07 листопада 2022 року
м. Київ
справа №160/20922/21
адміністративне провадження № К/990/24399/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Білак М.В.,
перевіривши касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2022 року
у справі №160/20922/21
за позовом ОСОБА_1
до Дніпропетровської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих)
про скасування рішення та наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення №234 від 13 вересня 2021 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації» за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки щодо його неуспішного проходження атестації;
- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №3320к від 19 жовтня 2021 року про звільнення з посади прокурора Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пп.2 п.19 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» з 22 жовтня 2021 року;
- поновити позивача на посаді прокурора Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області з 22 жовтня 2021 року або на рівнозначній посаді та в органах прокуратури;
- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 22 жовтня 2021 року по дату винесення судового рішення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №234 від 13 вересня 2021 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації». Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №3320к від 19 жовтня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» з 22 жовтня 2021 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури з 23 жовтня 2021 року. Стягнуто з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23 жовтня 2021 року по 09 лютого 2022 року у розмірі 26669,16 грн (без урахування податків та зборів). Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 454,00 грн. Стягнуто з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 454,00 грн.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2022 року апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року змінено, абзаци шостий та сьомий резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн, сплачений згідно квитанції від 01 листопада 2021 року №34411 з Державного бюджету України. В іншій частині рішення залишено без змін.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Дніпропетровська обласна прокуратура звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2022 року визнано неповажними причини пропуску Дніпропетровською обласною прокуратурою строку на касаційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2022 року у справі №160/20922/21., касаційну скаргу залишено без руху.
Скаржнику надано строк десять днів з дня вручення копії ухвали для зазначення інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів.
На усунення недоліків касаційної скарги скаржником подано клопотання, в якому заявник просить поновити процесуальний строк.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку скаржник повторно вказує, що вже звертався до Верховного Суду з касаційною скаргою при цьому, як зазначає заявник ним було дотримано тридцятиденний строк під час первинного звернення. Вказує, що ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2022 року касаційну скаргу відповідача було повернуто та роз'яснено право на повторне звернення. Як зазначає сам заявник, копію ухвали Верховного Суду від 11 серпня 2022 року отримано ним 19 серпня 2022 року. Скаржник вказує, що ним враховано зауваження, викладені в ухвалі Верховного Суду від 11 серпня 2022 року та подано касаційну скаргу вдруге, визначивши іншу підставу для касаційного оскарження, що на думку заявника, свідчить про сумлінне виконання відповідачем своїх обов'язків та відсутності будь-яких зловживань процесуальними правами. Відповідач вважає, що оскільки повторна касаційна скарга подана через 17 календарних днів з моменту отримання ухвали Верховного Суду, то це свідчить про відсутність необґрунтованих зволікань щодо подання касаційної скарги вдруге.
Оцінивши наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів виходить з наступного.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 30 червня 2022 року. В той же час, касаційну скаргу подано на пошту 05 вересня 2022 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Суд повторно звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Суд звертає увагу скаржника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою та повернення такої касаційної скарги.
При цьому, Суд наголошує, що належним підтвердженням наміру реалізувати своє право на касаційне оскарження, є направлення повторної касаційну скаргу скаржником у найкоротший строк.
Вперше касаційну скаргу позивачем подано 27 липня 2022 року надіславши її засобами поштового зв'язку.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2022 року первісна касаційна скарга повернута скаржнику, оскільки касаційна скарга не містила достатніх обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень.
Копію ухвали Верховного Суду від 11 серпня 2022 року отримано скаржником 19 серпня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
З цією касаційною скаргою скаржник звернувся лише 05 вересня 2022 року, тобто через 17 днів після отримання копії ухвали Верховного Суду від 11 серпня 2022 року.
Водночас, у заяві про поновлення строку на касаційне оскарження скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність до статті 330 КАС України в найкоротші строки. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.
Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, яка оскаржує судове рішення, і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України сторони, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту, для чого, як особи, зацікавлені у її поданні, повинні вчиняти всі можливі та залежні від них дії, використовувати всі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що, вирішуючи питання поновлення строку касаційного оскарження, суд оцінює дотримання строків звернення до суду не тільки на час подачі первісної касаційної скарги, а й з врахуванням усього проміжку часу до постановлення відповідної ухвали про поновлення або відмову у поновленні таких строків.
При цьому, суд касаційної враховує тривалість строку пропущеного строку з ухвалення постанови суду апеляційної інстанції, обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника, а непереборних обставин скаржником не наведено, а Судом не встановлено.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України» (№32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обґрунтованого рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлює особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).
Таким чином, при належному добросовісному відношенні касатор не був позбавлений можливості подати касаційну скаргу в найкоротший строк після отримання ухвали Верховного Суду про повернення касаційного оскарження, проте таким правом не скористався.
Значний проміжок часу з моменту отримання ухвали Суду про повернення касаційної скарги та повторним поданням касаційної скарги (17 днів) вказує на відсутність процесуальної зацікавленості скаржника у касаційному перегляді судових рішень у даній справі та спростовує доводи скаржника про повторне звернення без суттєвих зволікань.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведене в клопотанні скаржника не може бути підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Пунктом 1 частини четвертої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у задоволенні клопотання Дніпропетровської обласної прокуратури про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2022 року у справі №160/20922/21.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2022 року у справі №160/20922/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про скасування рішення та наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
СуддіО.В. Калашнікова Ж.М. Мельник-Томенко М.В. Білак