Справа № 2-296/10
05 липня 2010 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючої судді Зосименко С.Г.
при секретарі Карпенко В.Ю.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПАТ КБ ?риватбанк” в особі Індустріального відділення ПАТ КБ ?риватбанк” про стягнення суми боргу,
Позивачка у жовтні 2009 року звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідачки суми боргу посилаючись на те, що 28 травня 2008 року відповідачка склала нотаріально завірену довіреність, якою довірила позивачці та її сину ОСОБА_3 право розпоряджатися (обміняти, передавати в оренду, позичку, продати будь-якій особі за ціну і на умовах на свій розсуд, керувати) належним їй автобусом D марки MERCEDES-BENZ SPRINTER, 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Вказана довіреність носила між сторонами договір купівлі-продажу, в зв'язку із чим відповідачка отримала від позивачки гроші. Вказаний автомобіль був куплений відповідачкою за кредитні кошти, які вона отримала по кредитному договору № DN/536 від 04 травня 2007 року у ЗАТ КБ ?риватбанк”. Між сторонами була досягнута домовленість про сплату позивачкою на користь відповідачки суми сплачених нею раніше щомісячних платежів за 11 місяців до 661 долару США в розмірі 50%, які відповідачка до того часу вже повернула банку за кредит та за постановку автобуса на маршрут в загальній сумі 4133 доларів США, про що була складена розписка від 28 травня 2008 року, та потім другі 50% платежів, які сплатила відповідачка. Позивачка сплатила відповідачці 27.06.2008 року - 1030 доларів США, 27.07.2008 року - 1030 доларів США, 27.08.2008 року - 1030 доларів США, 27.09.2008 року - 1040 доларів США. Таким чином у вересні 2008 року відповідачка отримала всю суму, яку вона витратила на придбання автобуса. З того часу позивачка почала сплачувати за відповідачку в ЗАТ КБ ?риватбанк” щомісячні платежі по кредиту в сумі 661 долар США, про що відповідачка поставила свій підпис у розписці. Так відбувалося до 27 вересня 2008 року. 17 листопада 2008 року між позивачкою та відповідачкою було укладено договір поруки, на підставі якого позивачка взяла на себе обов'язки виконувати умови кредитного договору за відповідачку та почала від свого імені проводити щомісячні платежі в сумі 661 долар США. В березні 2009 року позивачці стало відомо, що відповідачка скасувала довіреність від 28.05.2008 року та подала до органів МВС заяву про розшук автомобіля. 01 квітня 2009 року позивачка звернулася до ЗАТ КБ ?риватбанк” про скасування договору поруки та по акту прийому-передачі автотранспортного засобу вона передала автобус банку. Таким чином, відповідачка отримала від неї одноразово 4133 доларів США та 4130 доларів США, 5288 доларів США - щомісячні платежі за 8 місяців по 661 долар США. Загальна сума боргу, яка підлягає стягненню з відповідачки становить 13551 долар США, що за курсом 8,50 грн. складає 115183 грн. 50 коп. Просила стягнути з відповідачки на її користь суму основного боргу у розмірі 115183 грн. 50 коп., судові витрати на сплату судового збору у розмірі 1152 грн., інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн., витрати на оплату відповіді з Управління ДАЇ УМВС України в Дніпропетровській області у розмірі 21 грн. та витрати на оплату відповіді з БТІ у розмірі 108 грн. 11 коп.
Позивачка у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила задовольнити.
Відповідачка в судове засідання з'явилася. Позовні вимоги не визнав. Суду пояснила, що дійсно між ними була домовленість про передачу належного їй автобуса D марки MERCEDES-BENZ SPRINTER, 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 позивачці на умовах виплати повної суми коштів за нього. При цьому позивачка знала, що автобус було придбано на кредитні кошти та він є заставним майном. 28 травня 2008 року вона склала нотаріально посвідчену довіреність, якою довірила позивачці та її сину ОСОБА_3 право розпоряджатися автобусом і у цей же день від позивачки вона отримала суму 4133 доларів США, про що було складено розписку. Іншу половину суми позивачка зобов'язалася сплатити протягом 10 місяців рівними частками щомісячно по 413 доларів США. 27 травня 2008 року, 27 червня 2008 року, 27 липня 2008 року, 27 серпня 2008 року, 27 вересня 2008 року позивачка віддала по 413 доларів США. Після цього більше ніяких грошей від позивачки за переданий їй автобус відповідачка не отримувала. Саме з цієї причини, а також тому, що позивачка не здійснювала погашення кредиту, про що було з нею домовлено при передачі автобуса, відповідачка змушена була скасувати довіреність від 28 травня 2008 року. Вважає, що саме позивачка порушила умови договору і тому є неправомірним її посилання на ст. 623 ЦК України. Крім того, між нею та позивачкою ніколи не укладався договір позики, тому ніяких зобов'язань перед позивачкою по виконанню такого договору вона не має.
Представник відповідачки у судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити.
Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання з'явився. Позовні вимоги підтримав, проти їх задоволення не заперечував. Суду пояснив, що він запропонував відповідачці викупити у неї автомобіль. Вона погодилася і дала генеральну довіреність на його ім'я та на ім'я ОСОБА_4 Між сторонами була домовленість про те, що автомобіль перейде у повне розпорядження позивачки після остаточного розрахунку з відповідачкою. Після оформлення довіреності позивачка передала автомобіль. Після скасування довіреності автомобіль було повернуто банку, бо відповідачка не виходила на зв'язок, а автомобіль був у заставі банку.
Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилася. Повідомлена належним чином.
Представник третьої особи ПАТ КБ „Приватбанк” у судове засідання з'явився. Проти задоволення позовних вимог не заперечував.
Суд, заслухавши сторони, показання свідка, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають за наступних підстав.
Судом встановлено, що у 28 травня 2008 року ОСОБА_2 була надана нотаріально посвідчено довіреність на ім'я ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (а. с. 8), відповідно до якої останні (при цьому кожен діє самостійно) мають право розпоряджатися (обміняти, передавати в оренду, позичку, продати будь-якій особі за ціну і на умовах на свій розсуд, керувати) належним їй автобусом D марки MERCEDES-BENZ SPRINTER, 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Спірний автобус знаходиться у заставі ЗАТ КБ „Приватбанк” відповідно до договору застави автотранспорту № DN/536-1 від 04.06.2007 року (а. с. 14-16), укладеного в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 згідно кредитного договору № DN/536 від 04.06.2007 року (а. с. 10-12). При цьому між сторонами була досягнута усна домовленість про те, що фактично укладається договір купівлі-продажу автобуса, а саме: ОСОБА_2 передає автобус, ОСОБА_1 сплачує суму грошей, яку відповідачка вже виплатила банку та погашає заборгованість за кредитним договором. На виконання цього договору відповідачка передала позивачці автобус D марки MERCEDES-BENZ SPRINTER, 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 у робочому стані, позивачка сплатила їй кошти у сумі еквівалентній 4133 доларів США, про що відповідачка написала розписку (а. с. 9). У цій же розписці зазначені дати отримання коштів, а саме: 28.05.08, 27.06.08, 27.07.08, 27.08.08, 27.09.08, однак які суми були отримані ОСОБА_2 у розписці не зазначено. На виконання умов договору ОСОБА_1 17.11.2008 року було укладено з ЗАТ КБ „Приватбанк” договір поруки № DN/536-3 (а. с. 16), за яким остання могла сплачувати заборгованість за кредитним договором замість ОСОБА_2 Однак згідно квитанцій про сплату заборгованості за кредитним договором, наданих позивачкою, (а. с. 19, 22-30) платежі здійснювала ОСОБА_2 14 березня 2009 року ОСОБА_2 скасувала довіреність від 28.05.2008 року. 31 березня 2009 року позивачка подала до ЗАТ КБ „Приватбанк” заяву про розірвання договору поруки від 17.11.2008 року (а. с. 17). Згідно акту прийому-передачі від 01 квітня 2009 року (а. с. 18) автобус D марки MERCEDES-BENZ SPRINTER, 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 було передано позивачкою ЗАТ КБ „Приватбанк” у неналежному стані. Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду показав, що генеральна довіреність була скасована відповідачкою у зв'язку із тим, що з банку повідомили про несплату заборгованості за кредитним договором. За час експлуатації автобуса позивачкою, автомобіль двічі був у ДТП і повернутий був банку у неробочому стані.
У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Як було встановлено у судовому засіданні, між сторонами не було укладено договору позики. Фактично було укладено договір купівлі-продажу, який належним чином не був виконаний. Тому суд не може прийняти як правову підставу звернення з даним позовом до суду стягнення суми боргу за договором позики. Позивачка у судовому засіданні відмовилася уточнювати свої позовні вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Виходячи з принципу диспозитивності, який позбавляє права вийти за межі пред'явлених позовних вимог, суд вважає можливим відмовити у задоволенні позову.
На підставі наведеного, керуючись ст. 1046 ЦК України, ст. ст. 27, 31, 60, 88, 209, 210, 213, 214, 224 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя С.Г. Зосименко