х 99,3% х 100,0% х 101,9% х 101,7% х 100), що встановлено судом на підставі офіційних даних Державної служби статистики України щодо індексу споживчих цін за період у 1991-2021 роки.
При цьому, відповідно до абзаців 3-5 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Таким чином, для правовідносин, пов'язаних з нарахуванням індексації, визначальним є також факт підвищення саме грошового доходу, а не лише тарифних ставок (окладів).
Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 19.05.2022 у справі № 380/11404/21 та від 31.05.2022 у справі № 400/4491/20.
Оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано в листопаді, то вперше грошове забезпечення позивача повинно індексуватися у грудні 2018 року.
Водночас, як встановлено з наявної в матеріалах справи довідки № 108/ФЕС від 03.11.2022 позивачу у період з березня 2018 року по липень 2020 року грошове забезпечення вперше індексувалося у грудні 2018 року, з чого слідує, що відповідачем у вказаний період було правомірно нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення, оскільки до розрахунку брався базовий місяць березень 2018 року.
Відтак, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Разом з цим, позивач просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу, у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне зазначити, що під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. При цьому, дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправних саме дій, а не бездіяльності відповідача, відтак дана позовна вимога також задоволенню не підлягає.
Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, викладених у справі «Афанасьєв проти України», відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак, на переконання суду, належним способом захисту в даному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи, є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 11.09.2017 по 28.02.2018 (включно) із застосуванням базового місяця січень 2008 року, з врахуванням раніше виплачених сум.
Стосовно посилань відповідача на пропуск позивачем передбаченого статтею 122 КАС України місячного строку звернення до суду з цим позовом суд звертає увагу на таке.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність відповідача за невиплату або виплату не у повному обсязі всіх належних сум під час звільнення з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Крім того, у рішенні Конституційного Суду України по справі № 1-13/2013 зазначено, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 520/8887/2020.
Також, у рішенні Конституційного Суду України у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Отже, поняття грошового забезпечення в даній справі є аналогічним поняттю заробітної плати, тому суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 стаття 143 КАС України).
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача немає.
Керуючись статтями 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса місця фактичного проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 11.09.2017 по 28.02.2018 (включно) із застосуванням базового місяця січень 2008 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 11.09.2017 по 28.02.2018 (включно) із застосуванням базового місяця січень 2008 року, з врахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя О.С. Духневич