31.08.2006 Справа № А38/267
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кузнецової І.Л.,
суддів: Швець В.В. (доповідач), Сизько І.А.
при секретарі судового засідання: Врона С.В.
за участю представників:
від позивача: Санжара А.А., довіреність №б/н від 21.06.05, представник;
від відповідача: Залінська В.П., довіреність №31045/10/10-1 від 01.12.05, гол. держ. под. інспектор відділу Лівобережної МДПІ;
від відповідача: Сависько В.В., довіреність №9261/10/10-1 від 15.05.06, гол. держ. под. інспектор юридичного відділу;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції, місто Дніпропетровськ
на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 7 грудня 2005 року
у справі №A38/267
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “Карфаген ЛТД» ,місто Дніпропетровськ
до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська
про скасування податкових повідомлень-рішень.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Фірма “Карфаген ЛТД», місто Дніпропетровськ звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення:
№0001522600/0 від 15 жовтня 2003 року на загальну суму 16176 гривень з яких 10784 гривень за основним платежем та 5392 гривень штрафних санкцій;
№0001612301/0 від 29 квітня 2005 року на загальну суму 17426 гривень з яких 11617,33 гривень за основним платежем та 5808,67 гривень штрафних санкцій;
№0001602301/0 від 29 квітня 2005 року на загальну суму 1500 гривень з яких 1250 гривень за основним платежем та 250 гривень штрафних санкцій,
прийнятих Відповідачем - Лівобережною міжрайонною державною податковою інспекцією міста Дніпропетровська.
Також, Позивач просить стягнути з Відповідача на його користь суми сплаченого державного мита та судових витрат.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що Відповідач посилаючись на Закон України “Про податок на додану вартість безпідставно нарахував податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємства, а також помилково визнав за ним безнадійну заборгованість.
Постановою господарського суду у справі №А38/267 від 7 грудня 2006 року (суддя Бишевська Н.А.) позовні вимоги задоволені частково.
Приймаючи спірну постанову господарський суд виходив з наступного:
Зменшення податкового зобов'язання підприємства Позивача відбулись у грудні 2000 року в момент визнання ДП “Мономах» банкрутом, та його ліквідації, тобто в час дії норм Закону України “Про податок на додану вартість», тому застосування Позивачем для проведення вищевказаного коригування сум податку на додану вартість вищевказаного Закону господарський суд вважає цілком правомірним.
Стосовно заниження суми валового доходу за ІV квартал 2004 року то з матеріалів справи вбачається, що Позивач отримав товар а доказів бракованого товару не представив.
Тому господарський суд послався на підпункт 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» з якого вбачається включення в доход від позареалізаційних операцій безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податків у звітному періоді, підприємством Позивача у четвертому кварталі 2004 року не віднесено до складу скоригованого валового доходу вартість отриманих товарів в сумі 5000 гривень.
Відповідач не погодившись з постановою господарського суду подав апеляційну скаргу.
Вважає, що вона винесена з порушенням закону.
Господарський суд при винесені постанови неправильно застосував норми матеріального права.
Відповідач просить спірну постанову скасувати та у позовних вимогах відмовити посилаючись на наступне:
Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» цій нормі, якщо у майбутніх періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.
Тому Відповідач вважає, право надання уточнюючого розрахунку тільки з самостійним виявленням помилок у раніше поданих деклараціях і не передбачає коригування податкового зобов'язання, узгодженого в адміністративному чи судовому порядку.
Правовідносини між Позивачем і його контрагентом виникли внаслідок угоди №09/17 від 22 вересня 1997 року і до них повинно застосовуватись законодавство, чинне на час їх виникнення.
Крім того на час укладення угоди діяв Декрет КМУ “Про податок на добавлену вартість» від 26 грудня 1992 року №14-92, який не передбачав коригування сум податку на додану вартість внаслідок визнання заборгованості безнадійною.
На апеляційну скаргу Позивач надав заперечення у якому посилається на те, що висновки, викладені в апеляційній скарзі безпідставні і необгрунтовані, тому просить постанову залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав:
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», його норми регулюють випадки, коли платник податків самостійно визначив податкове зобов'язання у податковій декларації.
Дана справа стосується нарахування Позивачу податкового зобов'язання податковим органом, тому Відповідач безпідставно посилається на вказаний пункт, оскільки він як вважає Позивач не має відношення до справи.
Крім того законодавство України не містить жодних обмежень або заборон щодо застосування положень пункту 4.5 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість» та пункту 1.25 статті 1 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств» стосовно податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які виникли до набрання чинності Закону України “Про податок на додану вартість».
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши представників сторін Дніпропетровський апеляційний господарський суд вважає необхідним в задоволені апеляційної скарги відмовити.
Постанову місцевого господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.
Відмовляючи в задоволені апеляційної скарги судова колегія виходила з наступного:
Судова колегія погоджується з висновком господарського суду про те, що Декрет Кабінету Міністрів України “Про податок на додану вартість» від 26 грудня 1992 року №14-92, втратив чинність на підставі Закону України “Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 3 квітня 1997 року, який набрав чинності з 1 жовтня 1997 року.
З матеріалів справи вбачається, що визнання ДП “Мономах» банкрутом та його ліквідація відбулись у грудні 2000 року, в зв'язку з чим Позивач зменшив податкове зобов'язання, тобто в час дії норм Закону України “Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 3 квітня 1997 року, тому застосування Позивачем для проведення вищевказаного коригування сум податку на додану вартість є цілком правомірним.
Крім того законодавство України не містить жодних обмежень або заборон щодо застосування положень пункту 4.5 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість» та пункту 1.25 статті 1 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств» стосовно податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які виникли до набрання чинності Закону України “Про податок на додану вартість».
Стосовно заниження суми валового доходу за ІV квартал 2004 року на 5000 гривень, то з матеріалів справи вбачається, що у IV кварталі 2004 року у податковому обліку підприємства Позивача не було віднесло до скоригованого валового доходу вартість отриманих товарів на підставі договору №43 від 11 грудня 2001 року.
Згідно накладної №153 від 11 грудня 2001 року, ТОВ “Хіт “Сател», контрагент за договором поставило, а Позивач прийняв продукцію на суму 21000 гривень.
За поставлену продукцію Позивач сплатив постачальнику 16000 гривень.
Згідно проведеної у грудні 2004 року бухгалтерської проводки Д-т рахунок 631 К-т рахунок 717 “Доход від списання кредиторської заборгованості» підприємством визнана безнадійною кредиторською заборгованістю перед ТОВ “Хіт “Сател» та віднесена на доходи по бухгалтерському обліку у сумі 5000 гривень.
Тому судова колегія погоджується з висновокм господарського суду про посилання на підпункт 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого передбачено включення в доход від позареалізаційних операцій безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податків у звітному періоді.
Підприємством Позивача порушено вищевказану норму.
У четвертому кварталі 2004 році не віднесено до складу скоригованого валового доходу вартість отриманих товарів в сумі 5000 гривень.
З врахуванням вищевикладеного судова колегія вважає апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову залишити без змін.
На підставі наведеного та керуючись статтями 160, 167, 200, 205, 206 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції, місто Дніпропетровськ, залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 7 грудня 2005 року у справі №A38/267, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий І.Л. Кузнецова
Судді В.В. Швець
І.А. Сизько