Апеляційне провадження № 22-ц/824/8172/2022
Справа 758/11787/21
Іменем України
09 листопада 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Лещенко О.В. в м. Київ 25 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Женева», приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Маляра Яна Анатолійовича, треті особи приватний нотаріус Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про визнання виконавчого напису недійсним та стягнення безпідставно набутих коштів,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
У серпні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання виконавчого напису недійсним та стягнення безпідставно набутих коштів, просив визнати недійсним виконавчий напис № 5707 від 01 квітня 2021 року, виданий приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Женева» коштів у сумі заборгованості 502728,72 грн. та суми плати, вчиненої стягувачем за виконання виконавчого напису 1500 грн., стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Женева» на користь ОСОБА_1 476111 грн., набутих за підставою, яка відпала, стягнути з приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Маляра Я.А. на користь ОСОБА_1 48080 грн., набутих за підставою, яка відпала, покласти на відповідачів судові витрати.
Позов мотивований тим, що 01 квітня 2021 року приватний нотаріус Личук Т.В. вчинив виконавчий напис про стягнення з нього на користь ТОВ «Фінансова компанія «Женева» коштів на підставі кредитного договору від 14 грудня 2006 року, укладеного АКІБ «УкрСиббанк» та позивачем про надання останньому споживчого кредиту та заставу майна, в подальшому право вимоги за кредитним договором було відчужене на користь відповідача. Постановами від 01 серпня 2021 року приватним виконавцем Маляром Я.А. відкрито виконавче провадження по виконанню даного виконавчого напису, стягнуто з ОСОБА_1 на свою користь основну винагороду в сумі 50322,87 грн., але не більше 10 % від стягнутої з позивача суми, а також стягнуто з ОСОБА_1 на свою користь мінімальні витрати у сумі 469 грн. 03 серпня 2021 року приватний виконавець виніс постанову, якою дане виконавче провадження приєднав до зведеного від 17 грудня 2020 року. 03 серпня 2021 року приватний виконавець виніс постанову, якою грошові кошти, що надійшли 25 травня 2021 року в рамках виконання іншого виконавчого провадження № 63654769, залишок яких складав 524191 грн., перерахував відповідачу, а собі в сумі 48080 грн.
Зазначав, що на момент звернення з заявою про вчинення виконавчого напису сума заборгованості не була безспірною, оскільки ТОВ «Фінансова компанія «Женева» було завищено суми вимог, пред'явлених позивачу, на його адресу не направлялась заява про стягнення основної суми заборгованості, пропущено строк для пред'явлення вимог для стягнення, крім того, укладений між банком та позивачем кредитний договір, наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально; приватним виконавцем стягнуто один і той же борг декілька разів в двох виконавчих провадженнях.
Таким чином, виконавчий напис є незаконним і таким, що підлягає визнанню недійсним, а гроші, стягнуті на користь ТОВ «Фінансова компанія «Женева» та приватного виконавця, підлягають поверненню ОСОБА_1 , так як підстава, за якою вони були набуті, відпала.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 25 січня 2022 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 січня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, не погоджувався з висновками суду першої інстанції, що за даним позовом єдиним способом захисту є тільки вимога про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки Законом України «Про нотаріат» станом на момент вчинення виконавчого напису та подачі позову не встановлено ніяких способів захисту, проте ч. 2 ст. 16 ЦК України визначає способи захисту цивільних прав, в тому числі визнання правочину недійсним та припинення дії, яка порушує право. При цьому визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, тотожна вимозі припиненню дії, яка порушує право, але неможливо припинити дію, яка не виконується, так само не можна визнати таким, що не підлягає виконанню те, що не виконується, а виконавче провадження закінчено.
Наголошував, що в позові ним заявлено вимогу про повернення стягнутих коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України, і якщо суд дійшов висновку про неможливість задовольнити позовну вимогу про визнання недійсним виконавчого напису, то був зобов'язаний задовольнити вимогу про стягнення безпідставно набутих грошей, задовольнивши позов частково.
Вказував, що в практиці Верховного Суду відсутні судові справи про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, провадження у яких би відкривались після закриття виконавчого провадження.
Повторно викладав хронологію подій, наведену в позовній заяві, та зміст позову.
Відзивів на апеляційну скаргу в установлений судом строк не надійшло.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає.
Відмовляючи в позові ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що єдиним належним способом захисту в спірних правовідносинах є визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, однак позивач в судовому засіданні наполягав на визначеному в позовній заяві способі захисту та не реалізував своє безумовне право на зміну предмета позову.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Як встановлено судом, 14 грудня 2006 року ОСОБА_1 було укладено з АКІБ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту та заставу майна № 11095469000, за умовами якого позивачу надано кредит в сумі 24594,06 доларів США, що еквівалентно 124200 грн., з терміном погашення не пізніше 14 грудня 2013 року, якщо не застосовується інший термін погашення кредиту (а. с. 12 - 20).
На а. с. 21 - 22 знаходиться копія дублікату виконавчого листа, виданого Святошинським районним судом м. Києва 22 липня 2016 року в справі № 2-2509/10 на виконання рішення від 06 вересня 2010 року, яким з ОСОБА_1 стягнуто на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму заборгованості в розмірі 120676,94 грн., судовий збір в розмірі 1206,77 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120 грн., а всього 122003,71 грн.
На а. с. 23 - 25 знаходиться копія акту приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Маляра Я.А. про проведені електронні торги від 31 травня 2021 року у ВП № 63654769, згідно якого було передано на реалізацію житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 ; продажна ціна лоту в розмірі 695568,30 грн. була внесена переможцем торгів ОСОБА_2 , кошти в розмірі 660789,88 грн. внесені 25 травня 2021 року переможцем торгів на рахунок приватного виконавця Маляра Я.А.
На а. с. 26 - 27 знаходиться копія постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Маляра Я.А. від 09 липня 2021 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 63654769 з примусового виконання виконавчого листа (дубліката) № 2-2509/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суми заборгованості в загальному розмірі 122003,71 грн., стягувач ТОВ «Вердикт Капітал», в зв'язку з фактичним виконанням рішення в повному обсязі.
На а. с. 28 знаходиться копія виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Франківської області Личуком Т.В. 01 квітня 2021 року, яким запропоновано стягнути на користь ТОВ «Фінансова компанія «Женева» заборгованість, що виникла за кредитним договором № 11095469000 від 14 грудня 2006 року, укладеним АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 14 грудня 2006 року, правонаступником АКІБ «УкрСиббанк» є ТОВ «Фінансова компанія «Женева» на підставі договору про відступлення права вимоги та зміну кредитора № 15/03-21-З від 15 березня 2021 року, строк платежу за кредитним договором настав, боржником допущено прострочення платежів, стягнення заборгованості здійснюється станом на 22 березня 2021 року, сума заборгованості складається з суми заборгованості за основною сумою кредиту 327728,72 грн., за відсотками 175000 грн., загальна сума заборгованості 502728,72 грн. та суми плати, здійсненої стягувачем за вчинення виконавчого напису 1500 грн.
На а. с. 29 - 31 знаходиться копія постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Маляра Я.А. від 03 серпня 2021 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 63955060 з примусового виконання виконавчого напису № 5423, виданого 03 грудня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю., яким звернуто стягнення з ОСОБА_1 на користь стягувача ТОВ «Вердикт Капітал» в загальній сумі 731134,40 грн., в зв'язку з визнанням виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
На а. с. 32 - 33 знаходиться копія виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. 03 грудня 2020 року, яким запропоновано звернути стягнення з ОСОБА_1 , який є боржником за договором про надання споживчого кредиту та заставу майна № 11095469000 від 14 грудня 2006 року, укладеним ним з АКІБ «УкрСиббанк», право вимоги якого відступлене на користь ТОВ «Вердикт Капітал»; строк платежу за кредитним договором № 110954690000 від 14 грудня 2006 року настав, боржником допущено прострочення платежів 19 листопада 2020 року стягувач направив боржнику вимогу про усунення порушення кредитних зобов'язань, але на дату подання заяви вимога залишена боржником без задоволення, станом на 19 листопада 2020 року заборгованість за кредитним договором становить 729634,40 грн., з яких заборгованість по основній сумі кредиту в розмірі 327728,72 грн., розрахована на дату відступлення права вимоги, заборгованість за відсотками в розмірі 401905,68 грн., з яких 324225,70 грн. розраховано на дату відступлення права вимоги та 77679,98 грн. розраховане після відступлення прав вимоги з 09 листопада 2018 року по 19 листопада 2020 року.
На а. с. 34 знаходиться копія розпорядження приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Маляра Я.А. від 03 серпня 2021 року № 66356533, яким грошові кошти в сумі 524191,80 грн., що надійшли 25 травня 2021 року на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа № 5707, виданого 01 квітня 2021 року, перераховано: 69 грн. витрат виконавчого провадження за користування АСВП на користь приватного виконавця Маляра Я.А., 400 грн. витрат виконавчого провадження на користь на користь приватного виконавця Маляра Я.А., 476111,64 грн. стягнутих коштів на користь стягувача ТОВ «Фінансова компанія «Женева», 47611,16 грн. основної винагороди на користь приватного виконавця Маляра Я.А.
На а. с. 35 - 37, 59 - 60 знаходиться копія постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Маляра Я.А. від 03 серпня 2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу у ВП № 66356533 з примусового виконання виконавчого напису № 5707 від 01 квітня 2021 року в зв'язку з надходженням заяви стягувача про повернення виконавчого документа.
На а. с. 55 - 56 знаходиться копія постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Маляра Я.А. від 03 серпня 2021 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у ВП № 66356533 в сумі 469 грн.
На а. с. 57 - 58 знаходиться копія постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Маляра Я.А. про стягнення з боржника основної винагороди у ВП № 66356533 в сумі 50322,87 грн., але не більше 10 % від стягнутої з боржника суми.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Способом захисту права є передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між правопорушенням та способом захисту права. Іншими словами, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Звертаючись до суду з даним позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса недійсним, ОСОБА_1 посилався на ч. 1 ст. 215 ЦК України, якою регламентовано підстави визнання недійсним виконавчого напису нотаріуса, як на підставу позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов'язання боржником.
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Таким актом зокрема є Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
З урахуванням приписів ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Згідно правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) про те, що вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів; для правильного застосування положень ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Положеннями чинного ЦК України не передбачено визнання недійсним виконавчого напису, який є нотаріальною дією, а не правочином.
Водночас, позовна вимога про визнання виконавчого напису, що не підлягає виконанню, за своїми правовими наслідками тотожна вимозі про припинення дії, що порушує право, що в апеляційній скарзі визнається самим позивачем ОСОБА_1 .
Апеляційний суд враховує правові висновки, сформульовані в постанові Верховного Суду від 24 грудня 2020 року в справі № 754/16184/16-ц (провадження № 61-11970св19), згідно яких при оспорюванні виконавчих написів позивачі звертаються з позовом про визнання їх такими, що не підлягають виконанню з тих підстав, що суми, на які вчинено виконавчий напис не є безспірними, стягувач не надав нотаріусу усі документи, які підтверджують заборгованість, пропущений строк вчинення виконавчого напису тощо.
Відтак, апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції, не спростованими доводами апеляційної скарги, що позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту, застосування якого не призводить до поновлення його порушених прав, та відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що Закон України "Про виконавче провадження" не визначає конкретні способи захисту на вчинення нотаріальних дій.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про відсутність у правовій практиці Верховного Суду справ про виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, які відкривались після відкриття виконавчого провадження. Наведені доводи спростовуються, зокрема, постановою Верховного Суду від 02 червня 2021 року в справі № 766/11996/18 (провадження № 61-15489св20), в якій розглянуто вимоги про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та повернення стягненого за виконавчим написом майна, визнання недійсними електронних торгів з реалізації нерухомого майна, визнання недійсним та скасування акта приватного виконавця, визнання недійсним та скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, скасування запису про державну реєстрацію об'єкта нерухомого майна. В наведеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки наявні правові підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого проводилась примусова процедура продажу нерухомого майна на оспорюваних електронних торгах, таким, що не підлягає виконанню, обґрунтованим є висновок апеляційного суду про визнання недійсними електронних торгів, які були проведені на підставі такого виконавчого напису, оскільки це призвело до порушення майнових прав позивача,а також виданих за результатами цих торгів акта приватного виконавця про проведення електронних торгів та свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно. Оскільки позовні вимоги про скасування рішення про реєстрацію права власності спрямовані на відновлення володіння позивача майном, власником якого вже є інша особа, вони також підлягають задоволенню.
Касаційним судом в даній справі було відхилено доводи відповідача про те, що неможливо визнати таким, що не підлягає виконанню, документ, який вже створив юридичні наслідки та вичерпав свою дію фактичним виконанням у момент закінчення торгів, визначення переможця торгів, надходженням коштів від покупця та закінченням виконавчого провадження з реалізації заставної земельної ділянки.
Отже, є помилковими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що оскільки виконавче провадження відкрито за закінчене за декілька годин, ОСОБА_1 міг лише пред'явити вимогу про визнання недійсним виконавчого напису, який був фактично виконаним.
Виходячи із вищевикладеного, апеляційний суд не перевіряє доводи відповідача в частині невідповідності вимогам закону виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. 01 квітня 2021 року, не підтверджує і не спростовує ці доводи, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений в мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду з позовом, який відповідатиме належному та ефективному способу захисту порушених прав.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18 (провадження № 61-4970св21).
Апеляційний суд не може погодитись також з необґрунтованими доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції, навіть відмовляючи в позові про визнання недійсним виконавчого напису, був зобов'язаний задовольнити вимогу про стягнення безпідставно набутих грошей, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
В постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в справі № 201/6498/20 (провадження № 61-88св21) сформульовано правовий висновок, відповідно до якого результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов'язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).
Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 623/363/20 (провадження № 61-3007св21), від 08 вересня 2021 року у справі № 206/2212/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18.
Відтак, позовна вимога про стягнення безпідставно набутого майна в даному випадку є похідною від вимоги про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а оскільки позивачем ОСОБА_1 такої вимоги заявлено не було, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позову в цілому.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обгрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Наведені обставини не позбавляють позивача можливості звернутися з позовом у спосіб, який забезпечує ефективне поновлення в правах.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до переоцінки доказів, яким було надано належної оцінки судом, і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
За наслідками розгляду апеляційної скарги, залишеної без задоволення, з ОСОБА_1 підлягає стягненню в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 9224,87 грн., стягнення якого було відстрочене ухвалою Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 січня 2022 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 )в дохід держави судовий збір в розмірі 9224,87 грн. за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 10 листопада 2022 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.