31 жовтня 2022 року справа №200/9465/21
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Міронової Г.М., суддів Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 6 січня 2022 р. у справі № 200/9465/21 (головуючий І інстанції суддя Чекменьов Г.А.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною дію та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач у липні 2021 року звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною дію щодо ненадання інформації приватному нотаріусу про розмір пенсії померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка не була отримана нею за життя, зобов'язання надати приватному нотаріусу довідку про розмір пенсії померлої ОСОБА_2 за період з 01.07.2014 року по 30.06.2020 року (а.с. 1-4).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 6 січня 2022 року у справі № 200/9465/21 позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо ненадання інформації приватному нотаріусу про розмір пенсії померлої ОСОБА_2 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010) нарахувати пенсійні виплати померлої ОСОБА_2 , за період з липня 2014 року по червень 2020 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010) надати довідку про розмір нарахованої та несплаченої пенсії померлої ОСОБА_2 відповідно до нотаріального запиту.
Вирішено питання судових витрат (а.с. 62-64).
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що померла ОСОБА_2 перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Горлівки Донецькій області та отримувала пенсію по 30.06.2014 року. З 01.07.2014 року електронна пенсійна справа померлої взята на облік Торецького об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області на підставі заяви представника позивача з 03.09.2020 року. Оскільки померла за взяттям на облік, як внутрішньо переміщена особа, не зверталась, нарахування пенсії їй не проводилось
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто у письмовому провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач 28.12.1974 одружився с ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_1 (а.с. 9, 12).
Зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 22.08.2020 року вбачається, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Горлівка (а.с.11).
Листом № 0582-05-8/6253 від 11.05.2021 року Торецьке об'єднане управління пенсійного фонду України Донецької області на запит щодо недоотриманої пенсії ОСОБА_2 повідомило приватного нотаріуса про відсутність такої, оскільки нарахування пенсії не проводилось (а.с.14).
На запит представника позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом від 29.06.2021 року за № 5939-5341/3-15/8-0500/21 повідомило, що ОСОБА_2 перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Калінінському районі в Донецькій області м. Горлівки та отримувала пенсію по 30.06.2014 року. З 01.07.2014 року електронна пенсійна справа взята на облік Торецького об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області на підставі заяви представника позивача з 03.09.2020 року. Оскільки померла за взяттям на облік, як внутрішньо переміщена особа, не зверталась, нарахування пенсії їй не проводилось. Сума недоотриманої пенсії відсутня відповідно до вимог статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (а.с.16).
Вирішуючи спір у цій справі, колегія суддів виходить з наступного.
За частиною 1статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначеніЗаконом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).
Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені устатті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
У відповідності достатті 52 Закону № 1058 сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Вищевказана норма закону кореспондує зі статтею 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року, згідно якої суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшли не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера (з дня відкриття спадщини стаття 1220 Цивільного кодексу України).
Пунктом 2.26 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року, визначено, що для виплати недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника. Непрацездатними членами сім'ї, зазначеними у частині другій статті 36 Закону, подаються документи, які засвідчують, що вони перебували на утриманні померлого пенсіонера. Члени сім'ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті.
Отже, наведені приписи чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, визначають: суми недоотриманої пенсії виплачуються членам сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера, а вразі відсутності членів сім'ї, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в шестимісячний строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
За приписами статті 1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Положення частини третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 1227 Цивільного кодексу України узгоджуються із положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання відповідача на приписи статті 46 Закону № 1058-IV, оскільки зазначена норма Закону регулює питання щодо виплати пенсії саме пенсіонерові за минулий час, яку він не отримав з власної вини чи з вини органу, а не щодо отримання недоодержаної пенсії, що залишилася після смерті пенсіонера членами його сім'ї чи на підставі свідоцтва про право на спадщину. Тобто, в даному конкретному випадку, вищевказана норма не регулює спірні правовідносини.
Крім того, відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо припинення виплати пенсії померлій ОСОБА_2 в розумінні приписів Закону № 1058-IV з 01.07.2014.
Унормування частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює: при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За правилами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
З урахуванням наведеного, з метою ефективного захисту прав позивача, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо ненадання інформації приватному нотаріусу про розмір пенсії померлої ОСОБА_2 ; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати пенсійні виплати померлої ОСОБА_2 , за період з липня 2014 року по червень 2020 року; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надати довідку про розмір нарахованої та несплаченої пенсії померлої ОСОБА_2 , відповідно до нотаріального запиту.
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
І відповідачем не доведено, що у спірних правовідносинах він діяв правомірно.
Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)
У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 205, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головнного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 6 січня 2022 р. у справі № 200/9465/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 31 жовтня 2022 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді І.В. Геращенко
Е.Г. Казначеєв