10 листопада 2022 року Чернігів Справа № 620/18954/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Непочатих В.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 на день його звільнення 07.04.2017;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середню заробітну плату, з урахуванням індексації, за період з 07.04.2017 по день виконання судового рішення, ухваленого Чернігівським окружним адміністративним судом від 16.02.2021 по справі № 620/3758/20.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем при звільненні не був проведений з ним остаточний розрахунок, що є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин полонень статті 117 Кодексу законів про працю України відсутні. З прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача суму коштів, статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України не застосовуються, а зобов'язання роботодавця виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Вказує, що немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення Кодексу законів про працю України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала тісне після того, як її сума була встановлена судом. Відтак, у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, щодо виплати позивачу середнього заробітку за будь-який період. Також відповідач стверджує, що позивач пропустив строку звернення до суду.
Ухвалою суду від 12.05.2022 було витребувано у військової частини НОМЕР_1 довідку про середньоденне грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці служби та докази виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 по справі № 620/3758/20.
Відповідач отримав вказану ухвалу 18.10.2022, однак, витребуваних судом документів відповідачем надано не було.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 по особовому складу від 03.04.2017 № 15-рс позивач звільнений у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.04.2017 № 83 ОСОБА_1 з 07.04.2017 виключено з списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 9).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 у справі № 620/3758/20 позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації за період служби. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період служби. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 15497,08 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 19-27).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2021 (https://reestr.court.gov.ua/Review/99151106) апеляційну скаргу адвоката Дасюк Світлани Володимирівни, що діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 залишено без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, наказу частково протиправним та зобов'язання вчинити певні дії було залишено без змін.
Оскільки станом на день звернення до суду військова частина НОМЕР_1 не виконала рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 по справі № 620/3758/20, позивач звернувся до суду з вимогами щодо застосування відповідальності до відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу частин другої та третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.
Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Разом з тим, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Так, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 підсумувала, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13ц.
Крім того, у вищевказаній постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Тому, Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України.
Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу з 07.04.2017 та на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 по справі № 620/3758/20 не здійснено виплату заборгованості по індексації грошового забезпечення за період служби, компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки, грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 15497,08 грн.
Доказів виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 по справі № 620/3758/20 суду відповідачем не надано.
Отже, під час судового розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що виплату належної позивачу індексації грошового забезпечення, компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки та грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 15497,08 грн. не було здійснено у день звільнення, що, своєю чергою, є підставою для відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Враховуючи викладене вище в сукупності, обов'язок суду щодо визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 Кодексу законів про працю України, дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку з позивачем на день його звільнення 07.04.2017; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.04.2017 по 10.11.2022, у розмірі 20% від належних позивачу до виплати сум згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 по справі № 620/3758/20.
Позовна вимога в частині стягнення середньої заробітної плати з відповідача, з урахуванням індексації, за період з 07.04.2017 по день виконання судового рішення, ухваленого Чернігівським окружним адміністративним судом від 16.02.2021 по справі № 620/3758/20 задоволенню не підлягає, оскільки стосується правовідносин, які виникнуть у майбутньому, а суд захищає лише порушені права.
Суд не вважає поважними посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу здійсненого повного розрахунку (частина п'ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Проте, станом на дату звернення позивача до суду рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 по справі № 620/3758/20 не виконано та доказів його виконання відповідачем не надано.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 681,00 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 на день його звільнення 07.04.2017.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.04.2017 по 10.11.2022, у розмірі 20% від належних ОСОБА_1 до виплати сум згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 по справі № 620/3758/20.
В решті позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий в розмірі 681,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10.11.2022.
Суддя В.О. Непочатих