П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 листопада 2022 р.м.ОдесаСправа № 400/7182/21
Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О.
рішення суду першої інстанції прийнято у
м. Миколаїв, 21 лютого 2022 року
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Бітова А.І., Градовського Ю.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
У серпні 2021 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльність щодо непроведення виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.08.2018 та виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18.07.2018 року; зобов'язання провести нарахування та виплату середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.08.2018 та виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18.07.2018 року.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказав, що при звільненні позивача відповідач не провів з ним повного розрахунку, а саме несвоєчасно було виплачено індексацію грошового забезпечення позивача та компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, які відповідач виплатив лише 30.07.2021р. на виконання рішення судів. Відтак, на думку позивача наявні підстави для виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Посилаючись на приписи ч.2 ст. 371 КАС України, позивач при цьому вважав наявними підстави для допущення до негайного виконання рішення суду. Також, вважав наявними підстави для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про відсутність підстав для задоволення позову.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки з 19.07.2018 по 29.07.2021 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2018 по 29.07.2021 у сумі 20000,00 грн. (двадцять тисяч гривень), а також стягнуто судові витрати.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Військовою частиною НОМЕР_1 подано на зазначене рішення апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування скарги вказує, що спеціальне законодавство, яке регулює спірні правовідносини щодо порядку проходження військової служби, звільнення, а також питання грошового забезпечення, не встановлює порядку здійснення розрахунку із звільненою особою, зокрема не встановлює дати проведення остаточних розрахунків та відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають виплаті. Відповідальність за несвоєчасне здійснення виплати всіх сум, які підлягають сплаті, є видом юридичної відповідальності, яка має регламентуватись нормами законодавства. Притягнення до юридичної відповідальності не передбаченої законом, є недопустимим. З огляду на таке, а також посилаючись на вимоги ст. 19 Конституції України, скаржник вважає, що військова частина НОМЕР_1 не може бути примушена робити те, що прямо не передбачено законами України, а відтак суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1
20.08.2022р. (вхід.№15214/22) від позивача у справі до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому посилаючись на хибність тверджень апелянта, ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні скарги та залишити судове рішення без змін мотивуючи тим, що на його думку, суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи, вірно застосував норми процесуального та матеріального права та дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на підставі ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, ОСОБА_1 у період з 24.06.2005 року по 18.07.2018 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та перебував на грошовому забезпеченні відповідача.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.07.2018 № 164 позивача з 18.07.2018 виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 по справі № 400/1930/21 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задоволено: визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови провести ОСОБА_1 нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18.07.2018 року.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 по справі № 400/1931/21 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково: визнано протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо відмови провести ОСОБА_1 перерахунок та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно; в частині позовних вимог про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови провести ОСОБА_1 перерахунок та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 18.07.2018 року та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 18.07.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року - відмовлено.
На виконання рішень Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 по справі № 400/1930/21, № 400/1931/21 відповідач 30.07.2021 нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18.07.2018 року.
Вважаючи свої права порушеними несвоєчасним розрахунком відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, врахувавши, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення, у зв'язку із не здійсненням відповідачем нарахування та виплати усіх належних позивачу коштів при його звільненні.
Прийнявши до уваги характер середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, діями позивача та відповідача, суд першої інстанції вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та критеріям зменшення, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 20000,00 грн.
Водночас, суд першої інстанції не встановив підстав для допущення рішення до негайного виконання, а також для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»(далі - Закон № 2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Як встановлено колегією суддів з матеріалів справи, позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 18.07.2018р. при цьому, відповідач не здійснив з позивачем повного розрахунку.
Так, індексацію грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 та 2018роки, було виплачено лише 30.07.2021р. на виконання рішень Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.04.2021р. у справі №400/1930/21 та від 30.04.2021р. у справі №400/1931/21.
Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст.116 цього Кодексу.
Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 цієї ж статті визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Колегія суддів надаючи оцінку доводам апелянта з приводу того, що норми спеціального законодавства не встановлюють порядку здійснення розрахунків зі звільненим військовослужбовцем, зокрема в частині дати проведення остаточного розрахунку, відповідальності за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку, оцінює критично.
З даного приводу, апеляційний суд також звертає увагу, що за загальним правилом пріоритетними дійсно є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Виходячи з викладеного, колегія суддів наголошує скаржнику, що оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд першої інстанції вірно застосував до спірних правовідносин положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом у своїх постановах, зокрема: від 28 жовтня 2020 року у справі №240/222/20, від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 09 жовтня 2020 року у справі №580/3988/19, тощо.
Таким чином, зважаючи на наявність сталої судової практики щодо застосування положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, суд першої інстанції дійшов ґрунтовного висновку, що позивач у даному випадку має право на отримання відшкодування за затримку виплати йому грошового забезпечення при звільненні.
Тобто, передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.
При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Апелянтом не заперечується, що ним було проведено не повний розрахунок при звільненні позивача.
Стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні; - факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
Матеріалами розглядуваної справи підтверджується, що станом на час пред'явлення до суду цього адміністративного позову із позивачем проведено остаточний розрахунок, про що було вказано вище, однак поза межами встановленого ст.116 КЗпП України строку.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні календарної відпустки за 2015-2018рр.) за період із 19.07.2018р. по день фактичної виплати цієї заборгованості, та необхідність задоволення у цій частині позовних вимог.
Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати колегія суддів враховує, що обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно п.5 цього ж Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 викладені наступні правові висновки: "Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні."
Необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При визначенні суми відповідальності, яка належить виплаті на користь позивача, судом першої інстанції було врахованого наведені вище критерії та визначено розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 20000,00 грн.
Щодо розрахунку цієї суми апелянтом не зазначено у апеляційній скарзі жодних заперечень.
Підсумовуючи усе викладене вище, зважаючи на встановлені спірні обставини справи та наведені приписи чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України» ) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, встановлених обставин справи, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 241-243, 308, 311, 315-317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року у справі 400/7182/21 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено та підписано 23 листопада 2022 року.
Головуючий суддя Танасогло Т.М.
Судді Бітов А.І. Градовський Ю.М.