10 листопада 2022 року
м. Рівне
Справа № 569/22963/21
Провадження № 22-ц/4815/1076/22
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Шимківа С.С.,
суддів: - Боймиструка С.В., Хилевича С.В.,
секретар судового засідання - Мороз А.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:
Служба у справах дітей виконавчого комітету
Рівненської міської ради
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 квітня 2022 року (ухвалене у складі судді Харечка С.П., повний текст рішення суду виготовлено 19 квітня 2022 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей, -
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського міського суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Рівненської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей.
В обґрунтування позову вказує, що 18 червня 2010 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Від шлюбу мають двох синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З 25.09.2021 року вони з відповідачем проживають окремо, спільним побутом не пов'язані, спільного господарства не ведуть, взаємних прав та обов'язків не мають. Фактично сім'я припинила своє існування.
Вона з молодшим сином проживають у орендованій нею квартирі, а старший син залишися тимчасово проживати з батьком.
Вона працює у Рівненській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 24 Рівненської міської ради вчителем початкових класів та в змозі матеріально забезпечувати утримання дітей. Натомість відповідач офіційно ніде не працює, має вкрай нерегулярний грошовий дохід, чим економічно обтяжує її та дітей.
Просила розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства та визначити місце проживання дітей разом із нею.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13 квітня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Виконавчого комітету Рівненської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей задоволено частково.
Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 18 червня 2010 року Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), актовий запис 623.
Залишено ОСОБА_1 шлюбне прізвище « ОСОБА_1 ».
Визначено місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_2 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення мотивовано тим, що оскільки збереження сім'ї суперечить інтересам сторін та є неможливим, шлюб слід розірвати. Місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доцільно визначити з батьком, так як це відповідатиме бажанню дитини. Судом враховано перебування матері за кордоном.
Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги рішення Рівненського міського суду від 20.10.2021 року у справі № 569/20310/21, яким підтверджується факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства. Старший син ОСОБА_3 , будучи свідком подій вчинення домашнього насильства також вважається постраждалим від домашнього насильства відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Судом не взято до уваги висновок органу опіки та піклування № 08-386 від 22.02.2022 року, яким визначено доцільність залишення дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 разом із матір'ю.
Додає, що мала намір тимчасово виїхати з території України разом із двома дітьми, однак відповідач відмовився надати їй дозвіл на виїзд разом із сином ОСОБА_3 .
Просить скасувати рішення Рівненського міського суду від 13 квітня 2022 року в частині визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом із батьком ОСОБА_2 та ухвалити у цій частині нове, яким визначити місце проживання дитини разом із нею.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони по справі є батьками малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 25.11.2010 року та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 29.05.2012 року (а.с. 11-12).
Після припинення шлюбних стосунків між сторонами їх старший син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишився проживати з батьком, за адресою: АДРЕСА_1 , менший син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - з матір'ю, спочатку з 25.09.2021 по 25.12.2021 р. - у Відділенні для осіб, які постраждали від домашнього насильства, а в подальшому - у орендованому нею помешканні, за адресою: АДРЕСА_2 .
Згоди щодо визначення місця проживання дітей між батьками не досягнуто.
Згідно висновку орган опіки та піклування №08-386 від 22.02.2022 року, комісія з питань захисту прав дитини, як консультативно-дорадчий орган при виконавчому комітеті Рівненської міської ради, прийняла рішення про доцільність залишення малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_1 (а.с. 38-40).
У вищевказаному висновку органу опіки та піклування зазначено, що старший син ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 , проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 зареєстрований за вищевказаною адресою та є співвласником даного помешкання. Це трикімнатна квартира з усіма зручностями, достатньо мебльована. Для дітей відведено окрему кімнату. В квартирі створені належні умови для проживання, виховання та розвитку дітей. ОСОБА_2 пояснив, що старший син ОСОБА_3 виявив бажання проживати разом з ним. Менший син ОСОБА_4 проживає разом з ОСОБА_1 , але проводить час з ним та старшим братом. ОСОБА_2 пояснив, що працює неофіційно, але має дохід достатній для утримання дітей.
ОСОБА_2 надав характеристику з ГО Відокремлений підрозділ «Всеукраїнська федерація рукопашу гопак» в Рівненській області, яку відвідує ОСОБА_3 з жовтня 2021 року. В характеристиці вказано, що ОСОБА_2 постійно привозить та забирає ОСОБА_3 з занять. Він забезпечив дитину спортивною формою та відповідним інвентарем. ОСОБА_2 має бутерброди для перекусу. Забезпечував участь свого сина у заходах та екскурсіях, а також допомагав своїм транспортом.
Відповідно до оцінки потреб сім'ї ОСОБА_2 , наданої Рівненським міським центром соціальних служб встановлено, що складних життєвих обставин у сім'ї не виявлено. Для ОСОБА_3 створені всі умови для проживання, виховання та розвитку (а.с. 39).
Відповідно до психолого-педагогічної характеристики з навчального закладу на ОСОБА_3 встановлено, що на даний час він проживає з батьком. Під час навчання дитини у 5 класу мати дитини відвідувала батьківські збори та підтримувала зв'язок з класним керівником, постійно цікавилася шкільним життям сина. Референтними особами для ОСОБА_3 є тато, мати та молодший братик, цим членам сім'ї дитина симпатизує. Проте найбільш значимим та близьким для хлопчика є батько, у взаємостосунках учень надає перевагу татові. В разі потреби, ОСОБА_3 за допомогою чи порадою звертається до тата.
Відповідно до психолого-педагогічної характеристики з навчального закладу на ОСОБА_4 встановлено, що дитина проживає з мамою. Мати приділяє увагу вихованню сина. Упродовж навчання дитини в закладі освіти, вона постійно відвідує батьківські збори та спілкується з класним керівником, цікавиться шкільними справами сина. До референтної групи осіб ОСОБА_4 належать: мама, тато та старший братик. В разі потреби ОСОБА_4 за допомогою чи порадою звертається до мами. Найбільш значимою та близькою особою для учня є мати. Проте дитина потребує емоційного зв'язку зі старшим братом, бажає проводити дозвілля з мамою, татом і братом (а.с. 40).
У судовому засіданні суду першої інстанції неповнолітній ОСОБА_3 пояснив суду, що він тривалий час проживає з батьком і має бажання проживати з батьком постійно.
Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з положеннями частини першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до положень частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно зі статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає.
Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Як вказано у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справа № 241/47/19 при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Частинами першою, другою статті 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Урахування думки дитини щодо її життя передбачає й стаття 12 Конвенції з прав дитини, в якій записано, що Конвенція зобов'язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю.
Отже, з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Таким чином, судом першої інстанції правильно було заслухано думку ОСОБА_3 , висловлену ними під час судового засідання, який пояснив, що бажає проживати саме із батьком.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Отже, суд першої інстанції, встановивши наявність практично однакових належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання і виховання малолітніх дітей, врахувавши бажання старшого сина проживати з батьком та його прихильність до батька, дійшов правильного висновку про доцільність в інтересах дітей визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з матір'ю ОСОБА_1 , а малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з батьком - ОСОБА_2 .
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що при визначенні місця проживання дітей, місцевим судом не враховано постанову Рівненського міського суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 569/20310/21, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП не заслуговують на увагу, оскільки вищевказаною постановою встановлено вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення щодо ОСОБА_1 , а не дітей.
Фактів вчинення ОСОБА_2 протиправних дій, аморальної поведінки чи жорсткого поводження щодо дітей позивачкою не доведено, а судом не встановлено.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 квітня 2022 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий-суддя Шимків С.С.
Судді: Боймиструк С.В.
Хилевич С.В.