29 листопада 2022 року Справа № 280/5137/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Духневича О.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі у відповідності до діючого законодавства індексацію грошового забезпечення позивачу за період з 26.07.2016 по 26.07.2019;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 26.07.2016 по 26.07.2019 включно із застосуванням базового місяця січень 2008 року для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців з вираховуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за час проходження служби у Військовій частини НОМЕР_1 йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в повному обсязі, а саме за період з 26.07.2016 по 26.07.2019, у зв'язку із чим звертався до суду. Стверджує, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09.12.2020 у справі № 280/6649/20 визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому індексації грошового забезпечення за вказаний період та зобов'язано провести розрахунок та виплатити її у повному обсязі. Звертає увагу суду на виконання вказаного рішення суду відповідачем виплачено лише частину суми індексації у розмірі 4109,41 грн., що не відповідає вимогам діючого законодавства. Вказує, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, у зв'язку із чим вважає, що відповідач відмовляючи йому у виплаті індексації грошового забезпечення за період з 26.07.2016 по 26.07.2019 в повному обсязі діяв неправомірно, не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України, та своєю бездіяльністю порушує його право щодо своєчасного отримання однієї із складових свого грошового забезпечення. З огляду на викладене просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 01.09.2022 позовна заява залишена без руху та позивачу надано строк для усунення зазначених судом недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк недоліки позовної заяви позивачем було усунуто.
Ухвалою суду від 27.09.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, 21.10.2022 на адресу суду надіслав відзив (вх. № 39934), у якому зауважує, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Порядок проведення індексації грошових доходів населення не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди, у зв'язку із чим вважає, що виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватись у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі. Звертає увагу суду на те, що у зв'язку із збройною агресією проти України з боку російської федерації в країні склалася складна фінансово-економічна ситуація, у зв'язку із чим наявний фінансовий ресурс направляється на здійснення заходів щодо укріплення обороноздатності держави, протидії російській загрозі та проявам тероризму, а також створення належної матеріально-технічної бази для лікування, реабілітації та оздоровлення військовослужбовців та інших осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції. Щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення, то починаючи з березня 2018 року по день звільнення індексація позивачу виплачена в повному обсязі. Щодо визначення базового місяця вказує, що якщо починаючи з 01.12.2015 відбулася одна з подій, пов'язаних із застосуванням нових правил індексації (підвищення окладу за займаною посадою, прийняття на роботу, вихід з декрету, переведення на іншу посаду або інше підприємство), то для таких випадків грошове забезпечення з грудня 2015 року слід індексувати по-новому, якщо не відбулася - тоді застосовуються умови індексації, які діяли раніше. Таким чином оновлений Порядок проведення індексації грошових доходів населення слід використовувати лише до подій та обставин, що настали з 01.12.2015. Крім того, посилаючись на частину 5 статті 122 КАС України вказує, що позивачем пропущений строк звернення до суду з даним адміністративним позовом. З огляду на викладене просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 у період з 25.07.2016 по 26.07.2019 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується наявними в матеріалах справи витягами з наказів від 26.07.2019 № 200 та від 26.07.2019 № 184.
За результатами розгляду поданої 20.05.2021 позивачем заяви відповідач листом від 31.05.2021 № 3299 повідомив про те, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення у зазначений заявником період у Міністерства оборони України не було, а тому надати розрахунок заборгованості суми індексації за вказані у заяві періоди неможливо. Також звернув увагу на те, що застосування базового місяця - січень 2008 року є також неможливим, оскільки позивач не проходив службу у військовій частині у 2008 році.
Не погоджуючись з даною відмовою відповідача позивач звернувся до суду з позовною заявою щодо визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 26.07.2016 по 26.07.2019.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09.12.2020 у справі № 280/6649/20, яке набрало законної сили 02.03.2021, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 26.07.2016 по 26.07.2019 та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 провести розрахунок та виплатити ОСОБА_1 невиплачену індексацію грошового забезпечення за період з 26.07.2016 по 26.07.2019.
В подальшому, на виконання вищевказаного рішення суду відповідачем здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 25.07.2016 по 25.07.2019 із застосуванням базового місяця: січня 2016 року та березня 2018 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою-розрахунком від 20.10.2022 № 5616.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не застосування січня 2008 року як базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 26.07.2016 по 26.07.2019 (включно) протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною 2 статті 19 Закону № 2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини 2, 3 статті 9 Закону № 2011-XII).
Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.2001 № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Як визначено статтею 1 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За приписами статті 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону № 1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Приписами частини 2 статті 5 Закону № 1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 6 Закону № 1282-XII, у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно із статтею 9 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Як установлено пунктом 1-1 Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення), у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (пункт 6 Порядку № 1078).
Аналіз наведених правових норм свідчить, що заробітна плата підлягає обов'язковій індексації як державна соціальна гарантія, яка надається для підтримки населення в умовах зростання цін. У свою чергу обов'язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації покладається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності.
Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення, яка підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Крім того, суд звертає увагу на те, що Верховний Суд в постановах від 15.06.2022 по справі № 520/4061/21 та від 31.05.2022 по справі № 400/4491/20 дійшов висновку про те, що з аналізу положень Законів № 2011-XII та № 1282-ХІІ убачається, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Згідно з частиною 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд враховує обставини, встановлені Запорізьким окружним адміністративним судом від 09.12.2020 у справі № 280/6649/20, що набрало законної сили 02.03.2021, в якому судом визнано право позивача на отримання індексації грошового забезпечення за період з 26.07.2016 по 26.07.2019, а тому ці обставини не підлягають повторному доведенню.
Щодо посилань відповідача на те, що позивач вже звертався до суду з позовними вимогами щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 26.07.2016 по 26.07.2019 та військовою частиною індексація грошового забезпечення, яка заявлена позивачем у цьому позові вже нарахована та виплачена, слід зазначити наступне.
Судом при розгляді цієї справи встановлено, що на виконання судового рішення від 09.12.2020 у справі № 280/6649/20 відповідачем нарахована та виплачена позивачеві індексація грошового забезпечення без застосування базового місяця січень 2008 року, у зв'язку із чим предметом спору у цій справі є визначення базового місяця для обчислення індексу споживчих цін, який впливає на правильність обрахунку сум індексації грошового забезпечення військовослужбовця.
Відтак доводи відповідача в цій частині є помилковими та не приймаються до уваги судом.
З наявної в матеріалах справи довідки-розрахунку № 5616 від 20.10.2022 судом встановлено, що у період з липня 2016 року по липень 2019 року відповідачем здійснено нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення, при розрахунку якої відповідачем у період з липня 2016 року по лютий 2018 року застосовано базовий місяць січень 2016 року, а у період з березня 2018 року по липень 2019 рік - березень 2018 року.
При вирішенні базового місяця, який належить застосувати при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів позивача у вищезазначений період, суд виходить із висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Так, Верховний Суд у постановах від 26.01.2022 по справі № 400/1118/21 та від 20.04.2022 по справі № 420/3593/20 розтлумачив пункти 2, 5, 10-2 Порядку № 1078 вказавши, що для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових. Одночасно з цим, суд зазначив, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. Водночас нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції. Зрештою на основі аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що місяць, у якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Крім того, у вищезазначених постановах Верховний Суд, зазначив, що повноваження державних органів щодо визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
Таким чином, місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (далі - Постанова № 1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком № 1 до Постанови № 1294.
З аналізу наявних в матеріалах справи документів суд встановив, що будь-яких підвищень тарифних ставок (окладів) після 01.01.2008, в тому числі в період перебування позивача на службі, що є підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації, не відбувалося.
Отже, обставини справи дають змогу дійти висновку, що січень 2008 року є місяцем підвищенням тарифних ставок (посадових окладів), а тому, відповідно до Порядку № 1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу.
Зміна тарифних ставок (окладів) військовослужбовців відбулась лише з 01.03.2018, у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Отже, в січні 2016 року тарифні ставки (оклади) військовослужбовців не змінилися, а тому підстави для обчислення індексації грошового забезпечення позивачу з урахуванням базового місяця січня 2016 року, відсутні.
Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо періоду, з якого позивач має право на отримання індексації грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року, суд зазначає наступне.
З наявного в матеріалах справи витягу з наказу від 26.07.2016 № 200 судом встановлено, що позивача з 25.07.2016 зараховано до списків особового складу частини, у зв'язку із чим позивач має право на отримання індексації грошового забезпечення з 25.07.2016, з дати зарахування його до списків особового складу військової частини.
Крім того, як вже зазначалося судом вище останнє підвищення окладу відбулось у січні 2008 року, у зв'язку із чим для визначення суми індексації грошового забезпечення позивача має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з січня 2008 року до березня 2018 року, оскільки після прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, яка набрала чинності з 01.03.2018, та якою розміри посадових окладів військовослужбовців були підвищені, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що в силу норм Порядку № 1078, січень 2008 року є базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення позивача за період з 25.07.2016 по 28.02.2018.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.06.2022 по справі № 640/8991/21.
Що стосується вимог позивача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.07.2019 із застосуванням базового місяця січень 2008 року, суд зазначає таке.
Оскільки посадовий оклад за посадою, яку займав позивач підвищився у березні 2018 року, то в подальшому для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення не може застосовуватися базовий місяць січень 2008 року.
За таких обставин суд не вбачає підстав для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.07.2019, з урахуванням базового місяця січень 2008 року.
Водночас, як встановлено з наявної в матеріалах справи довідки-розрахунку № 5616 від 20.10.2022 позивачу у період з березня 2018 по липень 2019 року відповідачем було правомірно нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення, оскільки до розрахунку брався базовий місяць березень 2018 року.
Відтак, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Разом з цим, позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому в повному обсязі у відповідності до діючого законодавства індексації грошового забезпечення, у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне зазначити, що під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. При цьому, дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправних саме дій, а не бездіяльності відповідача, відтак дана позовна вимога також задоволенню не підлягає.
Таким чином, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо неналежного визначення базового місяця для обрахунку індексації грошового забезпечення позивача за період з 25.07.2016 по 28.02.2018 (включно) та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 25.07.2016 по 28.02.2018 (включно) із застосуванням базового місяця січень 2008 року, з врахуванням раніше виплачених сум.
Стосовно посилань відповідача на пропуск позивачем передбаченого статтею 122 КАС України місячного строку звернення до суду з цим позовом суд звертає увагу на таке.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність відповідача за невиплату або виплату не у повному обсязі всіх належних сум під час звільнення з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
У рішенні Конституційного Суду України по справі № 1-13/2013 зазначено, що положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 520/8887/2020.
Також, у рішенні Конституційного Суду України у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Отже, поняття грошового забезпечення в даній справі є аналогічним поняттю заробітної плати, тому суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 стаття 143 КАС України).
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача немає.
Керуючись статтями 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного визначення базового місяця для обрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 25.07.2016 по 28.02.2018 (включно).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25.07.2016 по 28.02.2018 (включно) із застосуванням базового місяця січень 2008 року, з врахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя О.С. Духневич