07 листопада 2022 року Київ № 320/15604/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Глевахівської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Глевахівської селищної ради, в якому позивачка просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3221487002:02:003:0128 «для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» площею 0,1600 гектара на території села Березенщина та надання її у власність позивачці, згідно із заявою від 27.07.2021 (вх. № 1793/2 від 29.07.2021);
- зобов'язати відповідача прийняти рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3221487002:02:003:0128 «для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» площею 0,1600 гектара на території села Березенщина та надання її у власність позивачці, згідно з заявою від 27.07.2021 (вх. № 1793/2 від 29.07.2021);
- зобов'язати відповідача подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення у цій справі.
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства безпідставно не прийнято рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3221487002:02:003:0128 площею 0,1600 гектара на території села Березенщина та надання її у власність згідно з поданою заявою від 27.07.2021 (вх. № 1793/2 від 29.07.2021).
Відповідно до ухвали від 13.12.2021 судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Копії ухвали отримані учасниками справи, зокрема, позивачкою 22.12.2021, відповідачем - 29.12.2021, що підтверджено рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та наділена адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 .
Судом установлено, що у березні 2021 року в інтересах гр. ОСОБА_1 до Глевахівської селищної ради було подано клопотання від 26.03.2021 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
До вказаного клопотання було додано графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.
Рішень після спливу місячного строку, встановленого частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, за результатами розгляду клопотання від 26.03.2021 прийнято не було, тому позивачкою було повідомлено відповідача 27.04.2021 про замовлення розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу (за мовчазною згодою). До повідомлення додано договір № 210427-3 від 27.04.2021 про розроблення проєкту землеустрою.
Земельну ділянку було зареєстровано у Державному земельному кадастрі та присвоєно кадастровий номер 3221487002:02:003:0128.
Позивачкою до Глевахівської селищної ради було подано заяву від 27.07.2021 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу позивачці у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3221487002:02:003:0128 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1600 гектара на території села Березенщина.
До заяви було додано проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачці; Витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 3221487002:02:003:0128; копію паспорта та копія РНОКПП.
Згідно з листом відповідача від 17.08.2021 № 1744/02-22 позивачку повідомлено, що на чергову сесію Глевахівської селищної ради, яка відбулась 05.08.2021, на розгляд було винесено звернення зареєстроване від 29.07.2021 за № 1793/2 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в Глевахівській селищній територіальній громаді для прийняття рішення.
Депутатами Глевахівської селищної ради це питання було розглянуто, але рішення не прийнято, оскільки воно не було підтримано більшістю голосів депутатів необхідних для прийняття рішення.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо неприйняття в установлений Земельним кодексом України строк рішення за результатами розгляду клопотання, позивачка звернулася з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив з такого.
Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт «б» частини першої статті 81 Земельного кодексу України).
За змістом положень статті 122 Земельного кодексу України, вирішення питань стосовно передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частин першої-третьої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності: г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень.
Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно із частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Частинами дев'ятою та десятою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Частиною сімнадцятою статті 186 Земельного кодексу України передбачено, що підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Отже чинним законодавством чітко визначено, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, розглядає клопотання у двотижневий строк із дня отримання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або відмовляє у його затвердженні.
При цьому у випадку відмови у затвердженні проєкту землеустрою, таке рішення має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
За приписами частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Згідно із частинами першою, другою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Виходячи з наведеного, рішення про затвердження або відмову у затвердженні проєкту землеустрою належить до виключних повноважень сільської, селищної, міської ради шляхом прийняття відповідних рішень на пленарному засіданні. Рішення, дії або бездіяльність сільської, селищної, міської ради про затвердження або відмову у затвердженні проєкту землеустрою, надання земельних ділянок, залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проєкту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проєкт землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Так судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що як рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачці, так і про відмову в його затвердженні прийнято не було.
Судом також установлено, що позивачка у визначеному законодавством порядку звернулась до відповідача із заявою про затвердження розробленого проєкту землеустрою, проте відповідач одне із передбачених законодавцем рішень у спосіб, встановлений законом (шляхом прийняття рішення на пленарному засіданні ради) не прийняв, а тому суд доходить висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у його постанові від 19.08.2021 у справі № 826/14320/17.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3221487002:02:003:0128 «для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» площею 0,1600 гектара на території села Березенщина та надання її у власність позивачці, згідно з заявою від 27.07.2021 (вх. № 1793/2 від 29.07.2021).
Оцінюючи вимоги про затвердження проєкту землеустрою та надання земельної ділянки у власність, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; .
Умовою реалізації судом повноваження про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивачки є встановлення того, що для його прийняття виконано всі умови, визначені законом (частина четверта cтатті 245 Кодексу).
Відповідно до пунктів «а» та «д» частини першої статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; д) організація землеустрою.
Відповідно до пунктів 3, 7, 8 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в процесі прийняття рішення (вчинення дій) суб'єкт владних повноважень повинен діяти: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Із урахуванням встановлених при розгляді цієї справи обставин, суд доходить висновку, що при вирішенні ініційованого позивачкою земельного питання, відповідач - орган, який вправі розпоряджатись землею, вказаних нормативних приписів не дотримався. Це проявилось у тому, що відповідачем не прийнято відповідного рішення за результатами розгляду клопотання.
Такі недоліки у реалізації суб'єктом владних повноважень своїх повноважень, крім того що характеризують оскаржувану бездіяльність як протиправну, позбавляють суд можливості перевірити факт дотримання позивачкою усіх умов, що є необхідними для затвердження проєкту.
При цьому судом установлено, що після спливу місячного строку, встановленого частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, за результатами розгляду клопотання від 26.03.2021 відповідачем не було прийнято відповідного рішення, позивачкою було повідомлено відповідача 27.04.2021 про замовлення розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу (за мовчазною згодою) та до повідомлення додано договір № 210427-3 від 27.04.2021 про розроблення проєкту землеустрою.
На переконання суду такі дії позивачки відповідають імперативній нормі, передбаченої абзацом 3 частини сьомої статті 118 ЗК України (у редакцій, чинній станом на 26.03.2021).
Отже, для виправлення раніше допущених недоліків, рада повинна повно, об'єктивно та достовірно встановити правовий режим бажаної для позивачки земельної ділянки, використовуючи при цьому належні, допустимі документи і лише з їх урахуванням ґрунтувати власний висновок про наявність чи відсутність правових підстав для затвердження проєкту.
У зв'язку із цим вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню та з метою відновлення порушеного права, не втручаючись у дискреційні повноваження відповідача щодо прийняття одного із двох допустимих рішень, суд уважає за необхідне зобов'язати Глевахівську селищну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.07.2021 (вх. № 1793/2 від 29.07.2021) про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3221487002:02:003:0128 «для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» площею 0,1600 гектара на території села Березенщина та надання її у власність та винести із цього питання вмотивоване рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням викладеного позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо клопотання позивачки про встановлення судового контролю, суд зазначає таке.
Відповідно до змісту статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, і має застосовуватися у виключних випадках.
Разом із тим слід зазначити, що позивачка про необхідність встановлення судового контролю, окрім тривалої бездіяльності відповідача, що на її думку свідчить про можливість подальшого ухилення від виконання судового рішення, взагалі не зазначає про причини такої необхідності чи обставини, які б свідчили, що рішення суду ухвалене у цій справі не буде виконано відповідачем.
Відтак підстав для зобов'язання встановити судовий контроль суд не вбачає.
Щодо розподілу судових витрат, суд виходив із такого.
У силу вимог частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частин першої, третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
При зверненні до суду позивачкою було сплачено судовий збір в розмірі 908, 00 грн. згідно з квитанцією № 72404 від 07.12.2021.
Суд, керуючись частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо часткового задоволення позовних вимог, присуджує позивачці 454, 00 грн. понесених витрат із оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України регламентовано, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно із часиною другою статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України, представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI).
Так, відповідно до статті 1 цього Закону: договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4); інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6); представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9).
Згідно з положеннями статті 19 Закону № 5076-VI, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Частинами другою-третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 Кодексу).
Водночас у силу вимог частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
Між позивачкою та Адвокатським бюро «Олександра Дубового» 25.03.2021 укладений договір про надання правової (правничої) допомоги, відповідно до якого перелік, об'єм та вартість правової допомоги за цим Договором, визначається за згодою сторін в актах наданої правової допомоги, які підписуються сторонами та є невід'ємними частинами Договору.
Зі змісту акта наданої правової допомоги від 08.11.2021 вбачається, що розмір витрат на правову допомогу складається з:
1800, 00 грн. - вартість послуг по наданню правової інформації, усних консультацій і роз'яснень із правових питань щодо оскарження протиправної бездіяльності Глевахівської селищної ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви від 27.07.2021 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу Клієнту у власність земельної ділянки ;
4500, 00грн. - вартість послуг по збору та підготовці позовних матеріалів, складання позовної заяви за позовом Клієнта до Глевахівської селищної ради про визнання протиправної бездіяльності Глевахівської селищної ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви від 27.07.2021 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу Клієнту у власність земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з актом наданої правової допомоги від 08.11.2021 сторони погодили, що клієнт зобов'язаний сплатити вартість правової допомоги, що визначена в цьому акті, протягом шести місяців після ухвалення судом першої інстанції рішення по суті.
Таким чином, витрати позивачки на професійну правничу допомогу складають 6300, 00 грн.
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 № 280/2635/20, відповідно до якого Кодекс адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Суд бере до уваги, що адвокатом дійсно надані послуги, які включали в себе підготовчий процес для розгляду цієї справи в суді, збір і систематизацію документів для вироблення правової позиції, складення та подачу адміністративного позову, витребування та надання доказів. При цьому розмір і вартість погоджена сторонами та не спростована відповідачем. Заперечень щодо неспівмірності заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу відповідачем не надано.
Водночас обов'язок доведення неспівмірності цих витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у цьому випадку на відповідача.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов'язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
З огляду на викладене та беручи до уваги відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат позивачки на правничу допомогу та обґрунтованих заперечень відповідача щодо розміру таких витрат, суд уважає, що витрати позивачки на правничу допомогу не можуть бути зменшені за ініціативою суду та підлягають відшкодуванню в повному обсязі.
Водночас у силу положень частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки позов задоволено частково та, беручи до уваги, що позовні вимоги мають немайновий характер, що унеможливлює визначення конкретної частки задоволених позовних вимог, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки половини витрат на професійну правничу допомогу, яку вона має понести, загальний розмір яких складає 3150, 00 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Глевахівської селищної ради щодо неприйняття рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3221487002:02:003:0128 «для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» площею 0,1600 гектара на території села Березенщина та надання її у власність позивачці, згідно із заявою від 27.07.2021 (вх. № 1793/2 від 29.07.2021).
Зобов'язати Глевахівську селищну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.07.2021 (вх. № 1793/2 від 29.07.2021) про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3221487002:02:003:0128 «для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» площею 0,1600 гектара на території села Березенщина та надання її у власність та винести із цього питання вмотивоване рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Глевахівської селищної ради (код ЄДРПОУ: 04359146; місцезнаходження: 08636, Київська обл., Васильківський район, смт Глеваха, вул. Вокзальна, буд. 26) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3150, 00 грн. (три тисячі сто п'ятдесят гривень 0 копійок) та судовий збір у розмірі 454, 00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні 0 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.