Справа № 2-194/10
29 липня 2010 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська
в складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.
при секретарі - Карпенко І.Ю.
за участю адвоката - ОСОБА_1
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпропетровська цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Комунального закладу « Міської клінічної стоматологічної поліклініки № 4» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -
В липні 2009 року позивачка звернулася до суду із позовною заявою до відповідача Комунального закладу « Міської клінічної стоматологічної поліклініки № 4» про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
В ході розгляду справи позовні вимоги позивачкою були неодноразово доповнені, в обґрунтування своїх позовних вимог позивачка в позовній заяві, в доповненнях до позовної заяви і в судовому засіданні посилалася на те, що 14 серпня 2006 року вона була прийнята на роботу до Міської клінічної стоматологічної поліклініки № 4 на підставі наказу № 96-к від 11.08.2006 року на посаду лікаря стоматолога-ортопеда ортопедичного відділення. Відповідно до наказу № 62 від 06.05.2007 року Міська клінічна стоматологічна поліклініка № 4 перейменована в Комунальний заклад “Міська клінічна стоматологічна поліклініка № 4”, про що в її трудовій книжці було зроблено відповідний запис № 11 від 06.05.2007 року. Наказом № 65-к від 21 травня 2007 року її було звільнено з займаної посади згідно п. 3 ст. 40 КзпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Заочним рішенням Індустріального районного суду від 29 листопада 2007 року вона була поновлена на роботі на попередній посаді та стягнено на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущене до негайного виконання. Наказом №147-к від 29 грудня 2007 року вона була поновлена на роботі на посаді лікаря-стоматолога - ортопеда ортопедичного відділення КЗ МКСП №4 згідно заочного рішення суду від 29.11.2007 року. З вказаним наказом вона була ознайомлена 11.01.2008 року, в цей же день їй було проведено запис до трудової книжки і з цього часу вона формально була допущена до роботи, що підтверджується актом державного виконавця від 11.01.2008 року, наказом №13-к від 11 січня 2007 року та записом в трудовій книжці.
Ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2008 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2007 року було скасоване, а справа направлена на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.
Наказом №104-к від 04.07.2008 року адміністрація комунального закладу Міська клінічна стоматологічна поліклініка №4» без будь яких правових підстав звільнила її з роботи з 04.07.2008 року з посиланням на ухвалу апеляційного суду від 01.07.2008 року.
Рішенням Індустріального районного м. Дніпропетровська від 22.04. 2009 року накази №65-к від 21 травня 2007 року та №104-к від 04.07.2008 року визнані незаконними, вона була поновлена на роботі на попередній посаді та стягнено на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущене до негайного виконання.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22.09.2009 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22.04.2009 року в частині поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та доплати до мінімальної заробітної плати залишене без змін. Однак адміністрація поліклініки продовжувала порушувати відносно неї трудове законодавство - фактично вона на роботі поновлена не була, виплати також не проведені.
Вказала, що лише 17.06.2009 року її ознайомили з наказом №54-к від 23.04.2009 року про поновлення на роботі з 23.04.2009 року та зробили запис в трудову книжку, тоді як повинна бути поновлена на роботі з моменту звільнення. Однак, і після цього адміністрація поліклініки до роботи її не допустила - на порушення ст.29 КЗпП України робоче місце їй не надали, з графіком роботи не ознайомили, необхідним для роботи матеріалом не забезпечили. 22.06.2009 року вона звернулася до головного лікаря МКСП №4 Гаврилюка О.О. з заявою, в якій вказала, що їй робоче місце не надано, та не включена в графік роботи, та не має можливості працювати, однак відповіді не отримала. 03.07.2009 року вона повторно письмово звернулася до головного лікаря для вирішення питання про фактичний допуск її до роботи. При реєстрації її заяви інспектор відділу кадрів Мисан О.Л. повідомила їй, що 26.06.2009 року її звільнено з роботи, трудову книжку направили їй поштою. 10.07.2009 року вона отримала по пошті трудову книжку та копію наказу про звільнення. Наказом №86-к від 26.06.2009 року її звільнено з посади лікаря стоматолога-ортопеда згідно п.4 ст.40 КЗпП України ( прогул без поважних причин) з 26.06.2009 року в зв'язку з тим, що після поновлення на роботі вона до роботи не приступила, документів про причини відсутності до відділу кадрів не надала, завідуючий ортопедичним відділенням ОСОБА_6 та інспектор відділу кадрів неодноразово інформували її по телефону, щоб вона приступила до роботи, завідуючим ортопедичним відділенням ОСОБА_6 були складені акти про її відсутність на роботі, від усіх пояснень відмовилася, про що також були складені акти, профспілковий комітет дав згоду на її звільнення.
Вважає вказаний наказ незаконним та не обґрунтованим, тому він підлягає визнанню неправомірним, а вона - поновленню на роботі на тій же посаді. Вказала, що всі фактичні дані, викладені в наказі не відповідають дійсності. В період з 23 квітня по 26.06.2009 року вона прогулу без поважних причин не вчиняла, тому що фактично на роботі поновлена не була, робоче місце надано не було, тому вона не могла приступити до роботи. В порушення вимог ст.149 КЗпП України адміністрація пояснень в неї не вимагала, а 22.06.2009 року і 03.07.2009 року вона звернулася з письмовим зверненням до головного лікаря про те, що її не допускають до роботи. Ніякої інформації по телефону вона не отримувала, про видання наказу №54-к від 23.04.2009 року про поновлення на роботі з 23.04.2009 року до 17 червня 2009 року її не повідомили. Про проведення засідання профспілкового комітету їй не було повідомлено, тому вона не була присутня на ньому.
Просила суд: визнати незаконними накази комунального закладу “Міська клінічна стоматологічна поліклініка № 4” № 86-к від 26 червня 2009 року про звільнення її з посади лікаря стоматолога - ортопеда згідно п. 4 ст. 40 КзпП України ( прогул без поважних причин); поновити її на роботі в комунальному закладі “Міська клінічна стоматологічна поліклініка № 4” на посаді лікаря стоматолога - ортопеда; стягнути з комунального закладу “Міська клінічна стоматологічна поліклініка № 4” на її користь: середній заробіток за час вимушеного прогулу за періоди з 23 квітня 2009 року по день постановлення рішення районним судом, який станом на 28 липня 2009 року складає 21715 грн. 52 коп. ; моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. Просила допустити рішення суду до негайного виконання в частині поновлення її на роботі в комунальному закладі “Міська клінічна стоматологічна поліклініка № 4” на посаді лікаря стоматолога - ортопеда та стягнення на її користь з комунального закладу “Міська клінічна стоматологічна поліклініка № 4” середнього заробітку за один місяць в розмірі 1237 грн. 43 коп.
Представник відповідача, діючий на підставі доручення позовні вимоги не визнав , просив в задоволенні позовної заяви відмовити. Суду пояснив, що позовні вимоги ОСОБА_2 є безпідставними і не відповідають фактичним обставинам по справі. Вказав, що з наказом №54а-к від 23.04.2009 року про поновлення на роботі ОСОБА_2 була ознайомлена державним виконавцем. Не зважаючи на це, вона на роботу згідно з графіком не з'являлася і на телефонні дзвінки не реагувала, ніяких виправдовуючи документів за час прогулу не надала тому, що як стало відомо пізніше, перебувала за кордоном. Відсутність її на роботі підтверджується табелями відпрацьованого часу, доповідними записками завідуючого ортопедичним відділенням, актами рейд-перевірок стану трудової, виконавчої, виробничої дисципліни в поліклініці. Щодо не допуску її до роботи це також не відповідає дійсності, їй ніхто не заважав своєчасно приступити до виконання своїх професійних обов'язків. Згода профспілкового комітету на її звільнення адміністрацією була отримана. Звільнення здійснене законно згідно до вимог КЗпП України.
Суд вислухавши позивачку, представника відповідача, адвоката, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 , дослідивши матеріали справи вважає що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 14 серпня 2006 року ОСОБА_2 була прийнята на роботу до Міської клінічної стоматологічної поліклініки № 4 на підставі наказу № 96-к від 11.08.2006 року на посаду лікаря стоматолога-ортопеда ортопедичного відділення ( а.с.38).
Відповідно до наказу № 62 від 06.05.2007 року Міська клінічна стоматологічна поліклініка № 4 перейменована в комунальний заклад “ Міська клінічна стоматологічна поліклініка № 4”, про що в трудовій книжці ОСОБА_2 було зроблено відповідний запис № 11 від 06.05.2007 року ( а.с.6).
Наказом № 65-к від 21 травня 2007 року ОСОБА_2 було звільнено з займаної посади згідно п. 3 ст. 40 КзпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку .
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29.11.2007 року позивачка була поновлена на роботі, а з відповідача стягнено середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущене до негайного виконання і виконано.
Наказом № 147-к від 29 грудня 2007 року ОСОБА_2 поновлена на посаді лікаря-стоматолога - ортопеда ортопедичного відділення КЗ МКСП № 4 згідно заочного рішення суду від 29.11.2007 року ( а.с.12).
Ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2008 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2007 року було скасоване, а справа направлена на новий розгляд до того ж суду в іншому складі. При цьому питання про поворот виконання скасованого рішення районного суду не вирішувалось.
Рішенням Індустріального районного м. Дніпропетровська від 22.04. 2009 року накази №65-к від 21 травня 2007 року та №104-к від 04.07.2008 року визнані незаконними, вона була поновлена на роботі на попередній посаді та стягнено на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущене до негайного виконання.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області ввід 22.09.2009 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22.04.2009 року в частині поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та доплати до мінімальної заробітної плати залишене без змін.
29.04.2009 року Постановою державного виконавця Індустріального відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_7 було відкритого виконавче провадження про поновлення на роботі ОСОБА_2 ( а.с.139).
Як встановлено в судовому засіданні, про що не заперечували сторони, наказом №54а-к від 23.04.2009 року ОСОБА_2 було поновлено на роботі ( а.с.39), з даним наказом вона була ознайомлена в присутності державного виконавця 17.06.2009 року, про що свідчить її особиста підпис ( а.с. 50), це також та підтверджено показаннями свідка ОСОБА_7
Відповідно до графіку відпрацьованого часу медичними працівниками ортопедичного відділення за квітень, травень, червень місяці 2009 року ОСОБА_2 було включено в графік роботи ( а. с.68-70).
Однак, ОСОБА_2 фактично до роботи не приступила, так відповідно до табелю відпрацьованого часу медичними працівниками ортопедичного відділення за квітень, травень, червень 2009 року ОСОБА_2 не працювала.
Суд не може прийняти до уваги посилання позивачки та її представника на те, що її фактично не допустили до роботи, не надали робоче місце, необхідним для роботи матеріалом не забезпечили, та не ознайомили з графіком роботи, оскільки як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_2 навіть, як вона вказує, з моменту ознайомлення її з наказом про поновлення на роботі, а саме з 17.06.2009 року не пройшла обов'язковий медичний огляд, як працівник медичного закладу та не пройшла інструктаж по техніці безпеки ( а.с.115).
Як вказала в судовому засіданні позивачка вона не зобов'язана була проходити обов'язкове медичне обстеження та інструктаж по техніці безпеки, однак це протирічить діючому законодавству, а саме Постанові КМ України від 23.05.2001 року №559 « Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним оглядам, порядку проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок» ( а.с.90-96).
Відповідно до ч.2 ст.40 КЗпП України відмова від проходження інструктажу, медичного обстеження, іспиту є підставою для подальшого звільнення з посади за п.2 ст.40 КЗпП України.
Як вказав представник відповідача, оскільки позивачка тривалий час не з'являлася на роботу, що підтверджується табелями робочого часу за квітень, травень, червень 2009 року, доповідними записками завідуючого ортопедичного відділення, актами рейд-перевірок стану трудової, виробничої дисципліни в поліклініці, тому на засіданні профспілкового комітету 22.06.2009 року, на якому була присутня ОСОБА_2 розглядалося питання щодо безпричинного прогулу на протязі тривалого часу лікаря стоматолога -ортопеда ОСОБА_2 та було їй запропоновано надати виправдовуючі документи та письмові пояснення на наступне засідання профкому на 26.06.2009 року, на яке ОСОБА_2 не з'явилася, та не надала виправдовуючих документів, що підтверджено показаннями свідка голови профспілкового комітету ОСОБА_9 ( а.с.142,143).
Суд не бере до уваги показання свідка ОСОБА_8, пацієнта поліклініки 2008 року, який розповідав про події, які відбувалися в період першого поновлення на роботі, а саме в 2008 році.
Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу. Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворилася і діє на підприємстві і членом якої є працівник.
Згідно до Протоколу засідання профкому від 26.06.2009 року надана згода профкому на звільнення ОСОБА_2 ( а.с.31).
Відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Як вбачається із закордонного паспорту ОСОБА_2 ( а.с.130) вона 27.05.2009 року по 24.05.2009 року; з 24.06.2009 року по 27.06.2009 року та 24.06.2009 року по 27.06.2009 року перетинала державний кордон України та перебувала в Республіці Молдова і на роботу в ці дні не з'являлася.
Таким чином, оцінюючи всі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 скоєно прогул без поважних причин, вона була відсутня на підприємстві, оскільки перебувала за кордоном, при звільненні ОСОБА_2 за прогул адміністрацією КЗ МКСП №4 вимоги трудового законодавства України витримані, тому вимоги позивачки в частині визнання незаконним наказу про звільнення задоволенню не підлягають.
Позивачкою заявлені вимоги щодо виплати середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 23.04.2009 року по день постановлення рішення районним судом, який станом на 28 липня 2010 року складає 21715 грн.52 коп.
Відповідно до ст. 235 КзпП України, постановляючи рішення про поновлення на роботі, суд одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Згідно п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 з наступними змінами.
Як вбачається із матеріалів справи заробітна плата ОСОБА_2 за період з 23 квітня по 26 червня 2009 року не нараховувалася, оскільки нарахування заробітної плати проводиться за відрядно-преміальною системою та фактично виконану роботу та відпрацьований час.
ОСОБА_2 відповідно до табелів обліку відпрацьованого часу на роботі не працювала та була звільнена 26.06.2009 року, який не визнано судом незаконним, тому суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог в цій частині позову.
Позивачкою заявлені позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 грн.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України , відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Оскільки суд прийшов до висновку про правомірність звільнення позивачки з роботи, то суд не вбачає законних підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди.
Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.88 ЦПК України, оскільки позивачка при подачі позовної заяви була звільнена від сплати судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення, в задоволені позову їй відмовлено, то суд вважає за можливим віднести судові витрати за рахунок держави.
Керуючись: ст. п.4 ст.40, ст.ст. 232,233,235,237-1 КЗпП України, ст. ст.3,7, 11,15,30,60,61,88, 212-215 ЦПК України, суд, -
В задоволені позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Індустріальний районний суд, шляхом подачі у 10-ти денний строк, з дня проголошення рішення, заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги, або без подання заяви про апеляційне оскарження, шляхом подачі апеляційної скарги на протязі 10-ти днів з дня проголошення рішення.
Суддя Л.П. Слюсар