Справа №372/4579/19 Головуючий у І інстанції Кравченко М.В.
Провадження №22-ц/824/3900/2022 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.
09 листопада 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,
за участі секретаря судового засідання Шаламая Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним сумісним майном подружжя та поділ майна,
У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції з вказаним позовом посилаючись на те, що починаючи з червня 1999 року до 10 грудня 2010 року вона та відповідач проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, вели спільний побут, господарство та бюджет, розділяли сімейні обов'язки та піклувалися один про одного як родина.
10 грудня 2010 року вони зареєстрували свій шлюб офіційно.
За час перебування у фактичних шлюбних стосунках із відповідачем ними було набуто у власність нерухоме майно, а саме квартиру загальною площею 32,1 кв.м. та житловою площею 18,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель TRANSPORTER, номерний знак НОМЕР_1 , рік випуску 1998. Вказане майно підлягає поділу як спільне майно подружжя.
Уточнивши позовні з вимоги, позивачка зазначила, що автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER, номерний знак НОМЕР_1 26 липня 2019 року був проданий ОСОБА_1 без згоди ОСОБА_2 і в цей же день ним був придбаний автомобіль марки CHEVROLET, модель TACUMA, номерний знак НОМЕР_2 , рік випуску 2006.
На підставі викладеного у позові просила суд першої інстанції:
1) встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 01 червня 1999 року по 10 грудня 2010 року;
2) визнати квартиру, загальною площею 32.1 кв.м., житловою площею 18.8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель TRANSPORTER, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_3 , колір зелений, номерний знак НОМЕР_1 , рік випуску 1998, що зареєстрований (був зареєстрований) за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), автомобіль марки CHEVROLET, модель TACUMA, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_4 , колір бежевий, номерний знак НОМЕР_2 , рік випуску 2006, що зареєстрований за ОСОБА_1 спільним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;
3) визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 та на 1/2 частину автомобіля VOLKSWAGEN, модель TRANSPORTER, номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіль марки CHEVROLET, модель TACUMA, номерний знак НОМЕР_2 ;
4) присудити грошову компенсацію ОСОБА_2 у розмірі 118500 грн. замість Ѕ частки автомобіля VOLKSWAGEN, модель TRANSPORTER, номерний знак НОМЕР_1 та Ѕ частки автомобіля марки CHEVROLET, модель TACUMA, номерний знак НОМЕР_2 та залишити автомобіль марки CHEVROLET, модель TACUMA, номерний знак НОМЕР_2 у власності ОСОБА_1 .
Також просила стягнути з відповідача на її користь судові витрати, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 листопада 2022 року позов задоволено частково.
Встановлено факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 01 січня 2004 року по 09 грудня 2010 року.
Визнано спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 :
-квартиру, загальною площею 32.1 кв.м., житловою площею 18.8 кв.м., реєстраційний номер майна 28524850, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,
-транспортний засіб - легковий автомобіль марки CHEVROLET, модель TACUMA, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_4 , колір бежевий, номерний знак НОМЕР_2 , рік випуску 2006.
В порядку поділу спільного сумісного майна ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано за кожним із них право особистої приватної власності на Ѕ частину:
-квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,
-транспортного засобу - легкового автомобіля марки CHEVROLET, модель TACUMA, номерний знак НОМЕР_2 , .
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно оцінив надані позивачкою та наявні у матеріалах справи письмові докази, а саме фотокартки та копії дублікатів чеків про оплату позивачкою комунальних послуг. Знаданих суду фотокарток неможливо достовірно визначити дати їх виготовлення, що з урахуванням тривалого перебування сторін по справі у зареєстрованому шлюбі, давало суду підстави поставити під сумнів те, що вони були зроблені саме у період часу з 01 січня 2004 року по 09 грудня 2010 року.
Наявні у матеріалах справи окремі копії дублікатів чеків про сплату за комунальні послуги позивачкою датовані виключно 2017-2018 роками, тобто лише у той період, коли сторони перебували у шлюбі і мали спільний бюджет.
Такі докази не можуть бути належними і допустимими у розумінні вимог 77-78 ЦПК України.
У позовній заяві позивачка зазначала, що у квітні 1999 року працювала з відповідачем на одному підприємстві у місті Києві де й познайомилася з ним, та в подальшому починаючи з червня 1999 року вони стали проживати спільно однією сім'єю, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, виховували її дітей. Насправді відповідач у цей час працював на підприємстві, яке знаходилося на території Обухівського району, що вбачається з копії його трудової книжки, долученої до матеріалів справи.
Також з судового рішення вбачається, що суд першої інстанції не здійснював жодного аналізу наданих відповідачем письмових доказів (договорів, розписки, довіреностей, трудової книжки, тощо), які доводять набуття відповідачем квартири та автомобіля за рахунок особистих коштів, які він мав від продажу належної йому на праві власності квартири.
Більше того, суд зазначав у оскаржуваному рішенні про те, що вартість спірної квартири збільшилася в декілька разів, що відповідач мав борги, а позивачка дала половину коштів на придбання квартири, та суто формально включив до рішення абзац з посиланням на п. п. 22, 23, 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11.
За таких обставин, відповідач просив суд апеляційної інстанції дослідити надані відповідачем письмові докази, які містяться в матеріалах справи і підтверджують обставини набуття відповідачем у власність майна, яке є предметом спору у цій справі, та доводять його набуття виключно за власні кошти останнього.
Суд в оскаржуваному рішенні взагалі проігнорував вимоги ст. 141 ЦПК України та необхідність зазначення відповідних розрахунків у судовому рішенні щодо судових витрат сторін, у рішенні таких розрахунків зовсім не зазначив і вказав суму, яка абсолютно незрозуміло з чого складається.
Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у розмірі 15085 грн.
В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2
ОСОБА_2 в поданому відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що апелянт не вказує, яку норму матеріального права було порушено або неправильно застосовано судом. Вважає, що суд першої інстанції дав належну правову оцінку усім наданим нею доказам, а саме копіям квитанцій про оплату комунальних послуг, показанням свідків, які підтвердили факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу та купівлю квартири за спільні кошти. Щодо недостатньої мотивації судового рішення, позивачка також з таким твердженням не погоджується з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини і на рішення Верховного Суду.
Не погоджується також із вимогою апеляційної скарги про стягнення з позивачки судових витрат, оскільки вони документально не підтверджені. Натомість позивачка просить стягнути з відповідача понесені нею витрати на правову допомогу у зв'язку із переглядом справи в апеляційному суді у розмірі 9000 грн.
На підставі викладеного у відзиві просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу банку без задоволення, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.
В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення суду ніким не оспорювалось, отже правильність висновків суду в цій частині колегією суддів не перевірялася.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Корзаченко В.М. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
ОСОБА_2 та її представник - адвокат Крамар О.П. проти задоволення апеляційної скарги заперечували.
Колегія суддів, заслухавши осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги доходить висновку, що апеляційна скаргапідлягає задоволенню частково з наступних підстав враховуючи таке.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони з 01 січня 2004 року по 10грудня 2010 року проживали спільно однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 10 грудня 2010 року, який у подальшому рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року у цивільній справі № 372/2062/19 було розірвано.
Задовольняючи позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу чоловіка та жінки з 01 січня 2004 року по 10 грудня 2010 року суд виходив з того, що ці обставини підтверджується матеріалами справи, зокрема фотознімками, іншими доказами, які підтверджують те, що сторони разом проводили неробочий час, характер зафіксованих фотознімками між ними відносин явно спростовує доводи відповідача про існування між сторонами виключно дружніх стосунків. Сукупність доказів підтверджує факт спільного проживання сторін у одному помешканні, факт ведення ними спільного господарства, що свідчить про те, що вони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Заперечення відповідача у цій частині суд вважав недоведеними і непереконливими.
Встановивши факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд визнав, що сторонами під час цього проживання була набута спірна квартира та автомобіль CHEVROLET, модель TACUMA, номерний знак НОМЕР_2 , а тому визнав за сторонами право власності за кожним на половину вказаного майна. При цьому відмовивши позивачці у стягнення вартості Ѕ частини автомобіля, суд виходив з того, що розмір стягнення нею не доведений.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не ґрунтуються на доказах, які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тобто, для вирішення заявленого позову суд мав чітко встановити перелік майна, яке позивачка просила включити до спільного сумісного майна і поділити, час набуття такого майна, підставу набуття, кошти, за які майно набувалось. Встановивши ці обставини, суд мав визначитись із тим, які правовідносини виникли між сторонами і застосувати ті норми матеріального права, які регулювали ці правовідносини.
Проте суд першої інстанції не встановив обставини, які мають значення для справи. Так із рішення суду не вбачається, що суд встановив час набуття у власність відповідача квартири і автомобілів. При цьому ці обставини судом не згадаються в рішенні взагалі, ні при викладенні позовних вимог і підстав позову, ні в поясненнях сторін по суті спору, ні в поясненнях свідків, ні про оцінці письмових доказів, долучених до матеріалів справи.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.
Користуючись своїми процесуальними повноваженнями і виконуючи прохання відповідача, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія дослідила докази, які містяться в матеріалах справи і яким суд не дав правової оцінки у своєму рішенні.
Так відповідач надав суду договір дарування від 05 грудня 1997 року, відповідно до якого він став власником квартири АДРЕСА_3 . (а.с.51 т1)
20 жовтня 2010 року ОСОБА_1 продав вказану квартиру за 408000 грн., що підтверджується договором купівлі-продажу. (а.с.52 т.1)
Цього ж дня, а саме 20 жовтня 2010 року ОСОБА_1 купив спірну квартиру АДРЕСА_2 за 28231 грн. (а.с.53 т.1)
ОСОБА_1 стверджував, що вартість квартири АДРЕСА_2 в договорі була занижена, оскільки квартира була куплена ним за ринковою вартістю 38500 доларів США. Доводячи ці твердження посилається на розписку продавця квартири ОСОБА_4 про отримання 38500 доларів США. Ці доводи позивачка не спростувала і не висувала проти них жодних заперечень, отже вони приймаються судом і вважаються встановленими.
Таким чином судом апеляційної інстанції встановлено, що квартира була набута відповідачем до реєстрації шлюбу з позивачкою, який був зареєстрований лише в грудні 2010 року.
При застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зробила висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв'язку із цим суд під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.
Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
Спростовуючи доводи позивачки про придбання квартири під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу за спільні кошти сторін , позивач надав суду докази того, що спірна квартира була придбана ним за його особисті кошти, оскільки вона була придбана відповідачем в один день з продажем іншої, належної йому на праві особистої приватної власності квартири. Ці обставини позивачка не спростувала і не довела, що квартира була куплена не за особисті кошти відповідача, а за кошти, які були зароблені ними внаслідок їх спільної праці. Матеріали справи не містять жодного доказу того, що позивачка працювала, отримувала заробітну плату, або інші доходи, мала заощадження, які спільно з відповідачем витратила на купівлю спірної квартири. Сам по собі факт набуття квартири під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу не презюмує виникнення у чоловіка та жінки спільної сумісної власності на неї.
За таких обставин, рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про поділ квартири є помилковим і підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Висновки апеляційного суду щодо вирішення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
За відсутності спору про право цивільне юридичні факти підлягають встановленню судом у порядку окремого провадження.
Так, відповідно до ч.1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно із пунктом 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Позивачкою вимога про встановлення факту проживання однією сім'єю висунута з певною правовою метою - визначення правового статусу нерухомого майна, набутого сторонами у період спільного проживання як такого, що є спільним майном сторін.
Оскільки позовні вимоги про визнання права власності на майно не підлягають до задоволення, відповідно відсутня правова мета для встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, оскільки не встановлено тих прав, свобод та інтересів позивачки, у зв'язку з вимогою про охорону яких вона звернулась до суду.
Суд вправі встановлювати лише такі факти, які за своїми ознаками є юридичними фактами, тобто такими, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності певних прав.
Факти неюридичного характеру не підлягають встановленню судом як у позовному, так і непозовному провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Принцип ефективності закріплений і у діючому ЦПК України, відповідно до правил статей 2, 5 якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, тобто вирішення питання про встановлення факту спільного проживання сторін є можливим та доцільним у випадку вирішення спору з приводу визнання спірного нерухомого майна спільним сумісним майном, однак оскільки не підлягають задоволенню майнові вимоги, відсутні підстави для задоволення позову у частині встановлення юридичного факту.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 369/5481/16-ц (провадження № 61-10372св18).
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення позову і в частині встановлення юридичного факту, оскільки відмовлено в задоволенні позовних вимог на захист тих порушених відповідачем прав, для реалізації яких позивачці необхідно було встановити юридичний факт.
Висновки апеляційного суду щодо вирішення позовних вимог про поділ автомобіля.
Як вбачається із матеріалів справи 26 липня 2019 року за ОСОБА_1 був зареєстрований транспортний засіб CHEVROLET, модель TACUMA, номерний знак НОМЕР_2 .
Суд визнав цей автомобіль спільним сумісним майном подружжя, оскільки він набутий під час перебування сторін у шлюбі, а тому поділив його між сторонами, визнавши за кожним із них право власності на його Ѕ частину.
Спростовуючи ці висновки суду, відповідач посилається на те, що в жовтні 2010 року за залишок коштів отриманих від продажу квартири в м. Києві , які залишились у нього після купівлі квартири в м. Українка, ним був куплений автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель TRANSPORTER, номерний знак НОМЕР_1 . Однак цей автомобіль був зареєстрований на іншу особу, оскільки купівля-продаж автомобіля відбувались на підставі видачі продавцем довіреності на розпорядження автомобілем. Цей автомобіль був проданий ним 26 липня 2019 року і за отримані кошти цього ж числа придбаний автомобільCHEVROLET, модель TACUMA, номерний знак НОМЕР_2 . Отже відповідач вважав доведеним, що автомобіль набутий ним за особисті кошти.
Разом із тим, такі доводи відповідача не доводяться матеріалами справи.
Як вбачається із договору купівлі-продажу транспортного засобу марки VOLKSWAGEN, модель TRANSPORTER, номерний знак НОМЕР_1 від 26 липня 2017 року цей транспортний засіб був зареєстрований за ОСОБА_1 26 січня 2017 року, тобто в період перебування його в шлюбі з ОСОБА_2 . Цей автомобіль був проданий ОСОБА_1 26 липня 2019 року і в той же день набутий за договором купівлі-продажу у власність автомобіль CHEVROLET , модель TACUMA, номерний знак НОМЕР_2
Доказів, які б доводили набуття ОСОБА_1 автомобіля VOLKSWAGEN, модель TRANSPORTER у власність до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 матеріали справи не містять.
Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Посилання відповідача на те, що він користувався автомобілем VOLKSWAGEN, модель TRANSPORTER, номерний знак НОМЕР_1 на підставі довіреності, хоча за автомобіль ним були сплачені кошти, колегією суддів не сприймається оскільки право власності особи на конкретно визначене майно підтверджується лише правовстановлюючими документами, а не довіреністю на розпорядження майном.
Отже, відповідач відчужив автомобіль, який був набутий сторонами в період шлюбу і кошти витратив на придбання іншого автомобіля CHEVROLET, модель TACUMA, номерний знак НОМЕР_2 ., який також є спільним сумісним майном подружжя.
Таким чином, рішення суду в частині часткового задоволення позовних вимог позивачки щодо поділу автомобіля CHEVROLET, модель TACUMA, номерний знак НОМЕР_2 є правильним .
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи викладені норми права та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню в частині встановлення факту проживання однією сім'єю та поділу квартири з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати в частині встановлення факту проживання однією сім'єю та поділу квартири та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 листопада 2021 року в даній справі скасувати в частині позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділу квартири та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання квартири спільною сумісною власністю та її поділ відмовити.
Рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину автомобіля CHEVROLET, модель TACUMA, номерний знак НОМЕР_2 в порядку поділу майна подружжя, залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено14 листопада 2022 року.
Суддя-доповідач
Судді: