м. Вінниця
11 листопада 2022 р. Справа № 120/10814/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач проходив службу у в/ч НОМЕР_1 . Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 03.01.2019 № 1 по особовому складу його звільнено з військової служби у запас, а наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 09.01.2019 №9 (по стройовій частині) виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 18.01.2019. Позивач зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства на день звільнення з військової служби з ним мав бути проведений розрахунок за усіма видами забезпечення. Разом з тим, повного розрахунку не відбулося, а саме відповідач не виплатив йому індексації грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій. Відтак, позивач звернувся до суду з відповідними позовами.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.08.2020 у справі № 120/1802/20-а позов ОСОБА_1 задоволено. Зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07.05.2021 у справі № 120/1446/21-а позов ОСОБА_1 задоволено. Зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18.01.2016 по 30.06.2016, а також з 01.01.2017 по 28.02.2018.
На виконання вказаних рішень 26.05.2020 та 06.08.2021 військовою частиною НОМЕР_1 виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та індексацію грошового забезпечення.
Позивач зазначає, що оскільки остаточний розрахунок з ним у зв'язку із звільненням з військової служби відповідач провів лише 06.08.2021, то він звернуся до відповідача з заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за весь період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, а саме з 18.01.2019 по 06.08.2021.
Однак, відповідач станом на дату подання даного позову відповідь на вказану заяву не надав. Тому за захистом своїх порушених прав та інтересів позивач звертається до суду .
Ухвалою суду відкрито провадження у справі розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами. Також встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору та витребувано у відповідача додаткові докази.
Копію вказаної ухвали відповідачем отримано 08.09.2021, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься у матеріалах справи. Однак своїм правом на подання відзиву відповідач не скористався.
Як зазначено у ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 03.12.2021 року повторно витребувано у відповідача додаткові докази, необхідні для розгляду та правильного вирішення справи.
На вимогу суду відповідачем надано довідку про середньоденний заробіток позивача та довідку про отримане грошове забезпечення.
Суд, з'ясувавши доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив, що наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 03.01.2019 № 1 по особовому складу його звільнено з військової служби у запас, а наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 09.01.2019 №9 (по стройовій частині) виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 18.01.2019.
У зв'язку з невиплатою позивачу при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду з відповідними позовами.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.08.2020 у справі № 120/1802/20-а позов ОСОБА_1 задоволено. Зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07.05.2021 у справі № 120/1446/21-а позов ОСОБА_1 задоволено. Зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18.01.2016 по 30.06.2016, а також з 01.01.2017 по 28.02.2018.
На виконання вказаних рішень 26.05.2020 та 06.08.2021 військовою частиною НОМЕР_1 виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та індексацію грошового забезпечення.
20.08.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив провести нарахування та виплату йому середнього заробітку за весь період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, а саме з 18.01.2019 по 06.08.2021.
Відповідач станом на дату подання даного позову відповідь на вказану заяву не надав.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 18.01.2019 по 06.08.2021, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам що виникли між сторонами, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Однак, Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
У цій справі судом встановлено, що при звільнені із позивачем проведено остаточний розрахунок у загальному розмірі 5650,42 грн.
Грошова компенсація за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 17892,53 грн. не виплачена позивачу при звільненні, її виплата здійснена лише 26.05.2020.
В свою чергу, індексація грошового забезпечення у сумі 1487,45 грн. виплачена лише 06.08.2021.
Період затримки остаточного розрахунку при звільненні (виплати грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення ) тривав з 18.01.2019 по 06.08.2021 та складає 931 день.
Середньоденна заробітна плата позивача за останні два календарні повні місяці, що передували звільненню, дорівнює 251,26 грн.
Середній заробіток за період за період з 18.01.2019 по 06.08.2021 складає 233923,06 грн. (931 дні х 251,26 грн).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
У даній справі позивачу визначено розмір грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки у сумі 17892,53 грн., а індексації грошового забезпечення у сумі 1170,33 грн.
При цьому, розмір суми грошового забезпечення, виплаченої позивачу при звільненні, складав 5650,42 грн., а середній заробіток за час затримки складає 251,26 грн.
За вказаних обставин справи, з огляду на правову позицію судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладену в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, а також правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену в постановах від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, суд дійшов висновку, що при розгляді цього спору необхідно застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.
В разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. Розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Належні до виплати позивачу суми остаточного розрахунку складають 24713,28 грн., тобто 100% (17892,53 грн. грошова компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки + 1170,33 грн. індексація грошового забезпечення + 5650,42 грн. виплачені при звільненні).
Несвоєчасно виплачені 17892,53 грн. (грошова компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки ) та 1170,33 грн. ( індексація грошового забезпечення ) у складі всіх належних до виплати позивачу сум остаточного розрахунку складають 71,14% (19062,86 грн. х 100 / 24713,28 грн).
Повна сума середнього заробітку за час прострочення остаточного розрахунку при звільненні складає 233923,06 грн ( 100% ), а 71,14 % становить 166412,86 грн.
Наведене правозастосування відповідає правовим висновкам, висловленим Верховним Судом у постановах від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 20.01.2021 у справі № 240/12238/19.
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час прострочення проведення повного остаточного розрахунку при звільненні у сумі 156533,64грн.
Наведене правозастосування відповідає правовим висновкам, висловленим Верховним Судом у постановах від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 20.01.2021 у справі № 240/12238/19.
Водночас, суд вважає, що в порівнянні із несвоєчасно виплаченою сумою в розмірі 17892,53 грн., розмір середнього заробітку в сумі 166412,86 грн. не можна вважати співмірним, оскільки така компенсація значно перевищує суму заборговіаності.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, щодо критеріїв зменшення розміру відшкодування зазначено, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, суд звертає увагу на те, що при розмірі невиплаченої суми 17892,53 грн, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 166412,86 грн., що набагато перевищує розмір невиплачених сум грошового забезпечення, а тому суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати ( невиплачених ) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 10,75%.
В той же час, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, які визначені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суд приймаючи до уваги обставини даної справи та окреслені Верховним Судом критерії, вважає за необхідне зменшити розмір відповідного відшкодування.
Так, в цьому контексті суд звертає увагу, що позивач після свого звільнення з військової служби ( 18.01.2019 ), вважаючи, що з ним не проведено всіх належних розрахунків, звернувся до суду з відповідними позовами не в короткий проміжок часу, а через рік ( в квітні 2020 року ) та два роки відповідно ( в лютому 2021 року), що певним чином вплинуло на період затримки виплати належних позивачу коштів. Крім того, суд бере до уваги спірний характер цих виплат та вирішення спору між сторонами в судовому порядку. Відповідно, такі виплати були проведені відповідачем після набранням судовим рішенням законної сили, з чого власне і виник значний період затримки остаточного розрахунку. При цьому, виплата грошової компенсації за невикористану відпустку взагалі була здійснена відповідачем ще на стадії судового розгляду справи ( 26.05.2020 ), до прийняття рішення ( 03.08.2020 ). Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов'язана із помилковим власним трактуванням відповідачем діючих норм законодавства.
Отже, з огляду на встановлені обставини, з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, та заявлених до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд доходить висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, визначивши його в загальній сумі 50000 грн.
Такий підхід суду узгоджується із висновком, викладеним Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021 у справі № 360/3574/19.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).
Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 18.01.2019 по 06.08.2021 року та стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за вказаний період в сумі 50000,00 грн.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших витрат, пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 18.01.2019 по 06.08.2021 року.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 18.01.2019 по 06.08.2021 року в сумі 50000,00 грн. (п"ятдесят тисяч гривень 00 копійок ).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 08803655).
Суддя Заброцька Людмила Олександрівна