справа№449/1009/21
17 листопада 2022 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Перемишлянської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправним рішення, -
встановив:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Перемишлянської міської ради з вимогами:
- визнати рішення 37-ї сесії 7-го скликання Білецької сільської ради Перемишлянського району Львівської області від 13.11.2020 №368 "Про надання дозволу гр. ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га кадастровий № 4623380400:08:001:0159 незаконним, тобто протиправним.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що позивачі, на праві власності в селі Новосілка Перемишлянського району, мають спадкове нерухоме майно. Але під час оформлення спадкового майна від наших батьків на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на території колишньої Білецької сільської ради Перемишлянського району-тепер Перемишлянської міської ради, в липні 2021 року стало відомо про те, що на земельні ділянки для ведення ОСГ в урочищі «За цвинтаром» села Новосілка, Перемишлянського району, які були у власності та постійному користуванні померлих батьків позивачів відповідно ОСОБА_4 (батька позивача ОСОБА_1 )- площею о. га та ОСОБА_5 (батька позивача ОСОБА_6 )-площею 0.39 га (кот рішення від 25 грудня 1993 року додається) видано рішення 37-ї сесії 7-го скликання Білецької сільської ради Перемишлянського району Львівської області від 13 листопада 2020 року № 368 «Про надання дозволу гр. ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства» на земельну ділянку площею 2.00 га кадастровий номер N 4623380400:08:001:0159. Однак, такі земельні ділянки колишньою Білецькою сільською радою Перемишлянського району не вилучалися ні в уже померлих батьків позивачів, ні у позивачів. Відтак, за наведених вище обставин, позивач просить задовольнити даний позов повністю.
Ухвалою суду від 02.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 25.05.2022 витребувано додаткові докази у справі.
Ухвалою суду від 11.07.2022 витребувано додаткові докази у справі.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом серії НРА № 356428, зареєстрованого приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу за спадковою справою N 9/2021, зареєстрованої в реєстрі за № 1152, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №65272996 від 22.06.2021 року, ОСОБА_1 отримав у спадок у зв'язку зі смертю батька ОСОБА_4 , земельну ділянку загальною площею 0,3014 га, що знаходиться на території Білецької сільської ради Перемишлянського району Львівської області- цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер №4623380400:07:000:0292, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 651320346233.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом серії НРА № 356427, зареєстрованого приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу за спадковою справою N° 9/2021, зареєстрованої в реєстрі за № 1151, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №65272950 від 22.06.2021 року, ОСОБА_1 отримав у спадок у зв'язку зі смертю батька ОСОБА_4 , земельну ділянку загальною площею 1,9886 га, що знаходиться на території Білецької сільської ради Перемишлянського району Львівської області- цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер №4623380400:06:000:0044, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 651307546233.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом серії НАН № 400484, зареєстрованого державним нотаріусом Перемишлянської державної нотаріальної контори за спадковою справою N° 352/2009, зареєстрованої в реєстрі за № 1803, ОСОБА_2 отримала у спадок у зв'язку зі смертю матері ОСОБА_7 , земельну ділянку без зміни цільового призначення, передана для ведення сільськогосаподарського товарного виробництва, загальною площею 0,8833 га в межах згідно з планом на території Білецької сільської ради Перемишлянського району Львівської області, котра належала померлому ОСОБА_8 , кадастровий номер №4623380400:06:000:0052. Вказане майно належало померлому ОСОБА_5 , чоловікові спадкодавиці ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якого була його дружина ОСОБА_7 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових справ.
Судом встановлено, що рішенням Білецької сільської ради Перемишлянського району Львівської області XXXУІІ сесії VII скликання від 13.11.2020 №368 "Про надання дозволу гр. ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства» ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га в с. Новосілка (За цвинтаром) Перемишлянського району Львівської області із земель запасу Білецької сільської ради (угіддя, рілля).
Не погоджуючись з рішенням Білецької сільської ради Перемишлянського району Львівської області позивачі звернулися з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України №2768-III від 25.10.2001 (надалі, ЗК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Згідно частини першої ст. 2 ЗК України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина перша ст.116 ЗК України).
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу (частина друга ст.116 ЗК України).
Статтею 118 Земельного кодексу України передбачений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Зокрема, відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Отже, нормами ЗК України, на думку суду, чітко визначені підстави, за наявності яких заявнику може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік є вичерпним.
Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог частини другої ст. 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №520/8576/18 та враховуються судом при вирішенні даного спору.
У відповідності до частини другої ст. 123 ЗК України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Поряд з цим, відповідно до статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, зокрема, належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
В той же час, суд вважає, що процедура отримання земельної ділянки з комунальної власності у приватну власність у межах норм безоплатної приватизації включає в себе: подання клопотання та отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, замовлення та виготовлення проекту землеустрою формування та реєстрація земельної ділянки, подання клопотання про затвердження та прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою і передачі земельної ділянки у власність.
Таким чином, суд вважає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не означає позитивного рішення про надання її у власність, а є лише початковим етапом в процедурі отримання земельної ділянки з комунальної власності у приватну власність і не тягне за собою автоматичне отримання права власності на земельну ділянку.
При цьому, як зазначається в Постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 740/4635/16-а - не суттєво за чиїм замовленням такий проект землеустрою буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками.
Під час розробки проекту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з'ясовується наявність правових та фактичних перешкод для надання її у власність, зокрема спірність прав щодо ділянки. Ці обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердженні проекту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу розробку проекту землеустрою.
Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект радою буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, рада може відмовити (постанова Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 740/4635/16-а).
Отже, на думку суду, замовлення та розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки також не зобов'язує орган місцевого самоврядування затвердити даний проект та передати земельну ділянку у власність, якщо будуть законні підстави для відмови у передачі земельної ділянки у приватну власність та не породжує майнових прав для особи.
Разом з тим, суд вважає, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом.
Як слідує з матеріалів справи, рішенням Білецької сільської ради Перемишлянського району Львівської області XXXУІІ сесії VII скликання від 13.11.2020 №368 "Про надання дозволу гр. ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства» ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га в с. Новосілка (За цвинтаром) Перемишлянського району Львівської області із земель запасу Білецької сільської ради (угіддя, рілля).
Доказів наявності підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, в розумінні частини сьомої ст.118 ЗК України, судом не здобуто та учасниками справи суду не подано.
Ба більше, матеріали справи не містять доказів того, що земельні ділянки кадастровий №4623380400:06:000:0052, №4623380400:07:000:0292; №4623380400:06:000:0044, що належать на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та земельна ділянка № 4623380400:08:001:0159, дозвіл на розроблення проекту землеустрою якої надано гр. ОСОБА_3 межують між собою чи перетинаються.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.
Підставами для скасування рішення суб'єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому, обов'язковою умовою скасування такого рішення є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову, належних учасників процесу), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Отже суд висновує про те, що заявлені в даному адміністративному позові позовні вимоги до задоволення не підлягають.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення позову, питання стягнення судових витрат не вирішується судом.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Перемишлянської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправним рішення - відмовити.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 21.11.2022.
Суддя Грень Н.М.