Справа № 463/12443/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/287/22 Доповідач: ОСОБА_2
02 листопада 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові, у режимі відеоконференції, кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 23 лютого 2022 року, щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, громадянина України, українця, освіта середня, одруженого, у якого на утриманні малолітня дитина 2013 року народження, не судимого, без зареєстрованого місця проживання, проживаючого у АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, за ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 263 КК України,
з участю:
прокурора - ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_9
встановила:
Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 23 лютого 2022 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 263 КК України, та йому призначено покарання:
за ч.1 ст. 358 КК України у виді 1 (одного) року обмеження волі;
за ч. 4 ст. 358 КК України у виді 1 (одного) року 6 (шість) місяців обмеження волі;
за ч. 1 ст. 263 КК України у виді 3 (трьох ) років позбавлення волі.
На підставі положень ст. 70 КК України шляхом часткового складання ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді 3 (трьох) років 6 місяців позбавлення волі з відбуттям покарання у кримінально-виконавчій установі закритого типу.
Строк покарання засудженому ОСОБА_7 визначено рахувати з часу затримання - 21 вересня 2021 року.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до вступу вироку в законну силу залишено без змін - тримання під вартою.
Скасовано арешт майна, застосований ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 24.09.2021.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у справі.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 достовірно знаючи, що на його ім'я 31.07.1997 ДАІ МВС-УВС Львівської області було видано посвідчення водія НОМЕР_1 категорії «А, В, С», разом з тим за невстановлених досудовим розслідуванням обставин придбав бланк посвідчення водія України серії НОМЕР_2 на прізвище ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданого 21.06.2001 року ДАІ МВС-УВС Самбір МРЕР та в подальшому у період часу з 2017 року по 2018 рік, перебуваючи на території м. Львова підробив посвідчення водія, яке дає право на керування транспортним засобом, вклеївши у вищевказане посвідчення водія власну фотографію.
Окрім цього, ОСОБА_7 , 03.12.2020 о 10.25 год, керуючи автомобілем марки «BMW 3200», д.н.з. НОМЕР_3 , та будучи зупиненим працівниками Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції у зв'язку із вчиненням ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, знаходячись на вул. Городоцькій, 243 у м. Львові, діючи умисно, для засвідчення своєї особи та підтвердження права керування транспортним засобом, пред'явив патрульним поліцейським завідомо підроблене посвідчення водія України серії НОМЕР_2 на прізвище ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Продовжуючи злочинний умисел на використання завідомо підробленого посвідчення водія при керуванні транспортним засобом, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 о 22.09 год, керуючи автомобілем марки «ВАЗ-21063», д.н.з. НОМЕР_4 , будучи зупиненим працівникам Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції у зв'язку із вчиненням ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, знаходячись на вул. Гетьмана Мазепи, 25А у м. Львові, для засвідчення своєї особи та підтвердження права керування транспортним засобом, пред'явив патрульним поліцейським завідомо підроблене посвідчення водія України серії НОМЕР_2 на прізвище ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Окрім цього ОСОБА_7 , приблизно о 19.30 год 19.09.2021, перебуваючи в лісопарку «Погулянка», що знаходиться у м. Львові на вул. Погулянка, не маючи передбаченого законом дозволу на поводження з вогнепальною зброєю та бойовими припасами, незаконно придбав шляхом привласнення знайдену ним вогнепальну зброю та бойові припаси, а саме: пістолет № 8463, «CESKA ZBROJOVKA», моделі - 85, калібру 9x19 мм, «Luger», чеського промислового виробництва (1992 р.в.); 9 мм самозарядний пістолет Макарова, промислового виробництва, без серійного номеру (знищений саморобним способом), на магазині якого наявний нанесений номер « НОМЕР_5 », з наклейками на рукоятці із обох сторін «Слава Україні - Героям Слава», пістолет моделі «Walther Mod. РРК», калібру 7,65 мм (Браунінг), № 177949К, промислового виробництва Німеччини та 63 (шістдесят три) патрони, з яких: 28 (двадцять вісім) патронів із маркувальними позначеннями «38-88»; «270-03»; «270-02», калібру 9x18мм (ПМ), 11 (одинадцять) патронів із маркувальними позначеннями «MFS 9x19»; «LUGER 9 mm»; «ZVS 9mm LUGER»; «MFS 9x19 56/12»; «PPU 11 9x19» калібру 9x19мм (9мм Парабеллум, LUGER); 24 (двадцять чотири) патрони із маркувальними позначеннями «S&B 7,65 Вг.» калібру 7,65мм (Браунінг).
Продовжуючи злочинну діяльність ОСОБА_7 , 19.09.2021 у точно невстановлений досудовим розслідуванням час, не маючи передбаченого законом дозволу на поводження з вогнепальною зброєю та бойовими припасами, незаконно переніс знайдену ним вогнепальну зброю та бойові припаси, а саме: пістолет №8463, «CESKA ZBROJOVKA», моделі - 85, калібру 9x19 мм, «Luger», чеського промислового виробництва (1992 р.в.); 9 мм самозарядний пістолет Макарова, промислового виробництва, без серійного номеру (знищений саморобним способом), на магазині якого наявний нанесений номер « НОМЕР_5 », з наклейками на рукоятці із обох сторін «Слава Україні - Героям Слава», пістолет моделі «Walther Mod. РРК», калібру 7,65 мм (Браунінг), № 177949К, промислового виробництва Німеччини та 63 (шістдесят три) патрони, з них: 28 (двадцять вісім) патронів із маркувальними позначеннями «38-88»; «270-03»; ;«270-02», калібру 9x18мм (ПМ), 11 (одинадцять) патронів із маркувальними позначеннями «MFS 9x19»; «LUGER 9 mm»; «ZVS 9mm LUGER»; «MFS 9x19 56/12»; «PPU 11 9x19» калібру 9x19мм (9MM Парабеллум, LUGER); 24 (двадцять чотири) патрони із маркувальними позначеннями «S&B 7,65 Вг.» калібру 7,65мм (Браунінг) у приміщення квартири АДРЕСА_2 , тобто за місцем власного проживання та незаконно зберігав їх до 16 год. 11 хв. 21.09.2021 року, коли зброя і боєприпаси в процесі обшуку житла були виявлені та вилучені органами досудового розслідування.
На вирок суду першої інстанції захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій просить вирок щодо ОСОБА_7 змінити в частині призначеного покарання, а саме: призначити ОСОБА_7 остаточне покарання за ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на строк один рік з покладенням на нього обов'язків, визначених ст. 76 КК України.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник звертає увагу, що у судовому засіданні сторона захисту просила застосувати до обвинуваченого положення ст. 75 КК України, проте в оскаржуваному вироку судом взагалі не обґрунтовано неможливість такого застосування і наведення мотивів прийнятого рішення.
Зазначає, що суд, призначаючи покарання ОСОБА_7 , формально покликався на об'єктивну сторону кримінальних правопорушень, за які останнього засуджено, та не дослідив його посткримінальної поведінки, характеристики, способу життя та соціальних зв'язків.
Вважає, що з урахуванням характеру та ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, даних про особу винного, котрий має на утриманні малолітню дитину, з якою обвинувачений разом проживає, доглядає її та виховує, бере активну участь у її житті та дозвіллі, а також те, що обвинувачений вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, вину у вчиненні злочинів визнав у повному обсязі та щиро покаявся, то призначене обвинуваченому судом першої інстанції покарання за своїм розміром є явно несправедливим через суворість.
Окрім того, апелянт стверджує, що ОСОБА_7 висловлює щире бажання вступити в якості добровольця до лав Збройних Сил України для виконання військового обов'язку по захисту територіальної цілісності та суверенітету України, у зв'язку з чим звертався до керівництва установи виконання покарань №19 з відповідною заявою.
Заслухавши доповідача, думку захисника - адвоката ОСОБА_9 , підтриману обвинуваченим ОСОБА_7 , про задоволення апеляційних вимог сторони захисту, міркування прокурора про залишення без змін апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, вивчивши матеріали кримінального провадження, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні зазначених у вироку суду кримінальних правопорушень відповідає фактичним обставинам справи, є обґрунтованим та ніким не оскаржується.
Так суд першої інстанції встановив, що обвинувачений ОСОБА_7 своїми умисними діями вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 263 КК України, а саме: придбав бланк посвідчення водія України серії НОМЕР_2 на прізвище ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виданого 21.06.2001 року ДАІ МВС-УВС Самбір МРЕР та в подальшому підробив посвідчення водія, яке дає право на керування транспортним засобом, вклеївши у вищевказане посвідчення водія власну фотографію. У подальшому ОСОБА_7 достовірно знаючи, що посвідчення водія України серії НОМЕР_2 на прізвище ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , видане 21.06.2001 року ДАІ МВС-УВС Самбір МРЕР є підробленим, використовував його і 03.12.2020 року о 10.25 год, керував автомобілем марки «BMW 3200», д.н.з. НОМЕР_3 , та був зупиненим працівниками Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції у зв'язку із вчиненням ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП. Крім того ОСОБА_7 19.09.2021року, перебуваючи в лісопарку «Погулянка», що знаходиться у м. Львові на вул. Погулянка, не маючи передбаченого законом дозволу на поводження з вогнепальною зброєю та бойовими припасами, незаконно придбав шляхом привласнення знайдену ним вогнепальну зброю та бойові припаси, які згодом незаконно переніс по місцю проживання у приміщення квартири АДРЕСА_2 , тобто за місцем власного проживання та незаконно зберігав їх до 16 год.11 хв. 21.09.2021 року, коли зброя і боєприпаси в процесі обшуку житла були виявлені та вилучені органами досудового розслідування.
Доведеність його винуватості за скоєння кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 263, ч.1, 4 ст. 358 КК України, об'єктивно підтверджується сукупністю доказів, наявних в матеріалах кримінальної справи, які не викликають будь-яких сумнівів у колегії суддів.
Суд першої інстанції, при призначенні по даній справі покарання у виді позбавлення волі, врахував ряд обставин, зокрема ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, котрий вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні малолітню дитину, разом з тим вчинив декілька умисних злочинів, один із яких тяжкий і він незаконно зберігав по місцю проживання значну кількість зброї та боєприпасів, що істотно підвищує суспільну небезпеку скоєного. Тому суд вважав, що виправлення та перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, а більш м'яке покарання не буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
З таким рішенням погоджується і суд апеляційної інстанції.
У суді апеляційної інстанції не знайшло підтвердження покликання захисника обвинуваченого про те, що при призначені обвинуваченому покарання, суд першої інстанції неналежно дослідив матеріали справи зокрема і дані про особу обвинуваченого щодо можливого звільнення обвинуваченого, на підставі ст. 75 КК України, від відбування покарання з встановленням іспитового строку, тобто щодо можливості виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом, відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог ст.65 КК України при призначенні покарання суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
В пункті 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року №7«Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено, що вирішуючи питання про вид і розмір покарання в кожному конкретному випадку, суд повинен визначати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із сукупності всіх обставин вчинення злочину (форми вини, мотивів, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеня участі кожного із співучасників у вчиненні злочину та ін.).
Як вбачається з вироку, вказані вимоги закону при призначені покарання ОСОБА_7 судом першої інстанції, дотримані в повному обсязі.
Апеляційний суд вважає, що покарання обвинуваченому ОСОБА_7 судом першої інстанції призначено у відповідності з вимогами ст. 65 КК України, таке покарання є необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Також необхідно зазначити, що Верховним Судом 01.02.2018 році у справі №634/609/15-к (провадження 51-658км17) визначено поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК) визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Суд апеляційної інстанції врахував позиції сторони захисту та відношення обвинуваченого до вчиненого, дані про його особу, який раніше не судимий, на обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває, одружений, вину у вчинених злочинах визнав повністю щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, однак вчинив декілька умисних злочинів, один із яких тяжкий та незаконно зберігав по місцю проживання значну кількість зброї та боєприпасів, що істотно підвищує суспільну небезпеку скоєного.
Крім того колегія суддів звертає увагу стороні захисту, що судом першої інстанції, при наявності скоєння тяжкого злочину, було призначено обвинуваченому ОСОБА_7 мінімальний строк покарання. Таким чином суд врахував всі дані про обвинуваченого та обставини справи.
Обставин, що обтяжують покарання судом першої інстанції встановлено не було.
З врахуванням зазначеного вище колегія суддів вважає, що судовий розгляд судом першої інстанції проведено повно та всебічно щодо всіх фактичних обставин справи та обрано покарання в межах санкції статей обвинувачення із врахуванням вимог ст. 69 КК України.
При цьому, відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами; покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що слід зважати, крім того, на висновки з приводу пропорційності покарання тяжкості правопорушення, висловлені ЄСПЛ в своїх рішеннях, зокрема, у рішеннях по справах Souring v. UK, Shvydka v. Ukraine, Tammer v. Estonia, - за змістом яких захід, що застосовується до порушника має бути пропорційним переслідуваній меті, засудження та покарання порушника не мають бути непропорційними законній меті і підстави, якими керуються національні суди, мають були відповідними і достатніми для виправдання такого втручання.
Вимоги дотримання справедливості при призначенні кримінального покарання закріплені у ст.10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.14 Міжнародного пакту про цивільні та політичні права 1966 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Доводи апеляційної скарги сторони захисту та думка обвинуваченого щодо призначеної міри покарання правильних висновків суду не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства при розгляді даного кримінального провадження у суді першої інстанції, які б вплинули на правильність прийнятого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Враховуючи зазначене вище, колегія суддів вважає, що оскаржуваний вирок є законним, обґрунтованим, а призначене покарання відповідає особі обвинуваченого, відтак підстав для скасування чи зміни судового рішення не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 424 КПК України, колегія суддів,-
постановила:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Вирок Личаківського районного суду м. Львова від 23 лютого 2022 року, яким засуджено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 263 КК України - залишити без змін
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 3 місяців з моменту проголошення, а засудженим, який утримується під вартою в той же строк з моменту отримання копії рішення.
Головуючий:
Судді: