Справа № 759/6072/21 Головуючий в суді І інстанції Петренко Н.О.
Провадження № 22-ц/824/5382/2022 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
03 листопада 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,
за участі секретаря Примушка О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини,
У березні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що з серпня 2016 року по липень 2020 року проживали з відповідачем разом, без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився спільний син, ОСОБА_3 .
Вказувала, що на даний час малолітній син проживає разом з нею за адресою АДРЕСА_1 , проте, питання щодо постійного місяця проживання сина між ними не було врегульовано.
Оскільки, протягом тривалого часу вона створювала всі необхідні умови для проживання, розвитку, навчання й відпочинку малолітнього ОСОБА_3 , вважала, що доцільно визначити місце проживання малолітнього сина разом з нею.
Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року позов задоволено.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року заяву про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись із цим заочним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
Обґрунтовував доводи апеляційної скарги тим, що місцевим судом порушено порядок прийняття заочного рішення, а також позивачем не доведено неспроможність виконання ним своїх батьківських обов'язків.
Вказував також, що місцевим судом не встановлено всі фактичні обставини справи, позаяк предмет спору відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення рішення, що є підставою для закриття провадження у справі.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на те, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення у справі, що доводами апеляційної скарги не спростовано.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, перевіривши доводи, на які посилалась ОСОБА_2 як на підставу своїх позовних вимог, дійшов висновку, що проживання малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю буде відповідати його інтересам.
При цьому, суд виходив з того, що оскільки, відповідач повідомлявся належним чином про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився і про причини неявки суд не повідомив, то є підстави дя заочного розгляду справи.
Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1, 2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи у суді першої інстанції, що підтверджується відсутністю в матеріалах справи доказів отримання ОСОБА_3 ухвали про відкриття провадження та судової повістки про розгляд справи за адресою його місця проживання.
При цьому, конверт, який повернувся на адресу суду першої інстанції із зазначенням причини невручення «за закінченням строку зберігання» не можна вважати належним повідомленням про дату, час та місце засідання суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17-ц, постанова Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №127/2871/16-ц).
А відтак, судом першої інстанції при ухваленні рішення було порушено норми процесуального права, оскільки справу було розглянуто за відсутності відповідача ОСОБА_3 , не повідомленого належним чином про дату, час та місце розгляду справи, що є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України.
З матеріалів справи вбачається, що з серпня 2016 року по липень 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали разом у цивільному шлюбі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився спільний син, ОСОБА_3 , про що було складено відповідний актовий запис № 2445, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 18.05.2017 року Печерським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві (а.с.4).
Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання, ОСОБА_3 фактично проживає разом з матір'ю за адресою АДРЕСА_1 . За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно1/3 частка даної квартири належить ОСОБА_2 (а.с. 16).
28.04.2021 року представниками Служби у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, головними спеціалістами Хомутенко Ю. М. та Дударевою О. І. , було складено акт обстеження умов проживання за адресою АДРЕСА_1 (а.с.37).
При обстеженні умов проживання встановлено, що умови проживання є задовільними, квартира складається з 2 кімнат, у квартирі є всі необхідні меблі та побутова техніка, квартира чиста та охайна. Для малолітнього ОСОБА_5 є ліжко, шафа для особистих речей, стіл, дитячі іграшки. Стосунки в сім'ї доброзичливі.
Отже, постійним місцем проживання дитини, ОСОБА_3 , є квартира за адресою: АДРЕСА_1 , де створені усі необхідні умови для комфортного проживання та розвитку дитини.
Також, судом встановлено, що ОСОБА_2 працює та має самостійний дохід.
Так, відповідно до довідки № 06 від 17.03.2021 року ОСОБА_2 з 01.09.2016 року по теперішній час працює на посаді викладача кафедри управління комерційною діяльністю залізниць Державного університету інфраструктури та технологій (а.с.18).
Також, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрована як Фізична особа-підприємець та здійснює діяльність у сфері роздрібної торгівлі, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет (а.с.19-20).
Відповідно до характеристики вихованця групи «Зірочка» НВК ЗНЗ «Європейська школа «Михаїл» I-III ступенів ясла-садок, ОСОБА_3 відвідує дитячий садок з 01.09.2020 року. Хлопчик доброзичливий, відкритий, охоче грає з дітками, підпорядковується правилам гри, активний в ігровій діяльності. Розвиток мови добрий, думки виражає зв'язно, чітко. В дитячий садок дитину щоденно приводить мама. Договір про надання послуг складено на матір, ОСОБА_2 (а.с.17).
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «М. С. проти України'від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 274/111/19 (провадження № 61-5712св22) Верховний Суд вказав, що міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відповідачем не надано належних доказів в обґрунтування заперечень проти доводів позовної заяви, не доведено відсутність підстав для визначення місця проживання дитини з матір'ю, а відтак, враховуючи якнайкращі інтереси дитини, колегія суддів вважає за необхідне позов задовольнити та визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю ОСОБА_2 .
Твердження апелянта про наявність підстав для закриття провадження у справі, оцінюються колегією суддів критично, позаяк з матеріалів справи вбачається, що відповідач не визнає позовні вимоги, тому між батьками наявний спір щодо визначення місця проживання дитини.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено неспроможність виконання ним своїх батьківських обов'язків, відхиляються колегією суддів, позаяк з матеріалів справи не вбачається, що відповідач виявляє бажання, щоб дитина проживала разом із ним.
Посилання апелянта на те, що позивачка перешкоджає йому спілкуватися з дитиною також відхиляються, оскільки вони не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню відповідно до ст. 376 ЦПК, у зв'язку з порушення норм процесуального права України, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно і змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 374, 376 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (рнокпп: НОМЕР_3 ; АДРЕСА_3 ) судовий збір в сумі 908,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: