Справа № 756/2808/14-ц Головуючий в суді І інстанції Диба О.В.
Провадження № 22-ц/824/2711/2022 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
03 листопада 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,
за участі секретаря Примушка О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Оболонський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення заборгованості по аліментам,
У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що рішенням Мінського районного суду м. Києва від 24.07.2000 року з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , 1996 року народження, у розмірі 1/4 частини з усіх його доходів.
Однак, відповідач ухиляється від сплати аліментів, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 30.03.2014 року становить 80 307,53 грн. З цих підстав просила суд стягнути з відповідача на її користь пеню (неустойку) за прострочення сплати аліментів за період з 01.08.2000 року по 23.09.2014 року у розмірі 380 569,78 грн.
В подальшому представник позивача неодноразово уточнювала позовні вимоги, обґрунтовуючи це тим, що відповідач у період з 2000 по 2014 роки займався підприємницькою діяльністю, проте свої фактичні доходи приховує та злісно ухиляється від сплати аліментів з усіх видів доходів. Вказувала, що заборгованість відповідача по аліментах за підприємницьку діяльність за період з 14.07.2000 року по 24.04.2014 року складає 93 225,91 грн.
Враховуючи викладене, просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість зі сплати аліментів на доньку ОСОБА_3 , 1996 року народження, в розмірі 93 225,91 грн. та неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у сумі 579 517,30 грн.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів в розмірі 124 677 грн. 28 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
Обґрунтовувала доводи апеляційної скарги тим, що суд першої інстанції не врахував наявних у матеріалах справи доказів того, що відповідач мав дохід від підприємницької діяльності, оренди житла, працевлаштування за сумісництвом, які повинні бути враховані при визначенні розміру заборгованості по аліментах.
Вважала, що відповідач приховав фактичні доходи за період 2000-2014 роки та надавав до виконавчої служби недостовірні дані про отримані ним доходи, аліменти з яких не нараховувалися та не сплачувалися, а відтак висновок місцевого суду про те, що у відповідача відсутня заборгованість по аліментам не відповідає обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов'язаний був сплачувати аліменти на утримання дитини, проте свого обов'язку в повному обсязі не виконував без поважних на те причин, внаслідок чого з його вини виникла заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 124 677,28 грн., яку він сплатив, а відтак з відповідача на користь позивача слід стягнути пеню за прострочення сплати аліментів, обмежившись 100% від загального розміру заборгованості зі сплати аліментів.
Також, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, виходив з того, що доказів на підтвердження наявності несплаченої заборгованості по аліментам у розмірі ще 93 225,91 грн позивачем не надано.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Рішенням Мінського районного суду м. Києва від 24.07.2000 року, з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх доходів відповідача, але не менше 1/2 частини неоподаткованого мінімуму доходів громадян, починаючи з 14.07.2000 і до досягнення дитиною повноліття.
24.07.2000 року Мінським районним судом м. Києва видано виконавчий лист №2-2858 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх доходів відповідача, але не менше 1/2 частини неоподаткованого мінімуму доходів громадян, починаючи з 14.07.2000 року і до досягнення дитиною повноліття.
У порядку здійснення виконавчого провадження державним виконавцем ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві Комишан К. Ю. здійснено розрахунок заборгованості по сплаті аліментів та видано довідку-розрахунок заборгованості по аліментам №3655 від 04.03.2015 року.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 10.07.2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08.09.2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 04.11.2015 року, скаргу ОСОБА_2 про зобов'язання ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві внести зміни до довідки-розрахунку заборгованості по аліментам від 04.03.2015 року №3655 за періоди з 14.07.2000 року до 30.01.2010 року та з 01.05.2013 року до 30.04.2014 року задоволено та зобов'язано ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві внести зміни до довідки-розрахунку заборгованості по аліментах №3655 від 04.03.2015 року.
02.10.2015 року була сформована довідка-розрахунок заборгованості по аліментам, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_2 становить 14 903,46 грн.
Постановою державного виконавця ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві Білан Ю. С. від 12.11.2015 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-2858, виданого 24.07.2000 року у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду.
Постановою ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві про результати перевірки виконавчого провадження №174/1 від 18.12.2015 скасовано довідку-розрахунок заборгованості по аліментах від 02.10.2015 року, оскільки зазначена довідка обчислена без врахування даних про доходи боржника від підприємницької діяльності.
31.12.2015 року виконавче провадження відновлено та державним виконавцем видано ряд довідок-розрахунків заборгованості по аліментах. Зокрема, 15.01.2016, 01.06.2016 та 04.10.2016, згідно яких сума заборгованості змінювалась у зв'язку з перерахунком та становила відповідно 208 600,00 грн, 203 795,00 грн та 196 882,00 грн згідно вказаних довідок, на підставі поданих звітів суб'єкта малого підприємства - фізичної особи-платника єдиного податку, виходячи з обсягу виручки від реалізації товарів.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 04.11.2016 року, яка набрала законної сили 10.11.2016 року, зобов'язано Оболонський РВ ДВС у м. Київ ГТУЮ у м. Києві скасувати довідку-розрахунок заборгованості по аліментам від 04.10.2016 року з тих підстав, що стягнення аліментів здійснюється з фактичного заробітку (доходу) боржника, а як вбачається з довідки-розрахунку заборгованості борг нарахований з сум виручки від реалізації товарів, що не є доходом скаржника.
Зокрема, державним виконавцем вказані суми були нараховані без урахування витрат ОСОБА_2 на підприємницьку діяльність, які підтверджуються виписками з банківських рахунків за вказаний період.
На підставі ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 04.11.2016 року державним виконавцем Оболонського РВ ДВС у м. Київ ГТУЮ у м. Києві направлено вимогу боржнику від 23.11.2016 року про надання доказів про витрати боржника на підприємницьку діяльність, у свою чергу боржник листом від 28.11.2016 року повідомив, що у зв'язку з тим, що банківські виписки були отримані в єдиному екземплярі надати їх до виконавчої служби немає можливості.
За повідомленням ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві від 07.07.2015 року, ОСОБА_2 перебував на податковому обліку в ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві з 19.05.2000 року по 06.08.2004 року як фізична особа-підприємець. Протягом періоду з 19.05.2000 року по 31.12.2004 року застосовував спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.
У зв'язку з ненаданням боржником доказів про витрати на підприємницьку діяльність для правильного розрахунку заборгованості по аліментам, державним виконавцем направлено повторну вимогу від 23.12.2016 року, на яку боржником не надано відповіді.
Примусові приводи 16.03.2016 року та 09.08.2016 року, а також виїзд державного виконавця до боржника за адресою вказаною в матеріалах справи не дали позитивного результату, оскільки боржник за вказаною адресою був відсутній, а до відділу виконавчої служби з відомостями про свої підприємницькі доходи не звертався.
Докази про витрати на підприємницьку діяльність ОСОБА_2 державному виконавцю не надав.
Враховуючи вищенаведені обставини та у зв'язку з ненаданням боржником необхідної інформації щодо підприємницької діяльності, державним виконавцем Оболонського РВ ДВС у м. Київ ГТУЮ у м. Києві видано довідку-розрахунок заборгованості по аліментам від 03.03.2017 року, виходячи з повідомлення ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві, в якому вказано, що ОСОБА_2 перебував на податковому обліку в ДПІ з 19.05.2000 року до 06.08.2004 року як фізична особа-підприємець.
Також вказану довідку складено з урахуванням того, що протягом періоду з 19.05.2000 до 31.12.2004 боржник застосовував спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Зокрема, державним виконавцем взято до уваги подані звіти суб'єкта малого підприємництва фізичної особи-платника єдиного податку та виписки з банків (Укргазбанк, Сбербанк), які обслуговували боржника під час здійснення ним підприємницької діяльності.
Відповідно до зазначеної довідки заборгованість по сплаті аліментів за період з 14.07.2000 по 24.04.2014 складає 131 587,28 грн. При цьому, згідно матеріалів виконавчого провадження, боржником за період з 01.07.2000 до 01.04.2004 сплачено 6 910,71 грн. Відтак, з урахуванням фактично сплачених коштів заборгованість по аліментам за період з 14.07.2000 до 31.12.2004 зменшено до 124 677,28 грн.
У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Чорного В.В., заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Оболонський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, в якій просив скасувати вище вказану довідку-розрахунок.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 27.07.2018 року у справі №756/3856/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 30.10.2018 року та постановою Верховного Суду від 11.06.2020 року, ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні скарги, з посиланням на те, що розрахунок заборгованості по аліментах боржника ОСОБА_2 від підприємницької діяльності здійснений державним виконавцем з фактичного заробітку (доходу) боржника з дотриманням вимог законодавства. Як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду від 11.06.2020 року, ОСОБА_1 06.02.2019 року подавала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якій просила відхилити касаційну скаргу, а оскаржувані рішення судів залишити без змін з посиланням на їх відповідність нормам чинного законодавства.
Вищевказані обставини встановлювалися судом під час касаційного перегляду ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 27.07.2018 року, а також підтверджуються матеріалами справи.
Згідно розпорядження державного виконавця Оболонського РВ ДВС м. Києва Фещенко І.І. №25446930 від 11.06.2018 року, на виконання виконавчого документу 2-2858 про стягнення коштів з ОСОБА_2 на рахунок з обліку депозитних сум 08.06.2018 року надійшли грошові кошти у сумі 125 005,24 грн., які розподілено для перерахування на користь ОСОБА_1 в розмірі 124 677,28 грн. та на витрати виконавчого провадження в розмірі 327,96 грн., що були перераховані згідно платіжних доручень №18178 від 18.06.2018 року та №18179 від 18.06.2018 року.
Постановою головного державного виконавця Оболонського РВ ДВС м. Києва Фещенко І.І. від 18.06.2018 року виконавче провадження №25446930 за виконавчим листом № 2-2858, виданим про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів в розмірі ј частини всіх видів заробітку, закінчено у зв'язку із погашенням заборгованості у повному обсязі.
Крім того, згідно інформації з автоматизованої системи виконавчого провадження станом на 08.11.2021 року виконавчі провадження №25446930, №51733879, №52660186, №60300879 відкриті щодо боржника ОСОБА_2 завершені.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (частина друга статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов'язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з частиною першою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Водночас особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 278/725/20 (провадження № 61-690св21).
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 569/14819/19 (провадження № 61-1586св20) зазначено, що правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18) та від 3 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18).
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши, що з вини відповідача, який був зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання дитини за рішенням суду та допустив невиправдану бездіяльність при виконанні зазначеного батьківського обов'язку, виникла заборгованість по сплаті аліментів, застосувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц, дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойки (пені), передбаченої статтею 196 СК України, у розмірі 124 677,28 грн., що становить 100 % розміру заборгованості по сплаті аліментів відповідно до розрахунку заборгованості, проведеного державним виконавцем Оболонського РВ ДВС м. Києва у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ).
Доводи апеляційної скарги про те, що висновок місцевого суду про відсутність у відповідача заборгованості по аліментам не відповідає обставинам справи, оцінюються колегією суддів критично, оскільки з матеріалів справи вбачається, що згідно розпорядження державного виконавця Оболонського РВ ДВС м. Києва Фещенко І.І. №25446930 від 11.06.2018 року, на виконання виконавчого документу 2-2858 про стягнення коштів з ОСОБА_2 на рахунок з обліку депозитних сум 08.06.2018 року надійшли грошові кошти у сумі 125 005,24 грн, а постановою головного державного виконавця Оболонського РВ ДВС м. Києва Фещенко І.І. від 18.06.2018 року виконавче провадження №25446930 закінчено у зв'язку із погашенням заборгованості у повному обсязі.
Крім того, згідно інформації з автоматизованої системи виконавчого провадження станом на 08.11.2021 виконавчі провадження №25446930, №51733879, №52660186, №60300879 відкриті щодо боржника ОСОБА_2 завершені.
Твердження апелянта про неправильне визначення пені за прострочення сплати аліментів, також оцінюються колегією суддів критично, з огляду на таке.
З наявних матеріалів справи вбачається, що сума заборгованості зі сплати аліментів визначена у довідці-розрахунку заборгованості по аліментам державного виконавця Оболонського РВ ДВС у м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 03.03.2017 року, яка є чинною і у вставленому законом порядку не скасована, а тому колегія суддів вважає, що в суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав не брати її до уваги та не використати за основу при обрахунку розміру стягнутої неустойки.
Так, порядок визначення розміру аліментів врегульовано Сімейним кодексом України, Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 2 квітня 2012 року.
Згідно із частинами першою, третьою, восьмою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах, зокрема, про стягнення аліментів може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі (частина третя статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»).
За змістом пункту 4 розділу XVIІнструкції з організації примусового виконання рішень, виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.
Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 Сімейного кодексу України.
При цьому, у разі якщо боржник не працює і сплачує аліменти самостійно стягувачу, квитанції (або їх копії) про перерахування аліментів надаються виконавцю не пізніше наступного робочого дня після сплати та долучаються до матеріалів виконавчого провадження (пункт 3 розділу XVI Інструкції).
За частиною другою статті 195 СК України заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (частина третя статті 195 СК України).
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).
На підставі викладеного, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що відповідач мав дохід від підприємницької діяльності, оренди житла, працевлаштування за сумісництвом, які повинні бути враховані при визначенні розміру заборгованості по аліментах.
З наведених підстав колегія суддів вважає, що предметом даного спору не є оскарження дій державного виконавця щодо визначення розміру заборгованості по сплаті аліментів за виконавчим документом.
Відповідно до ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи, у порядку, встановленому законом (ч. 8 ст. 71 Закону). Залежно від предмета та суті вимог така заява може розглядатися у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, або у позовному провадженні.
З матеріалів справи вбачається, що у березні 2017 року відповідач звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Чорного В.В., заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Оболонський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, в якій просив скасувати вище вказану довідку-розрахунок.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 27.07.2018 року у справі №756/3856/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 30.10.2018 року та постановою Верховного Суду від 11.06.2020 року, ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні скарги з посиланням на те, що розрахунок заборгованості по аліментах боржника ОСОБА_2 від підприємницької діяльності здійснений державним виконавцем з фактичного заробітку (доходу) боржника з дотриманням вимог законодавства.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки обставин, які були враховані судом першої інстанції при визначенні розміру неустойки зі сплати аліментів, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваної ухвали не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені такі порушення норм матеріального чи процесуального права, які б відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для її скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: